17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 911/666/24 (911/340/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Огородніка К. М., Погребняка В. Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення господарського суду Київської області (суддя Гребенюк Т. Д.) від 06.06.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Доманська М. Л., судді: Козир Т. П., Пантелієнко В. О.) від 03.12.2025
за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Агро 2021" арбітражного керуючого Данілова Артема Івановича
до ОСОБА_1
про визнання недійсним правочину (спростування майнових дій)
у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Сайенс Парк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Агро 2021"
про визнання банкрутом.
Учасники справи:
представник позивача - Данілов А. І., арбітражний керуючий, ліквідатор;
представник відповідача - Карасьов О. С., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 15.04.2024 Господарський суд Київської області ухвалив відкрити за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт Сайенс Парк" за правилами, визначеними Кодексом України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Агро 2021" (далі - Боржник), ввести процедуру розпорядження майном, мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Данілова А. І. тощо.
08.10.2024 Господарський суд Київської області постановив визнати Боржника визнано банкрутом, ввести щодо нього ліквідаційну процедуру та призначити ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Данілова А. І. тощо.
1.2. 27.01.2025 ліквідатор Боржника арбітражний керуючий Данілов А. І. (далі -Позивач) з урахуванням поданої 30.04.2025 заяви про уточнення позовних вимог, подав позов про визнання недійсним правочину (спростування майнових дій) з видачі Боржником у позику фізичній особі ОСОБА_1 (далі - Відповідач) у період з 04.03.2021 до 02.03.2023 коштів у сумі 7 805 900 грн 00 коп.
1.3. Позов обґрунтований наданням Боржником у підозрілий період, коли сума вимог до Боржника перевищувала вартість його майна, у позику Відповідачу, який як єдиний засновник та керівник Боржника є заінтересованою особою щодо Боржника, без вчинення зустрічних майнових дій 7 805 900 грн 00 коп., що не відповідає критеріям розумності, чим істотно погіршено майновий стан Боржника та завдано Боржнику збитків на заявлену суму.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. 06.06.2025 Господарський суд Київської області ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025) про часткове задоволення позову: визнання недійсним правочину (спростування майнових дій) з видачі Боржником у позику Відповідачу у період з 15.04.2021 до 02.03.2023 коштів у сумі 7 796 000 грн 00 коп., з відмовою у решті позову.
2.2. Судові рішення мотивовані наявністю підстав для визнання недійсними правочинів (майнових дій) з видачі Боржником у позику Відповідачу у період з 15.04.2021 до 02.03.2023 коштів у сумі 7 796 000 грн 00 коп. через спричинену Відповідачем Боржнику на цю суму протягом підозрілого періоду шкоду та, відповідно, фраудаторність оспорюваних правочинів/майнових дій з перерахування вказаної суми коштів, у зв'язку зі здійсненням таких безоплатних правочинів із заінтересованою стосовно Боржника особою, у день, коли сума вимог кредиторів до Боржника перевищувала вартість майна Боржника, без відповідних зустрічних майнових дій Відповідача, що істотно погіршили майнове становище Боржника, який набув стану неплатоспроможності і втратив здатність розрахуватися з кредиторами, через що оспорювані майнові дії не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності.
Щодо обраного Позивачем способу захисту, то сам факт спричинення збитків/завдання шкоди, встановлення такого факту судом, не зумовлює належність способу захисту шляхом відшкодування майнової шкоди як універсального способу захисту цивільних прав та не заперечує можливість застосування інших способів захисту, зокрема, і визнання недійсним правочинів/спростування майнових дій.
3. Встановлені судами обставини
3.1. ОСОБА_1 є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником Боржника, що підтверджується наявною інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
3.2. Згідно з виписками по рахунку Боржника, наданими арбітражним керуючим та представником Боржника, банкрут перерахував Відповідачу:
- 44 900 грн 00 коп. як виданих коштів за грошовим чеком у поворотну фінансову допомогу Відповідачу згідно з договором позики № 1/АВ від 03.03.2021;
- 4 592 500 грн 00 коп. як виданих коштів за грошовим чеком на поворотну фінансову допомогу Відповідачу (без зазначення/укладення договору);
- 3 168 500 грн 00 коп. як виданих коштів як надання поворотної фінансової допомоги Відповідачу згідно з договором № 002-ПДФ від 01.03.2021;
- 77 500 грн 00 коп. як виданих коштів на повернення поворотно-фінансової допомоги засновнику Відповідачу згідно з договорами від 01.03.2021 № 003-ПДФ, № 002-ПДФ;
- 1 241 750 грн 00 коп. як виданих коштів Відповідачу готівкою за заявою на видачу готівки - повернення фінансової допомоги;
- 80 000 грн 00 коп. - як виданих коштів Відповідачу за заявою на видачу готівки № 2 від 28.05.2021 (закупівля товарів).
3.3. Відповідач перерахував банкруту:
- 2 979 250 грн 00 коп. як поворотно-фінансову допомогу засновника (Відповідача) згідно з договором № 002-ПФД, 003-ПФД від 01.03.2021;
- 3 291 680 грн 00 коп. як надання Відповідачем у позику грошових коштів на користь Боржника (без укладення/зазначення договору);
- 1000 грн 00 коп. як внесення коштів засновником (Відповідачем) до статутного капіталу Боржника згідно з протоколом № 1 установчих зборів засновників від 16.02.2021.
3.4. Загалом Боржник перерахував Відповідачу 9 200 150 грн 00 коп., що визнають обидві сторони. З цієї загальної суми 9 200 150 грн 00 коп. кошти у сумі 7 805 900 грн 00 коп. (44900,00 грн. + 4 592 500,00 грн. + 3 168 500,00 грн.) ліквідатор Боржника розцінює як збитки, що завдані банкруту.
3.5. 01.03.2021 між Боржником та Відповідачем (позичальник) укладено Договір № 002-ПФД про надання поворотної фінансової допомоги (договір), відповідно до пункту 1.1. якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Підписання даного Договору свідчить про факт передачі позикодавцем грошових коштів позичальнику. Підтвердженням повернення позики позичальником позикодавцю є укладена додаткова угода до Договору поворотної фінансової допомоги.
Відповідно до пункту 2.1. Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у сумі 20 000 000 грн 00 коп.
Згідно з пунктом 3.1 Договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 01.03.2031.
Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позикодавця в установі банку, або касу підприємства (пункт 3.2 Договору).
За змістом пункту 9 Договору його підписано зі сторони позикодавця директором ОСОБА_1., зі сторони позичальника - ОСОБА_1.
3.6. Інших договорів як письмових документів, які б опосередковували перерахування грошових коштів від банкрута на користь Відповідача та навпаки - від Відповідача банкруту, сторони не надали.
3.7. Визначений законом "підозрілий період" почався 15.04.2021 і тривав до 15.04.2024.
3.8. На виконання укладеного між банкрутом та Відповідачем договором № 002-ПФД про надання поворотної фінансової допомоги Боржник надав Відповідачу позику у сумі 3 168 500 грн 00 коп., що підтверджується банківською випискою АТ "Укргазбанк" по рахунку НОМЕР_1 та копією відповідного договору.
3.9. Сума вимог кредиторів до Боржника становить 5 683 941 грн 70 коп., натомість активи, за рахунок яких можна було б задовольнити вказані вимоги, відсутні, що було встановлено в підсумковому засіданні господарського суду у цій справі.
3.10. Згідно з відомостями фінансової звітності Боржника (станом на 31.12.2021) активи компанії складали 4317,5 тис. грн., пасив - 4245,3 тис. грн.
Згідно з відомостями фінансової звітності Боржника станом на кінець звітного періоду (31.12.22.) сукупна вартість активів становила 4 109 грн 80 коп., а розмір пасиву становив 3850,6 тис. грн.
Згідно з відомостями фінансової звітності Боржника (станом на 01.01.2023) оборотні активи компанії складали 4109,8 тис. грн., поточні зобов'язання 3850,6 тис. грн.
3.11. Згідно з висновками, які містяться у аналізі від 19.08.2024 фінансово-господарської діяльності Боржника, який був предметом дослідження у підсумковому засіданні у справі про банкрутство, та встановленими обставинами у постанові від 08.10.2024 у справі № 911/666/24 про банкрутство Боржника:
- за результатами 2021 року розмір кредиторських зобов'язань Боржника становив 6693,30 тис. грн. і перевищував вартість зазначених в балансі активів 4317,50 тис.грн. (стр. 1300 балансу) на 2375,80 тис. грн.;
- за результатами 2022 року розмір кредиторських зобов'язань Боржника становив 10784,20 тис. грн. і перевищував вартість активів 4109,8 тис. грн. (стр. 1300 балансу) на 6674,40 тис. грн.;
- за результатами 2023 року розмір кредиторських зобов'язань Боржника становив 15794,72 тис. грн. і перевищував вартість зазначених в балансі активів 4109,8 тис. грн. (стр. 1300 балансу) на 11684,92 тис. грн.
3.12. Згідно з аргументами Відповідача він надав Боржнику поворотної фінансової допомоги на суму 6 416 930 грн 00 коп., а взяв від банкрута 9 200 150 грн 00 коп., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків між Боржником та Відповідачем за період з 17.02.2021 - 10.10.2023.
Відповідач пояснює, що оскільки у нього станом на 07.08.2023 продовжувала зберігатися заборгованість, то з метою її закриття було укладено угоду від 10.10.2023, згідно з якою відповідно до частини першої статті 600 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Відповідач передав у власність банкрута майно на суму 2 783 220 грн 00 коп., у зв'язку з чим і погасив заборгованість.
В обґрунтування своїх заперечень Відповідач також надає акт звірки взаємних розрахунків за період з 17.02.2021 - 10.10.2023 між Боржником та Відповідачем, дебет складає 9 200 150 грн 00 коп., кредит 6 416 930 грн 00 коп., сальдо кінцеве - 2 783 220 грн 00 коп.
3.13. Ліквідатор заперечує проти аргументів Відповідача, виходячи з того, що проведення Відповідачем на свій власний розсуд в акті звірення розрахунків від 10.03.2023 заліку грошових сум, сплачених Відповідачем на користь Боржника у позику, в рахунок погашення зобов'язань Відповідача перед Боржником з повернення отриманих ним у позику коштів у загальній сумі 7 805 900 грн 00 коп. є безпідставним, оскільки в даному випадку Відповідач фактично стверджує про проведення між Відповідачем та Боржником заліку зустрічних вимог за різними правочинами, але ніяких доказів проведення такого заліку відповідно до вимог статті 601 ЦК України Відповідач не надав.
3.14. Щодо погашення, за твердженням Відповідача, залишку заборгованості у сумі 2 783 220 грн 00 коп. (9200150,00 грн. - 6416930,00 грн. = 2783220,00грн.), Відповідач надав суду Угоду від 10.10.2023 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 002-ПДФ від 01.03.2021.
Згідно з умовами Угоди від 10.10.2023 Відповідач на дату її укладення має перед Боржником заборгованість у сумі 2 783 220 грн 00 коп. за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 002-ПДФ від 01.03.2021, що підтверджується підписаним між Сторонами актом звірки станом на 07.08.2023.
Позичальник з метою погашення даної заборгованості, що визначена пунктом 1 даної Угоди, у відповідності до частини першої статті 600 ЦК України передає у власність кредитора згідно з актом приймання-передачі майно, що описано нижче:
Сівалку JOHN DEERE 8-ми рядна 2018 року випуску вартістю 1 783 220 грн 00 коп.
Глибокорозпушувач АЙОН 3,2 м ширини вартістю 1 000 000 грн 00 коп.
Загальна вартість майна, що передається за актом приймання-передачі, Сторонами оцінена у 2 783 220 грн 00 коп.
Відповідач передав, а Боржник прийняв сівалку JohnDeere 8 2018 р.в. та глиборозкопувач АЙОН 3,2 м. ширина загальною вартістю 2 783 220 грн 00 коп., що підтверджується актом № 1 від 10.10.2023.
3.15. Згідно з відповідю ГСЦ МВС від 10.05.2024 станом на 10.05.2024 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів запитувані щодо Боржника відомості відсутні.
Листом ГУ Держпродспоживслужби в Київській області від 03.05.2024 повідомлено, що станом на 02.05.2024 інформація про транспортні засоби, зареєстровані за Боржником, відсутня. Звернень від Боржника на предмет видачі документів дозвільного, погоджувального, облікового та іншого характеру до Управління не надходило..
Будь-якої іншої інформації, яка б свідчила про наявність у Боржника техніки, яка стала предметом Угоди від 10.10.2023 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги 002-ПДФ від 01.03.2021, під час процедури розпорядження майном не було отримано.
3.16. Відповідач не надав будь-яких доказів наявності у нього на праві власності чи у Боржника, керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є Відповідач, сівалки JohnDeere 8 2018 р.в. та глибокорозкопушувача АЙОН 3,2 та/або існування такої техніки взагалі.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 29.12.2025 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2025 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами касаційної скарги підставою для касаційного оскарження постанови апеляційного суду є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суд першої інстанції порушив процесуальні норми статей 80, 118 ГПК України, а апеляційний суд цього не врахував, ухваливши судове рішення на підставі доказів (документів фінансової звітності Боржника, аналізу його фінансово-господарської діяльності, відповідей реєстраційних органів), додатково поданих Позивачем з порушенням визначеного судом в ухвалі про відкриття провадження у цій справі процесуального строку, та за позовними вимогами, що були уточнені Позивачем також з порушенням відповідного процесуального строку, без вирішення питання про поновлення цього строку та без застосування наслідків пропуску такого строку у вигляді залишення відповідних заяв та доказів без розгляду та без їх врахування. При цьому суди не врахували висновки щодо застосування зазначених норм права, що сформульовані Верховним Судом у постановах від 21.02.19 у справі № 911/4590/13), від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, від 20.02.2025 у справі № 916/925/24, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 11.10.2023 у справі № 910/7381/21, від 17.12.2020 у справі № 911/4670/13, від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17, від 09.10.2018 у справі № 5/452/06, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 28.02.2024 у справі № 910/12005/22, від 20.02.2025 у справі № 916/925/24.
5.2. Скаржник також зазначив про порушення судами статті 7 КУзПБ щодо правил здійснення провадження у справі, що розглядається у межах справи про банкрутство, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми, викладені у постановах від 12.01.2021 у справі № 916/97/20, від 16.12.2020 у справі 914/554/19, від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 23.12.2020 у справі № 57/28231/13-ц, від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20, оскільки суди врахували поза межами процесуального строку на подання доказів у справі докази, які містилися у справі про банкрутство Боржника, а не у цій справі.
При цьому скаржник зауважив про порушення судами визначених статтею 96 ГПК України та статтею 42 Податкового кодексу України правил надання електронних доказів, які були надані Позивачем, та долучені Позивачем фінансові звіти Боржника за 2021-2023 роки, які повинні були бути підписані керівником Боржника, однак не підписані його керівником, а докази їх відправлення до податкового органу відсутні, банківські ж документи не мають електронного підпису автора
5.3. Крім цього скаржник зазначив про порушення судами статті 42 КУзПБ та статей 15, 16 ЦК України, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм, викладених у постановах від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, оскільки у спірних правовідносинах не вирішувалось питання про повернення майна до активів (ліквідаційної маси) Боржника.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу, у якому він заперечує аргументи в касаційній скарзі з підстав, що загалом аналогічні мотивами в оскаржуваних судових рішеннях, зводяться до:
- безпідставності аргументів скарги, які стосуються рішень судів щодо прийняття та оцінки доказів у справі, тоді як наведені скаржником процесуальні порушення не призвели до неправильного встановлення обставин справи та помилкового застосування статті 42 КУзПБ;
- відсутності у скарзі належного обґрунтування істотності заявлених процесуальних порушень;
- відсутності аргументів про неправильне застосування судами статті 42 КУзПБ.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо захисту порушених прав у межах справи про банкрутство
7.1. Предметом судового розгляду стали заявлені ліквідатором в інтересах Боржника вимоги про недійсність правочину (спростування майнових дій) з видачі Боржником у позику Відповідачу коштів.
7.2. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
7.3. Водночас, розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відмінні від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Закріплений у положеннях статті 42 КУзПБ інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство віднесений до специфічних способів захисту порушених прав у межах справи про банкрутство.
7.4. Згідно з положеннями зазначеної статті КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема з таких підстав: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна (частина перша).
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою (частина друга статті 42 КУзПБ).
7.5. КУзПБ не містить визначення майнових дій, вчинених боржником, проте Верховний Суд, застосовуючи положення статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", неодноразово надавав пояснення майновим діям боржника у розумінні процедур банкрутства. Так, зокрема:
- у постанові Верховного Суду в складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 30.10.2019 у справі № 910/7827/17 зазначено, що майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов'язаного з волевиявленням боржника як суб'єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них;
- у постанові від 19.11.2019 у справі № 908/1305/15-г Верховний Суд сформулював, що під майновими діями боржника, у розумінні положень статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", слід розуміти юридичні дії, які є підставою для виникнення, зміни, припинення правовідносин, зокрема, виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, тощо;
- у постанові від 13.02.2019 у справі № 04/01/5026/1089/2011 Верховний Суд зазначив, що спростування майнових дій є запереченням, відхиленням, оспоренням фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління (керівника боржника, власника боржника, загальних зборів боржника тощо).
7.6. За правового регулювання інституту спростування майнових дій боржника, подібного як за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і за приписами КУзПБ, з огляду на мету та цілі процедур банкрутства, наведені вище висновки щодо визначення поняття "майнових дій боржника" підлягають врахуванню також у застосуванні положень статті 42 КУзПБ (подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.05.2025 у справі № 910/18632/23 (910/9049/24)).
7.7. Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
7.8. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Подібний за змістом висновок сформульований і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, у якій також зазначено, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
7.9. Провадження у справах про банкрутство є однією із форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).
7.10. Разом із тим Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20)), що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб'єктним складом, застосуванням спеціальних способів захисту тощо. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
Зокрема, за змістом преамбули КУзПБ одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Наповнення ліквідаційної маси боржника і, як наслідок, задоволення сукупності вимог кредиторів відбуваються за рахунок майнових активів боржника, вжиття заходів з пошуку, виявлення та повернення яких віднесено до повноважень ліквідатора боржника.
7.11. Одним зі способів досягнення максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів шляхом консолідації майна боржника є визнання недійсними за позовом арбітражного керуючого або кредитора правочинів боржника, укладених на шкоду кредиторам. Однак пред'явлення у межах справи про банкрутство такого позову не завжди може забезпечити ефективне поновлення порушених прав особи, яка звернулася з відповідними вимогами до суду. Це залежить від характеру та природи правовідносин, які склались між їх учасниками.
7.12. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
7.13. Статтею 216 ЦК України врегульовано наслідки недійсності правочину, згідно з частиною першої якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Частиною третьою статті 42 КУзПБ також передбачено, що в разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
7.14. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц зауважила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).
7.15. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 щодо застосування норм статті 216 ЦК України виснував, зокрема, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
У постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача.
7.16. Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
7.17. Тобто, враховуючи встановлені судами обставини, що спірні правовідносини виникли за укладеними між Боржником і Відповідачем договорами позики, поворотної фінансової допомоги (який за своєю правовою природою є договором позики) та у зв'язку з передачею Боржником Відповідачу без зазначення/укладення договору коштів у період з 15.04.2021 до 02.03.2023 (пункти 2.1, 3.2- 3.5 цієї постанови), то відповідні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку та з моменту передання Боржником Відповідачеві відповідних сум коштів.
7.18. Між тим, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позовні вимоги ліквідатора Боржник у цій справі, залишили поза увагою, що за змістом частини третьої статті 42 КУзПБ у поєднанні зі статтею 216 ЦК України щодо мети застосування інституту визнання недійсними правочинів / спростування майнових дій, якою є реальне повернення відповідного активу до ліквідаційної маси або відшкодування його вартості. Тож застосування статті 42 КУзПБ не має зводитися до декларативного встановлення факту недійсності правочину (спростування майнової дії), а повинно бути спрямоване на збільшення ліквідаційної маси боржника шляхом повернення боржнику відчуженого за недійсною угодою (спростованою майновою дією тощо).
Тоді як визнання недійсним правочину, фактично виконаного Боржником шляхом передачі Відповідачу коштів, та / або спростування таких майнових дій як таке не матиме наслідком захист певних прав Боржника та / або його кредиторів, зокрема, шляхом збільшення ліквідаційної маси та забезпечення у зв'язку з цим максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.
Зокрема, визнання недійсними спірних правочинів само по собі не призведе до повернення Відповідачем Боржнику отриманих від нього коштів, оскільки ліквідатор Боржника не заявив вимог про застосування наслідків його недійсності, застосування певних зобов'язально-правових або речово-правових способів захисту прав Боржника на такі кошти, які фактично вибули з його майнової сфери.
У цих висновках Суд звертається також до висновків, сформульованих Верховним Судом у спорах, що розглядались у межах цієї справи про банкрутство Боржника, у подібних правовідносинах, зокрема і між тими ж сторонами, які викладені у постановах від 29.01.2026 у справах № № 911/666/24(911/335/25), 911/666/24(911/341/25).
7.19. Таким чином, встановлення підстав для застосування статті 42 КУзПБ, задоволення у цій справі вимоги про визнання недійсним правочину (спростування майнових дій), однак без вирішення питання про повернення (стягнення) коштів, перерахованих Боржником Відповідачу, не забезпечує досягнення мети передбаченого вказаною нормою інституту - реального наповнення ліквідаційної маси, і не призводить до відновлення порушеного інтересу кредиторів у межах цього спору.
А тому обраний ліквідатором Боржника у цій справі спосіб судового захисту є неефективним, що становить самостійну підставу для відмови в позові незалежно від інших встановлених судами обставин та виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника (подібні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).
Дійшовши цього висновку, Суд частково погоджується з аналогічними аргументами скаржника (в пункті 5.3 цієї постанови), відхиляє протилежні аргументи Позивача у відзиві на касаційну скаргу (пункт 6.1) та не оцінює інші аргументи скаржника (пункти 5.1, 5.2).
7.20. У доповнення до наведеного висновку Суд наголошує на важливості та необхідності застосування належного та ефективного способу судового захисту / відновлення прав (інтересів) у спорах, що вирішуються у межах справи про банкрутство задля реального наповнення ліквідаційної маси боржника та подальшого захисту порушеного колективного інтересу кредиторів у межах цього спору, що зумовлено строковістю провадження у справі про банкрутство та у його межах строковістю процедур банкрутства, а також необхідністю здійснення у межах таких процедур максимального задоволення визнаних судом вимог кредиторів, що, в свою чергу, виключає можливість подвоєння відповідного судового процесу у спорі, що вирішується у межах справи про банкрутство.
При цьому Суд зауважує, що недотримання наведеного, а саме подвоєння судового процесу у спорі, що вирішується у межах справи про банкрутство, не може бути виправдано, зокрема значним розміром витрат на сплату судового збору за подання відповідної позовної заяви, оскільки чинний судовий процес містить інструменти, які надають можливість реалізувати право на судовий захист і у спорі, за подання позовної заяви у якому закон встановив значний розмір витрат на сплату судового збору. А саме, такими інструментами є відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати (стаття 8 Закону України "Про судовий збір").
7.21. Суд також наголошує, що відповідно до встановлених статтями 2, 13, 14 ГПК України принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених нею вимог, тоді як кожна сторона самостійно визначає обсяг своїх вимог і заперечень, спосіб їх доведення, несучи ризик настання наслідків обраної процесуальної поведінки.
Водночас, відмова в позові з підстав неефективності обраного способу захисту означає, що в межах цього провадження задоволення заявлених вимог не забезпечує досягнення мети судового захисту (зокрема правового результату, на досягнення якого спрямовано статтю 42 КУзПБ), та не є висновком суду щодо правомірності / неправомірності спірного правочину (оспорюваних майнових дій) як матеріально-правової підстави спору. Відповідно, така відмова не позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на судовий захист у належний та ефективний спосіб, передбачений законом, шляхом звернення до суду з вимогами, сформульованими таким чином, щоб вони забезпечували реальне відновлення майнової сфери Боржника та досягнення цілей процедури банкрутства.
7.22. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 3 частини першої статті 308 та статті 311 ГПК України Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову ліквідатора Боржника до Відповідача про визнання недійсним правочину (спростування майнових дій) з видачі Боржником у позику Відповідачу у період з 04.03.2021 до 02.03.2023 коштів у сумі 7 805 900 грн 00 коп.
Керуючись статтями 300, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2025 у справі № 911/666/24 (911/340/25) скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким у позові ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Агро 2021" арбітражного керуючого Данілова А. І. про визнання недійсним правочину (спростування майнових дій) з позики відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит Агро 2021" (08472, Київська область, Бориспільський район, с. Світанок, вул. Київська, 5/4, код ЄДРПОУ 44016596) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 7267 (сім тисяч двісті шістдесят сім) гривень 20 копійок судового збору за подання апеляційної скарги, 9690 (дев'ять тисяч шістсот дев'яносто) гривень 00 копійок судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді К. М. Огороднік
В. Я. Погребняк