01 квітня 2026 рокуСправа №160/35860/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26), про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
17.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 17.12.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення як працюючого пенсіонера;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не здійснення запитів відповідно до заяв від 07.03.2018 року та 02.07.2025 року;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати компенсації втрати частини доходу;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.03.2018 року, відповідно до ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру, врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці, з врахуванням заробітної плати для розрахунку розміру пенсії, виключити з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківській рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправністю дій та протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії; щодо визначення як працюючого пенсіонера; щодо не здійснення запитів відповідно до заяв від 07.03.2018 року та 02.07.2025 року; щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці; щодо не виплати компенсації втрати частини доходу та щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/35860/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що до вересня 1999р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав в АДРЕСА_2 , надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
07.03.2018р. ОСОБА_1 через представника за нотаріально посвідченою довіреністю - Богач В.І. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Б-2855 від 07.03.2018р. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням пенсійного фонду позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2018 року у справі №0440/5016/18 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.03.2018 року № Б-2855 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07 березня 2018 року відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
07.02.2020р. представник позивача звернувся до УПФУ в Дніпропетровській області через Кам'янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою долучити до пенсійної справи ОСОБА_1 , нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 від 25.10.2019р. та просив надіслати нове рішення за результатом повторного розгляду заяви про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 від 07 березня 2018 року відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням доданих документів.
Листом ГУПФУ в Дніпропетровській області № 3379-2751/А-03/8-0400/20 від 19.03.2020р. надано рішення ГУПФУ в Дніпропетровській області № Б-2855 від 22.10.2018р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
01.06.2021р. позивач звернувся до суду в порядку ст. 382 КАС України. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року в задоволенні заяви відмовлено.
15.05.2023 року представник позивача звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою та просив:
1. Долучити до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок відкритий в АТ“ОТП Банк» від 28.03.2022р.
2. Пенсійні виплати ОСОБА_1 здійснювати на банківський рахунок відкритий в АТ “ОТП БАНК».
3. Виплатити компенсацію втрати частини доходів з дати звернення ОСОБА_1 07.03.2018р. із заявою про призначення пенсії.
Листом Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 12.06.2023 року повідомлено, що позивач не перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсійних виплат.
Не погодившись з таким рішенням пенсійного фонду позивач оскаржив його до суду.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року у справі №160/12628/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Б-2855 від 22.10.2018р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з компенсацією втрати частини доходу починаючи з дати звернення - 07.03.2018р. та здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківській рахунок за заявою поданою представником.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.08.2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 року в адміністративній справі №160/12628/24.
07.06.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив:
1. Повідомити підстави не здійснення перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2. Надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 07.03.2018 року по червень 2025 року.
3. Надіслати виписку з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з 07.03.2018 року по червень 2025 року з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії з врахуванням всіх законодавчих актів та постанов КМУ щодо перерахунку пенсій.
4. Надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену компенсацію втрати частини доходу з 07.03.2018 року.
5. Пенсію виплачувати в АТ "Ощадбанк" відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.06.2025 року повідомлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 по справі № 160/12628/24, з 07.03.2018 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплати за рішенням суду, яким зобов'язано здійснити призначення пенсії і в якому не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, здійснюються до змін умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, яким керувався суд, виносячи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія призначається у розмірі, визначеному на дату її призначення. Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 07.03.2018 складає 1373,00 грн. З 01.01.2025 виплата пенсії здійснюється через підприємство поштового зв'язку № 51931, дата виплати - 18 число, оскільки пенсійні кошти за грудень 2024 року повернуто банківською установою АТ “ОТП БАНК» у зв'язку із закриттям банківського рахунку. Пунктом 10 зазначеного Порядку передбачено, що заява про виплату пенсії подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України або приймається органом Пенсійного фонду України через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
02.07.2025 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою та просив:
1. Повідомити підстави не здійснення запитів відповідно до заяви від 07.03.2018 року.
2. Повідомити підстави не врахування всього стажу, зазначеного в трудовій книжці.
3. Повідомити підстави визначення ОСОБА_1 як працюючого пенсіонера.
4. Здійснити запити відповідно до записів трудової книжки щодо отримання довідок про заробітну плату для обчислення пенсії та на підтвердження стажу.
5. Повідомити підстави визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії.
6. Перерахувати розмір пенсії ОСОБА_1 з 07 березня 2018 року, як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього стажу зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для розрахунку розміру пенсії, з врахуванням всіх законодавчих актів та постанов КМУ щодо перерахунку пенсій.
7. Надіслати довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 07.03.2018 року по червень 2025 року.
8. Відповідь надати на кожне наведене питання протягом 5 днів.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 09.07.2025 року повідомлено, що виплати за рішенням суду, яким зобов'язано здійснити призначення пенсії і в якому не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії, здійснюються до змін умов пенсійного забезпечення особи або зміни чи скасування норм законодавства, яким керувався суд, виносячи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія призначається у розмірі, визначеному на дату її призначення (в твердих розмірах). Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 07.03.2018 складає 1373,00 грн. Страховий стаж заявника складає 28 років 8 місяців 27 днів (зарахований по 14.06.1999). До страхового стажу не зараховано період роботи з 07.08.1959 по 02.09.1960, оскільки відсутні дата та номер наказу про прийняття на роботу. Також не враховано періоди навчання та проходження військової служби, оскільки відсутні підтверджуючи документи. Для вирішення питання проведення перерахунку пенсії у зв'язку із звільненням з роботи ОСОБА_1 необхідно особисто або через представника, звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та додатковими документами. Щодо направлення запитів для підтвердження стажу та отримання довідок про заробітну плату ОСОБА_1 необхідно особисто або через представника, звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою із зазначенням адрес знаходження підприємств та установ.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2016р. № 662) одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
На сайті Пенсійного фонду України за посиланням: https://mof.gov.ua/uk/upovnovazheni-banki-shhodo-obslugovuvannja-zarplatnih-proekti наведено перелік уповноважених банків, через які може здійснюватись виплата пенсій, серед переліку уповноважених банків є також АТ «Ощадбанк».
Отже, АТ «Ощадбанк» є уповноваженим банком, якому надано право виплати пенсії пенсіонерам, через відкритий в ньому поточний рахунок.
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. визнано не конституційними положення п. 2 частини 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.
Зокрема, п.3 резолютивної частини рішення звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Верховний Суд в постанові від 20 січня 2022 року по справі № 280/4551/21 зазначив наступне.
35. Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
40. Крім того, як вже зазначено вище, наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
41. Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
42. Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок: подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку № 22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1.
Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймає заяви ані від банку, ані від представника, ані особисто від пенсіонера.
Окремі положення Порядку, на який посилається відповідач не приведені у відповідність до Закону та рішенню Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р.
Абзац 3 п.10 зазначеного порядку взагалі виключає можливість подання заяви, навіть якщо така заява буде подана пенсіонером особисто. Крім того, управління безпідставно здійснює переказ за реквізитами, що не відповідають наданої банком заяви (зазначають " ОСОБА_1 " - як в пенсійній справі, замість " ОСОБА_2 " - як в заяві) в зв'язку з чим платіж повертається нацбанком.
Щодо не здійснення перерахунку розміру пенсії.
ПФУ в довідках в графі "особливості" зазначають "Пенсія в твердому розмірі", не підлягають перерахунку пенсії призначені за рішенням суду.
Розмір пенсії розраховується та змінюється в порядку, передбаченому ст. 27, 42 Закону 1058-IV незалежно від того, чи особа постійно проживала на території України чи виплату пенсії поновлено за рішенням суду.
Розмір пенсії розраховується та змінюється незалежно від того, чи було судом в резолютивній частині рішення суду покладено зобов'язання здійснити перерахунок розміру пенсії.
Всі порушення щодо нарахування розміру пенсійної виплати із врахуванням всіх її складових відбулись внаслідок застосування макетної обробки, тобто розрахунок здійснюється не системою, де вводяться всі данні і розрахунок відбувається автоматично із застосуванням всіх законодавчих актів, як це відбувається для всіх пенсіонерів в Україні при масовому перерахунку, а здійснюється працівником управління, який за вказівкою керівництва, порушуючи Закон, в довільному порядку розраховує розмір пенсійної виплати.
Щодо визначення відповідачем позивача як працюючого пенсіонера, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2.21 Порядку № 22-1 (в редакції станом на 21.01.2019) документами, які підтверджують, що особа не працює (не провадить діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), є: трудова книжка, індивідуальні відомості про застраховану особу, що надаються відділом персоніфікованого обліку за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення, та відомості про відсутність інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця за наявними в органі, що призначає пенсію, даними. У разі відсутності у зареєстрованої (взятої на облік) внутрішньо переміщеної особи документів, що підтверджують факт звільнення (припинення зайнятості), факт звільнення з роботи встановлюється на підставі особистої заяви із зазначенням дати, з якої особа не працює, та поясненням обставин, у зв'язку з якими неможливо внести запис у трудову книжку чи надати оригінал трудової книжки.
Частиною 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно останнього запису трудової книжки від 10.01.1999 року ОСОБА_1 звільнено в зв'язку з ліквідацією підприємства. Будь яких доказів що позивач працює після 10.01.1999 року управлінням не надано.
ПФУ безпідставно визначає позивача як працюючого пенсіонера з метою зменшення розміру пенсійних виплат.
Таким чином позовні вимоги - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення позивача як працюючого пенсіонера належать задоволенню.
Щодо не здійснення запитів.
Відповідно "Порядку визначення заробітної плати (доходу) для призначення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату" затвердженого постановою КМУ від 5 липня 2006 р. № 919
2. Заробітна плата (дохід) для призначення пенсії за період страхового стажу застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу починаючи з 1 січня 1998 р. визначається за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків і Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
3. За період до 1 січня 1998 р. та у разі відсутності даних у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків і Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування заробітна плата (дохід) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу, який враховується під час призначення пенсії, визначається:
1) за наявності підприємства, установи, організації, де працювала особа, або їх правонаступника - виходячи з розміру середньої заробітної плати за відповідною професією (посадою) на зазначеному підприємстві, в установі, організації, що склалася у кожному місяці роботи, за який втрачено документи про нарахування та виплату заробітної плати (доходу).
За відсутності на підприємстві, в установі, організації або в їх правонаступника відповідної професії (посади) заробітна плата визначається виходячи з розміру середньої заробітної плати за аналогічною професією (посадою) на зазначеному підприємстві, в установі, організації або в їх правонаступника, що склалася у кожному місяці роботи, за який втрачено документи.
У випадку повної втрати первинних документів про нарахування та виплату підприємствами, установами, організаціями заробітної плати (доходу) за відповідний період заробітна плата визначається за відповідною професією (посадою) на зазначеному підприємстві, в установі, організації за календарний рік, що передує року, з якого призначається пенсія.
При цьому коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи визначається виходячи з розміру середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який визначається заробітна плата, календарного року, що передує року, з якого призначено пенсію. Довідка про заробітну плату у випадках, передбачених цим підпунктом, надається підприємством, установою, організацією, де працює (працювала) особа, або їх правонаступником;
2) у разі коли підприємство, установу, організацію ліквідовано, а документи до органу вищого рівня або архівним установам не передано, - виходячи з мінімальної тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною або аналогічною професією (посадою), передбаченої відповідною галузевою угодою, за календарний рік, що передує року, з якого призначено пенсію. При цьому коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи визначається виходячи з розміру середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується заробітна плата, календарного року, що передує року, з якого призначено (перераховано) пенсію.
Довідка про заробітну плату виходячи з мінімальної тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною або аналогічною професією (посадою), передбаченої відповідною галузевою угодою, видається управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах рад.
Відповідно п. 3.3. постанови правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005 року про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.
ПФУ має витребувати довідку щодо заробітної плати на підставі записів трудової книжки, а в разі неможливості витребувати від управління праці та соціального захисту населення та врахувати при розрахунку пенсії.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не здійснення запитів відповідно до заяв від 07.03.2018 року та 02.07.2025 року належать до задоволення.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці.
Вищий адміністративний суд України у справі від 26 лютого 2014р. № К/9991/71977/12 зазначив: «Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно підпункту 2 пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Ведення трудових книжок у 1983 році здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція).
Пунктом 8.1 Інструкції вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР и ВЦСПС від 06.09.1973р. № 656 «Про трудові книжки працівників і службовців».
Згідно пункту 18 Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з огляду на наведену норму, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Крім того, згідно частини 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Верховний Суд в постанові від 28.02.2018р. у справі № 428/7863/17 зазначив: «Посилання Пенсійного органу на той факт, що запис у трудовій книжці позивача про звільнення не містить посилання на відповідну статтю, пункт Закону, а також не містить найменування посади та прізвища особи, яка внесла запис про звільнення, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії».
Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив: «Крім того, колегія суддів вважає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії».
Таким чином, позовні вимоги в частині позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача щодо визначення як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок пенсії, суд зазначає таке.
Закон № 1058-IV, який в редакції чинної на дату 01.10.2009 року статтею 43 передбачав, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Порядок перерахунку пенсії, призначеної за Законом № 1058-IV визначений ст. 42 цього Закону.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 42 Закону № 1058-IV пенсії, в редакції чинної на дату 01.10.2009 року, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.
Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі статистики за минулий рік зросла, то з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, який відповідає не менше ніж 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, за винятком випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.
Так, відповідно до ст. 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (в редакції, зі змінами від 11.10.2017 року, які діють до теперішнього часу з певними змінами) для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.
У разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Обчислення страхового стажу, який дає право на перерахунок пенсії відповідно до цієї статті, здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
Дія цієї частини не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення, та які не досягли віку, встановленого статтею 26 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідачем, пенсія за віком була поновлена позивачу з 07.03.2018 року.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже досяг пенсійного віку.
Проте, в порушення наведених вище вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем після поновлення виплати позивачу пенсії не здійснюється підвищення розміру пенсії позивача у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
За таких обставин позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії підлягають до задоволення.
Щодо не врахування стажу.
Вищий адміністративний суд України у справі від 26 лютого 2014р. № К/9991/71977/12 зазначив: «Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно підпункту 2 пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Ведення трудових книжок у 1983 році здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція).
Пунктом 8.1 Інструкції вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР и ВЦСПС від 06.09.1973р. № 656 «Про трудові книжки працівників і службовців».
Згідно пункту 18 Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з огляду на наведену норму, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Крім того, згідно частини 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.
Верховний Суд в постанові від 28.02.2018р. у справі № 428/7863/17 зазначив: «Посилання Пенсійного органу на той факт, що запис у трудовій книжці позивача про звільнення не містить посилання на відповідну статтю, пункт Закону, а також не містить найменування посади та прізвища особи, яка внесла запис про звільнення, обґрунтовано не взято судами до уваги, оскільки певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії».
Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив: «Крім того, колегія суддів вважає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії».
Відтак, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці та зобов'язання відповідача врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці, з врахуванням заробітної плати для розрахунку розміру пенсії належать до задоволення.
Щодо позовних вимог визнання протиправними дії щодо не здійснення розрахунку розміру компенсації втрати частини доходу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно із ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та у постанові по справі №240/11882/19 від 15.10.2020.
Також у справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зазначений висновок був повторно виснуваний у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.
З огляду на викладені норми та висновки Верховного Суду, суд робить висновок, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум пенсії у належному розмірі, позивач має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та обґрунтованими і належать задоволенню.
Також, слід зазначити, що частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Як зазначено у вказаному Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для припинення виплати пенсії як перебування пенсіонера за кордоном.
Отже з 7 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
І саме з цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
За правилами ч.2 ст.49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Аналіз норм пенсійного законодавства вказує на те, що особа, яка має право на виплату пенсії та здійснила визначені законом дії на реалізацію свого права щодо поновлення виплати пенсії, має право на таке поновлення незалежно від місця свого проживання або перебування.
Приписами ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перерахунок та поновлення виплати пенсії здійснюється на підставі особисто поданої пенсіонером заяви, також, заяву про перерахунок та поновлення виплати пенсії може бути подано пенсіонером через свого повноважного представника.
Згідно із пунктом 1.1 наведеного вище Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно із абз.1 п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Отже наведені норми містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення виплати пенсій не особисто, а через законного представника.
З матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 по справі № 160/12628/24, з 07.03.2018 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком згідно Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 07.03.2018 складає 1373,00 грн. З 01.01.2025 виплата пенсії здійснюється через підприємство поштового зв'язку № 51931, дата виплати - 18 число, оскільки пенсійні кошти за грудень 2024 року повернуто банківською установою АТ “ОТП БАНК» у зв'язку із закриттям банківського рахунку.
Відповідно до довідки ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 ідентифікаційний код № НОМЕР_1 , особовий рахунок № НОМЕР_3 знаходиться на обліку в ГУ ПФУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , за період з 07.03.2018 по 30.06.2025 - нарахований борг за рішенням суду від 20.06.2024 по справі № 160/12628/24 на грудень 2024 року за період з 07.03.2018 по 30.11.2024 та пенсія за грудень 2024 року не були зараховані на банківську установу АТ «ОТП Банк» у зв'язку з закриттям рахунку та виплачені у січні 2025 року на поштовому відділенні 51931.
Враховуючи вищезазначене, з липня 2025 року виплату пенсії припинено в зв'язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV.
Підсумовуючи, суд зазначає, що позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України, тому позовні вимоги перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру, врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці, з врахуванням заробітної плати для розрахунку розміру пенсії, виключити з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківській рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам підлягають з моменту припинення виплати пенсії, а не з 07.03.2018 року, як просить позивач.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення ОСОБА_1 як особи, якій не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо визначення як працюючого пенсіонера.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не здійснення запитів відповідно до заяв від 07.03.2018 року та 02.07.2025 року.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не врахування всього стажу зазначеного в трудовій книжці.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати компенсації втрати частини доходу.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.07.2025 року, відповідно до ст. 27, 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», як непрацюючому пенсіонеру, врахувати весь стаж зазначений в трудовій книжці, з врахуванням заробітної плати для розрахунку розміру пенсії, виключити з кола осіб, яким не здійснюється масовий перерахунок розміру пенсії, здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківській рахунок за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко