01 квітня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/1900/26
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Ольга ТКАЧЕНКО перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру МВС №7441 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального сервісного центру МВС №7441, у якому просить визнати, що відмова відповідача в наданні послуги позивачу з державної реєстрації ТЗ довірителя являється протиправною бездіяльністю та зобов'язати відповідача вказані послуги позивачу надати.
Ухвалою суду від 05.03.2026 позовну заяву через невідповідність вимогам процесуального законодавства залишено без руху, встановлено семиденний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду документа про сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн або документа, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; доказів на підтвердження вказаних в позовній заяві обставин, а саме: відмови відповідача у наданні послуг з реєстрації транспортного засобу довірителя; копії заяви довірителя до відповідача, додану до клопотання про долучення доказів, належної якості.
На виконання ухвали суду позивач подав заяву, у якій зазначив, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав, відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»; як доказ фактичної відмови відповідача прикріпив відео-файл у форматі МР4.
За змістом норм частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (частина 4 статті 161 КАС України).
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 73 КАС України).
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України).
Згідно із статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що позивач оскаржує саме відмову Територіального сервісного центру МВС №7441 у наданні послуг з державної реєстрації транспортного засобу. Водночас суддя бере до уваги, що з наданого позивачем відео-файлу неможливо встановити учасників спору. Крім того, чиясь усна відповідь не є рішенням суб'єкта владних повноважень. Так, відмова у задоволенні звернення, запиту на інформацію або наданні адміністративної послуги повинна бути оформлена як письмовий документ. Вона має містити чітке обґрунтування, підстави, посилання на закон, дату та підпис відповідальної особи, що дозволяє оскаржити таке рішення в адміністративному або судовому порядку.
Отже, позивач не надав суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу, у розумінні вимог статей 73-75 КАС України на підтвердження порушення права.
Щодо сплати судового збору, то позивач зазначає, що звільнений від сплати судового збору відповідно Закону України «Про захист прав споживачів».
Пільги щодо сплати судового збору, а також підстави звільнення від сплати судового збору визначено у статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір».
Аналізуючи статтю 5 Закону України «Про судовий збір» можна розмежувати підстави звільнення від сплати судового збору, в залежності від суб'єкта звернення, а також, виходячи з характеру позовних вимог, з якими особа звертається до суду.
Так, за приписами частини 3 статті 22 Закону України від 12.05.1991 №1023-XII «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Системний і комплексний аналіз Закону України «Про судовий збір» і статті 22 Закону «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Отже, стаття 5 Закону «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.
Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі №761/24881/16-ц, аналогічне положення міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №761/46977/18.
Таким чином, передумовою для вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору, насамперед є визначення характеру спірних правовідносин (предмет та підстави позову), тобто з'ясування суті спору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до пунктів 3, 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавцем є суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги, а послугою - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що дія законодавства про захист прав споживачів поширюється виключно на відносини, які виникають у зв'язку з придбанням продукції або отриманням послуг та пов'язані з порушенням надавачем послуг (продавцем, виконавцем) умов відповідного договору.
Стаття 10 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг).
Так, відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Поряд з цим, діяльність відповідача - Територіального сервісного центру МВС №7441 з питань державної реєстрації транспортних засобів регулюється Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388 (у редакцій постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 №1371).
Вказаний нормативно-правовий документ не містить такої підстави для надання послуги з державної реєстрації транспортного засобу, як укладання договору з власником транспортного засобу, який би містив права та обов'язки сторін, інформацію про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що підставою позову є відмова Територіального сервісного центру МВС №7441 у наданні послуг з реєстрації транспортного засобу.
Суд акцентує увагу на тому, що територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України під час здійснення державної реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів реалізують владні управлінські функції держави. Такі органи не є суб'єктами господарювання, що надають споживчі послуги у розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
Реєстрація транспортного засобу - це адміністративна процедура для здійснення державного контролю, а не надання комерційної послуги в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Діяльність територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України не є господарською чи комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.
Згідно з абзацом другим пункту 2 частини 1статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України визначає, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відносини між громадянином і територіальним сервісним центром МВС є публічно-правовими, а не цивільно-правовими. Предметом спору у даному випадку є дії/бездіяльність (відмова) суб'єкта владних повноважень, а не договірні відносини між споживачем та надавачем (продавцем, виконавцем) послуг. Відповідно, на правовідносини щодо здійснення реєстраційних дій положення вказаного Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються.
Отже, позивач помилково покликається на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як підставу звільнення його від сплати судового збору за подання позову до адміністративного суду.
Документ про сплату судового збору або документ, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору суду не надано.
Таким чином, суд констатує, що позовна заява не приведена у відповідність до вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства.
З огляду на те, що вимоги ухвали суду про залишення позову без руху від 05.03.2026 позивачем не виконано, то в силу вимог пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України це є підставою для повернення поданого позову.
Відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру МВС №7441 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 01 квітня 2026 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО