02 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 640/25895/19
провадження № К/990/11757/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Смоковича М. І., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,
16 березня 2026 року зазначену касаційну скаргу сформовано за допомогою підсистеми «Електронний суд».
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) автор касаційної скарги повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку автора скарги, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо автор касаційної скарги вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із покликанням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі автор як на підставу оскарження вказаних судових рішень вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права передбачені пунктами 7, 9, 14, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, пунктом 11 розділу І Порядку №221, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27 червня 2022 року у справі № 640/25941/19, від 14 березня 2024 року у справі № 280/3460/22, від 08 лютого 2024 року у справі № 640/8351/22; пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора 17.10.2019 року №233 щодо визначення обґрунтованості та вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації у зв'язку з неявкою, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 640/1818/20; пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1155 «Про умови оплати праці прокурорів» без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 червня 2022 року у справі № 120/1674/21-а, від 21 липня 2022 року у справі № 280/1992/21, від 10 травня 2024 року у справі № 640/1273/20, від 17 жовтня 2025 року у справі № 640/1262/20; порушення процесуального права - у недотриманні судом вимог статей 122, 123 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 640/21123/22, щодо застосування норм КАС України про обчислення та оцінку поважності причин пропуску строку у публічно-правових спорах.
Так, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Так, у справі № 640/8351/22 було встановлено про необхідність прокурорам відповідно до оголошення, яке було розміщено 24 січня 2022 року на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора в розділі «Атестація прокурорів регіональних прокуратур», надати документальне підтвердження причин неявки на іспит 15 грудня 2021 року до початку складання 31 січня 2022 року іспиту.
У справі № 280/3460/22 позивач у поданій ним заяві про перенесення дати іспиту на іншу дату особисто зобов'язався надати документальне підтвердження про поважні причини неявки на іспит у день, на який комісією буде перенесено проходження відповідного етапу атестації.
У справі № 640/25941/19, в якій судом встановлено, що відповідно до наданого позивачем листка непрацездатності серії АДХ № 010856, вбачається, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні з 22 жовтня 2019 року, в той час як складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора відбулось 23 та 24 жовтня, про що позивачу достеменно було відомо, а отже, останній не був позбавлений можливості завчасно звернутися до відповідної кадрової комісії з заявою про перенесення дати складення іспиту.
Водночас у цій справі, як встановили суди попередніх інстанцій, позивач двічі 21 жовтня 2019 року особисто, а 01 листопада 2019 року - засобами поштового зв'язку звертався до Комісії із заявами про перенесення дати іспиту на іншу дату у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, тобто мало місце вчинення позивачем відповідних дій щодо повідомлення (Суд на етапі допуску цієї касаційної скарги до перегляду справи в касаційному порядку не надає оцінки щодо належності та своєчасності такого повідомлення) кадрових комісій причин його неявки на відмінну від обставин справи, на які покликається автор касаційної скарги, що свідчить про неподібність правовідносин.
Верховний Суд звертає увагу автора скарги, що суд апеляційної інстанції при здійсненні розрахунку середньої заробітної плати позивача, врахував правову позицію Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 640/1504/20, що своєю чергою є новішою по відношенню до справ, на які покликається автор, у зв'язку з чим Верховний Суд відхиляє зазначені автором скарги висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку № 100.
Покликання автора скарги на постанову Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 640/21123/22 щодо застосування статей 122, 123 КАС України не свідчить про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, оскільки автор знову обмежився формальним твердженням про подібність правовідносин, зводячи її переважно до однакового суб'єктного складу сторін та загальної належності спорів до категорії спорів, пов'язаних з атестацією прокурорів. Водночас питання дотримання строку звернення до суду та оцінки поважності причин його пропуску є процесуальним питанням, яке вирішується з огляду на конкретні встановлені судами обставини кожної окремої справи, момент, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, характер її процесуальної поведінки, а також наведені нею причини несвоєчасного звернення до суду. Однак, у касаційній скарзі відсутнє належне співставлення цих обставин у справі № 640/21123/22 та у цій справі, не визначено, який саме висновок щодо застосування конкретної норми процесуального права був сформульований Верховним Судом у наведеній постанові та яким саме чином суди попередніх інстанцій застосували відповідні положення статей 122, 123 КАС України без урахування цього висновку. Фактично автор скарги пропонує суду касаційної інстанції самостійно здійснити аналіз подібності правовідносин і сформулювати за нього підставу касаційного оскарження, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України.
Суд зазначає, що формальне покликання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки автором касаційної скарги не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він покликається з огляду на обставини цієї справи.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі № 640/25895/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення повернути особі, яка її подала.
2. Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.
Суддя М. І. Смокович