вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
02 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/1468/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост Пауер Індастрі», м. Київ
до відповідача Фізичної особи-підприємця Жамкочян Надії Павлівни, смт Середнє Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 91 506,49 грн
секретар судового засідання - Піпар А.Ю.
учасники справи не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ост Пауер Індастрі» звернулося до Господарського суду Закарпатської з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Жамкочян Надії Павлівни 41 426,80 грн боргу за спожитий природний газ за грудень 2021 року, січень, квітень та травень 2022 року, 9756,92 грн пені, 10 611,49 грн - 3% річних та 29 711,28 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору на постачання природного газу №62/19-ЗАК від 10.01.2019 з урахуванням додаткових угод.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1468/25 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2026 року.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19 січня 2026 року суд залишив без руху позовну заяву та встановив позивачу строк для усунення недоліків, виявлених судом.
30 січня 2026 року позивач подав через систему «Електронний суд» до Господарського суду Закарпатської області заяву про усунення недоліків у якій заявник задля усунення недоліків позовної заяви зазначає коректну ціну позову, а також долучає докази реєстрації позивачем електронного кабінету в ЄСІТС, сплати судового збору в розмірі 2442,40 грн та надіслання відповідачеві копії позову з доданими документами.
Враховуючи усунення позивачем виявлених судом недоліків позовної заяви ухвалою від 02 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.
17 лютого 2026 року на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшов відзив на позовну заяву від 17.02.2026, у якому відповідач визнає заявлену до стягнення основну суму боргу за поставлений природній газ в грудні 2021 року, січні, квітні і травні 2022 року та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
З огляду на наведене, розгляд справи відбувається з урахуванням приписів ч.ч. 4, 5 ст. 191 ГПК України з огляду на часткове визнання позову відповідачем.
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого у грудні 2021 року, січні, квітні та травні 2022 року включно природного газу за Договором постачання природного газу №62/19-ЗАК від 10.01.2019 (з урахуванням додаткових угод), у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість за цей період в розмірі 41 426,80 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 9756,92 грн пені, 10 611,49 грн - 3% річних та 29 711,28 грн інфляційних втрат, з вимогами про стягнення яких заявлено позов у цій справі.
Заперечення (відзив) відповідача
Відповідач згідно з поданим суду відзивом на позовну заяву від 17.02.2026 визнає заявлену до стягнення основну суму боргу за поставлений природній газ в грудні 2021 року, січні, квітні і травні 2022 року.
Водночас, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. Свою позицію обґрунтовує тим, що сукупний розмір нарахованих штрафних санкцій та компенсаційних виплат є надмірним, оскільки перевищує суму основного боргу, що свідчить про їх явну неспівмірність із наслідками порушення зобов'язання.
Крім того, зазначає, що мала намір виконати зобов'язання зі сплати за поставлений природний газ у повному обсязі та здійснювала часткові оплати, проте повністю погасити заборгованість не змогла через скрутне матеріальне становище та об'єктивні обставини: припинення господарської діяльності, літній вік, наявність дев'яти відкритих виконавчих проваджень та накладення арешту на всі рахунки. Відповідач також зауважує, що єдиним джерелом її доходу є пенсія.
Відповідь на відзив.
Позивачем не подано відповіді на відзив за правилами ст. 166 ГПК України.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
10 січня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ост Пауер Індастрі», як Постачальником та Фізичною особою-підприємцем Жамкочян Надією Павлівною, як Споживачем укладено Договір на постачання природного газу №62/19-ЗАК (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується постачати Споживачеві природний газ в необхідних для нього об'ємах, а Споживач зобов'язується своєчасно оплачувати Постачальнику вартість природного газу, у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №24 від 26.10.2021) з 01 листопада 2021 р. ціна 1000,0 кубічних метрів Газу, який передається Постачальником Споживачу на умовах даного Договору, в національній валюті України становить 29 835,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 5 967,00 грн, порядок нарахування якого встановлюється згідно діючого Законодавства України.
Згідно з п. 6.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №25 від 24.12.2021) з 01 січня 2022 р. Постачальником передається Споживачу Газ, в обсязі відповідно до наданої заявки, за ціною 45 835,00 грн за 1 000 куб.м, крім того ПДВ (20%) - 9 167,00 гри., разом 55002,00 грн за умови подекадної оплати (35 % - до 10.01.2022р., 35% - до 20.01.2022р., 30 % - до 30.01.2022р.).
У випадку недотримання вказаних термінів оплати, ціна за 1000 куб.м складе 46 670,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 9 334,00 грн, а разом 56 004,00 грн.
За приписами п. 6.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №26 від 24.03.2022) з 01 квітня 2022 р. Постачальником передається Споживачу Газ, в обсязі відповідно до наданої заявки, за ціною 30 830,00 грн за 1000 куб.м, крім того ПДВ (20%) - 6 166,00 грн, разом 36 996,00 грн за умови подекадної оплати (35 % - до 10.02.2022 р., 35% - до 20.02.2022 р., 30 % - до 28.02.2022 р.).
У випадку недотримання вказаних термінів оплати, ціна за 1000 куб.м складе 31 250,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 6 250,00 грн, а разом 37 500,00 грн.
Відповідно до п. 6.1. Договору (в редакції Додаткової угоди №27 від 26.04.2022) з 01 травня 2022 р. Постачальником передається Споживачу Газ, в обсязі відповідно до наданої заявки, за ціною 26 585,00 грн, крім того ПДВ (20%) - 5 317,00 грн Разом 31 902,00 грн.
Порядок та умови постачання і передачі природного газу визначені сторонами в розділах 4 та 5 Договору.
Після виконання Споживачем вимог п. 7.2. даного Договору, та надання ним до 15 числа місяця, який передує місяцю поставки Газу, належним чином оформленої заявки Постачальник надає Оператору ГТС номінацію на включення Планового обсягу поставки до планового розподілу газу на відповідний місяць поставки (п. 4.2. Договору).
Згідно з п. 4.8. Договору Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді мас повідомити Постачальника про настання такого перевищення в терміни, передбачені п.п. 3.5., 3.8. Договору, або самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання.
За змістом п. 5.1., 5.2. Договору Постачальник передає Газ Споживачу в загальному потоці на межі балансової належності між газотранспортною системою та газорозподільною системою (в точках виходу з газотранспортної системи), надалі - «Пункти приймання-передачі»), а саме ЕІС-код: 56ZG-DSO-1300005.
За підсумками розрахункового місяця Споживач до 03 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати Постачальнику копію відповідного акта про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) природного газу Споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ/ГТС та Споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем та умов договору розподілу природного газу, укладеним Споживачем з Оператором ГРМ (п. 5.4. Договору).
Відповідно до п. 5.5. Договору на підставі отриманих від Споживача даних та/або даних Оператора ГТС, Постачальник протягом 3-х робочих днів готує та надає Споживачу два примірники Акта приймання-передачі Газу за розрахунковий період (зазначені в п.5.3 Договору), підписані уповноваженим представником Постачальника.
Порядок та умови проведення розрахунків визначені у розділі 7 Договору.
Розрахунки вартості Газу, за відповідний розрахунковий період, визначаються згідно п. 6.1. даного Договору або Додаткової угоди до даного Договору, яка встановлює ціну Газу на цей період, а оплата за газ здійснюється у наступному порядку:
- 50 % вартості запланованого обсягу споживання Газу до 15 числа місяця споживання;
- остаточний розрахунок за фактично використані обсяги Газу в термін до 5-го числа місяця, наступного за місяцем споживання, відповідно до рахунку, наданого Постачальником.
Коригування умов проведення розрахунків визначається та узгоджується шляхом підписання додаткової угоди (п. 7.2. Договору).
За змістом п. 7.3. та 7.4. Договору звірка розрахунків здійснюється Сторонами на підставі відомостей но фактичну оплату вартості спожитого і азу Споживачем та Акту прийому-передачі газу до 10 числа, наступного за звітним місяця. Указана звірка може бути оформлена актом звірки.
Остаточний розрахунок здійснюється на підставі звірки розрахунків до 15 числа місяця, наступного за Місяцем поставки.
Згідно з п.п. 12.1 - 12.3 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань заданим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з даним Договором і чинним законодавством України.
У разі невиконання Споживачем умов п.п. 7.2., 7.4., 7.5. даного Договору Постачальник мас право вимагати від Споживача сплати на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Пеня сплачується Споживачем протягом 5 (п'ять) банківських днів з моменту отримання Споживачем вимоги Постачальника. У разі несплати нені у вказаний в цьому пункті строк Споживач вважається таким, що має заборгованість заданим Договором.
У разі непогашеная заборгованості Споживача за даним Договором у строк, що перевищує один місяць з моменту її виникнення, Постачальник має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір. При цьому Споживач зобов'язаний протягом 5 (п'ять) банківських днів здійснити повний розрахунок за спожитий Газ, відшкодувати всі понесені Постачальником збитки та сплатити штрафні санкції відповідно до умов даного Договору. Про розірвання даного Договору Постачальник повідомляє Споживача рекомендованим листом з повідомленням.
Відповідно до п. 16.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін та скріплення печатками Сторін і поширюється на відносини між Сторонами щодо постачання природного газу, які виникли з моменту підписання та до « 31» грудня 2019 року включно, а в частині розрахунків за Газ - до їх повного здійснення.
Термін дії даного Договору може бути продовжений, про що Сторонами укладається відповідна додаткова угода (п. 16.2).
На виконання умов укладеного між сторонами на постачання природного газу №62/19-ЗАК від 10.01.2019 ТОВ «Ост Пауер Індастрі» у грудні 2021 року, січні, квітні та травні 2022 року включно поставило, а відповідач, у свою чергу, прийняв природний газ в обсязі 1,844477 м.куб. на загальну суму 67 171,27 грн, що підтверджується засвідченими копіями актів приймання-передачі природного газу, зокрема:
- газ спожитий у грудні 2021 року, обсягом 1,449080 м.куб., оформлений актом приймання-передачі від 31 грудня 2021 року на суму 52 166,88 грн;
- газ спожитий у січні 2022 року, обсягом 0,098790 м.куб., оформлений актом приймання-передачі від 31 січня 2022 року на суму 5 532,64 грн;
- газ спожитий у квітні 2022 року, обсягом 0,000010 м.куб., оформлений актом приймання-передачі від 30 квітня 2022 року на суму 0,37 грн;
- газ спожитий у травні 2025 року, обсягом 0,296890 м.куб., оформлений актом приймання-передачі від 31 травня 2025 року на суму 9 471,38 грн
Означені обсяги спожитого відповідачем за Договором природного за грудень 2021 року, січень, квітень та травень 2022 року включно підтверджуються відомостями щодо остаточних алокацій Споживача за ЕІС-кодом 56ZG-DSO-1300005 з інформаційної платформи Оператора ГТС, підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу в означений період, не заперечені відповідачем.
За твердженням позивача, відповідачем не в повній мірі виконано зобов'язання з оплати вартості переданого йому за Договором природного газу у визначений Договором строк, здійснивши часткову оплату вартості отриманого природного газу в означений період на суму 29 000,00 грн (які були частково спрямовані на погашення заборгованості за попередній період), у зв'язку з чим, станом на 23.12.2025 заборгованість відповідача складає 41 426,80 грн, з вимогами про стягнення якої разом з нарахованим позивачем пенею та відсотками річними позивач і звернувся з даним позовом до Господарського суду.
На підтвердження зазначених обставин, позивачем подано суду, зокрема, виписку з банку АТ «Південний» від 23.12.2025 та розрахунок основного боргу станом на 23.12.2025 року.
За положеннями ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509,526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором поставки.
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи, зокрема, розрахунком заборгованості станом на 23.12.2025 та випискою з банку АТ «Південний» від 23.12.2025 підтверджується, що відповідач в порушення умов Договору взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості природного газу у визначений п. 6.1. та 7.4. Договору строк не виконав, здійснивши часткову оплату вартості отриманого від позивача природного газу за грудень 2021 року, січень, квітень та травень 2022 року включно на суму 29 000,00 грн (які були частково спрямовані на погашення заборгованості за попередній період), у зв'язку з чим, з урахуванням встановленого судом обсягу поставки позивачем природного газу відповідачу в означений період відповідно до Актів приймання-передачі від 31.12.2021, 31.01.2022, 30.04.2022 та 31.05.2022 відомостей щодо остаточних алокацій Споживача за ЕІС-кодом 56XS0000PCILB00H з інформаційної платформи Оператора ГТС на час подання позову за ним рахується заборгованість за поставлений йому за грудень 2021 року, січень, квітень та травень 2022 року природний газ в розмірі 41 426,80 грн
За таких обставин, сума заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 41 426,80 грн, яка визнана відповідачем у відзиві на позовну заяву від 17.02.2026, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.
Щодо вимог про стягнення пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (тут і надалі ГК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 7.2. Договору сторони погодили, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з поданим суду розрахунком, за неналежне виконання договірних умов позивачем нараховано відповідачу 9 756,92 грн пені за несвоєчасну сплату вартості природного газу, спожитого протягом березня-квітня 2025 року включно, виходячи з визначеного в п. 5.1. Договору строку сплати по кожному місяцю окремо по 02.10.2025 з урахуванням часткової сплати Споживачем вартості отриманого в цей період природного газу.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд вважає відповідні розрахунки арифметично вірними та такими, що грунтуються на підтвердженій матеріалами справи сумі основної заборгованості у період розрахунку.
Водночас, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені, суд, з урахуванням доводів, викладених Фізичною особою-підприємцем Жамкочян Надією Павлівною у відзиві на позов, враховує наступне.
Главою 24 ГК України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Так, статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
У тій же постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною ж третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).
Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
При цьому, суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).
Так, стаття 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, суд зазначає, що на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.
Як встановлено судом, пеня в сумі 9756,92 грн нарахована позивачем відповідно до умов 7.2. Договору за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості природного газу, отриманого відповідачем у березні та квітні 2022 року включно.
В той же час, відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Судом критично оцінюються доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо того, що позивач є кредитодавцем стосовно відповідача у розумінні законодавства про споживче кредитування. Суд зазначає, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки, а не договору про надання споживчого кредиту, що виключає можливість застосування до цих відносин спеціальних норм, що регулюють захист прав споживачів у сфері кредитування.
Посилання відповідача на правові позиції, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013, є безпідставними, оскільки висновки КСУ щодо статусу споживача як «слабкої сторони», яка потребує особливого захисту, та обмеження розміру неустойки стосуються виключно договорів про надання споживчого кредиту. У даній справі сторонами є суб'єкти господарювання (сторони договору поставки), які діють на засадах рівності та свободи договору, а нарахована пеня є санкцією за порушення господарського зобов'язання.
Водночас, суд вважаэ, що у даному випадку слід врахувати складні життєві обставини та соціальний статус відповідача як особи похилого віку, яка фактично припинила ведення будь-якої господарської діяльності, а єдиним джерелом її існування є пенсійні виплати. Суд бере до уваги, що відповідач перебуває у скрутному матеріальному становищі, підтвердженому наявністю дев'яти відкритих виконавчих проваджень та арештом усіх її рахунків.
Таким чином, беручи до уваги наведені вище обставини щодо складних життєвих умов та майнового стану відповідача, зумовлених похилим віком, припиненням нею будь-якої господарської діяльності та відсутністю доходів, окрім пенсійних виплат, враховуючи наявність дев'яти відкритих виконавчих проваджень та арешт усіх рахунків, що свідчить про вкрай скрутне матеріальне становище, зважаючи на намір боржника виконати зобов'язання та здійснення нею часткових оплат, з урахуванням розумного балансу приватних інтересів сторін у справі та із застосуванням принципу пропорційності, суд вважає за необхідне з власної ініціативи зменшити розмір нарахованої позивачем пені, що за встановлених обставин відповідатиме принципам розумності, справедливості та унеможливлюватиме ситуацію, коли штрафні санкції виступають каральною санкцією для боржника у зобов'язанні (відповідача у справі), покладаючи на неї несправедливо непомірний тягар, який є невідповідним обсягу порушеного зобов'язання.
При цьому, суд враховує також, що компенсаційний характер невиконання відповідачем зобов'язань за Договором позивачем забезпечено додатково (крім пені) вимогами про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції, правова оцінка яким буде надана судом далі по тексту.
З огляду на наведене, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, наведеним вище критеріям та з урахуванням розумного балансу приватних та публічних інтересів сторін у справі, принципу пропорційності, буде зменшення розміру пені до 10% від нарахованої позивачем - 975, 69 грн пені, як слід стягнути з відповідача на користь позивача; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені слід відмовити.
Щодо 3 % річних та втрат від інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого позивачем розрахунку, за неналежне виконання умов Договору, відповідачу з урахуванням часткової сплати суми боргу за порушення строків сплати боргу спожитого протягом за грудень 2021 року, січень, квітень та травень 2022 року природного газу нараховано - 3% річних в розмірі 10 611,49 грн та інфляційні втрати на суму 29 711,28 грн
Здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку, суд встановив, що при обчисленні сум 3% річних та інфляційних втрат позивачем не повною мірою враховано дати та суми проведених відповідачем оплат, що призвело до завищення заявлених до стягнення сум. За результатом проведеного судом перерахунку, з урахуванням встановлених Договором строків оплати та фактичних дат погашення заборгованості, обґрунтованими та документально підтвердженими є вимоги про стягнення 6188,84 грн - 3% річних та 29 127,63 грн - втрат від інфляції.
З огляду на викладене, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню частково, а позов у частині помилково нарахованих позивачем відсотків річних в розмірі 4 422,65 грн та 583,65 грн втрат від інфляції до задоволення не підлягає.
В даному аспекті суд також враховує, що розмір нарахованих відсотків річних згідно з розрахунком заборгованості становить 5623,66 грн, однак у прохальній частині позовної заяви заявлено вимогу про стягнення 10 611,49 грн - 3% річних, а відтак, саме з урахуванням означеної заявленої до суми відбувається розгляд справи судом.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Не виконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.20 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Розглядаючи заявлену у відзиві позицію, згідно з якою відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахування 3% річних та втрат від інфляції, суд враховує наступне.
Як вже зазначалось вище, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, в означеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак нарахований позивачем у цій справі розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Означений висновок суду відповідає викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 та враховується при прийнятті рішення у цій справі.
Окрім цього, в означеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 в аспекті можливості зменшення інфляційних нарахувань наведено правову позицію, за якою інфляцією є знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, а відтак клопотання відповідача і у цій частині до задоволення не підлягає.
Варто зазначити, що наведена правова позиція є сталою у правозастосуванні та викладена, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені та документально обґрунтовані підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 ГПК України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України судовий збір в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені, яка була зменшена судом, покладається на відповідача у справі.
Водночас у позовній заяві позивач просить суд вирішити питання про судові витрати та стягнути з Фізичної особи-підприємця Жамкочян Надії Павлівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост Пауер Індастрі» суму витрат на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 10 000,00 грн та приєднати до матеріалів справи докази понесення відповідних витрат.
Крім того, у поданому відзиві від 17.02.2026 відповідач також просить суд задовольнити вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу лише в межах суми судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Відповідач вважає, що обмеження компенсації витрат на адвоката рівнем фактично стягнутого судового збору є справедливим та достатнім відшкодуванням понесених ним судових витрат у даній справі
Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 ст.126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 ст.126 ГПК України).
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Згідно матеріалів справи, до позовної заяви позивач долучив Договір про надання правничої допомоги №21/11/25 від 21.11.2025 (далі - Договір №21/11/25), Додаток №2 від 19.12.2025 до Договору №21/11/25 та платіжну інструкцію №185.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом п. 1.1. Договору №21/11/25, укладеного між ТОВ «Ост Пауер Індастрі», як Клієнтом, та Адвокатом Бочкором Анатолієм Петровичем, Адвокат надає правничу допомогу Клієнту з будь-яких питань, що стосуються прав та законних інтересів клієнта в межах умов цього договору (надалі - правнича допомога), в об'ємах визначених Сторонами, а Клієнт оплачує Адвокату надані послуги.
Згідно п. 2.3. Договору №21/11/25 перелік правничої допомоги, розмір гонорару, порядок обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати, визначаються в Замовленні, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами та діє до 31.12.2027 року. Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами (п.п. 5.1, 5.2 Договору №21/11/25).
Відповідно до Додатку №2 від 19.12.2025 до Договору №21/11/25 до складу наданої адвокатом робіт, послуг включено:
- Підготовка, підписання та подання до Господарського суду Закарпатської області позовної заяви до ФОП Жамкочян Надії Павлівни (Споживач газу) про стягнення заборгованості за спожитий природний газ в розмірі 41 426,80 грн та штрафних санкцій;
- Участь у судових засіданнях у Господарському суді Закарпатської області;
- Підписання та подання до Господарського суду Закарпатської області, отримання у Господарському суді Закарпатської області всіх необхідних процесуальних та інших документів, пов'язаних із захистом Клієнта, передбачених чинним законодавством України та ГПК України;
- Пред'явлення виконавчого листа у органи примусового виконання рішення суду у даній справі.
При оцінці наданого позивачем переліку наданої Адвокатом правничої допомоги суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 щодо питання застосування приписів частини 3 статті 126 ГПК України стосовно змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);
2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);
3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).
Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Оцінюючи докази на підтвердження наданої Товариству з обмеженою відповідальністю «Ост Пауер Індастрі» правової допомоги в розмірі 10 000,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що адвокатом безпідставно включено в Додаток №2 до Договору №21/11/25 такий вид правової допомоги як «Участь у судових засіданнях у Господарському суді Закарпатської області», оскільки розгляд справи №907/1468/25 здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи виключно за наявними у ній матеріалами.
Щодо такого виду робіт, зазначеного в Додатку №2 до Договору №21/11/25 правової допомоги як «Підписання та подання до Господарського суду Закарпатської області, отримання у Господарському суді Закарпатської області всіх необхідних процесуальних та інших документів, пов'язаних із захистом Клієнта, передбачених чинним законодавством України та ГПК України», суд приходить до висновку, що дії пов'язані з оформленням та формуванням заяв по суті справи, їх направлення поштовими засобами не можуть бути віднесені до передбачених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видів правничої допомоги, яка надається безпосередньо адвокатом клієнту.
У даній частині суд звертає увагу сторін, що для цілей розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу такі витрати повинні бути пов'язані зі справою, а не охоплювати вартість всіх послуг, які надаються Адвокатом на виконання укладеного з Клієнтом договору, в тому числі, з урахуванням фіксованого гонорару адвоката, а розподілу судом підлягає не вартість часу адвоката протягом якого він виконує доручення всі клієнта за Договором, а саме пов'язана зі справою правнича допомога необхідність якої є доведеною та неминучою, обґрунтованою, а її безпосереднє надання стороні підтверджується належними та допустимими доказами.
Стосовно такого виду робіт правової допомоги, зазначеного в Додатку №2 до Договору №21/11/25, як «Пред'явлення виконавчого листа у органи примусового виконання рішення суду у даній справі», суд зазначає, що ці витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного надання вказаної послуги.
Оскільки на момент розгляду справи стадія виконання рішення ще не настала, а підтвердження здійснення відповідних дій адвокатом відсутні, дані витрати є передчасними, недоведеними та не відповідають критерію реальності адвокатських витрат
З урахуванням викладеного, не підлягають покладенню на позивача зазначені відповідачем в Додатку №2 від 19.12.2025 до Договору №21/11/25 наступні види правничої допомоги:
- Участь у судових засіданнях у Господарському суді Закарпатської області;
- Підписання та подання до Господарського суду Закарпатської області, отримання у Господарському суді Закарпатської області всіх необхідних процесуальних та інших документів, пов'язаних із захистом Клієнта, передбачених чинним законодавством України та ГПК України;
- Пред'явлення виконавчого листа у органи примусового виконання рішення суду у даній справі.
З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаними адвокатом Бочкором Анатолієм Петровичем робіт, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт та обсягом наданої відповідачеві правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 2 500,00 грн судових витрат на правничу допомогу, яка підтверджена документально, а саме:
- Підготовка, підписання та подання до Господарського суду Закарпатської області позовної заяви до ФОП Жамкочян Надії Павлівни (Споживач газу) про стягнення заборгованості за спожитий природний газ в розмірі 41 426,80 грн та штрафних санкцій.
За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (окрім судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що за результатами розгляду справи №907/1468/25 судом ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, документально підтверджені витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, відповідно до приписів ч. 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в частині розгляду позовних вимог про стягнення пені, яка була зменшена судом, покладається судом на відповідача у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Жамкочян Надії Павлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ост Пауер Індастрі» (03067, м. Київ, вул. Шутова Полковника, буд. 16, к. 2А, каб. 14 код ЄДРПОУ 41153710) 41 426,80 грн (сорок одну тисячу чотириста двадцять шість гривень 80 копійок) заборгованості за спожитий природний газ, 975,69 грн (дев'ятсот сімдесят п'ять гривень 69 копійок) пені, 6188,84 грн (шість тисяч сто вісімдесят вісім гривень 84 копійки) - 3% річних, 29 127,63 грн (двадцять дев'ять тисяч сто двадцять сім гривень 63 копійки) втрат від інфляції, 2289,87 грн (дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять гривень 87 копійок) у повернення сплаченого судового збору та 2363,23 грн (дві тисячі триста шістдесят три гривні 23 копійки) судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позову - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 02 квітня 2026 року.
Суддя Лучко Р.М.