02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 711/2938/24
провадження № 61-3494ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до суддів Черкаського апеляційного суду Василенко Людмили Іванівни, Карпенко Оксани Володимирівни, Фетісової Тетяни Леонідівни про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до суддів Черкаського апеляційного суду Василенко Л. І., Карпенко О. В., Фетісової Т. Л. про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня
2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Черкаського апеляційного суду з апеляційною скаргою на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2024 року.
Розпорядженням голови Черкаського апеляційного суду від 15 травня
2024 року справу направлено до Верховного Суду для визначення підсудності.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2024 року (провадження
№ 61-131вп24) визначено підсудність справи № 711/2938/24 для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 Полтавському апеляційному суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси
від 16 квітня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику через невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
08 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2025 року (провадження
№ 61-4738ск25) касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року повернуто заявнику через невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
25 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року (провадження
№ 61-9731ск25) касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику через невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
04 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року (провадження
№ 61-13924ск25) касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику через невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху.
06 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року (провадження
№ 61-493ск26) касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки заявником при зверненні вчетверте до Верховного Суду із касаційною скаргою на те саме судове рішення не було усунуто обставини, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року (провадження № 61-13924ск25).
13 березня 2026 року ОСОБА_1 вчергове звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 394 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Касаційна скарга ОСОБА_1 подана 13 березня 2026 року більш ніж через рік після складення повного судового рішення - оскарженої ухвали Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
ОСОБА_1 вважає, що пропустив строк на касаційне оскарження з поважних причин, оскільки відправлені ним рекомендовані листи знищують, а направлені на його адресу розривають, докази чого він надавав Верховному Суду разом із попередніми касаційними скаргами, однак Верховний Суд їх не врахував.
Касаційна скарга не містить обґрунтування випадків, передбачених
пунктами 1, 2 частини третьої статті 394 ЦПК України для касаційного оскарження судового рішення після спливу одного року з дня складення його повного тексту.
Щодо застосування пункту 1 частини третьої статті 394 ЦПК України, то колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 є позивачем у справі № 711/2938/24, а отже згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові
від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18, не може вважатися особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній.
Щодо застосування пункту 2 частини третьої статті 394 ЦПК України, колегія суддів враховує, що касаційна скарга подана більш ніж через рік після складення повного судового рішення - оскарженої ухвали Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року, не внаслідок обставин непереборної сили, а через невиконання заявником вимог ухвал Верховного Суду від 24 квітня 2025 року та від 26 травня 2025 року (провадження
№ 61-4738ск25), від 14 серпня 2025 року (провадження № 61-9731ск25),
від 26 листопада 2025 року (провадження № 61-13924ск25) про залишення попередніх касаційних скарг ОСОБА_1 без руху, що було констатовано ухвалами Верховного Суду від 02 липня 2025 року (провадження
№ 61-4738ск25), від 13 жовтня 2025 року (провадження № 61-9731ск25),
від 22 грудня 2025 року (провадження № 61-13924ск25)
Сама по собі незгода ОСОБА_1 із цими ухвалами Верховного Суду не підтверджує наявність обставин непереборної сили.
Вказані ухвали Верховного Суду набрали законної сили та не можуть бути предметом перегляду в межах цього касаційного провадження.
Крім того, повертаючи на підставі статті 44 ЦПК України, подану у січні
2026 року чергову касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд в ухвалі
від 02 лютого 2026 року (провадження № 61-493ск26) дійшов висновку, що об'єктивних перешкод для виконання роз'яснень, викладених в ухвалі Верховного Суду від 22 грудня 2025 року, ОСОБА_1 не навів та Верховний Суд їх не встановив.
Таким чином обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини третьої статті 394 ЦПК України, не встановлено.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Сплив більше як одного року з дня складення повного судового рішення, за відсутності обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини третьої статті 394 ЦПК України, є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених процесуальним законом підстав для відмови у відкритті касаційного провадження за поданою 13 березня 2026 року касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року.
Відкриття за спливом значного періоду часу касаційного провадження щодо судового рішення, яке набрало законної сили, може бути визнано порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в таких його елементах як правова визначеність та остаточність судового рішення.
Керуючись статтями 2, 12, 44, 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку на касаційне оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 711/2938/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду
від 13 лютого 2025 року у справі № 711/2938/24.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников