Провадження № 22-ц/803/3221/26 Справа № 205/13096/25 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
01 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, -
У серпні 2025 року позивачі звернулись до суду із позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю.
В обґрунтування позову зазначили, що 10.03.2024 року о 15 год. 57 хв. на 2 непарній колії 179 км залізничного перегону станцій Діївка - Сухачівка приміським електропоїздом № 7019 сполученням «Дніпро - Кам'янське» під керуванням машиніста ОСОБА_3 на швидкості близько 90 км/год травмовано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер.
Таким чином, внаслідок смерті ОСОБА_4 , позивачі вважають, що їм завдано моральної шкоди, оскільки ОСОБА_4 був їхнім батьком.
Враховуючи зазначене, позивачі просили суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» моральну шкоду на їх користь по 300 000 грн. 00 коп. на кожного.
Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю - задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заподіяну смертю батька моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заподіяну смертю батька моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. 00 коп.
В задоволені решти позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави пропорційно до розміру задоволених вимог судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 000 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є батьком - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження таких осіб (свідоцтво серії НОМЕР_1 від 05.07.1990 року та свідоцтво серії НОМЕР_2 від 15.06.1999 року відповідно), та одночасно з цим не заперечується іншими учасниками справи.
10.03.2024 року о 15 год. 57 хв. на 179 км залізничного перегону станції Діївка - Сухачівка регіональної філії «Придніпровська залізниця» «Українська залізниця» приміським електропоїздом № 7019 сполученням «Дніпро - Кам'янське» травмовано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який у невстановленому місці переходив залізничні колії, в результаті чого передньою лівою частиною кабіни машиніста потерпілому завдано тілесні ушкодження, від яких останній помер у лікарні.
Обставина загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 11.03.2024 року.
За вказаним фактом загибелі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.03.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № було внесено відомості про реєстрацію кримінального провадження 12024043010000056 за попередньою правовою кваліфікацією ч.3 ст. 276 КК України.
Згідно висновку судової експертизи № 1205м від 25.03.2024 року, що була проведена в межах означеного кримінального провадження, смерть ОСОБА_4 настала внаслідок сумісної тупої травми голови, грудної клітини, живота, ділянки тазу, лівої верхньої та обох нижніх кінцівок, яка супроводжувалася крововиливом під м'яку мозкову оболонку головного мозку, переломами ребер ліворуч, масивними крововиливами у м'які тканини тулуба ліворуч, забоями обох легень, крововиливами у заочеревину, у брижу тонкого та товстого кишечнику, із розривами тонкої кишки, розривом сигмовидної кишки, розтрощенням брижі низхідного відділу товстого кишечнику, закритим балато уламковим перелом кісток тазу, зі зміщенням уламків та вдавленням наявного ендопротезу в порожнину малого тазу, закритими переломами обох кісток лівого передпліччя, закритим уламковим перелом лівої стегнової кістки, обох кісток лівої гомілки та проксимального мета епіфізу правої великогомілкової кістки, і ускладнилася розвитком шоку, що підтверджується наявністю і характером ушкоджень, даними наданої медичної картки та результатами судово - гістологічного дослідження.
Згідно постанови Дніпровського РУП ВП № 12 ГУ НП в Дніпропетровській області про закриття кримінального провадження від 12.04.2024 року кримінальне провадження, внесене 10.03.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024043010000056 за ч.3 ст. 276 КК України, закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
При цьому в обґрунтування вказаної постанови органом досудового розслідування покладений висновок про те, що в постанові зазначено, що смертельне травмування ОСОБА_4 , сталося через особисту необережність потерпілого, внаслідок порушення ним «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», що затверджено Наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 № 54 (зі змінами № 1059 від 22.11.2007), а саме: п.2.2 Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо); п. 2.5 Пішоходам забороняється ходити по залізничним коліям та наближатися до них на відстані менше 5 метрів, в діях машиніста поїзду № 7019 (електропоїзд ЕПЛ2Т-017) ОСОБА_3 відсутні ознак складу ч.3 ст. 276 УКК України. Дана постанова не оскаржена і не скасована.
Також згідно Акту службового розслідування від 20.03.2024 року, комісія Структурного підрозділу «Дніпровське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», дійшла висновку, що об'єкти залізничного транспорту на момент аварії знаходились в справному стані, відповідно до нормативних документів; дії локомотивної бригади визнано вірними та оперативними; в даному випадку вини працівників регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не вбачається; відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024043010000056, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України; ймовірною причиною травмування сторонньої особи, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.03.2024 року о 15 год. 56 хв., стала особиста необережність потерпілого, внаслідок порушення ним «Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України», що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 року за № 54 9зі змінами № 1059 від 22.11.2007), а саме: 1) п.2.2 перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо); 2) п.2.3 при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини тощо) треба зупинитися поза межами небезпечної зони, пропустити його, впевнитись у відсутності рухомого складу, що пересувається в сусідніх коліях, почати перехід); 3) п.2.6 переходити і перебігати через залізничні колії перед поїздом (або локомотивом, вагоном, дрезиною тощо), що наближається, якщо до нього залишилося менше ніж 400 м.
Згідно протоколу № РПЧ-1-11/95 оперативної наради під головуванням начальника Дніпровського моторвагонного депо від 11.03.2024 року ухвалено, що вини локомотивної бригади у випадку наїзду на сторонню людину в добу 10.03.2024 року не вбачати; дії локомотивної бригади в складі машиніста ОСОБА_3 та помічника машиніста ОСОБА_5 , згідно вимог посадової інструкції № ЦТ -0106 та наказу № 991/Н від 21.12.2011 року СОП «Людина на колії» вважати вірними; в.о. ВПЧІЕ ОСОБА_6 з протоколом ознайомити причетних працівників в термін до 15.03.2024 року.
Відповідно до Акту комісійного огляду технічного стану електропоїзда ЕПЛ2Е-017 після випадку травмування сторонньої особи, яке сталося в добу 10.03.2024 року на перегоні Діївка - Сухачівка від 10.03.2024 року, було оглянуто електропоїзд ЕПЛ2Т-017 через травмування людини в добу 10.03.2024 року № 7019 сполученням «Дніпро - Головний - Кам'янське Пас.», зокрема: автогальмове та пневматичне обладнання, автоматичні двері, звукові та світові сигнали, освітлення салонів, тамбурів, прилади безпеки. В результаті огляду встановлено, що всі вузли та обладнання відповідають Правилам технічної експлуатації залізниць України (ПТЕ) та Правилам ремонту електропоїздів серії ЕПЛ2Т (ЦТ-0137).
Згідно Довідки з розшифрування швидкостемірної стрічки ЕПЛ2Т -17 поїзда 7019 машиніст ОСОБА_3 помічник машиніста ОСОБА_5 за 10.03.2024 року, при слідуванні поїздом № 7019 сполученням Дніпро Гол - Камянське Пас на 179 пк 5, перегін Діївка - Сухачівка застосував екстрене гальмування при швидкості - 88 км/год., при «з» вогні на локомотивному світлофорі, поїзд зупинився о 15 год. 56 хв., встановлена швидкість по перегону - 100 км/год., гальмівний шлях склав: S ф - 310 м, Sр - 463 м., зупинка поїзда склала 16 хв., поїзд відправився о 16 год. 12 хв.
Матеріалами справи підтверджено, що на балансі виробничого структурного підрозділу «Дніпровське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» числиться електропоїзд № ЕАЛ2Т-017 інвентарний номер № 5635010000874, а відтак саме відповідач є володільцем такого джерела підвищеної небезпеки. Вказана обставини стороною відповідача визнавалась та не спростовувалась.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім'ї.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Судом встановлено, що електропоїзд ЕПЛ2Т-017, який здійснив наїзд на ОСОБА_4 , перебуває у власності АТ «Українська залізниця», а машиніст цього електропоїзду ОСОБА_3 , який керував ним при наїзді на позивача, виконував свої трудові обов'язки та перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця».
Отже, АТ «Українська залізниця» має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята).
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 1193 ЦК України).
Згідно з частиною 4 статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина 2 статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має нести відповідальність за завдану позивачам моральну шкоду незалежно від наявності його вини.
Відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення його відповідальності у зв?язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з частинами 3 - 4 статті 23 частиною 4 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі №686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі №336/10216/21.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19.
Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачам завдано моральну шкоду, яка пов'язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через смерть батька .
Відсутність вини машиніста потяга та закриття у зв?язку з цим кримінального провадження не звільняє відповідача від обов?язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, оскільки відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки наступає й за випадкове її завдання (вини).
Колегія суддів вважає, що зазначений розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивачів та є обґрунтованим, оскільки судом у повній мірі враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні такого розміру моральної шкоди, а також було враховану і ступінь вини самого батька позивачів у зв'язку з його особистою необережністю та переходом залізничної колії у місці, яке для цього не пристосовано.
Правильно встановивши обставини у справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “01» квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено “02» квітня 2026 року.
Головуючий:
Судді: