Справа №587/4566/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/882/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження
19 березня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 11 березня 2026 року, якою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
У провадженні Сумського районного суду Сумської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
У межах даного кримінального провадження прокурор ОСОБА_6 заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 11 березня 2026 року клопотання прокурора задоволено та продовжено обраний обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 09 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 11 березня 2026 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити.
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначав, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які офіційні дані та підстави обґрунтовано припускати можливість обвинуваченого переховуватися від суду. Вказував, що помилковим є висновок судді першої інстанції про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , є закінченим. На думку апелянта, при прийнятті оскаржуваної ухвали поза увагою судді залишилося те, що обвинувачений є військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , зокрема в зоні активних бойових дій, що виключає наявність вказаних ризиків.
Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити та відмовити у задоволенні клопотання прокурора, доводи прокурора про залишення ухвали суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд, відповідно до ст. 178 КПК України, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до статей 177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, наявності утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади), поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, у провадженні Сумського районного суду Сумської області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
У межах даного кримінального провадження прокурор ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке вмотивовано обґрунтованістю повідомленої останньому підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились і залишаються актуальними та яким запобігти шляхом застосування до обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів неможливо.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 11 березня 2026 року клопотання прокурора задоволено та продовжено обраний обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 09 травня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Постановляючи оскаржувану ухвалу та продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції дійшов висновку, що на даний час не зменшились і продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Обвинувачений ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину проти здоров'я особи, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі до 10 років. Отже, задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку про доцільність продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів за перелічених вище підстав не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
На спростування апеляційних доводів захисника про недоведеність ризиків колегія суддів зазначає, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за який у разі доведеності вини останньому загрожує покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
У рішенні у справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від слідства. Крім того, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював: наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_8 є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, обвинувачується у вчиненні злочину саме під час його перебування у військовій частині, а тому, розуміючи невідворотність покарання, не будучи належним чином ізольованим, матиме можливість вчинити інший злочин, пов'язаний з військовою службою або з використанням його військового становища.
Таким чином, з урахуванням практики ЄСПЛ, а також тих обставин, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, у вчиненні якого обґрунтовано обвинувачується ОСОБА_8 , становить небезпеку для суспільства, а наслідки, що настали через такі протиправні дії - смерть людини, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому і з цих підстав продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є виправданим.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування під час апеляційного розгляду не встановлено, а тому вказане судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ч. 2 ст. 376, статтями 404, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
Ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 11 березня 2026 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4