31 березня 2026 року
м. Київ
справа №400/9778/25
адміністративне провадження № К/990/47988/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.
суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №400/9778/25
за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Миколаївської міської ради
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді Скрипченка В.О., суддів: Коваля М.П., Осіпова Ю.В.,
I. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 04.10.2024 №37/158 «Про відмову ФОП ОСОБА_1 у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 року №10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м. для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по АДРЕСА_1 ».
В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_1 зазначила, що вона як користувач земельної ділянки в 2019 році, за шість місяців до закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, звернулась до Миколаївської міської ради із заявою про продовження договору оренди землі. Разом з тим, відповідач розглянув її заяву через п'ять років після її подання, що суперечить вимогам статті 33 Закону України 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV) і безпідставно відмовив їй в продовженні строку дії зазначеного договору. Позивачка наголошує на тому, що вона є добросовісним землекористувачем, оскільки навіть після припинення терміну договірних відносин вносить плату за землю, що підтверджується наданими до суду квитанціями та довідкою з податкової адміністрації.
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 скасовано ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4. 21.11.2025 Миколаївська міська рада через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 та залишити в силі ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.09.2025.
5. Верховний Суд ухвалою від 22.12.2025 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки площею 98 кв.м на підставі договору оренди землі від 23.06.2015 №10909, укладеного між нею та Миколаївською міською радою, відповідно до умов якого строк оренди визначено на 5 років, а саме до 15.01.2020.
В липні 2019 року, до закінчення строку оренди земельної ділянки, позивачка подала до Миколаївської міської ради заяву про продовження строку дії договору оренди землі від 23.06.2015 №10909.
Рішенням Миколаївської міської ради від 04.10.2024 №37/158 відмовлено ФОП ОСОБА_1 у продовженні договору оренди землі від 23.06.2015 №10909.
У лютому 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської міської ради від 04.10.2024 р. № 37/158 «Про відмову ФОП ОСОБА_1 у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 № 10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по АДРЕСА_1 ».
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2025 закрито провадження у справі № 915/273/25 з підстави визначеної пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України та роз'яснено позивачці, що цей спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови в продовженні строку дії договору оренди земельної ділянки, а також враховуючи ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2025 у справі №915/273/25, позивачка звернулася до адміністративного суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки за своєю суттю, характером правовідносин, суб'єктним складом сторін, підставами та предметом позову, спрямований на захист майнових прав позивачки та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
8. Скасовуючи ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та направляючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, суд апеляційної інстанції зазначив, що правовідносини між органом місцевого самоврядування та позивачкою щодо надання в оренду земельних ділянок комунальної власності мають публічно-правовий характер і регулюються, зокрема, Законом України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), а спори, що виникають у межах таких правовідносин, належать до юрисдикції адміністративних судів.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. Касаційна скарга Миколаївської міської ради мотивована, зокрема тим, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки звернення позивачки до суду з позовом в цій справі обумовлено виключно необхідністю захисту її цивільних прав.
Відповідач зазначає, що оскарження відмови Миколаївської міської ради у продовженні строку дії договору оренди земельної ділянки пов'язане з реалізацією майнових інтересів позивачки, спрямованих на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, у межах яких міська рада як суб'єкт земельних правовідносин діє вільно і на власний розсуд, вирішуючи надавати чи не надавати в оренду земельну ділянку.
Крім того, скаржник вказує на те, що вирішуючи питання підсудності цього спору, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в її постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18, від 21.11.2018 у справі №804/8507/15, від 03.04.2019 у справі № 727/1002/17, від 31.10.2018 у справі №461/9726/14-а, від 22.01.2019 у справі №910/12224/17, від 06.02.2019 у справі №826/12369/17 та висновки Верховного Суду, викладені в його постанові від 30.07.2025 у справі №320/4856/23.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
10. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
11. За змістом статті 125 Основного Закону судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
12. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
13. У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
14. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
15. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
16. За правилами пунктів 1-2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
17. Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади або орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
18. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
19. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
20. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
21. У цій справі спірні правовідносини стосуються оскарження позивачкою рішення Миколаївської міської ради від 04.10.2024 №37/158 «Про відмову ФОП ОСОБА_1 у поновленні договору оренди землі від 23.06.2015 №10909 на земельну ділянку площею 98 кв.м. для обслуговування тимчасово розміщеного торгового павільйону по АДРЕСА_1 ».
22. Відповідно до статті 1 Закону № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
23. За змістом статтей 3 та 4 Закону № 161-XIV об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
24. Статтею 33 Закону № 161-XIV встановлено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.
Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
25. Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
26. Отже, передача земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальних громад, у власність або користування, у тому числі шляхом укладення чи поновлення договорів оренди землі, належить до повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, які реалізуються ними на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. 08.11.2024 набрав чинності Закон України № 3993-IX від 08.10.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту інтересів власників земельних часток (паїв), а також застосування адміністративної процедури у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 3993-IX), згідно з підпунктом 4 пункту 1 якого Земельний кодекс України доповнено Главою 3-1 Особливості адміністративної процедури у сфері земельних відносин, а статтю 2 Закону №161-XIV доповнено частиною третьою.
28. Відповідно до частини першої статті 17-2 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 3993-IX) подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073-ІХ), з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
29. Відповідно до частини третьої статті 2 Закону № 161-XIV (в редакції Закону № 3993-IX) вчинення процедурних дій, прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом № 2073-IX, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України.
30. Отже, колегія суддів констатує, що правовідносини, які виникають у сфері розпорядження земельними ділянками комунальної власності, регулюються не лише спеціальними законами у сфері земельних відносин, такими як Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон № 161-XIV, які визначають зміст правовідносин, суб'єктний склад, права та обов'язки їх учасників, але й Законом № 2073-IX, який було розроблено з метою забезпечення ефективного та якісного рівня законодавчої регламентації процедур зовнішньо-управлінської діяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та інших суб'єктів, які законом уповноважені здійснювати владні управлінські функції, та захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах із державою.
31. За змістом частини першої статті 1 Закону № 2073-IX він регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
32. Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2073-ІХ дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час:
1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин;
2) конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції;
3) державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби;
4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
5) оскарження процедур публічних закупівель;
6) нагородження державними нагородами та відзнаками;
7) здійснення помилування;
8) здійснення оцінки впливу на довкілля.
33. Отже, з аналізу положень частин першої та другої статті 1 Закону № 2073-IX убачається, що цей Закон встановлює загальні правила розгляду і вирішення адміністративних справ суб'єктами публічної адміністрації шляхом прийняття адміністративних актів та водночас визначає вичерпний перелік правовідносин, на які його дія не поширюється.
34. За визначеннями наведеними в пунктах 1-3 частини першої статті 2 Закону № 2073-ІХ адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.
Адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом.
Адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб).
35. Пунктом 3 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2073-ІХ встановлено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону.
36. Враховуючи той факт, що правовідносини, пов'язані з ухваленням органом місцевого самоврядування рішення з питань надання в користування земельної ділянки (зокрема, щодо продовження строку дії договору оренди землі) стосуються реалізації функцій публічної адміністрації у сфері земельних правовідносин, вони підпадають під дію Закону № 2073-ІХ, як адміністративна справа, що розглядається суб'єктом владних повноважень шляхом прийняття відповідного адміністративного акта. Зазначені правовідносини не включені до вичерпного переліку винятків, визначеного частиною другою статті 1 зазначеного Закону, отже, не виключені з його сфери правового регулювання.
При цьому, незважаючи на те, що спірне у цій справі рішення було прийняте до набрання чинності Законом № 3993-IX, в силу приписів пункту 3 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2073-ІХ до правовідносин, що склались в цій справі підлягають застосуванню положення Закону № 2073-ІХ.
37. Колегія суддів наголошує, що ключовою особливістю господарських правовідносин є їх ініціативний та ризиковий характер, оскільки суб'єкти господарювання здійснюють відповідну діяльність за власною ініціативою та на власний ризик, самостійно визначаючи напрями та способи реалізації своїх майнових інтересів.
38. Натомість в цій справі спірні правовідносини виникли з ініціативи позивачки, яка звернулася із відповідною заявою до відповідача, тоді як дії та рішення органу місцевого самоврядування чітко окреслені приписами Земельного кодексу України, Закону № 161-XIV та Закону № 2073-ІХ, у зв'язку з чим відповідач як суб'єкт владних повноважень має право діяти виключно в межах норм зазначених нормативно-правових актів, вчиняючи дії, пов'язані з передачею (відмовою в передачі) земельної ділянки в користування.
39. Отже, у цій справі спірні правовідносини мають ознаки публічно-правових, оскільки дії органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень, зокрема, щодо вирішення питання про продовження строку дії договору оренди землі регламентовані імперативними нормами Земельного кодексу України, Закону № 161-XIV та Закону № 2073-ІХ, що виключає вільний розсуд та зобов'язує відповідача, який здійснює функції публічної адміністрації, діяти виключно в межах наданих законом повноважень.
40. Зважаючи на сферу дії Закону № 2073-ІХ, а також враховуючи приписи статті 125 Конституції України та статті 19 КАС України, колегія суддів зазначає, що спір у цій справі, який виник у зв'язку з оскарженням рішення органу місцевого самоврядування про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки, яке прийняте відповідачем в рамках адміністративної процедури, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
41. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
42. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
43. Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, від 19.02.2020 у справі №1340/3580/18, від 21.11.2018 у справі №804/8507/15, від 03.04.2019 у справі №727/1002/17, від 31.10.2018 у справі №461/9726/14-а, від 22.01.2019 у справі №910/12224/17, від 06.02.2019 у справі №826/12369/17 та висновки Верховного Суду, викладені в його постанові від 30.07.2025 у справі №320/4856/23, з огляду на те, що спірні правовідносини в зазначених справа виникли до набрання чинності (15.12.2023) Законом №2073-IX, у зв'язку з чим положення цього Закону та визначені ним підходи щодо адміністративної процедури до таких правовідносин не застосовувалися.
44. Натомість у справі, що розглядається, спірне рішення органу місцевого самоврядування було прийнято після набрання чинності Законом № 2073-ІХ і як зазначено вище, положення цього Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли у цій справі, у зв'язку з чим суд здійснив їх правову оцінку керуючись приписами Закону № 2073-ІХ та з урахуванням визначених ним засад адміністративної процедури.
45. Колегія суддів також враховує той факт, що позивачка вже зверталась до господарського суду з аналогічним позовом і ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2025 було закрито провадження у справі №915/273/25 з підстави визначеної пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України та роз'яснено, що цей спір належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим повторна відмова у відкритті провадженні адміністративним судом є обмеженням права позивачки на доступ до суду, що в силу приписів статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції є неприпустимим.
46. За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, неправильно застосувавши норми Земельного кодексу України, Закону № 161-XIV та Закону № 2073-ІХ, в порушення вимог статті 19 КАС України протиправно відмовив у відкритті провадження в цій справі, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції законно та обґрунтовано скасував ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
47. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
48. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9778/25 - без змін.
49. Стосовно доцільності передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає таке.
50. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
51. За змістом частин першої - третьої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом (більшістю від складу суду, що розглядає справу) за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи до прийняття постанови судом касаційної інстанції.
52. Аналіз наведених норм процесуального закону свідчить про те, що передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з оскарженням судового рішення з підстав порушення судом (судами) правил предметної юрисдикції можлива, окрім випадків, передбачених пунктами 1- 3 частини шостої статті 346 КАС України.
53. З матеріалів справи вбачається, що відповідач як учасник справи, який оскаржує судове рішення, під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції цього спору, у зв'язку з чим, враховуючи вимоги пункту 1 частини шостої статті 346 КАС України, підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.
Керуючись статтями 345, 346, 349, 350, 356 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №400/9778/25 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач А.І. Рибачук
судді А.Ю. Бучик
Н.В. Коваленко