31 березня 2026 року
м. Київ
справа № 583/403/26
провадження № 61-3455ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана Віктора Івановича, на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року в провадженні за заявою ОСОБА_2 про скасування судового наказу, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області від 04 лютого 2026 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Базис» заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території,
Судовим наказом Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 лютого 2026 року № 2-н/583/81/26 стягнено з ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Базис» (далі - ПП «Базис») заборгованість за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 лютого 2023 року до 31 грудня 2025 року в розмірі 3 380,40 грн, а також судові витрати в розмірі 332,80 грн.
У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про скасування судового наказу № 2-н/583/81/26 від 04 лютого 2026 року; відмову у видачі судового наказу на підставі пункту 2-1 частини першої статті165 ЦПК України; стягнення з ПП «Базис» на користь ОСОБА_2 сплаченої суми судового збору за подання заяви про скасування судового наказу у розмірі 166,40 грн.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 лютого 2026 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано судовий наказ Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04 лютого 2026 року № 2-н/583/81/26 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПП «Базис» заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
В іншій частині заяви відмовлено.
Роз'яснено стягувачу право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 лютого 2026 року повернуто заявниці.
Судове рішення мотивовано тим, що апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції про скасування судового наказу, яка не підлягає перегляду в апеляційному порядку, що визначено пунктом 4 частиною п'ятою статті 357 ЦПК України.
У березні 2026 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана В. І., на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року.
Скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду, що ухвала місцевого суду, якою скасовано судовий наказ, відсутня в переліку ухвал, на які може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України, порушує право заявниці на доступ до правосуддя, оскільки ОСОБА_1 в інший процесуальний спосіб не може реалізувати свої права щодо оскарження такої ухвали суду першої інстанції.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення апеляційного суду.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції.
Ухвала суду першої інстанції про скасування судового наказу відсутня у вказаному переліку.
Таким чином, вказана ухвала не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Встановивши, що ухвала суду першої інстанції про скасування судового наказу відсутня у переліку, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України, тому оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 336/5302/18 (провадження № 61-4581св19), в ухвалі від 10 березня 2025 року провадження № 61-2862ск25, від 10 липня 2025 року провадження № 61-8257ск25.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року є необґрунтованою.
Доводи касаційної скарги, що повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд допустив обмеження в доступі до правосуддя, оскільки скасування судового наказу відбулося не з тих підстав про які просила заявниці, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 реалізувала своє право на оскарження судового наказу і така вимога була задоволена, судовий наказ скасовано за правилами статей 170, 171 ЦПК України, тобто за наявності належно поданої боржником заяви про скасування судового наказу та в разі відсутності підстав для повернення такої заяви винесення ухвали про скасування судового наказу.
Верховний Суд звертає увагу, що положення статті 171 ЦПК України не містить підстав для скасування судового наказу, оскільки законодавець у частині третій наведеної норми права визначив такою (достатньою) підставою лише належно подану боржником заяву про скасування судового наказу.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 ЦПК України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказане свідчить, що кожному гарантується право на суд.
Разом з цим, правовідносини в різних сферах між суб'єктами права в юридичній площині регулюються спеціальними законами, які містять деталізоване регулювання тих чи інших правовідносин.
Зокрема, право та порядок подання апеляційної скарги за правилами цивільного судочинства визначено Цивільним процесуальним кодексом України.
Вказаний закон містить, зокрема й перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а отже інші ухвали місцевого суду, які відсутні у вказаному переліку, можуть бути оскарженні (подані на них заперечення) разом із судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду справи по суті.
Велика Палата Верховного Суду в справі № 219/10010/17 дійшла таких висновків.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine») від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).
Згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
З вказаного вбачаємо, що право на суд (доступ до правосуддя) нормами процесуального закону забезпечено, водночас в цьому випадку очевидно, що ОСОБА_1 бажає оскаржити ухвалу суду першої інстанції про скасування судового наказу поза межами встановленого нормами процесуального права порядку.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цуркана Віктора Івановича, на ухвалу Сумського апеляційного суду від 13 березня 2026 року в провадженні за заявою ОСОБА_2 про скасування судового наказу, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області від 04 лютого 2026 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «Базис» заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.
Копію ухвали направити заявниці.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Сердюк