Справа № 761/49402/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1488/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
24 березня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами зі змінами та доповненнями представників власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року про арешт майна у кримінальному провадженні №22025000000000494 від 21.04.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 рокузадоволено клопотання прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно.
Накладено арешт на майно, яке вилучене 18.11.2025, за місцем фактичного проживання підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон IPhone 13 Pro модель s/n НОМЕР_5 IMEI 1: НОМЕР_1 в кількості 1 шт.;
- мобільний телефон IPhone 16 Pro Max модель s/n НОМЕР_6 IMEI 1: НОМЕР_2 в кількості 1 шт.;
- ноутбук DELL Latitede 5411 st: 8GKCR73 EX:18416904943 в кількості 1 шт. та зарядний пристрій до нього в кількості 1 шт.;
- жорсткі диски «TOSHIBA» чорного кольору, «SP silicon power» білого кольору, «Transcend StoreJet 250Gb» чорного кольору всього в кількості 3 шт.;
- USB флеш накопичувачі «Technetics Group» синього кольору, «izotechnik.com» блакитного кольору, «HP» сірого кольору, біло-сірого кольору без написів та «Technetics Group» білого кольору Technetics Group в кількості 5 шт.;
- предмети, зовні схожі на грошові кошти - долари США номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 22 (двадцять дві) шт., номіналом 50 (п'ятдесят) доларів США у кількості 8 (вісім) шт. та номіналом 10 (десять) доларів США у кількості 2 (дві) шт. на загальну суму 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) доларів США.
- предмети, зовні схожі на грошові кошти - українські гривні номіналом 1000 (тисяча) грн. у кількості 124 (сто двадцять чотири) шт., номіналом 500 (п'ятсот) грн. у кількості 43 (сорок три) шт. на загальну суму 145 500 (сто сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 та представник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 подали апеляційні скарги, які в подальшому змінили та доповнили.
Адвокат ОСОБА_8 просив ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 від 10.10.2025 про арешт майна, у частині майна, яке належить ОСОБА_6 (предмети, зовні схожі на грошові кошти - українські гривні номіналом 1000 (тисяча) грн. у кількості 124 (сто двадцять чотири) шт., номіналом 500 (п'ятсот) грн. у кількості 43 (сорок три) шт. на загальну суму 145 500 (сто сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн.) - скасувати, та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про арешт майна задовольнити частково, а в частині арешту предметів, зовні схожих на грошові кошти - українські гривні номіналом 1000 (тисяча) грн. у кількості 124 (сто двадцять чотири) шт., номіналом 500 (п'ятсот) грн. у кількості 43 (сорок три) шт. на загальну суму 145 500 (сто сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн., які належать ОСОБА_6 - відмовити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник власника майна зазначає, що слідчим суддею залишено поза увагою та не надано жодної оцінки тому, що частина арештованого майна, яке належить ОСОБА_6 , дружині підозрюваного ОСОБА_7 , здобута в результаті здійснення нею законної господарської діяльності, що було підтверджено у судовому засіданні відповідними доказами.
В доповненнях до апеляційної скарги адвокат зазначає, що ініціатором клопотання будь-якого підтвердження, що вилучене майно (грошові кошти), належне ОСОБА_6 , набуте кримінально протиправним шляхом, а відтак відповідає критеріям ст. 98 КПК України, слідчому судді не надано, та в матеріалах провадження ці доводи відсутні.
ОСОБА_6 , відповідно до свідоцтва про шлюб, є дружиною ОСОБА_7 , проживає з останнім та двома неповнолітніми дітьми однією родиною.
Поряд з цим, безпосередньо у судовому засіданні з розгляду зазначеного клопотання про арешт майна, представником ОСОБА_6 на обгрунтування та підтвердження як належності, так і законності походження зазначеного майна, слідчому судді було надано та долучено до матеріалів провадження документи, що підтверджують здійснення ОСОБА_6 з 2020 року законної господарської діяльності та відповідне підтвердження отримання від такої діяльності законного доходу, з відповідною сплатою обов'язкових податкових платежів:
- виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 ;
- податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , за відомостями якої, за три квартали 2025 року ФОП ОСОБА_6 від зайняття підприємницькою діяльністю отримала сукупний дохід у розмірі 3 926 800,00 грн., з яких загалом сплачено до бюджету податкових платежів на суму 126 340,00 грн.
Відтак, поряд з відсутністю у матеріалах клопотання будь-якого належного підтвердження, що вилучене майно (грошові кошти), належне ОСОБА_6 , набуте кримінально протиправним шляхом, на розгляд слідчого судді було подано належне підтвердження, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти мають законне походження від здійснення ОСОБА_6 законної господарської діяльності та відповідно не відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
Окремо представник власника майна зазначає, що власник арештованого майна ОСОБА_6 не має будь-якого процесуального статусу у кримінальному провадженні в межах якого оскаржуваною ухвалою було арештоване зазначене майно (грошові кошти).
Вочевидь, вилучені під час обшуку, та в подальшому арештовані оскаржуваною ухвалою належні ОСОБА_6 грошові кошти, отриманні останньою від здійснення законної підприємницької діяльності, не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі його сліди та/або не містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не набуті кримінально протиправним шляхом, відтак будь-яке обтяження такого майна (накладення арешту оскаржуваною ухвалою слідчого судді) є протиправним.
Адвокат ОСОБА_9 у своїй апеляційній скарзі просила ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10.12.2025 про арешт майна скасувати, та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про арешт майна - відмовити.
В доповненнях до апеляційної скарги представник власника майна зазначає, що матеріалами, поданими в обгрунтування клопотання прокурора про арешт майна, обгрунтованість оголошеної підозри не підтверджено, окрім того, захист посилається на відсутність події кримінального правопорушення в межах зазначеного кримінального провадження, що в свою чергу виключає як наявність обгрунтованої підозри, так і відсутність правових підстав для арешту вилученого майна, виходячи з наступного.
За текстом оскаржуваної ухвали, слідчий суддя обмежується посиланням про вручення повідомлення про підозру ОСОБА_7 , проте будь які посилання щодо її обгрунтованості в тексті оскаржуваної ухвали відсутні.
Наведені посилання оскаржуваної ухвали свідчать про те, що матеріали подані слідчому судді в обгрунтування клопотання, слідчим суддею фактично не досліджувались, їх зміст суддею не вивчався, поряд з цим, для застосування такого заходу забезпечення, як арешт майна, слідчим суддею прийнято сам факт повідомлення про підозру.
Сторона захисту посилається на те, що в складі матеріалів, доданих в обгрунтування клопотання, відсутні будь-які відомості щодо загалом контактування ОСОБА_7 з будь-яким представником країни агресора (прямо або опосередковано пов'язаний з країною-агресором), як і передачі ОСОБА_7 «результатів аналітичних робіт в електронному документальному вигляді формату PDF громадянам російської федерації - працівникам АТ «Аккую Нуклеар», АТ «Росатом Сервіс», філії АТ «Атомтехенерго» у Республіці Туреччина та філії АТ «Росатом Сервіс» в Республіці Туреччина».
Не містять такі відомості й зміст особистих листувань та переписок з вилучених у ОСОБА_7 під час обшуку та затримання засобів комунікації (мобільні термінали, персональний комп'ютер, особисті записи, тощо).
Більш того, долученими захистом безпосередньо в судовому засіданні матеріалами, було підтверджено (встановлено), що «невстановлені особи ОСОБА_11 та ОСОБА_12 » - є громадянами України, які як ОСОБА_7 , так й інші «члени організованої злочинної групи» (спеціалісти АО «ІНФОРМАЦІЯ_5 «ІНФОРМАЦІЯ_6» (ІНФОРМАЦІЯ_7), офіційно, на підставі відповідних контрактів опрацьовували матеріали, пов'язані з ІНФОРМАЦІЯ_8, яка є офіційним органом ІНФОРМАЦІЯ_9
Відтак, захист посилається на те, що матеріалами, поданими слідчому судді в обгрунтування клопотання, не підтверджено як подія кримінального правопорушення, так й відповідно - наявність обгрунтованої підозри, оголошеної ОСОБА_7 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, що в свою чергу виключає правомірність застосування такого заходу забезпечення як накладення арешту на майно.
Окремо в контексті відсутності як обгрунтованої підозри, так і загалом події кримінального правопорушення у визначенні диспозиції ст. 111-2 КК України, захист посилається на відсутність відповідності вилученого, та в подальшому арештованого майна визначенню «речових доказів» за ч. 1 ст. 98 КПК України, адже за відсутністю події кримінального правопорушення - вилучене майно, вочевидь, не було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його сліди та/або не містить інші відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, не набуто кримінально протиправним шляхом, а відтак, будь-яке обтяження такого майна є протиправним.
Відтак представник власника майна зазначає, що ініціатором клопотання будь-якого підтвердження, що вилучене майно (грошові кошти), належне ОСОБА_6 , набуте кримінально протиправним шляхом, а відтак відповідає критеріям ст. 98 КПК України, слідчому судді не надано, та в матеріалах провадження ці доводи відсутні.
При цьому, поряд з відсутністю у матеріалах клопотання будь-якого належного підтвердження, що вилучене майно (грошові кошти), належне ОСОБА_6 , набуте кримінально протиправним шляхом, на розгляд слідчого судді було подано належне підтвердження, що вилучені за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти мають законне походження від здійснення ОСОБА_6 законної господарської діяльності та відповідно не відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
В судове засідання не з'явились власники майна та прокурор, про дату час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора та власників майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 , яка апеляційні скарги підтримала, та просила їх задовольнити з наведених у них підстав, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, 2 відділом 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000494 від 21.04.2025 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що в період 2023-2024 років службові особи та працівники АТ «ІНФОРМАЦІЯ_10 «ІНФОРМАЦІЯ_6» (код ЄДРПОУ НОМЕР_7, АДРЕСА_3) (АТ «ІНФОРМАЦІЯ_11»), будучи кваліфікованими спеціалістами у сфері атомної енергетики, з метою особистого збагачення, виконували експертні, проектні та аналітичні роботи, результати яких передавали за грошову винагороду представникам дочірньої компанії Державної корпорації з атомної енергії «Росатом» АТ «Аккую Нуклеар» для будівництва атомної електростанції «Аккую» на території Республіки Туреччина, тим самим сприяли розвитку і збагаченню державної корпорації «Росатом», зокрема для забезпечення потреб військово-промислового комплексу держави-агресора, тобто вчинили умисні дії, спрямовані на завдання шкоди Україні шляхом підготовки та передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави-агресора.
Крім того встановлено, що 12 травня 2010 року між урядом російської федерації в особі заступника голови уряду рф ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та урядом Турецької Республіки в особі міністра енергетики та природних ресурсів ОСОБА_19 в м. Анкара підписано «соглашение о сотрудничестве в сфере строительства и эксплуатации атомной электростанции на площадке «Аккую» в Турции» (рос.)
На підставі вказаної угоди 13.12.2010 уряд російської федерації створив на території Турецької Республіки проєктну організацію - дочірню компанію Державної корпорації з атомної енергії «Росатом» Акціонерне товариство «Аккую Нуклеар» (АО «Аккую Нуклеар»), яка являтиметься власником новозбудованої АЕС «Аккую», включаючи всю вироблену нею електроенергію. Генеральним проєктувальником АЕС «Аккую» стало АТ «Атоменергопроект» (АО «Атомэнергопроект» (рос.)) (м. Москва), яке входить до складу Держкорпорації «Росатом».
Зокрема іншими учасниками проекту з будівництва атомної електростанції «Аккую» стали Державна корпорація «Росатом» (Госкорпорация «Росатом» (рос.)); управляюча компанія Акціонерне товариство «РЕІН» (АО «РЭИН» (рос.)); відповідальний за надання послуг інженера власника АЕС - Філіал Акціонерного товариства «Концерн Росенергоатом» (Филиал АО «Концерн Росэнергоатом» (рос.)); науковий керівник проектів АЕС і реакторної установки - НІЦ «Курчатовський інститут» (НИЦ «Курчатовский институт» (рос.)); постачальник ядерного палива - АТ «ТВЕЛ» (АО «ТВЭЛ» (рос.)); інтегратор сервісної пропозиції - АТ «Росатом Сервіс» (АО «Росатом Сервис» (рос.)); постачальник обладнання - ТОВ «Росатом Машинобудування» (ООО «Росатом Машиностроение» (рос.)); головний конструктор реакторної установки - АТ ОКБ «Гідропрес» (АО ОКБ «Гидропресс»).
Досудовим розслідуванням попередньо встановлено, що на початку 2023 року громадяни України - заступник начальника відділу головних інженерів проекту №201 АТ «КЕП» ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та колишній співробітник АТ «ІНФОРМАЦІЯ_11» ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 створили робочу групу професійних спеціалістів для виконання експертних, проєктних та аналітичних робіт, результати яких, за посередництва невстановлених осіб на ім?я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , передавали за грошову винагороду представникам дочірньої компанії Держкорпорації «Росатом» АТ «Аккую Нуклеар» для будівництва атомної електростанції «Аккую» на території Республіки Туреччина.
Для координації діяльності робочої групи та оперативного вирішення завдань, які надходили від представників держави-агресора, зокрема через невстановлених осіб на ім?я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , 19.10.2023 громадянин України ОСОБА_7 створив групу в месенджері «Telegram» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », до складу якої увійшли п?ятеро громадян України: голова правління АТ «ІНФОРМАЦІЯ_11» ОСОБА_15 , заступник начальника головного технологічного відділу № 203 АТ «ІНФОРМАЦІЯ_11» ОСОБА_16 , заступник начальника відділу головних інженерів проекту № 201 АТ «ІНФОРМАЦІЯ_11» ОСОБА_14 , колишній співробітник ВП «ІНФОРМАЦІЯ_12» ОСОБА_17 , ОСОБА_7 , як адміністратор групи, а також невстановлені особи на ім?я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Крім того, у зв?язку з великим обсягом робіт та стислими строками їх виконання ОСОБА_14 та ОСОБА_7 в період з жовтня 2023 по лютий 2024 залучили інших спеціалістів у сфері атомної енергетики для перевірки працездатності роботи програм виконання пусконалагоджувальних робіт, вентиляції та кондиціонування, пожежної безпеки, сейсмостійкості, системи охолодження, обладнання забору та вивезення ядерних відходів, а також інших необхідних програм для введення в експлуатацію атомної електростанції «Аккую» АТ «Аккую Нуклеар», створеного урядом російської федерації на території Республіки Туреччина.
Результати виконання робіт щодо експертної перевірки працездатності програм виконання пусконалагоджувальних робіт, вентиляції та кондиціонування, пожежної безпеки, сейсмостійкості, системи охолодження, системи введення в експлуатацію обладнання та інших необхідних програм для введення в експлуатацію атомної електростанції «Аккую» в період з жовтня 2023 по вересень 2024 узагальнювалися, систематизувалися та передавалися ОСОБА_14 і ОСОБА_7 невстановленим особам на ім?я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 для подальшої передачі на погодження і затвердження представникам держави агресора - громадянам російської федерації.
Відповідно до повідомлення оперативного підрозділу - 1 управління ДКІБ СБ України від 08.09.2025 №30/1/4-9315 встановлено фактичне місце проживання основного фігуранта кримінального провадження - колишнього співробітника АТ «ІНФОРМАЦІЯ_11» ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.К.П.П. НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у якому знаходяться речі та документи, які мають значення для досудового розслідування і можуть бути використані як докази причетності фігурантів провадження до протиправних дій, які досліджуються у кримінальному провадженні.
18.11.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_18 було проведено обшук житлового приміщення - будинку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено речі та грошові кошти, які мають значення як докази у кримінальному провадженні №22025000000000494, а саме:
1. Мобільний телефон IPhone 13 Pro модель s/n НОМЕР_5 IMEI 1: НОМЕР_1 в кількості 1 шт.
2. Мобільний телефон IPhone 16 Pro Max модель s/n НОМЕР_6 IMEI 1: НОМЕР_2 в кількості 1 шт.
3. Ноутбук DELL Latitede 5411 st: 8GKCR73 EX: НОМЕР_4 в кількості 1 шт. та зарядний пристрій до нього в кількості 1 шт.
4. Жорсткі диски «TOSHIBA» чорного кольору, «SP silicon power» білого кольору, «Transcend StoreJet 250Gb» чорного кольору всього в кількості 3 шт.
5. USB флеш накопичувачі «Technetics Group» синього кольору, «izotechnik.com» блакитного кольору, «НР» сірого кольору, біло-сірого кольору без написів та «Technetics Group» білого кольору Technetics Group в кількості 5 шт.
6. Предмети, зовні схожі на грошові кошти - долари США номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 22 (двадцять дві) шт., номіналом 50 (п?ятдесят) доларів США у кількості 8 (вісім) шт. та номіналом 10 (десять) доларів США у кількості 2 (дві) шт. на загальну суму 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) доларів США.
7. Предмети, зовні схожі на грошові кошти - українські гривні номіналом 1000 (тисяча) грн. у кількості 124 (сто двадцять чотири) шт., номіналом 500 (п?ятсот) грн. у кількості 43 (сорок три) шт. на загальну суму 145 500 (сто сорок п?ять тисяч п?ятсот) грн.
Вказані речі були оглянуті під час обшуку та встановлено, що вони містять у своїй пам'яті інформацію та документи, які підтверджують факт виконання експертних, проєктних та аналітичних робіт, результати яких, за посередництва невстановлених осіб на ім?я ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , передавали за грошову винагороду представникам дочірньої компанії Держкорпорації «Росатом» АТ «Аккую Нуклеар» для будівництва атомної електростанції «Аккую» на території Республіки Туреччина. Зокрема походження вилучених грошових коштів документально не підтверджено, з урахуванням встановленого факту злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, вчиненого ОСОБА_7 у складі організованої злочинної групи, є підстави вважати, що вказані кошти отримані від протиправної діяльності, пов'язаної з організацією виконання робіт для держкорпорації «Росатом».
18.11.2025 року постановою старшого слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні майно, яке виявлено та вилучено в ході обшуку житлового приміщення - квартири за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно вищевказаного переліку визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №22025000000000494 від 21.04.2025, оскільки воно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а також містить сліди вчинення протиправної діяльності та відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
18.11.2025 року о 14 год. 10 хв. ОСОБА_7 затримано в порядку, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 615, п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України.
Цього ж дня ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Кримінальна відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України «Пособництво державі-агресору» передбачає позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
25.11.2025 року (клопотання датоване 19.11.2025) прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна та просив накласти арешт на речі та грошові кошти, які були виявлені, описані та вилучені 18.11.2025 під час обшуку житлового приміщення - будинку за місцем фактичного проживання підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
1) Мобільний телефон IPhone 13 Pro модель s/n НОМЕР_8 IMEI 1: НОМЕР_1 в кількості 1 шт.
2) Мобільний телефон IPhone 16 Pro Max модель s/n НОМЕР_6 IMEI 1: НОМЕР_2 в кількості 1 шт.
3) Ноутбук DELL Latitede 5411 st: 8GKCR73 EX: НОМЕР_4 в кількості 1 шт. та зарядний пристрій до нього в кількості 1 шт.
4) Жорсткі диски «TOSHIBA» чорного кольору, «SP silicon power» білого кольору, «Transcend StoreJet 250Gb» чорного кольору всього в кількості 3 шт.
5) USB флеш накопичувачі «Technetics Group» синього кольору, «izotechnik.com» блакитного кольору, «НР» сірого кольору, біло-сірого кольору без написів та «Technetics Group» білого кольору Technetics Group в кількості 5 шт.
6) Предмети, зовні схожі на грошові кошти - долари США номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 22 (двадцять дві) шт., номіналом 50 (п'ятдесят) доларів США у кількості 8 (вісім) шт. та номіналом 10 (десять) доларів США у кількості 2 (дві) шт. на загальну суму 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) доларів США.
7) Предмети, зовні схожі на грошові кошти - українські гривні номіналом 1000 (тисяча) грн. у кількості 124 (сто двадцять чотири) шт., номіналом 500 (п'ятсот) грн. у кількості 43 (сорок три) шт. на загальну суму 145 500 (сто сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн.
Клопотання прокурор мотивував тим, що у кримінальному провадженні виникла необхідність у накладенні арешту на вказані речі, як на речові докази та майно підозрюваного ОСОБА_7 .
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, використання, перетворення, передачі, відчуження.
Метою арешту майна є забезпечення збереження речових доказів та конфіскації майна як виду покарання.
Необхідність арешту майна, в даному випадку, зумовлюється обгрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі, чи перешкоджатиме встановленню істини та всіх обставин кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 91 КПК України є обов'язком слідчого та прокурора, внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене, чи реалізоване, а також зумовить втрату його економічного потенціалу у випадку його відчуження.
Враховуючи викладене, прокурор вказував, що з метою забезпечення збереження речових доказів, необхідно накласти арешт на майно у вигляді речей (комп'ютерної техніки, електронних носіїв інформації) та грошових коштів, вилучених 18.11.2025 під час обшуку у кримінальному провадженні №22025000000000494 від 21.04.2025.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 рокузадоволено клопотання прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні - прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно.
Накладено арешт на майно, яке вилучене 18.11.2025, за місцем фактичного проживання підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон IPhone 13 Pro модель s/n НОМЕР_5 IMEI 1: НОМЕР_1 в кількості 1 шт.;
- мобільний телефон IPhone 16 Pro Max модель s/n НОМЕР_6 IMEI 1: НОМЕР_2 в кількості 1 шт.;
- ноутбук DELL Latitede 5411 st: 8GKCR73 EX:18416904943 в кількості 1 шт. та зарядний пристрій до нього в кількості 1 шт.;
- жорсткі диски «TOSHIBA» чорного кольору, «SP silicon power» білого кольору, «Transcend StoreJet 250Gb» чорного кольору всього в кількості 3 шт.;
- USB флеш накопичувачі «Technetics Group» синього кольору, «izotechnik.com» блакитного кольору, «HP» сірого кольору, біло-сірого кольору без написів та «Technetics Group» білого кольору Technetics Group в кількості 5 шт.;
- предмети, зовні схожі на грошові кошти - долари США номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 22 (двадцять дві) шт., номіналом 50 (п'ятдесят) доларів США у кількості 8 (вісім) шт. та номіналом 10 (десять) доларів США у кількості 2 (дві) шт. на загальну суму 2620 (дві тисячі шістсот двадцять) доларів США.
- предмети, зовні схожі на грошові кошти - українські гривні номіналом 1000 (тисяча) грн. у кількості 124 (сто двадцять чотири) шт., номіналом 500 (п'ятсот) грн. у кількості 43 (сорок три) шт. на загальну суму 145 500 (сто сорок п'ять тисяч п'ятсот) грн.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Постановляючи вказану ухвалу, слідчий суддя зазначив, що матеріалами клопотання обґрунтовано та в судовому засіданні встановлено необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, тимчасово вилученого під час проведення обшуку, з метою уникнення можливості його відчуження, забезпечення збереження речових доказів, що залишили на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, тому слідчий суддя прийшов до висновку, що у випадку його незастосування, це може призвести до наслідків, які можуть перешкоджати досудовому розслідуванню, а тому це є необхідною умовою досягнення дієвості даного кримінального провадження.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до положень статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Так, задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, могло бути набутим злочинним шляхом, або може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та визнане речовим доказом постановою старшого слідчого від 18.11.2025 року у даному кримінальному провадженні.
Твердження апелянтів про те, що арештоване майно не відповідає вимогам речових доказів, передбачених ст. 98 КПК України, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, так як встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що дане майно могло бути здобуте злочинним шляхом (грошові кошти), та може містити на собі сліди кримінального правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (мобільні телефони та носії інформації), а отже відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, встановлено, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, санкцією за яке передбачене, зокрема, додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, оскільки окрім мети збереження речових доказів, покарання за інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення передбачає додаткове покарання, зокрема у вигляді конфіскації майна.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу власника майна з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів апеляційних скарг представників власників майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем арештованого майна внаслідок здійснення нею господарської діяльності, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування (грошові кошти до них не відносяться), є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про належність їй грошових коштів не спростовують висновків слідчого судді про те, що вказане майно може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, а також джерелом для забезпечення можливої конфіскації майна, як виду покарання, за умови доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення про те, що вилучене майно може містити інформацію, яка може бути використана як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та могло бути здобуте злочинним шляхом, а тому зазначене майно відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянтів про те, що постанова від 18.11.2025 року про визнання майна речовими доказами не містить належного обґрунтування, так як вказана постанова старшого слідчого, а також клопотання про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, всупереч твердженням представників власників майна, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема, посилання на те, що зазначене майно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення, могло бути здобутим злочинним шляхом, та містить інформацію, яка має значення для встановлення фактів та обставин, що з'ясовуються під час кримінального провадження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Твердження представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 про те, що матеріалами клопотання не підтверджено наявність обгрунтованої підозри, оголошеної останньому в інкримінованому кримінальному правопорушенні, до уваги колегією суддів не приймається, оскільки слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
На підставі наданих органом досудового розслідування матеріалів, які обгрунтовують клопотання, колегія суддів встановила, що зазначені у клопотанні обставини підозри підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних.
Твердження представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 про непричетність її до кримінального правопорушення, а також те, що їй не вручалась підозра та вона не має жодного процесуального статусу у кримінальному провадженні, не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційних скарг про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційних скарг про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційних скарг, на які посилаються апелянти, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційні скарги зі змінами та доповненнями представників власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4