31 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 565/2103/25
Провадження № 22-ц/4815/449/26
Головуючий у Володимирецькому районному суді
Рівненської області: суддя Котик Л.О.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
21 листопада 2025 року в селищі Володимирець
Вараського району Рівненської області
без фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" (далі - ТОВ "Новий колектор") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № №1046-7698 від 09 лютого 2022 року в розмірі 35 650 гривень.
Мотивуючи свої вимоги, зазначалося про те, що відповідно до умов укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" (далі - ТОВ "Укр Кредит Фінанс") договору про відкриття кредитної лінії відповідач отримав в кредит 5 000 гривень на 300 днів, зі сплатою відсотків за стандартною відсотковою ставкою в розмірі 3%, а також заявленим строком користування кредитом в 21 днів, пільговою процентною ставкою в розмірі 0,01% на день та зниженою відсотковою ставкою в розмірі 2 % на день, які застосовувалися за певних умов.
Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом подання позичальником заяви на отримання кредиту і виконання інших відповідних дій, що відповідало вимогам Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію" та ст.ст. ст.207, 208, 639, 1047, 1055 ЦК України.
Кредитодавець виконав свої договірні зобов'язання, проте відповідач не повернув суму кредиту, чим порушив умови договору і внаслідок цього утворилася заборгованість, яка становила заявлену до стягнення суму і складалася з: 5 000 гривень заборгованості за тілом кредиту; 30 650 гривень - за нарахованими процентами.
Згодом право вимоги до ОСОБА_1 у вказаному обсязі перейшло до позивача на підставі укладеного між ним та первинним кредитором договору факторингу № УКФ-261224-2.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 листопада 2025 року позов ТОВ "Новий колектор" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Новий колектор" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1046-7698 від 09 лютого 2022 року в розмірі 8150 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту склала 5000 гривень; за відсотками - 3150 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Новий колектор" витрати зі сплати судового збору у розмірі 553,76 гривень.
В решті позовних вимог ТОВ "Новий колектор" відмовлено.
Приходячи до такого висновку, суд першої інстанції виходив із того, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 5 000 гривень та в 21 день відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволили вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Це, на думку суду, не відповідє засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
На рішення суду ТОВ "Новий колектор" подано апеляційну скаргу, де покликалося на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначалося про те, що суд першої інстанції помилково вважав строк кредитування рівним 21 дню, адже згідно з п. 2.8 кредитного договору, цей строк становить 300 календарних днів і є рівним строку дії договору. Натомість ототожнення поняття заявленого строку та строку кредитування є помилковим, тому що заявлений строк лише встановлював графік платежів, але не обмежував право нарахування відсотків за договором поза цим терміном.
При цьому всупереч твердженням суду першої інстанції відсотки, які нараховані поза межами 21-денного терміну, не є мірою відповідальності за ст. 625 ЦК України, а виключно договірною платою за користування кредитом, передбаченою договором та ст. 1048 ЦК України.
Також кредитний договір було укладено належним чином в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, а це прирівнюється до письмової форми згідно із Законом України "Про електронну комерцію". Факт видачі кредиту підтверджувався довідкою про перерахування суми на картковий рахунок, номер якого позичальник самостійно вказав у системі. Натомість відповідач не надав жодних доказів, які б спростовували отримання коштів та розмір боргу. Оскільки договір містить усю необхідну за законодавством інформацію і не був визнаний недійсним, він є обов'язковим для виконання сторонами.
З викладених міркувань просить рішення суду першої інстанції скасувати у частині відмови у стягненні частини процентів за користування кредитом та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався, хоча йому про це роз'яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 15 січня 2026 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII установлено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв'язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Разом з цим відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як з'ясовано судом, 09 лютого 2022 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та відповідачем було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1046-7698, за яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000 гривень.
За змістом пунктів 2.1-2.5 кредитного договору кредит надавався позичальнику шляхом перерахування грошової суми, вказаної у пункті 2.1 цього договору, позичальнику. Кредит надавався позичальнику протягом 3 (трьох) днів з моменту укладання цього договору. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Розмір процентів за користування кредитом складав 3 відсотки від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом (далі - стандартна ставка). Проценти за користування кредитом нараховувалися з першого дня перерахування позичальнику кредиту до моменту повернення кредиту кредитодавцю шляхом перерахування кредиту на рахунок кредитодавця, вказаний у цьому договорі.
Заявлений строк користування кредитом складав 21 календарний день з дня отримання кредиту. Заявлений строк - це обраний позичальником у момент укладання цього договору строк користування кредитом, протягом якого могло бути використано право користування кредитом за пільговою та/або зниженою процентною ставкою (далі - заявлений строк).
В пункті 2.8 угоди обумовлено те, що строк кредитування, тобто строк на який надавався кредит позичальнику становить 300 календарних днів (до 06 грудня 2022 року) з моменту перерахування кредиту позичальнику. Строк кредитування був рівним строку дії договору. При цьому в частині виконання зобов'язань договір діяв до повного та належного виконання своїх обов'язків за договором.
Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору щодо порядку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю отриманий кредит, проценти за користування кредитом та нараховану кредитодавцем неустойку (якщо така була) не пізніше ніж в останній календарний день строку кредитування, вказаного у пункті 2.8 цього договору, шляхом здійснення безготівкового переказу на банківський рахунок кредитодавця у порядку, визначеному у правилах відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), що були затверджені кредитодавцем та діяли на дату цього договору (далі - правила).
Положеннями пункту 3.6 кредитного договору було визначено, що сума процентів до сплати в останній календарний день заявленого строку у разі використання позичальником права користування за пільговою та/або зниженою процентною ставкою складала 2 100 гривень. У разі користування позичальником кредитом у заявлений строк за стандартною процентною ставкою, сума процентів до сплати складала 3 150 гривень.
Згідно з пунктами 5.4-5.5 кредитного договору у разі несплати позичальником процентів за користування кредитом протягом 30 календарних днів після останнього календарного дня заявленого строку або певного чергового дня сплати процентів, кредитодавець мав право вимагати від позичальника повернення кредиту до закінчення строку кредитування, визначеного пунктом 2.5 даного договору, в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом за стандартною ставкою згідно з частиною 4 статті 16 Закону України "Про споживче кредитування". У разі несплати позичальником процентів за користування кредитом у черговий день сплати процентів кредитодавець мав право розірвати цей договір за своєю ініціативою, проінформувавши про це позичальника письмово за 30 календарних днів.
26 грудня 2024 року між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ТОВ "Новий колектор" укладено договір факторингу № УКФ-261224-2. Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № УКФ-261224-2, ТОВ "Новий колектор" набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35 650 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту становила 5 000 гривень; за відсотками - 30 650 гривень.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглядаючи оскаржуване рішення в частині фактично оскаржуваних грошових сум, а саме щодо відмови у стягненні заборгованості за відсотками в сумі 59 000 гривень, апеляційний суд застосовує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин з цим же первинним кредитором - ТОВ "Укр Кредит Фінанс", але до іншого позичальника, в якій зазначено таке.
Відповідно до п. 5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Слід зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Колегія суддів касаційного суду зважала на те, що аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
В справі, що переглядалася Верховним Судом, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, а суд апеляційної інстанції залишив відповідне рішення без змін.
Скасовуючи постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 листопада 2023 року та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції справу, Верховний Суд зауважив, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів позичальника щодо несправедливих умов нарахування розміру відсотків за несвоєчасно виконане зобов'язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому звернув увагу й на те, що відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. З огляду на викладене доводи касаційної скарги щодо недослідження судами розрахунку суми боргу та невстановлення його реального розміру з урахуванням засад справедливості, добросовісності та розумності були частково обґрунтованими та підтвердилися під час перегляду справи у Верховному Суді.
Між тим, повно і правильно з'ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за відсотками саме частково.
Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду попередньої інстанції в оскаржуваній частині, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить практиці Верховного Суду.
Колегія суддів з проведеним судом розрахунком погоджується та не знаходить підстав для наведення власного, оскільки заявник правильності обчислень не спростував, а його доводи не викликають сумнівів у здійснених обрахунках.
При цьому фактично кредитор наполягає на розрахунку, що проведений з порушенням законодавства про споживче кредитування, тоді як такі нарахування є неправомірними.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий колектор" залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 листопада 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: С.О. Гордійчук
С.С. Шимків