01.04.2026 м. Дніпро Справа № 904/685/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач),
суддів: Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д.
та представників:
від скаржника (позивача): Гавриш О.Р.;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 (постановлену суддею Кесею Н.Б у м. Дніпрі, повна ухвала складена 19.02.2026) у справі № 904/685/26
за позовом ОСОБА_1 (м. Дніпро)
до Акціонерного товариства ''Концерн Галнафтогаз" (смт. Славське, Львівська область) (мережа автозаправних станцій ''ОККО'') в особі Дніпропетровського регіонального відділення (м. Дніпро)
про захист конституційного права на безпечне довкілля, прав споживача та відшкодування шкоди,
У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) через систему "Електронний суд" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просила суд:
1) визнати дії ПАТ ''Концерн Галнафтогаз" (далі по тексту - відповідач) щодо приховування інформації про склад одноразового посуду, ціну протиправними;
2) стягнути з відповідача на користь позивача шкоду у розмірі 600 000 грн 00 коп.;
3) стягнути штраф у розмірі 60 000 грн 00 коп. за порушення процесуальних норм;
4) для запобігання новим протиправним діям зобов'язати власника компанії застосувати заходи реагування шляхом звернення до комітету Верховної Ради з Концепцією проєкту Закону "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо екологічного збору за використання нерентабельного до вторинної переробки одноразового посуду. Основні положення законопроєкту. Об'єкт оподаткування: Операції з реалізації напоїв у тарі, що містить поєднання паперу та полімерних матеріалів (композитна упаковка), які потребують спеціалізованої переробки. Суб'єкти: Суб'єкти господарювання (мережі АЗК, кав'ярні), які здійснюють масову реалізацію продукції в такому посуді. Ставка податку: Пропонується встановити фіксований збір за кожну одиницю реалізованого стакана (наприклад, за аналогією з розрахунком у позові - як засіб компенсації шкоди довкіллю). Мета запровадження. Стимулювання переходу: Змусити бізнес обирати або повністю біорозкладні матеріали, або стакани, що легко піддаються переробці. Прозорість: Зобов'язати бізнес надавати сертифікати якості та технічні умови (ТУ) на запит контролюючих органів для перевірки складу матеріалів. Фінансування утилізації: Направлення отриманих коштів на створення потужностей для переробки композитних матеріалів"; і ОСОБА_1 зробити співатором.
Позовна заява обґрунтована наступним:
- ОСОБА_1 була регулярним споживачем послуг мережі АЗК "ОККО", яка здійснює масову реалізацію гарячих напоїв у паперових стаканах по всій території України;
- 24.03.2024 ОСОБА_1 дізналась, що стакан окремо коштує 5 грн;
- маркетингова комунікація "ОККО" створює образ екологічно відповідальної компанії, компанії що донатить на дрони для ЗСУ, що спонукає споживача покупати гарячі напої на АЗК;
- стакани не підлягають вторинній переробці як макулатура. Є інформація, що вказані стакани є композитним виробом, який містить шар поліетилену (LDPE), що робить неможливим їхню переробку на стандартних потужностях в Україні. Таким чином, продукт є джерелом мікропластику, а відповідач приховує інформацію про його реальний склад і вартість 5 грн за стакан на 08.05.2024;
- у якості правового обґрунтування позовних вимог позивач посилається на: 1) порушення конституційних прав, а саме: згідно зі статтею 50 Конституції України, кожному гарантується право на безпечне довкілля та вільний доступ до інформації про якість товарів; стаття 66 Конституції України покладає на громадянина обов'язок не заподіювати шкоду природі, проте дії відповідача позбавляють позивача можливості виконувати цей обов'язок; 2) захист прав споживачів, а саме: статтю 15 Закону України "Про захист прав споживачів" та на те, що відсутність інформації про неможливість переробки є введенням в оману та агресивною нечесною практикою;
- основна сума 600 000 грн 00 коп. розрахована, виходячи з масовості реалізації продукції (5 грн за стакан) та загальнодержавного масштабу шкоди довкіллю; розрахунок наведений в досудовій претензії від 18.02.2025, яка направлена на офіційну адресу компанії; штрафні санкції в розмірі 60 000 грн 00 коп. (10% від суми позову) - за порушення статей 7, 8 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з ігноруванням досудового звернення від 18.02.2025.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі №904/685/26 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ ''Концерн Галнафтогаз" (Мережа АЗК ''ОККО'') в особі Дніпропетровського регіонального відділення про захист конституційного права на безпечне довкілля, прав споживача та відшкодування шкоди; повернуто ОСОБА_1 позовну заяву з доданими до неї документами.
Ухвала обґрунтована наступним:
- з тексту позовної заяви вбачається, що позивач не є суб'єктом господарювання (фізичною особою - підприємцем), а даний спір не є таким, що виник із правовідносин, які мають господарський характер. Таким чином, позов пред'явлено фізичною особою, доказів її реєстрації, як підприємця, матеріали позовної заяви не містять, а тому зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;
- враховуючи ту обставину, що позивач є фізичною особою та не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також, що спір не містить ознак правовідносин господарського характеру, з огляду на зміст статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, суд прийшов до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України;
- суд роз'яснив заявнику, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду, як суду першої інстанції.
Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 за допомогою системи "Електронний суд" звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх № суду 48947 від 23.02.2026), з урахуванням додаткової заяви (пояснень) (вх. № суду 2193/26 від 23.02.2026), в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі № 904/685/26;
- відкрити провадження у справі та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції;
- у разі якщо суд дійде висновку про непідвідомчість спору господарським судам - передати матеріали справи для розгляду за правилами цивільного судочинства до місцевого загального суду за підсудністю.
Апеляційна скарга, з урахуванням її доповнення, обґрунтована наступним:
- необґрунтована відмова у прийнятті позовної заяви порушує конституційне право на судовий захист, а суди зобов'язані забезпечувати розгляд справ для захисту прав громадян, а не відмовляти через формальні підстави щодо суб'єктного складу;
- відмова у прийнятті заяви є формальною та необґрунтованою. Спір щодо захисту довкілля та прав споживача має публічний інтерес, який вимагає судового розгляду, і формальний статус позивача як фізичної особи не повинен бути абсолютною перешкодою для доступу до правосуддя;
- суд першої інстанції не врахував, що предметом позову є захист конституційного права на безпечне довкілля, важливість екологічного спору, що має значення для суспільних інтересів, які можуть розглядатися в порядку господарського судочинства у справах, де відповідачем є великий суб'єкт господарювання;
- суд першої інстанції дійшов формального висновку про непідвідомчість спору господарському суду виключно з підстави відсутності у позивача статусу фізичної особи - підприємця, не врахувавши характер спірних правовідносин та суспільну значимість спору. Предмет позову пов'язаний із діяльністю великого суб'єкта господарювання та стосується захисту прав споживача, екологічної безпеки та відшкодування шкоди, що безпосередньо виникла у зв'язку із здійсненням господарської діяльності відповідача;
- необґрунтована відмова у відкритті провадження фактично позбавляє позивача доступу до правосуддя;
- суд апеляційної інстанції відповідно до процесуального закону має забезпечити ефективний захист прав особи та, у разі встановлення непідвідомчості спору господарському суду, передати матеріали справи за належною юрисдикцією без необхідності повторного звернення до суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Мартинюка С.В., Соп'яненко О.Ю.
Апеляційну скаргу було подано без додержання вимог, встановлених статтею 258 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.03.2026 апеляційну скаргу було залишено без руху та скаржнику надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Від скаржника за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. № суду 2680/26 від 03.03.2026) щодо усунення недоліків апеляційної скарги.
Враховуючи вказане, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.04.2026.
З приводу дотримання прав відповідача під час апеляційного перегляду слід зазначити таке.
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.
Судом було з'ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, у зв'язку з чим ухвала суду від 05.03.2026 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 05.03.2026 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 05.03.2026 після 17 години (арк.с. 61).
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
При цьому, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вказане, судом встановлено, що ухвала суду від 05.03.2026 вважається врученою відповідачу 06.03.2026, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (арк.с. 61).
Так, ухвалою суду від 05.03.2026, з урахуванням вимог частини 4 статті 262 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано, зокрема, відповідачу подати відзив на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (06.03.2026), граничним строком для подання відзиву на апеляційну скаргу було 16.03.2026.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на апеляційну скаргу) воєнного стану, апеляційним господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час апеляційного перегляду справи та висловлення своєї правової позиції щодо вимог скаржника. У даному випадку додатково надані два тижні апеляційний господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Львівській та Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду).
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на апеляційну скаргу або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Отже, станом на 01.04.2026 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу та вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами, оскільки згідно з частиною 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання 01.04.2026 з'явилася скаржниця (позивачка); представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив.
Також судом встановлено, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, а саме: шляхом направлення ухвали суду від 05.03.2026 до їх Електронних кабінетів в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучені Довідки про доставку електронного листа, згідно з якими ухвала суду від 05.03.2026 доставлена до Електронних кабінетів скаржника (позивача) та відповідача - 05.03.2026 після 17:00 години (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою 06.03.2026).
Апеляційним господарським судом враховано, що відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Судом відзначено, що у даному випадку всі учасники справи отримали ухвалу суду від 05.03.2026 завчасно; підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені Господарським процесуальним кодексом України, відсутні.
Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, всі учасники справи були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у призначеному судовому засіданні.
У судовому засіданні 01.04.2026 скаржниця просила суд скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі № 904/685/26; відкрити провадження у справі та направити її для продовження розгляду до суду першої інстанції; у разі якщо суд дійде висновку про непідвідомчість спору господарським судам - передати матеріали справи для розгляду за правилами цивільного судочинства до місцевого загального суду за підсудністю, посилаючись на доводи, наведені в апеляційній скарзі.
Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження.
У судовому засіданні 01.04.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів проголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
У лютому 2026 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) через систему "Електронний суд" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просила суд:
1) визнати дії ПАТ ''Концерн Галнафтогаз" (далі по тексту - відповідач) щодо приховування інформації про склад одноразового посуду, ціну протиправними;
2) стягнути з відповідача на користь позивача шкоду у розмірі 600 000 грн 00 коп.;
3) стягнути штраф у розмірі 60 000 грн 00 коп. за порушення процесуальних норм;
4) для запобігання новим протиправним діям зобов'язати власника компанії застосувати заходи реагування шляхом звернення до комітету Верховної Ради з Концепцією проєкту Закону "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо екологічного збору за використання нерентабельного до вторинної переробки одноразового посуду. Основні положення законопроєкту. Об'єкт оподаткування: Операції з реалізації напоїв у тарі, що містить поєднання паперу та полімерних матеріалів (композитна упаковка), які потребують спеціалізованої переробки. Суб'єкти: Суб'єкти господарювання (мережі АЗК, кав'ярні), які здійснюють масову реалізацію продукції в такому посуді. Ставка податку: Пропонується встановити фіксований збір за кожну одиницю реалізованого стакана (наприклад, за аналогією з розрахунком у позові - як засіб компенсації шкоди довкіллю). Мета запровадження. Стимулювання переходу: Змусити бізнес обирати або повністю біорозкладні матеріали, або стакани, що легко піддаються переробці. Прозорість: Зобов'язати бізнес надавати сертифікати якості та технічні умови (ТУ) на запит контролюючих органів для перевірки складу матеріалів. Фінансування утилізації: Направлення отриманих коштів на створення потужностей для переробки композитних матеріалів"; і ОСОБА_1 зробити співатором.
Позовна заява обґрунтована наступним:
- ОСОБА_1 була регулярним споживачем послуг мережі АЗК "ОККО", яка здійснює масову реалізацію гарячих напоїв у паперових стаканах по всій території України;
- 24.03.2024 ОСОБА_1 дізналась, що стакан окремо коштує 5 грн;
- маркетингова комунікація "ОККО" створює образ екологічно відповідальної компанії, компанії що донатить на дрони для ЗСУ, що спонукає споживача покупати гарячі напої на АЗК;
- стакани не підлягають вторинній переробці як макулатура. Є інформація, що вказані стакани є композитним виробом, який містить шар поліетилену (LDPE), що робить неможливим їхню переробку на стандартних потужностях в Україні. Таким чином, продукт є джерелом мікропластику, а відповідач приховує інформацію про його реальний склад і вартість 5 грн за стакан на 08.05.2024;
- у якості правового обґрунтування позовних вимог позивач посилається на: 1) порушення конституційних прав, а саме: згідно зі статтею 50 Конституції України, кожному гарантується право на безпечне довкілля та вільний доступ до інформації про якість товарів; стаття 66 Конституції України покладає на громадянина обов'язок не заподіювати шкоду природі, проте дії відповідача позбавляють позивача можливості виконувати цей обов'язок; 2) захист прав споживачів, а саме: статтю 15 Закону України "Про захист прав споживачів" та на те, що відсутність інформації про неможливість переробки є введенням в оману та агресивною нечесною практикою;
- основна сума 600 000 грн 00 коп. розрахована, виходячи з масовості реалізації продукції (5 грн за стакан) та загальнодержавного масштабу шкоди довкіллю; розрахунок наведений в досудовій претензії від 18.02.2025, яка направлена на офіційну адресу компанії; штрафні санкції в розмірі 60 000 грн 00 коп. (10% від суми позову) - за порушення статей 7, 8 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з ігноруванням досудового звернення від 18.02.2025.
Як було зазначено вище, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі № 904/685/26 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ ''Концерн Галнафтогаз" (Мережа АЗК ''ОККО'') в особі Дніпропетровського регіонального відділення про захист конституційного права на безпечне довкілля, прав споживача та відшкодування шкоди; повернуто ОСОБА_1 позовну заяву з доданими до неї документами.
Ухвала обґрунтована наступним:
- з тексту позовної заяви вбачається, що позивач не є суб'єктом господарювання (фізичною особою - підприємцем), а даний спір не є таким, що виник із правовідносин, які мають господарський характер. Таким чином, позов пред'явлено фізичною особою, доказів її реєстрації, як підприємця, матеріали позовної заяви не містять, а тому зазначений спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;
- враховуючи ту обставину, що позивач є фізичною особою та не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а також, що спір не містить ознак правовідносин господарського характеру, з огляду на зміст статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, суд прийшов до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України;
- суд роз'яснив заявнику, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду, як суду першої інстанції.
Скаржник (позивач) із вказаною ухвалою не погодився, вважає, що відмова у прийнятті позовної заяви є формальною та необґрунтованою, та судом першої інстанції порушене її право на судовий захист.
Апеляційний господарський суд не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що судом першої інстанції було вірно застосовано норми процесуального права у даній справі, з огляду на таке.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позовна заява - це документ, який пред'являється позивачем до суду в установленій процесуальним законом формі та містить вимогу про захист порушених прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 990/220/24 виснувала, що зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, № 9901/393/19).
За загальним правилом, судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
У статті 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Судова колегія зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, пункт 24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 635/551/17).
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (пункт 24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб'єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, - це стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України, стаття 20 Господарського процесуального кодексу України, стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України.
Так, статтею 20 Господарського процесуального кодексу України встановлені особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів та уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами. За нормами цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами, клопотаннями органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;
9) справи щодо процедури превентивної реструктуризації;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) юридичних осіб та їх органів, посадових та службових осіб, а також фізичних осіб - підприємців у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;
19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій.
Терміни "особа, яка надає забезпечення", "збори власників облігацій" вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".
20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід'ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення;
21) справи про ліквідацію страховика або кредитної спілки за позовом Національного банку України відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України.
Для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Некомерційною господарською діяльністю є самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
У той же час судом установлено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про фізичну особу - підприємця Гавриш Оксану Рамісовну (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) станом на момент звернення із позовом до суду - відсутні.
Більше того, як убачається із поданої Гавриш Оксаною Рамісовною позовної заяви, остання фактично заявила вимоги, обґрунтовані порушенням її прав саме як споживача.
У свою чергу, відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлення прав споживачів, а також визначення механізму їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів врегульовано положеннями Закону України "Про захист прав споживачів".
Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 10.11.2011 в справі № 15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", у взаємозв'язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України, виходив з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві.
Більше того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на порушення конституційних прав громадян України (тобто, саме фізичних осіб), а саме: статтю 50 Конституції України, яка кожному гарантує право на безпечне довкілля та вільний доступ до інформації про якість товарів, а також на статтю 66 Конституції України, яка покладає на громадянина обов'язок не заподіювати шкоду природі.
За частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, заявлений спір ґрунтується на правовідносинах, направлених на захист прав позивача як фізичної особи (не підприємця), а тому вирішення цього спору має здійснюватись у суді загальної юрисдикції за нормами Цивільного процесуального кодексу України.
Здійснюючи аналіз норм процесуального права, які регулюють юрисдикційність спору, Велика Палата Верховного Суду зазначали таке:
- при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16);
- критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (аналогічні висновки наведені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22);
- в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 910/14802/24, від 11.12.2025 у справі № 910/7149/25, від 07.10.2025 у справі № 916/3173/24, від 26.06.2025 у справі № 910/13680/24);
- ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19);
- критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин (аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 922/1138/22).
Здійснивши аналіз оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанцій норм статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Навпаки судом першої інстанції було правильно застосовано принцип "належної юрисдикції".
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ ''Концерн Галнафтогаз" (Мережа АЗК ''ОККО'') в особі Дніпропетровського регіонального відділення про захист конституційного права на безпечне довкілля, прав споживача та відшкодування шкоди.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності передачі даної справи до місцевого загального суду для розгляду справи за правилами цивільного судочинства відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.
Господарський процесуальний кодекс України розрізняє предметну, інстанційну та територіальну юрисдикцію (підсудність).
Відповідно до частини 1 статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:
1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;
3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Колегією суддів також враховано, що у пункті 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
У той же час ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі № 904/685/26 було відмовлено у відкритті провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, отже у зв'язку з порушенням правил предметної юрисдикції.
Враховуючи викладене, матеріали справи не підлягають передачі до суду загальної юрисдикції.
Отже, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.
З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення, - ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі № 904/685/26, відсутні, тому у відповідності до статті 276 Господарського процесуального кодексу України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись статтями 3, 13, 74 - 80, 129, 269, 270, 275 - 284, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі № 904/685/26 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2026 у справі №904/685/26 - залишити без змін.
3. Матеріали справи (оскарження) № 904/685/26 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 02.04.2026.
Головуючий суддя Ю.В. Фещенко
Суддя С.В. Мартинюк
Суддя О.Ю. Соп'яненко