Справа № 761/3090/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2582/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
24 березня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року про арешт майна,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено у кримінальному провадженні №22024000000001008 від 24.10.2024 арешт на майно, вилучене 23.01.2026 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою - АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон «Iphone 12», серійний номер НОМЕР_1 ;
- мобільний телефон «Iphone 17», серійний номер НОМЕР_2 ;
- ноутбук «Mi Designet by Xiaomi in being Made in China»;
- флешнакопичувач синього кольору без розпізнавальних написів;
- флешнакопичувач сріблястого кольору з написом «UNITX 32 GB».
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу з доповненнями, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09.02.2026 року, та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна - відмовити та зобов'язати повернути майно.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що вважає зазначену ухвалу необгрунтованою, постановленою з порушенням вимог кримінального процесуального кодексу України, у зв?язку з чим вона підлягає скасуванню.
У доповненнях до апеляційної скарги, поданих 10.03.2026, апелянт вказує, що ухвалою про проведення обшуку дозволу на вилучення телефонів, комп'ютерної техніки надано не було, а тому накладення арешту на майно, що не підлягає вилученню, є неправоміриним.
Під час розгляду клопотання прокурора, слідчим суддею не було належним чином перевірено наявність правових підстав для накладення арешту на вилучений мобільний телефон, а саме не встановлено, яким саме критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, відповідає зазначене майно.
Представник власника майна вказує, що висновки слідчого судді грунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними належними доказами. Сам по собі висновок слідчого судді про те, що вилучений мобільний телефон «може містити у собі інформацію про обставини вчинення кримінальних правопорушень», не відповідає вимогам ст. 170 КПК України щодо обгрунтованості накладення арешту на майно.
В оскаржуваній ухвалі не наведено жодних фактичних даних, які б свідчили про використання ОСОБА_6 вилученого мобільного телефону для вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111-2 та ч. 4 ст. 191 КК України. Слідчий суддя обмежився констатацією того, що мобільний телефон теоретично може містити інформацію, яка може становити інтерес для органу досудового розслідування. Однак такий підхід суперечить принципу обгрунтованості судового рішення та не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Таким чином, вилучення мобільного телефону під час проведення обшуку відбулося поза межами наданого судом дозволу, що прямо суперечить вимогам ст. 236 КПК України.
Апелянт зазначає, що слідчий суддя під час постановлення ухвали не врахував, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.12.2025 року, якою було надано дозвіл на проведення обшуку, не було надано дозволу на вилучення мобільних телефонів чи іншої комп'ютерної техніки. А аргументи, подані в запереченні адвоката на клопотання про арешт майна, судом не було взято до уваги та не було надано оцінки, що є порушенням вимог закону щодо обгрунтованості рішення суду.
Крім того, судом не надано жодної оцінки наступним фактам та доводам.
В клопотанні слідчий намагається показати, що уся господарська діяльність ТОВ «СВП «Квазар» є протиправною та спрямована лише на незаконну діяльність з метою незаконного заволодіння державними коштами.
З таким обгрунтуванням та викладенням обставин провадження господарської діяльності не можна погодитись, бо аналіз доданих слідчим матеріалів до клопотання вказує на інше.
Так слідчим, на підтвердження нібито незаконної діяльності ТОВ «СВП» «Квазар» надається протокол огляду АІС Податковий Блок (а.с. 40-62 клопотання).
Наведені у вказаному протоколі огляду відомості не є такими, що вказують на незаконність дій, і не можуть використуватися, як доказ, з огляду на правову природу такої інформації, та відповідно до судової практики, положень діючого законодавства.
Ознайомившись з протоколами НСРД, адвокат вказує, що ознайомлення з вказаними протоколами НСРД на його думку доводить те, що орган досудового розслідування, використовуючи надані законом методи та способи проведення розслідування, довів, що вилучення телефонів або комп'ютерної техніки не мало під собою жодних підстав, бо ще на стадії судового контролю, при розгляді питання про надання дозволу на проведення обшуку, такого дозволу надано не було.
Однак, слідчими під час проведення обшуку було грубо порушено вимоги закону та рішення суду.
При цьому, надані протоколи НСРД підтверджують те, що здійснюється відповідна господарська діяльність, укладаються договори, йде мова про виконання. В чому полягає незаконна діяльність, надані протоколи НСРД не доводять.
В судове засідання не з'явились власник майна, представник власника майна та прокурор, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, представника власника майна та прокурора, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, слідчими Головного слідчого управління СБ України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22024000000001008 від 24.10.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2, ч. 4 ст. 191 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що в період з 2022 року по теперішній час, громадянин України ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на даний час особи, перебуваючи на території міста Києва, здійснили умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), з метою завдання шкоди Україні шляхом підготовки та передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора.
Також, встановлено, що у період 2023-2025 років службові особи ТОВ "СВП "Квазар" (код ЄДРПОУ 36177373) шляхом зловживання своїм службовим становищем, під час укладання та виконання договорів на поставку електротехнічного обладнання для потреб структурних підрозділів АТ «Укрзалізниця» за завищеними цінами, вчинили заволодіння та привласнення бюджетними коштами в умовах воєнного стану.
Так, встановлено, що на території України здійснює господарську діяльність ТОВ "СВП "Квазар" (код ЄДПОУ 36177373), яке є виробником електроконтактної, пневматичної, світлотехнічної, релейної апаратури для залізничного та комунального транспорту, промисловості, енергетики та ГЗК.
Крім того, встановлено, що управління господарською діяльністю ТОВ «СВП» фактично здійснюється громадянином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина рф серії НОМЕР_3 від 23.01.2020. До жовтня 2022 року останній був директором вказаного підприємства.
На даний час знаходиться в м. Київ на підставі посвідки на постійне проживання в Україні: НОМЕР_4 від 03.05.2019. Директором ТОВ «СВП «Квазар» є громадянин України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , документований паспортом рф серії НОМЕР_6 від 06.12.2019, виконавчим директором - громадянин України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_7 , сини ОСОБА_6 .
При цьому, на території рф здійснює свою діяльність ООО «НПП «Энерготрансмаш» (ОГРН 1193443008362). Згідно інформації з відкритих джерел, основним напрямком діяльності вказаного підприємства є виготовлення та поставки електротехнічного обладнання, електротехнічних вузлів та механізмів для потреб залізниці, міського транспорту та енергетики рф. При цьому, встановлено, що генеральним директором ООО «НПП «Энерготрансмаш» є громадянин рф ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт рф серії НОМЕР_8 від 27.03.2018, РНОКПП рф НОМЕР_9 .
Водночас, згідно відомостей з єдиного державного реєстру юридичних осіб рф єдиним засновником та власником вищевказаного підприємства є ОСОБА_6 .
Окрім того, що вищевказаними особами налагоджено постачання товарів з (на) митної території України (ТОВ «НВП «Вагон-Сервіс» та ТОВ «СВП «Квазар») до (з) російської федерації, використовуючи в ланцюгу постачання товарів естонські підприємства Mar.Mar Agency OU (Registry code 14146167, VAT identification number EE1017166345) ta Baltic Sky OU (Registry code 12654824, VAT identification number EE101924412).
Також, встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 06.12.2023 підконтрольне підприємство на території Республіки Польща, а саме «lerway SP. zO.O.» (NI (NIP8943225053, KR00017373, яке ймовірно використовується в ланцюгу постачання товарів з (на) митної території України до (з) російської федерації, в тому числі на адресу ООО «НПП «Энерготрансмаш».
Окрім того, вказане польське підприємство використовується ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в ланцюгу постачання товарів з КНР до України з метою збільшення їх вартості, та, як наслідок, штучного створення підконтрольним підприємствам податкового кредиту, а також виведення коштів за кордон та ухилення від сплати податків.
Так, згідно механізму протиправної діяльності, вищевказаними особами, за сприяння номінального директора «Ierway SP. z 0.0.», громадянина України ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_10 (23.02.2022 виїхав за межі України), документально відображається поставка товарів з КНР на адресу польського підприємства «Ierway SP. z О.О.». В подальшому, згідно оформлених документів, вказаний товар збувається на адресу ТОВ «СВП «Квазар» або ТОВ «НВП «Вагон-Сервіс» (код ЄДРПОУ 37269467) вже за збільшеною у 2-3 рази вартістю. При цьому, згідно отриманої інформації, придбані в КНР запчастини фактично одразу поставляються в Україну.
В подальшому, після ввезення вищевказаних товарів китайських виробників на митну територію України вони збуваються на адресу АТ «Укрзалізниця» під брендом ТОВ «СВП «Квазар» у 2-3 рази дорожче в порівнянні з вартістю, придбаною в КНР.
Вказаній протиправній діяльності сприяє громадянин України ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , НОКІ НОМЕР_18, який здійснює експедиторські та логістичні функції під час доставки вищевказаних товарів з КНР на митну територію України.
Окрім того, встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з метою приховування протиправної діяльності використовуються ряд підконтрольних СГД (ТОВ «Одуманді-Транс» код ЄДРПОУ 40725353, ТОВ «Електротех» код ЄДРПОУ 31350229, ТОВ «МТК-Гупа» код ЕДРПОУ 39518669).
Поряд з цим, з метою завищення вартості ТМЦ, які поставляються для потреб залізниці, ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 використовується ряд підприємств (ТОВ «НВП «Вагон-Сервіс» код ЄДРПОУ 37269467, ТОВ «Стар Клерк Тайм» код ЄДРПОУ 43248421, ТОВ «Степ Лік» код ЄДРПОУ 42781636, ТОВ «Ріден Мост» код ЄДРПОУ 39270330), підконтрольних громадянам України ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_11 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_12 , ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_13 та ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_14 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_15 .
Також, з метою мінімізація конкуренції та забезпечення одержання перемог необхідними суб'єктами господарювання під час проведення публічних закупівель, організованих структурними підрозділами залізниці, підприємствами комунального та міського електротранспорту, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залучено громадян України ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_16 та ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_17 . За допомогою підконтрольних ОСОБА_20 та ОСОБА_21 фірм ОСОБА_10 та ОСОБА_11 організовується так званий механізм підігрування в процесі проведення аукціону закупівлі, що забезпечує перемогу в тендері власним підприємствам.
Крім того, встановлено що до протиправної діяльності причетний співробітник філії «Центр оздоровлення та відпочинку» АТ «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 43902290) ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , який під час проведення публічних закупівель, організованих філією «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (код ЄДРПОУ 41022900) організував спільно із співробітником вказаного структурного підрозділу залізниці ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_15 протиправний механізм мінімізації конкуренції та забезпечення одержання перемог підконтрольним ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підприємством ТОВ «СВП «Квазар» (код ЄДРПОУ 36177373).
Зокрема, ОСОБА_22 у вищевказаному протиправному механізмі забезпечує організацію роботи з посадовими особами ТОВ «СВП «Квазар», в тому числі написання комерційних пропозицій від імені підконтрольних підприємств, необхідних для завищення вартості закупівель, а також безпосередньо отримує від ОСОБА_10 неправомірну вигоду, яку в подальшому розподіляє з ОСОБА_23 та іншими невстановленими на даний час службовими особами АТ «Укрзалізниця».
Поряд з цим, ОСОБА_23 для реалізації вищевказаного протиправного механізму, зокрема з метою створення антиконкурентних умов, в тендерній документації прописуються штучні вимоги, які в змозі задовільнити лише ТОВ «СВП «Квазар».
Відповідно до повідомлень оперативного підрозділу до вказаної протиправної діяльності причетний фактичний контролер діяльності ТОВ «СВП «Квазар» (код ЄДРПОУ 36177373) ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак є підстави вважати, що у даному приміщенні зберігаються фінансово-господарська документація, комп?ютерна техніка, носії інформації (флеш-карти, жорсткі диски, інші), мобільні телефони, а також інші предмети, які матимуть доказове значення для досудового розслідування.
Враховуючи викладене 23.01.2026 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 29.12.2025 проведено обшук у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , під час якого виявлено та вилучено:
- Мобільний телефон марки Iphone 12, серійний номер НОМЕР_1 , чорного кольору;
- Мобільний телефон марки Iphone 17, серійний номер НОМЕР_19, блакитного кольору,
- Ноутбук сріблястого кольору, «Mi Designet by Xiaomi in being Made in China»;
- Флешнакопичувач синього кольору без розпізнавальних написів;
- Флешнакопичувач сріблястого кольору з написом «UNITX 32 GB».
Постановою слідчого від 23.01.2026 року вказані речі було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
29.01.2026 року (клопотання датоване 23.01.2026) прокурор другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, в якому просив накласти арешт, із забороною на відчуження, розпорядження, користування майном, вилученим під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , а саме: у будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- Мобільний телефон марки Iphone 12, серійний номер НОМЕР_1, чорного кольору;
- Мобільний телефон марки Iphone 17, серійний номер НОМЕР_19, блакитного кольору,
- Ноутбук сріблястого кольору, «Mi Designet by Xiaomi in being Made in China»;
- Флешнакопичувач синього кольору без розпізнавальних написів;
- Флешнакопичувач сріблястого кольору з написом «UNITX 32 GB».
Клопотання прокурор мотивував тим, що з метою встановлення усіх обставин вчинення кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні необхідно призначити і провести ряд комп'ютерно-технічних та інших судових експертиз, у зв?язку з чим експертам необхідно буде надати на дослідження відповідні вилучені речі та документи.
У інший спосіб, окрім вилучення оригіналів вказаних електронних документів, надання мобільних терміналів разом з інформацією, що на них міститься, та подальшого використання їх для проведення судових експертиз, довести факт вчиненого кримінального правопорушення у слідства немає можливості.
При цьому, призначення судових експертиз до вилучення мобільних терміналів не є можливим.
Зокрема, відповідно до п. п. 3.3.4., 3.16 глави 3 розділу 1; п. п. 13.1., 13.3. глави 13 розділу 2 «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5), виявлення інформації та програмного забезпечення, що містяться на комп'ютерних носіях; установлення обставин, пов'язаних з використанням комп'ютерно-технічних засобів, інформації та програмного забезпечення; установлення типу та ідентифікація комп'ютерної техніки є предметом експертизи комп'ютерної техніки і програмних продуктів. Для розв'язання ідентифікаційних завдань щодо документів, виготовлених за допомогою комп'ютерної техніки, ця техніка надається в комплекті. Вирішення ідентифікаційних питань проводиться в межах комплексної комп'ютерно-технічної експертизи та технічної експертизи документів за наявності електронного оригіналу документа (файла).
Таким чином, проведення судової експертизи комп'ютерної техніки програмних продуктів можливо лише у разі вилучення комп'ютерної техніки (мобільних терміналів) та її направлення експерту.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Разом з тим, згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно з матеріалами кримінального провадження, протиправна діяльність співучасників продовжується на цей час. Встановлено обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що особи, задіяні у вчиненні кримінального правопорушення, усвідомлюють вчинений ними злочин, а тому є достатні підстави вважати про наявність ризику його подальшого відчуження, приховання, передачі третім особам з метою перешкоджання установленню істини у провадженні.
Зокрема, проведеними заходами встановлено, що особи, задіяні у вчинені кримінального правопорушення та інші пов'язані з ними особи вживали заходів щодо конспірації та недопущення викриття їх незаконної діяльності, вживали заходів щодо приховання кримінального правопорушення.
Викладене підтверджує наявність ризику приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, передачі вказаного майна, у разі його повернення власнику.
Оцінюючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, сторона обвинувачення приходить до висновку, що заборона розпоряджатися ним, не забезпечить недопущення незаконного володіння та використання цих речей, призведе до втрати речових доказів.
Так, у ході досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на тимчасово вилучене майно з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено у кримінальному провадженні №22024000000001008 від 24.10.2024 арешт на майно, вилучене 23.01.2026 під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , за адресою - АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон «Iphone 12», серійний номер НОМЕР_1 ;
- мобільний телефон «Iphone 17», серійний номер НОМЕР_2 ;
- ноутбук «Mi Designet by Xiaomi in being Made in China»;
- флешнакопичувач синього кольору без розпізнавальних написів;
- флешнакопичувач сріблястого кольору з написом «UNITX 32 GB».
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що зазначене в ухвалі майно підпадає під ознаки речових доказів, оскільки воно може містити відомості про обставини вчинення кримінальних правопорушень за ч. 1 ст. 111-2, ч. 4 ст. 191 КК України.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Так, задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та визнане речовим доказом постановою слідчого від 23.01.2026 року у даному кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає вимогам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що дане майно може містити на собі сліди кримінального правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину та проведення ряду судових експертиз, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи представника власника майна про те, що слідчим суддею не було досліджено та не надано оцінку доказам сторони захисту про господарську діяльність ТОВ «СВП «Квазар», та долученим до матеріалів справи протоколам НСРД, так як у слідчого судді були достатні підстави вважати, що майно, на яке прокурор просив накласти арешт, може містити на собі відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про те, що арештоване майно не відповідає критеріям ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вилучене при обшуку майно може містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Щодо доводів адвоката ОСОБА_7 про те, що слідчий суддя наклав арешт на майно всупереч тому, що ухвалою слідчого судді не було надано дозвіл на вилучення зазначених у клопотанні про арешт майна речей, колегія суддів зазначає, що саме по собі не зазначення у резолютивній частині ухвали про надання дозволу на обшук майна не являється підставою для скасування ухвали про арешт даного майна, за умови звернення прокурора до суду з клопотанням про арешт такого майна у встановлені законом строки. В даному випадку прокурором дотримано строки звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, позаяк обшук у будинку підозрюваного ОСОБА_6 було проведено 23.01.2026 року, а клопотання про арешт майна направлено до суду прокурором 24.01.2026 року. Таким чином, вищенаведені доводи апеляційної скарги представника власника майна на законність та обґрунтованість постановленої слідчим суддею ухвали не впливають.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування мав можливість зняти копії інформації з вилученої комп'ютерної техніки, а не вилучати її, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що вилучене майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3