справа №757/35565/25-к Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/837/2026 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
30 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
прокурора: ОСОБА_6
представника: ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12024000000000449 від 23 лютого 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 190 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року клопотання прокурора, начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт у кримінальному провадженні №12024000000000449 від 23 лютого 2024 року на майно, вилучене 11 липня 2025 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 16 червня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_9 , а саме: на мобільний телефон марки «iPhone 14 Pro» ІМЕІ: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно відмовити.
Уважає, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для кримінального провадження, а також мало місце грубе порушення норм КПК України, порушено право на володіння та розпорядження майном.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції належним чином не надано оцінку документам, не проведено аналізу, не перевірено обставини, на які слідчий посилався та які надавалися суду, а просто скопійовано обставини, на які останній послався у своєму клопотанні, без жодних письмових доказів.
Зауважує, що 16 червня 2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі №757/27622/25-к надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_8 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення речей і документів, у тому числі мобільних телефонів, виключно шляхом зняття копії інформації з них, без права вилучення телефону.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що розгляд клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон у справі №757/35565/25-к проводився без участі сторін, а копію оскаржуваної ухвали адвокат власника майна ОСОБА_7 отримала 15 жовтня 2025 року.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 , яка підтримала подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_6 , яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто у відсутностіОСОБА_8 та/або її представника ОСОБА_7 .
Згідно матеріалів судової справи докази направлення копії ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року ОСОБА_8 та/або її представника ОСОБА_7 одразу після ухвалення судового рішення відсутні.
Як зазначає скаржник, розгляд клопотання прокурора про накладення арешту на мобільний телефон у справі №757/35565/25-к проводився без участі сторін, а копію оскаржуваної ухвали адвокат власника майна ОСОБА_7 отримала 15 жовтня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 119).
З апеляційною скаргою представник ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 звернулася 20 жовтня 2025 року.
З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024000000000449 від 23 лютого 2024 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 190 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що організована група осіб, знаходячись на території міста Києва, в умовах воєнного стану, зловживаючи довірою громадян України, країн СНД, Європи та США, схиляє останніх до вкладень у фейкові надприбуткові інвестиційні проекти, після чого шахрайським шляхом заволодіває грошовими коштами останніх в особливо великих розмірах.
Так, за наявними даними, з метою шахрайського заволодіння коштами та криптовалютою громадян України, країн СНД, Європи та США, учасники протиправної схеми створюють та поширюють за допомогою реклами у мережі Інтернет веб-ресурси, контент, який містить ознаки заклику псевдо інвесторів вкладати кошти у надприбуткові інвестиційні проекти.
Надалі, після залишення заявок потенційними псевдо інвесторами на «фейк-ресурсах», учасники протиправної схеми схиляють їх до вкладення власних активів для так званого «легкого» заробітку. У подальшому інвестовані активи привласнюються зазначеною групою, а будь-який контакт з так званими «інвесторами» припиняється.
Організаторами вказаної групи забезпечено функціонування офісних приміщень, в яких розмішені підрозділи «ІТ» (займаються розробкою «фейк-сайтів»), sales-менеджери (особи які спонукають потенційних клієнтів інвестувати кошти), SMM-підрозділи (реклама), а також HR-менеджери (підбір працівників), які під керівництвом старших команд (так званих «Team-lead») вчиняють протиправні дії з метою шахрайського заволодіння коштами та криптовалютою осіб, які вклали власні активи в псевдо інвестиційні проєкти.
Установлено, що до шахрайського механізму причетні наступні особи: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ; ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 та інші.
11 липня 2025 року в ході проведення обшуку, який здійснювався на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року у справі №757/27622/25-к, за адресою: АДРЕСА_1 , вилучено мобільний телефон марки «iPhone 14 Pro» ІМЕІ: НОМЕР_1 .
11 липня 2025 року постановою слідчого вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
30 липня 2025 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора, начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024000000000449 від 23 лютого 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 190 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року клопотання прокурора, начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління протидії кримінальним правопорушенням у сфері кібербезпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про накладення арешту на майно - задоволено.
Накладено арешт у кримінальному провадженні №12024000000000449 від 23 лютого 2024 року на майно, вилучене 11 липня 2025 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_9 , а саме: на мобільний телефон марки «iPhone 14 Pro» ІМЕІ: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , з метою забезпечення збереження речових доказів.
З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
За змістом частини десятої статті 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, а саме: мобільний телефон марки «iPhone 14 Pro» ІМЕІ: НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 , вилучений 11 липня 2025 року в ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_9 , з тих підстав, що вилучений мобільний телефон містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що вказує на можливість його використання в якості речового доказу, а отже відповідають критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Окрім того, судом установлено, що дозвіл на виявлення, відшукання та вилучення вказаного мобільного телефону шляхом зняття копії інформації був наданий ухвалою слідчого судді про обшук від 16 червня 2025 року.
Однак, як вбачається з протоколу обшуку, спеціаліст до проведення слідчої дії, обшуку, для зняття копій з телефону, залучений не був, що унеможливлює виконання слідчими вимог, передбачених абзацом 4 частини другої статті 168 КПК України.
Присутня під час проведення слідчої дії - обшуку ОСОБА_8 пароль від телефону не надала.
Відповідно до протоколу допиту від 29 серпня 2025 року свідок ОСОБА_13 прямо вказує на ОСОБА_9 як організатора офісних кол-центрів. З 29 вересня 2012 року ОСОБА_8 є дружиною ОСОБА_8 .
Таким чином, за неможливості копіювання інформації з телефону на місці проведення слідчої дії, його вилучення для подальшого дослідження інформації, що міститься на ньому, виправдовують на даному етапі потреби досудового розслідування та таке втручання у права та інтереси власника майна, як арешт майна з метою збереження речових доказів, що забезпечить дієвість розслідування у кримінальному провадженні.
Дослідивши матеріали поданого клопотання про накладення арешту на майно колегія вважає, що слідчим у клопотанні наведено вагомі доводи, які свідчать, що вказане у клопотанні майно має відношення до кримінального провадження та може бути використано як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні вказаного майна до встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів уважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищезазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що незастосування арешту на вилучене майно може призвести до його пошкодження, псування, знищення чи відчуження.
Таким чином, колегія суддів уважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Як убачається з положень частини сьомої статті 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення володільця майна, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення судом питання про арешт майна або його повернення, або ж його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися під час затримання особи, обшуку, огляду.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) є засобами чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Разом з тим, заборонено вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту. Слідчий чи прокурор може зробити та вилучити копію інформації, що міститься на вищезазначених носіях, або ж якщо вилучає носії інформації - на вимогу володільця має лишити йому копію відповідної інформації.
У разі необхідності слідчий чи прокурор виготовляє за допомогою технічних, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста (абзац 4 частини другої статті 168 КПК України).
Таким чином, зважаючи на те, що необхідність в арешті майна виникла з тих підстав, що вилучений мобільний телефон містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України, що згідно частини третьої статті 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження; дозвіл на виявлення, відшукання та вилучення вказаного мобільного телефону шляхом зняття копії інформації був наданий ухвалою слідчого судді про обшук від 16 червня 2025 року, однак, як вбачається з протоколу обшуку, спеціаліст до проведення слідчої дії, обшуку, для зняття копій з телефону, залучений не був, що унеможливлює виконання слідчими вимог, передбачених абзацом 4 частини другої статті 168 КПК України, а присутня під час проведення слідчої дії - обшуку ОСОБА_8 пароль від телефону не надала, при цьому постановою слідчого від 11 липня 2025 року вилучений під час проведення обшуку мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12024000000000449 від 23 лютого 2024 року, необґрунтованими є посилання скаржника на те, що 16 червня 2025 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва у справі №757/27622/25-к надано дозвіл на проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_8 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення речей і документів, у тому числі мобільних телефонів, виключно шляхом зняття копії інформації з них, без права вилучення телефону.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого частиною першою статті 170 КПК України.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень статей 170, 172-173 КПК України.
Ухвала слідчого судді відповідає вимогам частини п'ятої статті 173, статті 372 КПК України та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах власника майна ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4