30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 466/4143/20
провадження № 61-352св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» в особі філії «Західного головного регіонального управління Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк», Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Елеонора Віталіївна,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНФОР»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2024 року у складі судді Ковальчука О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у складі колегії суддів Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
Короткий зміст позовних вимог
11 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» в особі філії «Західного головного регіонального управління Акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Тертичної Е. В. про визнання договору іпотеки, кредитного договору та зобов'язань припиненими
В обґрунтування позову посилався на те, що між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» 10 травня 2007 року укладено кредитний договір № Є/У 2867 з наступними змінами, за умовами якого позивачу надано кредит у розмірі 55 000 доларів США зі строком повернення до 10 травня 2012 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 10 травня 2007 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тертичною Е. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4480, за яким ОСОБА_1 передав банку в заставу (іпотеку) належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , як забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань за кредитним договором.
28 лютого 2017 року з інформаційної довідки № 81428047 ОСОБА_1 стало відомо, що АТ КБ «Приват Банк» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та зареєструвало за собою право власності на вказану квартиру. Оскільки АТ КБ «Приват Банк» зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки та на час звернення до суду був власником спірної квартири, то вказані обставини свідчать про завершення позасудового врегулювання спору. Позивач вважав, що оскільки завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, то будь-які наступні вимоги банку до нього та чи будь-яких інших осіб щодо виконання зобов'язань є недійсними.
Вказував, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року у справі № 202/22670/13-ц задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як поручителя заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V2867. Рішення суду набрало законної сили та таке пред'явлено до виконання.
На підставі наведеного позивач просив суд:
визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 з наступними змінами та доповненнями, договори на видачу траншу від 11 травня 2007 року № Є/V 2867/1, від 01 червня 2007 року № Є/V 2867/2, від 12 червня 2007 року № Є/V 2867/3, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку із виконанням;
визнати таким, що припинився, договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , укладений між позивачем та ПАТ КБ «Приват Банк» в особі філії «Західного головного регіонального управління» АТ КБ «Приват Банк» 10 травня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Тертичною Е. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4480;
зобов'язати приватного нотаріуса Тертичну Е. В. внести відповідні записи про припинення договору іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо зазначеної квартири.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано припиненими зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 з наступними змінами та доповненнями, договори на видачу траншу від 11 травня 2007 року № Є/V 2867/1, від 01 червня 2007 року № Є/V 2867/2, від 12 червня 2007 року № Є/V 2867/3, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», що укладені між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» в особі філії «Західне головне регіональне управління» АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку із його виконанням. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «Акцент-Банк» у рівних частинах на користь ОСОБА_1 840,80 грн сплаченого судового збору.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2013 року у справі № 202/22670/13-ц частково задоволено позов АТ КБ «Приват Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 в розмірі 386 185,84 грн. Рішення суду пред'явлено до виконання та постановою державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ відкрито ВП № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 202/22670/13-ц.
Суди вказали, що з інформаційної довідки від 28 лютого 2017 року № 81428047 вбачається, що АТ КБ «Приват Банк» звернуло стягнення на передане в іпотеку майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом набуття права власності на вказане житло, яке зареєстровано. Підставою для реєстрації за АТ КБ «Приват Банк» права власності на належне позивачу майно є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31671114 від 3 жовтня 2016 року 03:28:17, державного реєстратора Тузяка П.Т., Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району Львівська області, яке прийнято на підставі договору іпотеки, серія та номер: 4480 від 10 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тертичною Е. В.
Крім того, рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02 грудня 2019 року у справі № 461/833/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, так як банк позбавлений права на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання якого було забезпечено договором іпотеки. Оскільки між банком та відповідачем завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, то будь-які наступні вимоги банку до відповідачів є недійсними.
Щодо позовної вимоги про визнання таким, що припинився договір іпотеки спірної квартири, укладений між позивачем і банком, то, на думку суду, така вимога до задоволення не підлягає. Відмовляючи в задоволенні вказаної позовної вимоги суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, зазначив, що за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки як похідне від основного зобов'язання. З припиненням іпотеки фактично припиняється обтяження нерухомого майна іпотекою, адже всі правові підстави для його утримання під обтяженням відсутні. Враховуючи, що судом визнано припиненими зобов'язання кредитним договором, зважаючи на похідний характер іпотеки від основного зобов'язання, яка є дійсною до припинення основного зобов'язання, місцевий суд вказав про відсутність правових підстав для визнання таким, що припинився, спірного договору іпотеки та про зобов'язання приватного нотаріуса внести відповідні записи про припинення договору іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 січня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв'язку звернулося
до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року у цій справі, в якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду
міста Львова від 10 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 05 грудня 2024 року заявник вказує:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 (провадження № 11-609апп18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16 (провадження № 61-11249св18), від 31 березня 2021 року у справі № 686/4303/18 (провадження № 61-22882св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 441/156/20 (провадження № 61-20666св21);
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу (суди не дослідили обставини справи, які мають істотне значення для справи,
з невідповідністю висновків судів фактичним обставинам справи).
Заявник зазначає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів виконання кредитного договору у повному обсязі, що свідчило б про припинення основного зобов'язання. Суди не застосували до позовних вимог ОСОБА_1 позовну давність, оскільки матеріалами справи доведено, що з 27 лютого 2017 року позивач вправі був реалізувати право на звернення до суду з позовом у межах позовної давності, яка спливла 28 лютого 2020 року, однак з позовом звернувся 09 червня 2020 року. Суди наведеного не врахували, що звернення до суду з пропуском позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 28 січня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Ситнік О. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті
389 ЦПК України.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Осіян О. М., Сакара Н. Ю.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 10 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приват Банк» укладено кредитний договір № Є/V 2867, за умовами якого AT КБ «Приват Банк» зобов'язалося надати позивачу кредит у розмірі 55 000 доларів США, визначеному умовами договору та додатками до такого, на строк до 10 травня 2012 pоку, а позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позивач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.
У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, позивач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
АT КБ «Приват Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, видав позивачу кредит у розмірі, визначеному умовами договору та додатками до нього.
У порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконав, оскільки не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, та у зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором допустив заборгованість.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 між AT КБ «Приват Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № Є/V 2867 10 травня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приват Банк» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Тертичною Е. В. та зареєстрований у реєстрі за № 4480. За умовами договору іпотеки позивач передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 .
Банком направлено на адресу позивача та поручителя письмову вимогу з повідомленням про невиконані зобов'язання за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2013 року у справі № 202/22670/13-ц, яке набрало законної сили, частково задоволено позов АТ КБ «Приват Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 у розмірі 386 185,84 грн. Рішення суду пред'явлено до виконання та постановою державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ відкрито ВП № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 202/22670/13-ц.
З інформаційної довідки № 81428047 від 28 лютого 2017 року вбачається, що АТ КБ «Приват Банк» звернуло стягнення на передане в іпотеку майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом набуття права власності на вказане житло, яке зареєстровано. Підставою для реєстрації за АТ КБ «Приват Банк» права власності на належне позивачу майно є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31671114 від 3 жовтня 2016 року 03:28:17, державного реєстратора Тузяка П. Т., Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району Львівська області, яке прийнято на підставі договору іпотеки, серія та номер: 4480 від 10 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тертичною Е. В.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2019 року у справі № 461/833/16-ц відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Це рішення мотивовано тим, що банк позбавлений права на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання якого було забезпечено договором іпотеки. Оскільки між банком та відповідачем завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, то будь-які наступні вимоги банку до відповідачів є недійсними.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення суду першої інстанції та апеляційного суду відповідають з огляду на таке.
За вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 зазначено, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.
Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов'язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов'язків за цим договором.
Способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Подібні висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (пункт 1 частини друга статті 11 ЦК України).
Відповідно до часини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 1054 ЦК України визначає, що цивільні правовідносини, що виникли між сторонами, пов'язані із укладенням договору кредиту, який розуміється як прийняття банком або іншої фінансовою установою (кредитодавцем) зобов'язання надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, із зустрічним зобов'язанням позичальника повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 599 цього ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суди встановили, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2013 року у справі № 202/22670/13-ц, яке набрало законної сили, частково задоволено позов АТ КБ «Приват Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 у розмірі 386 185,84 грн.
Рішення суду пред'явлено до виконання та постановою державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ відкрито ВП № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 202/22670/13-ц.
З інформаційної довідки від 28 лютого 2017 року № 81428047 відомо, що АТ КБ «Приват Банк» звернуло стягнення на передане в іпотеку майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом набуття права власності на вказане житло, яке зареєстровано.
Підставою для реєстрації за АТ КБ «Приват Банк» права власності на належне позивачу майно стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31671114 від 3 жовтня 2016 року 03:28:17, державного реєстратора Тузяка П. Т., Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району Львівська області, яке прийнято на підставі договору іпотеки, серія та номер: 4480 від 10 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тертичною Е. В.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року у справі № 461/833/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказане рішення мотивовано тим, що банк позбавлений права на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання якого було забезпечено договором іпотеки. Оскільки між банком та відповідачем завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, то будь-які наступні вимоги банку до відповідачів є недійсними.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 171/1145/16-ц, провадження № 61-16135св20).
За таких обставин апеляційний суд правильно зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України суд не піддає сумніву та доказування обставин, встановлених рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року, яке набрало законної сили.
За змістом частин першої, п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Згідно із пунктом частини першої статті 17 цього Закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
Суди встановили, що за договором іпотеки від 10 травня 2007 року, укладеним між позивачем та АТ КБ «Приват Банк», забезпечувалося виконання зобов'язань ОСОБА_1 , які виникають із кредитного договору від 10 травня 2007 року № Є/V 2867.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
У силі положень частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 599 цього Кодексу зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із частиною першою статті 600 ЦК України зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
У справі встановлено, що всі зобов'язання позивача, які виникли з укладеного кредитного договору від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 з подальшими змінами та доповнення, припинилися з моменту реєстрації за АТ КБ «Приват Банк» права власності на предмет іпотеки, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яке проведено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31671114 від 03 жовтня 2016 року державним реєстратором Тузяком П. Т., Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району, Львівська області на підставі договору іпотеки, серія та номер: 4480 від 10 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тертичною Е. В.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині, яка переглядається, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що всі зобов'язання позивача, які виникли за укладеним кредитним договором, припинилися з моменту реєстрації у позасудовому порядку за АТ КБ «Приват Банк» права власності на предмет іпотеки (квартири АДРЕСА_1 ), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виснував про те, що між банком та відповідачем завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, тому будь-які наступні вимоги банку до відповідачів є недійсними.
З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів виконання кредитного договору у повному обсязі, що свідчило б про припинення основного зобов'язання, спростовуються матеріалами справи.
Заявник, заперечуючи проти позову, вказував, що кредитні зобов'язання ОСОБА_1 у повному обсязі не виконані, що унеможливлює задоволення позовних вимог про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором.
Разом із тим, матеріалами справи доведено, а відповідачем не спростовано, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13 травня 2013 року у справі № 202/22670/13-ц частково задоволено позов АТ КБ «Приват Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 10 травня 2007 року № Є/V 2867 в розмірі 386 185,84 грн. Рішення суду набрало законної сили та пред'явлено до виконання та відкрито виконавче провадження.
АТ КБ «Приват Банк» звернуло стягнення на передане в іпотеку майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , шляхом набуття права власності на вказане житло, яке зареєстровано у встановленому порядку.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 02 грудня 2019 року у справі № 461/833/16-ц, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, так як банк позбавлений права на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором, виконання якого було забезпечено договором іпотеки. Оскільки між банком та відповідачем завершено позасудове врегулювання питання щодо погашення заборгованості, тому будь-які наступні вимоги банку до відповідачів є недійсними.
За таких встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи відсутні підстави стверджувати про невиконання позивачем умов кредитного договору у повному обсязі, що має наслідком як припинення основного зобов'язання, так і припинення похідного забезпечувального зобов'язання.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не застосували до позовних вимог ОСОБА_1 позовну давність колегія суддів до уваги не бере з огляду на таке.
За твердженням заявника позивач з 27 лютого 2017 року вправі був реалізувати право на звернення до суду з позовом у межах позовної давності, яка спливла 28 лютого 2020 року, водночас із позовом звернувся 09 червня 2020 року.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів того, що представником АТ КБ «Приват Банк» як стороною у спорі у суді першої інстанції до ухвалення рішення суду було заявлено про застосування позовної давності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№ 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що: «той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції».
Водночас представник АТ КБ «Приват Банк» Гнатишак О. В. належно повідомлявся про судові засідання у місцевому суді та, зокрема, безпосередньо брав участь у судовому розгляді справи.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 (провадження № 11-609апп18), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) та у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16 (провадження № 61-11249св18), від 31 березня 2021 року у справі № 686/4303/18 (провадження № 61-22882св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 441/156/20 (провадження № 61-20666св21), колегія суддів до уваги не бере, оскільки правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, які надані заявником для порівняння, хоч і є подібними, однак встановлені фактичні обставини у справах є різними, що обумовлює і різність їх нормативно-правового регулювання.
Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті судових рішень, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди першої та апеляційної інстанцій надали належу оцінку. Водночас відповідно до вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
У справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів. Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості.
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Західного головного регіонального управління Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара