Справа № 320/27863/25 Головуючий у 1-й інстанції: Колесніова І.С.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
31 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Штульман І.В.,
за участю секретарів судового засідання Григор'єва С.О.,
представника позивача адвоката Овдій Я.П.,
представника відповідача Федоряко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮДЖИН» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У червні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЮДЖИН» (далі - позивач/ТОВ «ЮДЖИН») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач/апелянт/ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 травня 2025 року № 414560410, яким збільшено податкове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб в сумі 30 845 474, 60 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 3 084 547, 46 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував посиланням на те, що прийняте ГУ ДПС у м. Києві податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки базується на помилкових висновках камеральної перевірки та неправильному застосуванні норм податкового законодавства. Зокрема, позивач зазначав, що ним правомірно подано уточнюючу податкову декларацію з плати за землю за 2024 рік, у якій зменшено податкове зобов'язання на підставі чинного рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572 (зі змінами), яким на період дії воєнного стану передбачено пільги зі сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної власності у разі використання об'єктів оренди для потреб оборони держави. Належне йому нерухоме майно та земельна ділянка фактично використовувалися для потреб Збройних Сил України на підставі укладеного договору оренди з відповідними військовими формуваннями, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність та отримувати дохід, а відтак обґрунтовано застосував передбачену пільгу та задекларував зменшення податкових зобов'язань. Контролюючий орган, здійснюючи камеральну перевірку, вийшов за межі її предмета, оскільки така перевірка проводиться виключно на підставі даних податкової звітності та не передбачає дослідження фактичних обставин чи документів, що підтверджують право на пільгу. Водночас висновки акту перевірки ґрунтуються не на арифметичних помилках, а на переоцінці правомірності застосування пільги, що можливе лише в межах документальної перевірки. Подані заперечення на акт камеральної перевірки та доводи адміністративної скарги не були належним чином розглянуті податковим органом, а часткове скасування попереднього податкового повідомлення-рішення не усунуло порушень, оскільки нове рішення фактично дублює попередні висновки. Також позивач послався на принцип презумпції правомірності рішень платника податків, передбачений ПК України, зазначаючи, що у разі неоднозначного трактування норм права рішення має прийматись на користь платника податків. Наявність чинного рішення органу місцевого самоврядування, яке прямо передбачає відповідну пільгу, виключає можливість донарахування податкових зобов'язань.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року позов ТОВ «ЮДЖИН» задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05 травня 2025 року № 414560410.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві на користь ТОВ «ЮДЖИН» понесені судові витрати у розмірі 30 280, 00 грн (тридцять тисяч двісті вісімдесят гривень).
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте без належних правових підстав, оскільки позивач правомірно скористався пільгою, встановленою рішенням Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572 «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» із подальшими змінами. Земельна ділянка комунальної власності, яку орендує ТОВ «ЮДЖИН», фактично використовувалася для потреб оборони держави у зв'язку з передачею розташованого на ній нерухомого майна в оренду Центральному управлінню справами Міністерства оборони України та військовій частині для розміщення військової частини, а тому позивач мав підстави застосувати передбачене органом місцевого самоврядування звільнення від орендної плати. Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування та власник комунального майна територіальної громади, в межах наданих їй законом повноважень установила відповідну пільгу щодо орендної плати за комунальне майно, у тому числі плати за землю, а податковий орган був зобов'язаний застосовувати чинне рішення органу місцевого самоврядування, а не ігнорувати його. При цьому суд послався на положення Податкового кодексу України, Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також на правову позицію Верховного Суду щодо допустимості встановлення органами місцевого самоврядування податкових пільг зі сплати орендної плати за землю. Позивач, передавши власне нерухоме майно для потреб Збройних Сил України за символічну плату 1 грн на рік, фактично втратив можливість використовувати земельну ділянку у власних господарських інтересах та отримувати прибуток від експлуатації об'єкта, а тому уточнення показників податкової звітності шляхом подання уточнюючої декларації було здійснено ним обґрунтовано та відповідно до чинного на той момент нормативного регулювання. Відповідач вийшов за межі предмета камеральної перевірки, оскільки камеральна перевірка може проводитися виключно на підставі даних податкової звітності та інформаційних баз контролюючого органу і не передбачає оцінки правомірності застосування платником податку пільги по суті чи дослідження інших фактичних обставин, які потребують іншого виду контрольного заходу. Відтак, відповідач, перевіряючи достовірність сформованих позивачем показників та фактично ставлячи під сумнів саме право на пільгу, діяв поза межами повноважень, притаманних камеральній перевірці.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначено, що суд першої інстанції помилково ототожнив оренду нерухомого майна з орендою земельної ділянки та безпідставно поширив на спірні правовідносини дію пункту 19.11 рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572. Підставою для нарахування орендної плати за землю відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України є саме договір оренди земельної ділянки, стороною якого є ТОВ «ЮДЖИН», тоді як Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 є лише орендарями нежитлових приміщень за окремим договором від 30 січня 2024 року № 47, а не орендарями земельної ділянки, яка є предметом оподаткування та перевірки. У зв'язку з цим, пільга, передбачена рішенням Київради щодо оренди комунального майна для потреб оборони, не може бути застосована до зобов'язань позивача зі сплати орендної плати за землю за договором оренди земельної ділянки від 29 березня 2002 року. Апелянт також вказує, що за результатами камеральної перевірки встановлено заниження податкового зобов'язання після подання уточнюючої декларації від 30 грудня 2024 року, якою позивач зменшив орендну плату за землю за січень-грудень 2024 року, а тому спірне податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2025 року № 414560410 про донарахування 30 845 474, 60 грн та застосування штрафу 3 084 547, 46 грн є правомірним. Суд першої інстанції дав неправильну юридичну оцінку обставинам справи, неправильно застосував норми Земельного кодексу України та Податкового кодексу України, не врахував, що об'єктом плати за землю є саме земельна ділянка, а не розташоване на ній нерухоме майно, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на коригування податкової звітності та звільнення від сплати орендної плати за землю.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач підтримав рішення суду першої інстанції, просив залишити його в силі. Зазначив, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи та не ґрунтуються на належних і допустимих доказах. Висновки податкового органу про неправомірність зменшення податкового зобов'язання є помилковими, оскільки спірне нерухоме майно (підземний паркінг) було передано в оренду Міністерству оборони України та військовій частині для потреб оборони, а відтак використання цього майна об'єктивно включає використання земельної ділянки, на якій воно розташоване, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розміщеного на ній майна. Фактично передача в оренду нерухомого майна унеможливлює окреме користування земельною ділянкою та обумовлює її використання орендарями для оборонних потреб, що дає підстави для застосування пільги, передбаченої пунктом 19.11 рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572. Вказаним рішенням органу місцевого самоврядування прямо передбачено звільнення від сплати орендної плати, у тому числі за земельні ділянки комунальної власності, у разі використання об'єктів оренди для потреб безпеки і оборони, а тому подання уточнюючої податкової декларації із зменшенням податкових зобов'язань за 2024 рік було правомірним. Податковий кодекс України не містить обмежень щодо встановлення органами місцевого самоврядування пільг із плати за землю, а відповідні повноваження прямо віднесені до їх компетенції. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам і дійшов правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, тоді як податковий орган, навпаки, вийшов за межі предмета камеральної перевірки та не довів правомірності своїх висновків, чим порушив вимоги частини другої статті 77 КАС України щодо обов'язку доказування. У зв'язку з цим позивач вважає, що оскаржуване рішення суду є законним і обґрунтованим, а підстав для його скасування немає.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що в користуванні позивача перебуває земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 8000000000:79:226:0014, площею 2,2396 га, що знаходиться за адресою: місто Київ вулиця Велика Васильківська 53-55.
Вказана земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «ЮДЖИН» на підставі договору оренди земельних ділянок, що укладений з Київською міською радою та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О. 26 березня 2002 року за реєстровим № 2972 та зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів 29 березня 2002 року за № 82-6-00046 з подальшими змінами.
Згідно з пунктом 2.2 Договору оренди, з урахуванням умов договору про внесення змін, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 5 (п'яти) відсотків від її нормативної грошової оцінки.
На зазначеній земельній ділянці розміщені нежитлові приміщення підземного паркінгу «ТРОЇЦЬКИЙ», що перебуває у власності ТОВ «ЮДЖИН» та знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 53-55.
30 січня 2024 року між ТОВ «ЮДЖИН» (далі - Орендодавець) та Центральним управлінням справами Міністерства оборони України (далі - Орендар 1), військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Орендар 2) укладено договір оренди № 47 від 30 січня 2024 року, за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що включає нежитлові приміщення.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності в оренду передано усе майно, належне позивачу на праві приватної власності.
Пунктом 19.11 рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572 «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» (яке діє з 01 січня 2024 року) передбачено таке:
«У 2024 році на період дії воєнного стану у разі використання об'єктів оренди для потреб оборони (Збройні Сили України та утворені ними військові формування, інші утворені відповідно до законів України військові формування, розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили спеціального захисту), а також благодійні організації, які функціонують задля забезпечення потреб оборони, що підтверджується документами, наданими відповідними формуваннями, орендарі звільняються від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва.
Звільнення або зменшення орендної плати відповідно до абзацу п'ятого та шостого цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця та внесення змін до договору».
Рішенням Київської міської ради від 29 лютого 2024 року № 7801/7842 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572 «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» абзац шостий підпункту 19.11 викладено у новій редакції:
«У 2024 році на період дії воєнного стану орендарі звільняються від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва у разі використання об'єктів оренди для потреб безпеки та оборони (Збройні Сили України, інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту); підприємства, які здійснюють наземне обслуговування авіаційного транспорту та експлуатацію аеропортової інфраструктури; благодійні організації, які функціонують задля забезпечення потреб оборони, що підтверджується документами, наданими відповідними формуваннями.»
ГУ ДПС у м. Києві 29 січня 2025 року на підставі підпункту 19-1.1.2 пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75 та згідно з порядком, встановленим статтею 76 Податкового кодексу України від 02 жовтня 2010 № 2755-VI із змінами і доповненнями, проведено камеральну перевірку уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024 рік ТОВ «ЮДЖИН», податковий номер 31303824.
За результатами камеральної перевірки складено Акт про результати камеральної перевірки уточнюючої податкової декларації плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024 рік ТОВ «ЮДЖИН» від 29 січня 2025 року № 6539/Ж5/26-5-04-10-01/31303824, яким встановлено, що позивачем у поданій 30 грудня 2024 року уточнюючій податковій декларації безпідставно зменшено суму податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки комунальної власності за період січень-грудень 2024 року. Зокрема, контролюючим органом встановлено, що визначена платником у такій декларації сума грошового зобов'язання є меншою порівняно з сумою, яка підлягала сплаті відповідно до умов договору оренди земельної ділянки та вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим заниження податкового зобов'язання склало 30 845 474, 60 грн.
В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що застосування позивачем положень пункту 19.11 рішення Київської міської ради від 14 грудня 2023 року № 7531/7572 як підстави для зменшення податкових зобов'язань є неправомірним, оскільки вказана пільга не поширюється на правовідносини з оренди земельної ділянки, а стосується виключно оренди об'єктів нерухомого майна.
Також у акті зазначено, що підставою для нарахування орендної плати за землю відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України є договір оренди земельної ділянки, а тому зміна умов використання нерухомого майна, розташованого на такій ділянці, не впливає на обов'язок зі сплати орендної плати за землю.
Крім того, за висновками акта перевірки, подання позивачем уточнюючої податкової декларації з метою зменшення податкового зобов'язання за відсутності передбачених законом підстав призвело до порушення вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати податкових зобов'язань, у зв'язку з чим контролюючим органом зроблено висновок про наявність підстав для донарахування суми грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій.
ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 березня 2025 року № 183990410, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «орендна плата з юридичних осіб» та здійснено донарахування за податковими зобов'язаннями в розмірі 30 845 474, 60 грн і штрафні санкції в розмірі 15 422 737, 30 грн.
Позивач подав до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04 березня 2025 року № 183990410.
Державною податковою службою України розглянуто скаргу позивача, за результатами чого прийнято рішення про результати розгляду скарги за вих. № 12201/6/99-00-06-03-02-06 від 30 квітня 2025 року, яким скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04 березня 2025 року № 183990410 у частині застосування штрафу у сумі 12 338 189, 84 грн, в іншій частині податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04 березня 2025 року № 183990410 залишено без змін.
На підставі такого рішення ГУ ДПС у м. Києві прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 05 травня 2025 року № 414560410, згідно із яким позивач повинен сплатити донараховану відповідачем орендну плату з юридичних осіб в сумі 30 845 474, 60 грн та штрафні санкції в сумі 3 084 547, 46 грн.
Позивач, вважаючи протиправним прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов'язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною є перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, а також даних відповідних інформаційних систем та реєстрів, визначених законом.
За змістом наведених положень, а також приписів статті 76 ПК України, камеральна перевірка має виключно документальний (арифметично-логічний) характер та здійснюється без прийняття окремого рішення про її проведення, суцільним порядком щодо всієї податкової звітності платника податків.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що предметом камеральної перевірки є виключно дані, які містяться у податковій звітності платника та відповідних інформаційних базах контролюючого органу, а відтак така перевірка не передбачає дослідження фактичних обставин господарської діяльності платника податків, оцінки правової природи правовідносин, а також витребування та аналізу первинних документів поза межами поданої звітності.
Інакше кажучи, під час камеральної перевірки контролюючий орган уповноважений перевіряти виключно правильність арифметичного та логічного відображення показників у податковій звітності, їх узгодженість між собою та з наявними у контролюючого органу інформаційними ресурсами, однак не наділений повноваженнями щодо встановлення нових обставин, які не випливають безпосередньо з податкової декларації.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 28 травня 2019 року у справі №826/19473/14, від 21 січня 2021 року у справі №813/2519/17, від 25 квітня 2023 року у справі №813/802/16 та від 27 квітня 2023 року у справі №814/1696/17, в яких наголошено, що камеральна перевірка не передбачає дослідження достовірності показників податкової звітності та не може підміняти собою документальну перевірку.
Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, контролюючий орган, обґрунтовуючи висновки акта камеральної перевірки, фактично здійснив правову оцінку господарських операцій позивача, зокрема дослідив питання правомірності застосування позивачем пільги, передбаченої рішенням Київської міської ради, та співвідношення правовідносин оренди нерухомого майна і земельної ділянки.
Тобто, контролюючий орган вийшов за межі виключно арифметично-логічної перевірки показників податкової звітності та здійснив оцінку правової природи відповідних правовідносин, що за своєю суттю є предметом документальної перевірки, а не камеральної.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, здійснюючи контрольний захід щодо дотримання вимог повноти нарахування та сплати орендної плати за землю, вийшов за межі предмета камеральної перевірки, визначеного Податковим кодексом України.
Наслідком такого перевищення повноважень стало прийняття податкового повідомлення-рішення, яке ґрунтується на результатах перевірки, проведеної з порушенням установленого законом порядку, що є самостійною підставою для визнання такого рішення протиправним.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII Податкового кодексу України - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до статті 269 ПК України платниками плати за землю є, зокрема, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Згідно з підпунктом 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Статтею 285 ПК України визначено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Згідно з пунктом 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до пункту 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Згідно з положеннями статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Пунктом 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Згідно з абзацом 1 пункту 284.1 статті 284 ПК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, про затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.
Виходячи з системного аналіу норм ПК України у їх взаємозв'язку із положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» можна дійти висновку, що правове регулювання плати за землю передбачає не лише визначення обов'язку платника податків щодо нарахування та сплати орендної плати на підставі договору оренди земельної ділянки, але й обов'язковість урахування рішень органів місцевого самоврядування щодо встановлення пільг із такого платежу.
При цьому, надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо встановлення пільг із плати за землю не має декларативного характеру, а є елементом податкового механізму, який підлягає безумовному застосуванню як платниками податків, так і контролюючими органами.
Неврахування контролюючим органом відповідної пільги фактично призводить до зміни елементів податку, встановлених уповноваженим суб'єктом владних повноважень, що є неприпустимим з огляду на принцип законності оподаткування.
Крім того, колегія суддів враховує принцип правової визначеності як складову верховенства права, який передбачає передбачуваність правозастосування та обґрунтовані очікування платника податків щодо стабільності податкового регулювання. У даному випадку позивач, керуючись чинним рішенням Київської міської ради, яке прямо передбачало пільгу зі сплати орендної плати у разі використання об'єктів для потреб оборони, обґрунтовано розраховував на можливість застосування такої пільги при визначенні податкових зобов'язань.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Київської міської ради 14 грудня 2023 року № 7531/7572 «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» (із змінами) були установлені пільги щодо сплати орендної плати за комунальне майно територіальної громади міста Києва та звільнено орендарів від сплати орендної плати на період дії воєнного стану у разі використання об'єктів оренди для потреб оборони (Збройні Сили України та утворені ними військові формування, інші утворені відповідно до законів України військові формування, розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили спеціального захисту).
При цьому, відповідно до такого рішення, звільнення від орендної плати здійснюється без окремого рішення орендодавця та внесення змін до договору.
Верховний Суд у своїй постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 813/567/18 висловив позицію про те, що ПК України закріплює мінімальний розмір орендної плати за землю, а не будь-які заборони чи обмеження щодо застосування органами місцевого самоврядування пільги з такої орендної плати.
Так, Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 813/567/18 було встановлено наступне: «Таким чином, ПК України передбачає повноваження органу місцевого самоврядування на встановлення податкових пільг зі сплати місцевих податків, у тому числі, плати за користування земельною ділянкою.
Як слідує, в ухвалі Львівської міської ради органом місцевого самоврядування реалізовано повноваження, передбачені Податковим кодексом України, та встановлено пільгу, що полягала у звільненні землекористувачів (орендарів) від сплати за землю (орендної плати) за земельні ділянки, що надаються для створення індустріальних парків у м. Львові.
З вказаного вбачається, що Товариство діяло відповідно до чинного, не скасованого рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлено пільгу по сплаті орендної плати за землю.
Відповідач, посилаючись у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, щодо неврахування положень підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, яким визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи збігається її розмір з визначеним у договорі, не враховує, що правовідносини у справі виникли не з обставин зменшення розміру плати за землю.
Орган місцевого самоврядування в межах наданих законом повноважень застосував пільгу у виді звільнення землекористувачів від сплати за землю до всіх орендарів (землекористувачів), які створюють індустріальні парки у м. Львові, що не є зменшенням розміру, індивідуальною пільговою ставкою або індивідуальним звільненням від сплати податків та зборів».
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на формальному розмежуванні правовідносин оренди нерухомого майна та оренди земельної ділянки, однак такий підхід не враховує їх функціональної та правової єдності.
Колегія суддів виходить з того, що у спірних правовідносинах земельна ділянка не є самостійним об'єктом використання, відірваним від розташованого на ній нерухомого майна, а виступає як його невід'ємна складова, без якої використання такого майна є об'єктивно неможливим. Окрім того, орендована позивачем земельна ділянка є земельною ділянкою комунальної форми власності, тобто підпадає під визначення комунального майна територіальної громади міста Києва, яке звільняється від орендної плати у разі використання для потреб оборони.
Фактична передача позивачем нерухомого майна в користування для потреб національної оборони зумовлює одночасне використання земельної ділянки для тих самих цілей, незалежно від формального оформлення прав на неї.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої пільга, спрямована на забезпечення потреб оборони, застосовується до об'єкта, використання якого є неможливим без земельної ділянки, але не поширюється на саму земельну ділянку, що суперечить як меті встановлення такої пільги, так і принципу розумності правозастосування.
Отже, колегія суддів вважає, що у даному випадку має застосовуватись підхід пріоритету суті правовідносин над їх формальним юридичним оформленням, відповідно до якого визначальним є фактичне використання об'єкта для потреб оборони, а не формальне розмежування правових титулів.
Колегія суддів також зазначає, що застосування норм податкового законодавства не може ґрунтуватися виключно на формальному підході, який не враховує економічний зміст правовідносин.
У протилежному випадку податковий орган отримує можливість нехтувати законодавчо встановлені пільги, що порушує баланс публічних та приватних інтересів.
Крім того, положення пункту 50.1 статті 50 ПК України прямо зобов'язують платника податків виправляти помилки у податковій звітності, що і було здійснено позивачем шляхом подання уточнюючої декларації після виникнення підстав для застосування відповідної пільги.
Таким чином, дії позивача щодо зменшення податкового зобов'язання не лише відповідають вимогам податкового законодавства, але є реалізацією його обов'язку щодо приведення податкової звітності у відповідність до чинного правового регулювання.
Натомість, контролюючий орган, не врахувавши обов'язковість застосування пільги, фактично не взяв до уваги рішення органу місцевого самоврядування, наділеного відповідними повноваженнями, та підмінив собою законодавця у частині визначення умов оподаткування.
За таких обставин, висновки акта камеральної перевірки щодо заниження податкового зобов'язання ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та не відповідають фактичним обставинам справи.
Сукупність наведених обставин свідчить про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним як з підстав неправильного застосування норм матеріального права, так і у зв'язку з порушенням порядку проведення перевірки.
Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення правомірності рішення суб'єкта владних повноважень покладається саме на такого суб'єкта.
Однак, у даному випадку відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у позивача права на застосування пільги або про неправомірність подання уточнюючої податкової декларації, натомість обмежився формальним тлумаченням норм податкового законодавства без урахування їх системного змісту та фактичних обставин справи.
Відтак, доводи апеляційної скарги є неспроможними та не дають підстав для висновку про неправильність рішення суду першої інстанції.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Штульман І.В.
Повний текст постанови виготовлено 01.04.2026.