Номер провадження: 22-ц/813/4386/26
Справа № 510/139/25
Головуючий у першій інстанції Бошков І. Д.
Доповідач Комлева О. С.
24.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів Громіка С.М., Сегеди С.М.
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 07 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бошкова І.Д. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, -
встановив:
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, в якому просила суд визнати договір купівлі-продажу від 02.09.2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсним та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
У травні 2025 року ОСОБА_2 змінила підстави позову та просила суд визнати договір дарування від 02.09.2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсним та визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову позивачка зазначала, що відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 29.10.2012 року.
02.09.2024 року відповідач передав позивачу у дар вищезазначене нерухоме майно шляхом фактичного передання нерухомого майна та правовстановлюючих документів на це майно. В той же день сторони уклали письмовий договір дарування та домовились, що після підписання договору посвідчать укладений договір дарування в нотаріальному порядку. Відповідач передав позивачу у власність обумовлене ним нерухоме майно, а позивач прийняла його в дар, тобто, позивач фактично вступила у володіння та користування цим майном. Через деякий час позивач звернулась до відповідача із вимогою про посвідчення договору у нотаріальному порядку, але відповідач повідомив, що не має можливості та часу.
Позивач, вважає, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, у зв'язку з чим звернулась до суду і зазначеним позовом для захисту своїх прав.
Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 07 травня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволений.
Укладений із порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення договору дарування від 02.09.2024 року, згідно із яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар квартиру визнано дійсним.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував наявність двох правочинів купівлі-продажу та дарування, укладених в один день, також суд не дослідив та не з'ясував чи дійсно було волевиявлення відповідача на відчуження нерухомості.
Відзиву до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання призначене на 24 березня 2026 року учасники справи не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 56-58).
До суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутністю (а.с. 59-60).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами, при укладанні договору дарування була досягнута угода по всіх істотних умовах, крім того відбулось повне виконання договору, а саме відповідач передав позивачу нерухоме майно та документи на неї, а позивач прийняла майно, фактично вступила у володіння цим майном.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів не погоджується за наступних підстав.
Відповідно до статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 29 жовтня 2012 року (а.с.11).
21 січня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, у якому просила визнати договір купівлі-продажу від 02 вересня 2024 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсним. Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
До позову ОСОБА_2 додала копію договору купівлі-продажу від 02 вересня 2024 року виконаного у простій письмовій формі, підписаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та копію акту прийому-передання за договором купівлі-продажу підписаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.9-10).
05 травня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про зміну підстави позову, у якій зазначила, що 02 вересня 2024 року вона та ОСОБА_1 домовились по іншим умовам оформити відчуження нерухомого майна, а саме укласти договір дарування нерухомості та просила суд визнати договір дарування від 02 вересня 2024 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дійсним. Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
До заяви ОСОБА_2 додала копію договору дарування від 02 вересня 2024 року, виконаного у простій письмовій формі, підписаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та копію акту прийому-передання за договором дарування підписаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.31-32).
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
У відповідності до положень частини 3 статті 640 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Згідно статті 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Крім того, Верховний Суд України в постанові від 30 січня 2013 року
№ 6-162цс12 дійшов висновку, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації. Момент вчинення таких правочинів згідно зі статтею 210, частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними й не створюють прав та обов'язків для сторін.
Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов'язок доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування квартири від 02 вересня 2024 року року, укладений з ОСОБА_1 у простій письмовій формі.
Доводи позивача про те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, оскільки позивач з відповідачем домовилися про зустріч, але відповідач відмовився від зустрічі, мотивуючи тим, що у нього не має можливості та часу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів.
Колегія суддів, звертає увагу на ту обставину, що суд в порушенні норм матеріального права визнав договір дарування, який укладений у простій письмовій формі, та є нікчемним - дійсним.
Доводи апеляційної скарги про те, що наявність договору купівлі-продажу та договору дарування в один день, а саме 02 вересня 2026 року, ввели в оману відповідача з приводу усіх обставин, що мають істотне значення, колегія суддів вважає такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що враховуючи, що договір дарування квартири від 02 вересня 2024 року в силу статті 657 ЦК України, підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, відсутні правові підстави для визнання його дійсним.
Аналогічного висновку у своїй постанові від 25 червня 2025 року дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі №2-1016/2007 провадження № 61-17204св24.
Встановивши, що спірний договір дарування нерухомого майна був укладений без дотримання обов'язкових вимог законодавства щодо нотаріального його посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дійсним у судовому порядку та, відповідно, і для визнання права власності за позивачем на квартиру, належну ОСОБА_1 .
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 07 травня 2025 року - скасувати.
Прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування дійсним та визнання права власності на нерухоме майно -відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816 гривень 80 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ С.М. Сегеда