про відмову у відкритті провадження
30 березня 2026 року
м. Київ
справа №990/94/26
адміністративне провадження № П/990/94/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Шарапи В.М.,
суддів Єзерова А.А., Стеценка С.Г., Тацій Л.В., Чиркіна С.М., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_2 , позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, відповідач), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 19.03.2026 №447/0/15-26 «Про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 за скаргою ОСОБА_1 » (далі - Рішення від 19.03.2026 №447/0/15-26, оскаржуване рішення).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) критеріям, з огляду на його невмотивованість та необґрунтованість.
Наголошує, що невмотивованість прийнятого ВРП Рішення від 19.03.2026 №447/0/15-26, без наведення аргументів щодо неприйняття наведених ним у скарзі доводів, свідчить про те, що процес прийняття такого рішення був незаконним, непрозорим або упередженим, чим порушено право позивача на отримання справедливої відповіді на подану ним 09.02.2026 скаргу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
За правилами частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Вищої ради правосуддя визначені у статті 266 КАС України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 266 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Зі змісту позовної слідує, що ОСОБА_1 оскаржує Рішення від 19.03.2026 №447/0/15-26, яким відмовлено в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ВРП ОСОБА_3, ухвалене за його скаргою, яке, на думку позивача, є очевидно протиправним та таким, що прийнято без повного та всебічного дослідження обставин, вказаних у поданій ним скарзі, відповідно, вбачає підстави для його скасування
Поряд з цим, позивач стверджує, що станом на 09.02.2026 дисциплінарним інспектором ВРП ОСОБА_3 не виконано вимоги чинного законодавства України, не розглянуто дисциплінарну скаргу ОСОБА_4 , не прийнято рішення про продовження строку попередньої перевірки такої дисциплінарної скарги, що свідчить, на переконання позивача, про неналежне виконання ним своїх посадових обов'язків.
З огляду на такі доводи та вимоги позовної заяви, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок створення, фінансування, взаємодії служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя (далі - Служба) з іншими органами ВРП та процедури її діяльності визначає Положення про службу дисциплінарних інспекторів ВРП правосуддя, затверджене рішенням ВРП від 19.12.2024 №3713/0/15-24 (далі - Положення).
Згідно з пунктами 5.1-5.3 Положення правовий статус дисциплінарних інспекторів визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Особливості діяльності дисциплінарних інспекторів визначаються Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Положенням.
Дисциплінарний інспектор призначається на посаду ВРП строком на п'ять років за результатами відкритого конкурсу, який проводиться в порядку, встановленому законодавством про державну службу, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Положенням.
Статтею 64 Закону України «Про державну службу» визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Пунктом 5.12 Положення визначено, що застосування до дисциплінарних інспекторів заходів заохочення, дисциплінарного впливу, а також присвоєння дисциплінарним інспекторам рангів державних службовців здійснює ВРП згідно із законодавством про державну службу за поданням керівника Служби.
Відповідно до пункту 7.6 Положення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника Служби, заступника керівника Служби, дисциплінарного інспектора, про закриття дисциплінарного провадження вирішує Вища рада правосуддя відповідно до Регламенту Вищої ради правосуддя (далі - Регламент).
Пунктом 26.2-1 Регламенту передбачено, що дисциплінарне провадження стосовно дисциплінарного інспектора Ради, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів Ради, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Порядком здійснення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарних інспекторів, заступника керівника служби дисциплінарних інспекторів ВРП.
Отже, питання порушення дисциплінарного провадження щодо дисциплінарного інспектора ВРП здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Порядком здійснення дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарних інспекторів, з урахуванням особливостей правового регулювання державної служби в системі правосуддя, визначених законодавством, і враховуючи, що суб'єктом призначення дисциплінарного інспектора Ради є ВРП, саме остання є уповноваженим органом щодо вирішення питання про порушення дисциплінарного провадження стосовно зазначеної посадової особи.
Наведена вище теза знайшла своє відображення в пункті 26.1. Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24.01.2017 №52/0/15-17 (далі - Регламент), відповідно до якого визначено, зокрема, що порушення або відмова в порушенні дисциплінарного провадження стосовно осіб, суб'єктом призначення яких є Рада, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності або закриття дисциплінарного провадження, а також їх звільнення здійснюються за рішенням Ради.
Згідно пунктом 26.3. Регламенту заява особи/подання відповідних посадових осіб про призначення, переведення, звільнення особи, подання про присвоєння рангу державного службовця, скарга (заява, звернення) на дії осіб, суб'єктом призначення яких є Рада, пропозиція Комісії з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя (далі - Комісія) передаються члену Ради, визначеному автоматизованою системою розподілу справ, для підготовки відповідного проєкту рішення Ради протягом десяти днів із моменту надходження до Ради заяви / подання, скарги, звернення, пропозиції.
За правилами пункту 26.4 Регламенту питання, зокрема, про порушення дисциплінарного провадження або відмову в порушенні дисциплінарного провадження, притягнення до дисциплінарної відповідальності або закриття дисциплінарного провадження, розглядаються Радою на засіданні у пленарному складі в порядку, визначеному пунктом 10.4 Регламенту.
Згідно із пунктом 26.9 Регламенту у рішенні Ради про порушення або відмову в порушенні дисциплінарного провадження зазначаються: прізвище, ім'я та по батькові особи; назва посади особи; підстава або про відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження з відображенням конкретних фактів або із зазначенням про відсутність фактів, які свідчать про наявність або відсутність у діях особи ознак дисциплінарного проступку; строк здійснення дисциплінарного провадження у разі порушення дисциплінарного провадження.
У цій справі предметом спору є рішення ВРП про відмову в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ВРП.
З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу на те, що положенням частини першої статті 78 Закону України «Про державну службу» визначено, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями до суду.
Тобто Законом України «Про державну службу» передбачено право на судове оскарження виключно для державних службовців щодо прийнятих стосовно них рішень про накладення дисциплінарного стягнення, а не для скаржників, які ініціювали розгляд дисциплінарної справи.
За такого правового регулювання, колегія суддів доходить висновку про те, що позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії або бездіяльність дисциплінарного інспектора Ради та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв'язку з вирішенням питання про притягнення зазначеної посадової особи до дисциплінарної відповідальності.
Оцінювати дії дисциплінарного інспектора Ради під час виконання посадових обов'язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні його до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки саме для цієї посадової особи, а не для скаржника.
Тому правом на оскарження дій/рішень ВРП в рамках розгляду дисциплінарної скарги, наділені лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту прав скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення дисциплінарного інспектора Ради до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов'язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник.
По суті, роль скаржника у поданні дисциплінарної скарги до ВРП зводиться до інформування компетентного органу про можливі факти неналежного виконання службових обов'язків посадовою особою системи правосуддя, призначення якої віднесено до повноважень ВРП, натомість саме відповідач самостійно вирішує питання як про наявність чи відсутність підстав для порушення дисциплінарного провадження, так і про наявність чи відсутність підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності такої особи.
Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011, де Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Основного Закону). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Також у вищезгаданому Рішенні Конституційного Суду України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Тобто правовий акт індивідуальної дії ухвалюється суб'єктом владних повноважень у межах визначеної законодавством компетенції щодо здійснення владних управлінських функцій і його дія поширюється на вирішення конкретного питання або стосується конкретної особи (фізичної, юридичної чи суб'єкта владних повноважень).
Право на оскарження індивідуального акту суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Отже, Верховний Суд зазначає, що держава законами встановлює критерії, за якими право на доступ до суду не є абсолютним.
Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскарженим рішенням ВРП не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Крім того, законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією із цілей таких обмежень є недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів, зокрема як у цій справі. І така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.
Указане правозастосування відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14.09.2023 у справі № 990/73/23.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що оскаржуване позивачем Рішення від 19.03.2026 №447/0/15-26, яким відмовлено в порушенні дисциплінарного провадження стосовно дисциплінарного інспектора ВРП ОСОБА_3 , є актом індивідуальної дії, який стосується прав та обов'язків учасників дисциплінарного провадження, а не позивача.
Таким чином, оскаржуване у цій справі рішення ВРП не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов'язків позивача, зазначене рішення щодо ОСОБА_1 не застосоване, позивач не є учасником правовідносин, в яких зазначене рішення застосовується, що унеможливлює оскарження ним в судовому порядку зазначеного рішення ВРП.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів зауважує, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб'єктного складу, у зв'язку з чим Верховний Суд не зазначає, до юрисдикції якого суду належить вирішення заявлених у цій справі позовних вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 170, 266, 294 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження та може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя-доповідач: В.М. Шарапа
Судді: А.А. Єзеров
С.Г. Стеценко
Л.В. Тацій
С.М. Чиркін