11 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
адвоката - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт на майно вилучене в ході проведення 03.12.2025 обшуків за місцем проживання ОСОБА_7 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та автомобілі АUDI Q3 реєстрації США н.з. НОМЕР_1 і кузова НОМЕР_2 ), яким користується ОСОБА_7 , а саме на: мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕ НОМЕР_3 , ІМЕІ2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕ НОМЕР_5 , IМЕІ2 НОМЕР_6 ; ноутбук «НР» S/N5CD824CXJL; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕІ1 НОМЕР_7 , ІМЕІ2 НОМЕР_8 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року, відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, зазначає про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, а тому підлягає скасуванню.
Вказує на те, що ОСОБА_9 є адвокатом штату Нью-Йорк, Сполучених Штатів Америки (посвідчення адвоката ID-карта SecurePass(AttorneySecurePass) на ім я ОСОБА_7# НОМЕР_12, видане Єдиною судовою системою, штат Нью-Йорк, США., дійсне до 18.06.2029 (копія посвідчення надавалася суду першої інстанції)) та на належних йому вилучених носіях інформації наявні відомості, які становлять адвокатську таємницю, що охороняється законом.
Вилучення та подальший арешт на телефони та ноутбук встановлює перешкоди для здійснення ОСОБА_7 своєї професійної діяльності, оскільки вказані технічні засоби використовувалися ним під час здійснення адвокатської діяльності.
Крім того, ОСОБА_7 має намір набути право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, з огляду на що, для здійснення ним професійної діяльності йому необхідні його технічні засоби.
Окрім цього, під час проведення обшуку ОСОБА_7 був фактично позбавлений можливості скористатися правом на правову допомогу, а саме - викликати адвоката, який обізнаний із законодавством України та міг би надати належну правову консультацію щодо порядку дій під час обшуку, а також роз'яснити права та обов'язки ОСОБА_7 як адвоката, зокрема необхідності повідомлення детективів про розповсюдження на нього гарантій адвокатської діяльності.
Недотримання відповідних процесуальних гарантій під час проведення обшуку і вилучення речей у помешканні адвоката чи іншому його володінні зумовлює порушення ст. 8 Європейської конвенції з прав людини.
У доданих до клопотання про арешт майна копій протоколів про проведення обшуків зазначений пароль від вилученого ноутбуку та відомості, що вищевказані мобільні телефони та ноутбук містять документи в електронному вигляді VERSALALTDта інформацію, що має значення для досудового розслідування.
Таким чином, оскільки на телефонах була відсутня система логічного захисту, а пароль від ноутбуку був відомий, у органу досудового розслідування була можливість скопіювати необхідну інформацію з електронних носіїв без їх вилучення та необхідності накладення на них арешту.
Крім того, в ухвалах про надання дозволів на проведення обшуків у квартирі та транспортному засобі ОСОБА_7 слідчим суддею не було зазначено про надання дозволу на вилучення електронних носіїв інформації, зокрема ноутбуків та телефонів.
Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора про законність ухвали слідчого судді та необхідності залишення її без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів провадження, прокурорами Офісу Генерального прокурора забезпечується процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 72022000400000012 від 21.10.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 205-1, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 364-1, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.
Досудове розслідування у зазначеному провадженні здійснюється детективами Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України.
08.12.2025 прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно вилучене в ході проведення 03.12.2025 обшуків за місцем проживання ОСОБА_7 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та автомобілі АUDI Q3 реєстрації США н.з. НОМЕР_1 і кузова НОМЕР_2 ), яким користується ОСОБА_7 , а саме на: мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕ НОМЕР_3 , ІМЕІ2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕ НОМЕР_5 , IМЕІ2 НОМЕР_6 ; ноутбук «НР» S/N5CD824CXJL; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕІ1 НОМЕР_7 , ІМЕІ2 НОМЕР_8 .
Ухвалою слідчого суддіШевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року зазначене клопотання прокурора про арешт майна задоволено.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення : 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Так, на підставі ухвал слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 28.11.2025, проведено обшуки за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , та в автомобілі AUDI Q3 реєстрації США д.н.з. НОМЕР_9 (№ кузова НОМЕР_2 ), яким користується ОСОБА_7 , в ході яких виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕН НОМЕР_10 , ІМЕІ2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕН НОМЕР_11 , ІМЕІ2 НОМЕР_6 ; ноутбук «HP» S/N 5CD824CXJL; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕІ1 НОМЕР_7 , ІМЕІ2 НОМЕР_8 .
Постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_10 , від 04.12.2025 значене в клопотанні прокурора майно визнано в рамках кримінального провадження № 72022000400000012 від 21.10.2022 речовим доказом.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за обставинами вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою забезпечення кримінального провадження та збереження вищевказаного майна, яке відповідає ознакам речового доказу згідно ст. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстави для арешту цього майна.
При цьому, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.
Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.
Вирішуючи питання про накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта, дотримався вимог ст. 170 КПК України і прийшов до обґрунтованого висновку з приводу наявності підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на зазначене в ньому майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується та вважає, що стороною обвинувачення доведена необхідність в даному випадку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Крім того, відповідно до положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Згідно абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 КПК України, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
З урахуванням наведеного, відсутність вилученого майна у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання в ухвалах слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28.11.2025 про дозвіл на проведення обшуку, не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про арешт такого майна, з урахуванням дотримання прокурором вимог ч. 5 ст. 171 КПК України.
Також, на думку колегії суддів, стороною обвинувачення у клопотанні доведено, що існують правові підстави для накладення арешту на вищевказане майно з метою забезпечення його збереження як речового доказу, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що у разі повернення тимчасово вилученого майна власник зможе його приховати, знищити його або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, що в подальшому унеможливить проведення комп' ютерно-технічної експертизи.
При цьому, враховується і те, що 15.12.2025 у кримінальному провадженні призначено комп'ютерну-технічну експертизу, для проведення якої надано вилучену в ході проведення обшуку техніку.
На даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні ще не закінчено, органом досудового розслідування здійснюються слідчі /розшукові/ та інші процесуальні дії, в тому числі щодо вилученого майна, а тому такий захід забезпечення кримінального провадження є необхідним для досягнення дієвості та виконання завдань кримінального провадження, визначених положеннями ст. 2 КПК України.
Крім цього, не заслуговують на увагу і доводи адвоката ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_7 є адвокатом штату Нью-Йорк , США та на належних йому вилучених носіях інформації наявні відомості, які становлять адвокатську таємницю, що охороняється законом, з огляду на те, що останній, під час проведення обшуку не повідомляв детективів про вказані обставини та положеннями КПК України встановлено заборони. Крім того, з доданих адвокатом ОСОБА_6 документів не встановлено, що ОСОБА_7 набув права на заняття адвокатською діяльністю, у порядку, визначеному законодавством України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді, судом апеляційної інстанції не виявлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 19 грудня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна та накладено арешт на майно вилучене в ході проведення 03.12.2025 обшуків за місцем проживання ОСОБА_7 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та автомобілі АUDI Q3 реєстрації США н.з. НYК1814 і кузова НОМЕР_2 ), яким користується ОСОБА_7 , а саме на: мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕ НОМЕР_3 , ІМЕІ2 НОМЕР_4 ; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕ НОМЕР_5 , IМЕІ2 НОМЕР_6 ; ноутбук «НР» S/N5CD824CXJL; мобільний телефон марки «SAMSUNG» ІМЕІ1 НОМЕР_7 , ІМЕІ2 НОМЕР_8 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/1909/2026 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 761/50580/26
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_12
Доповідач: ОСОБА_1