Справа № 11-cc/824/3108/2026 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 759/4147/26
23 березня 2026 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засіданняОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року, -
за участю:
представникавласника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
власника майна - ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19.02.2026 року задоволено клопотанняпрокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025000000001636 від 11.06.2025 року та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19.02.2026 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора на накладення арешту на автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи апеляційні вимоги апелянт зазначає, що ухвала слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19.02.2026 року є такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, постановлена при неповному дослідженні обставин та доказів у даному кримінальному провадженні.
Зауважує представник, що в оскаржуваній ухвалі зазначено, що автомобіль «Porsche Cayenne» перебував у користуванні ОСОБА_10 , що не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_6 , який являється власником автомобіля, є вітчимом ОСОБА_10 , останній іноді користувався вказаним автомобілем, але це було декілька випадків.
Вказує, що жодних доказів про те, що автомобіль на який накладено арешт, міг бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, оскаржувана ухвала не містить.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника та власника майна, які підтримали доводи поданої апеляційної скарги та просили задовольнити її за викладених обставин, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000001636 від 11.06.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами другою, третьою статті 307, частиною другою статті 311 Кримінального кодексу України.
Під час досудового розслідування зазначено, що на території різних регіонів України, зокрема Київської області, діє група осіб, яка займається незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням з метою збуту та незаконним збутом наркотичних засобів та психотропних речовин в особливо великих розмірах, а також незаконним придбанням, зберіганням, перевезенням чи пересиланням прекурсорів з метою їх використання для виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин в особливо великих розмірах.
Учасником вказаної групи серед інших є ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який користується транспортним засобом марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
Факти протиправної діяльності ОСОБА_10 підтверджуються матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
17.02.2026 року ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 311 КК України.
17.02.2026 року під час проведення обшуку автомобіля марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_10 працівниками поліції вилучено вказаний транспортний засіб, свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, а також ключі від нього.
Згідно відомостей реєстраційної картки на транспортний засіб автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 зареєстрований на ОСОБА_6 .
19.02.2026 року (клопотання датоване 17.02.2026 року) прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12025000000001636 від 11.06.2025 року, на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19.02.2026 року задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.
Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.
Як вбачається зі змісту клопотання, прокурор зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.
Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінальних проваджень та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси фізичної особи з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено їх відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного посилання апелянта на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки слідчим надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що вищезазначене майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.
Слід зазначити, що у даному провадженні арешт майна накладено з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, що по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, не є переконливими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025000000001636 від 11.06.2025 року та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: автомобіль марки «Porsche Cayenne», д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу та ключі від нього, який на праві власності належить ОСОБА_6 та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4