17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
представника власників
майна ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06.02.2026 задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, яке виявлено та вилучено під час проведення обшуку 22.01.2026, в період з 09 год. 35 хв. до 15 год. 35 хв., у приміщенні АТ «Оксі Банк», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 28, із забороною його відчуження та використання, а самена наступні речі:
- мобільний телефон «РОСО» imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 (пароль 1978);
- мобільний телефон «Xiaomi» imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_10 (пароль НОМЕР_5 );
- ноутбук «Acer» с/н NXMMCEE400333504DAC7600, який належить ОСОБА_6 із зарядним пристроєм;
- ноутбук «Lenovo», s/n: PF3BBEDO, який належить ОСОБА_6 із зарядним пристроєм;
- мобільний телефон «Redmi» imei 1: НОМЕР_6 , imei 2:
Справа № 757/3543/26-кСлідчий суддя - ОСОБА_11
Апеляційне провадження № 11-сс/824/2931/2026 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
НОМЕР_9, який належить ОСОБА_6 без паролю;
- мобільний телефон «Redmi» imei 1: НОМЕР_7 , imei 2: НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_6 без паролю.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_5 в інтересах власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Апелянт зазначав, що розгляд клопотання відбувся без виклику та участі власників майна та їх представника, а копію оскаржуваної ухвали представник отримав тільки 25.02.2026.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що до клопотання прокурором не додано відеозапис процесуальної дії, а саме проведення обшуку.
Також вказував, що в ході обшуку ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 добровільно видали майно слідчому, повідомили пароль доступу та не перешкоджали доступу до інформації, що міститься на них.
Слідчий в протоколі обшуку та прокурор у клопотанні не зазначили, яка інформація,виявлена ними під час огляду майна, відповідає перерахованому майну в ухвалі слідчого судді від 12.01.2026 про надання дозволу на проведення обшуку, та чи може бути використана ця інформація під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні.
На думку апелянта, 22.01.2026 під час проведення обшуку слідчий фактично здійснив особистий обшук ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , під час якого в них було вилучено майно без пояснень причин такого вилучення, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 98, ч. 7 ст. 236 КПК України.
Постанова слідчого про визнання майна речовими доказами від 22.01.2026 не містить конкретизації, яким саме ознакам, визначеним у ст. 98 КПК України, відповідає вилучене майно та як буде використано у кримінальному провадженні.
Крім того, апелянт посилався на невідповідність інформації, зазначеної у процесуальних документах. Зокрема, в протоколі обшуку зазначено прізвище " ОСОБА_7 ", а в постанові про визнання речовими доказами, клопотанні та ухвалі слідчого судді - " ОСОБА_10 ".
Також, в протоколі обшуку та в трьох інших документах (постанові про визнання речовими доказами, клопотанні, ухвалі слідчого судді) відрізняється серійний номер вилученого ноутбука «Acer».
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив та клопотань про відкладення судового розгляду не подавав.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, заслухавши думку представника ОСОБА_5 в інтересах власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який не заперечував проти здійснення судового розгляду без участі прокурора, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши думку представника ОСОБА_5 , в інтересах власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , який просив поновити строк на апеляційне оскарження, задовольнити подану апеляційну скаргу та скасувати ухвалу слідчого судді, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження підлягає задоволенню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання прокурора про арешт майна розглянуто без повідомлення та у відсутності власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 або їх представника.
Дані про направлення учасникам судового провадження копії оскаржуваної ухвали, у справі відсутні.
Як зазначив представник в апеляційній скарзі, копію оскаржуваної ухвали представник отримав 25.02.2026, та 01.03.22026 представником було подано апеляційну скаргу через систему «Електронний суд» (зареєстровано Київським апеляційним судом 02.03.2026).
Також в матеріалах справи міститься розписка про отримання представником ОСОБА_5 , який діє в інтересах власників майна ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскаржуваної ухвали 25.02.2026.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а відтак не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025000000000854 від 29.09.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 368-3 КК України.
Згідно даних клопотання, в ході досудового розслідування кримінального провадження серед іншого досліджуються обставини, за яких службові особи АТ «ОКСІ БАНК» отримують неправомірну вигоду від інших осіб за бездіяльність, яка проявляється в не блокуванні ризикових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, забезпечення виведення коштів у тіньовий, неконтрольований Державою обіг та не створення штучних перешкод ризиковим підприємствам для забезпечення легалізації коштів отриманих незаконним шляхом.
Так, за наявними даними, організаторами так званих «конвертаційних центрів», що контролюють низку суб'єктів господарювання, які діють в тіньовому секторі економіки у змові з службовими особами банківських та фінансових установ організовано протиправний фінансовий механізм, а саме реєстрація на підставних осіб комерційних структур та інших суб'єктів підприємницької діяльності з метою надходження на відкриті рахунки в низці банківських установ у тому числі АТ «ОКСІ БАНК» безготівкових грошових коштів від вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання в особливо великих розмірах.
За наявними матеріалами досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_12 , використовуючи сталі зв'язки серед працівників різноманітних банківських установ, не пізніше ніж 23.04.2024 налагодив на комерційній основі т.зв. «супровід» в обслуговуванні компаній, що входять до складу т.зв. «конвертаційних центрів» з діючим на той час Головою Правління АТ «Оксі Банк» ОСОБА_13 (перебував на посаді з 28.09.2023 по 30.04.2025).
Так, згідно матеріалів досудового розслідування встановлено, що між вказаними особами погоджена оплата 0,11-0.15% (до 250 млн грн - 0,15%, від 250 млн грн - 0,13 %, від 500 млн грн - 0,11 %) від загального обороту компаній та відокремлено спеціальних співробітників, які взяли під контроль (сприяли в уникненні блокування рахунків, зупиненні операцій, сприяння в проведенні транзитних операцій, погодженні валютних контрактів, допомагали в уникненні від проведення фінансового моніторингу операцій, надавали вказівки, консультації, розголошували відомості третім особам, а також умисно не повідомляли Державний фінансовий моніторинг про підозрілі операції) компаній.
Після погодження «тарифу» та порядку взаємодії колишній Голова Правління АТ «Оксі Банк» ОСОБА_13 виділив для вказаної протиправної діяльності співробітника Київського відділення відповідального за фінансовий моніторинг (м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 8) ОСОБА_14 . Вказана особа безпосередньо здійснювала супровід від відкриття рахунків до підготовки «необхідних» документів для банку у випадку проблемних питань.
Додатково встановлено, що ОСОБА_12 , діючи в інтересах конвертаційних центрів спільно з ОСОБА_13 , забезпечили прийняття коштів від юридичних осіб з якими АТ «Креді Агріколь Банк», код ЄДРПОУ 14361575 розірвало ділові відносини у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику, а також не встановили неприйнятно високий ризик учаснику конвертаційного центру-клієнту АТ «Оксібанк», що забезпечило безперешкодний перерахунок сумнівних коштів до АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 00032129. За вказані дії ОСОБА_13 вимагав щонайменш 10% від загальної суми коштів.
Крім цього, ОСОБА_13 надавались вказівки службовим особам банку щодо невжиття заходів на виконання Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 року, що полягало в не встановленні неприйнятно високого рівня ризику, а також розірванню ділових відносин з юридичними особами, які відповідали критеріям ризиковості.
Згідно наявних матеріалів досудового розслідування установлено, що до злочинної діяльності можуть бути причетні наступні службові особи АТ «ОКСІ БАНК», а саме: ОСОБА_13 , колишній Голова Правління АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_14 , колишній співробітник АТ «Оксі Банк», Київського відділення за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 8; ОСОБА_15 , акціонер АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_16 , співробітниця АТ «Оксі Банк», Київського відділення (Хрещатик 8); ОСОБА_17 , член Наглядової Ради АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_18 , співробітниця АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_19 , заступник Голови Правління АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_20 , керівник Київського відділення АТ «Оксі Банк» (Хрещатик 8); ОСОБА_21 , співробітник АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_22 , співробітник АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_23 , співробітник АТ «Оксі Банк»; ОСОБА_24 , співробітник АТ «Оксі Банк».
Для забезпечення ефективності досудового розслідування, з метою встановлення обставин, що підлягають доказуванню, стороною обвинувачення проведені слідчі (розшукові) дії, спрямовані на збирання доказів.
Одночасно з цим, заходами оперативного характеру встановлено, що для зберігання речей і документів, що мають доказове значення у кримінальному провадженні використовується приміщення АТ «Оксі Банк», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 28, де здійснюється обслуговування компаній з ознаками фіктивності.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.01.2026 надано дозвіл на проведення обшуку у приміщенні АТ «Оксі Банк», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 28.
Згідно даних протоколу обшуку від 22.01.2026, цього ж дня в період з 09 год 35 хв до 15 год 35 хв, проведено обшук приміщення АТ «Оксі Банк», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 28, в ході якого вилучено наступне майно:
- мобільний телефон «РОСО» imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 (пароль 1978);
- мобільний телефон «Xiaomi» imei 1: НОМЕР_3 , imei 2: НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_7 (пароль НОМЕР_5 );
- ноутбук «Acer» с/н NXMMCEE400333504DAC7600, який належить ОСОБА_6 із зарядним пристроєм;
- ноутбук «Lenovo», s/n: PF3BBEDO, який належить ОСОБА_6 із зарядним пристроєм;
- мобільний телефон «Redmi» imei 1: НОМЕР_6 , imei 2: НОМЕР_9 , який належить ОСОБА_6 без паролю;
- мобільний телефон «Redmi» imei 1: НОМЕР_7 , imei 2: НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_6 без паролю.
Постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ Національної поліції України ОСОБА_25 від 22.01.2026 вилучене вищевказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
23.01.2026 прокурор четвертого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно, вилучене 22.01.2026 в ході обшуку у приміщенні АТ «Оксі Банк», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 28
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06.02.2026 задоволено вищевказане клопотання прокурора у повному обсязі.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання прокурора про накладення арешту на майно, вилучене в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд. 28, з тих підстав, що вилучені мобільні телефони та ноутбуки можуть містити сліди кримінальних правопорушень або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин злочинів, відповідають ознакам речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, а тому наявна необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вилучене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути пошкоджене, втрачене, знищене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на належні ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 мобільні телефони та ноутбуки,з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про невідповідність вищезазначених мобільних телефонів та ноутбуків критеріям речових доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки клопотання прокурора в повній мірі відповідає вимогам КПК України, та встановлені органом досудового розслідування фактичні обставини у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на вилучених телефонах та ноутбуках може зберігатись інформація та матеріали, які можуть бути використані як доказ факту та обставин вчинення кримінального правопорушення, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речового доказу з метою його збереження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх, правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Крім того, накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вилученого у приміщенні АТ «Оксі Банк» за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, буд.28.
Доводи апеляційної скарги представника про те, що клопотання прокурора та ухвала слідчого судді не містять правову підставу для арешту майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із матеріалів провадження вбачається, що клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на мету та правові підставі, зазначені у ст.ст. 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме необхідність арешту вилученого майна з метою збереження його як речових доказів.
Доводи апелянта про те, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у ході обшуку добровільно надавали доступ до виявленого майна, повідомляли паролі доступу та слідчі мали можливість вилучити інформацію без вилучення самого майна, не є самостійною підставою для відмови в накладенні арешту на таке майно, оскільки необхідність фіксації інформації, яка міститься на мобільних телефонах чи ноутбуках, відновлення вже видаленої інформації обумовлює подальше їх утримання з метою проведення відповідних досліджень, у тому числі, за необхідності, шляхом залучення осіб (спеціалістів, експертів), які володіють спеціальними технічними знаннями.
Посилання апелянта на те, що до клопотання прокурором не додано відеозапис проведення обшуку, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора з цих підстав.
Положеннями ч. 2 ст. 171 КПК України визначено, що до клопотання про арешт майна також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Разом з тим, положеннями КПК України не передбаченого конкретного переліку документів та матеріалів, які слідчий, прокурор зобов'язаний долучити на обґрунтування доводів свого клопотання.
Доводи представника власників майна про те, що під час проведення обшуку слідчий фактично здійснив особистий обшук ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , під час якого в них було вилучено майно без пояснень причин такого вилучення, чим на переконання апелянта, порушив вимоги ч. 1 ст. 98, ч. 7 ст. 236 КПК України, фактично зведені до оскарження законності проведеного обшуку, шо не є предметом перевірки слідчого судді під час розгляду клопотання в порядку ст. ст. 171-173 КПК України, натомість оцінка законності проведеної слідчої (процесуальної) дії - обшуку, а також належності та допустимості отриманих унаслідок такої слідчої дії відомостей, може бути надана під час розгляду кримінального провадження по суті.
Підстав вважати постанову про визнання речових доказів від 22.01.2026 такою, що не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, у колегії суддів відсутні, а тому доводи апелянта у цій частині є безпідставними.
Посилання апелянта на те, що слідчим суддею розглянуто клопотання про арешт майна без повідомлення та участі власника майна, не можуть бути безумною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді, оскільки, з урахуванням вимог ст. 172 КПК України, слідчий суддя за наявності підстав, викладених у наведеній нормі закону, може розглянути клопотання без повідомлення власника майна.
Доводи апеляційної скарги про те, що в протоколі обшуку зазначено прізвище " ОСОБА_7 ", а в постанові про визнання речовими доказами, клопотанні прокурора та ухвалі слідчого судді - " ОСОБА_10 ", а також в протоколі обшуку, постанові про визнання речовими доказами, клопотанні, ухвалі слідчого судді відрізняється серійний номер вилученого ноутбука «Acer»,не є самостійною безумовною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді, оскільки помилкове зазначення прокурором в клопотанні та слідчим суддею в ухвалі прізвища власника майна та серійного номеру ноутбуку може свідчити про допущені описки в цій частині, які можуть бути виправлені в порядку ст. 379 КПК України за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи.
Колегією суддів не встановлено порушення прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 в інтересах власників майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3