Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3302/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/416/26
Категорія ст.422-1 КПК України Доповідач ОСОБА_2
24 березня 2026 року. Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Житомирі матеріали судового провадження №278/3302/25 в межах кримінального провадження №12025060610000131 від 01.04.2025 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 24.02.2026, стосовно ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,
Зазначеною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 на більш м'який.
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 - задоволено. Продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів - до 25.04.2026 (включно).
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного браслету з перебуванням підозрюваного за місцем його постійного проживання: АДРЕСА_1 , з покладенням на нього обов'язків. При цьому, зазначає, що з моменту свого затримання (12.05.2025) та повідомлення про підозру ОСОБА_8 не вчиняв спроб переховування або втечі. Так, процесуальна поведінка підозрюваного ОСОБА_8 в період із 30.03.2025 по 12.05.2025, вочевидь говорить про те, що, маючи можливість переховуватися від слідства, він цього не зробив, а навпаки сприяв розслідуванню, прибуваючи на виклики та добровільно виконуючи загальні обов'язки підозрюваного, а тому, твердження прокурора про можливість переховуватися від органів досудового розслідування є надуманим та не підтверджується доказами. З цього приводу сторона захисту звертає увагу суду на наступні обставини. Досудове розслідування кримінального провадження розпочате 01.04.2025. Звертає увагу, що 26.06.2025 слідчим було вручено стороні захисту та всім підозрюваним постанову про завершення досудового розслідування та надання доступу учасникам досудового розслідування до матеріалів досудового розслідування, по справі проведено судово-медичну та комплексну експертизи, допитано всіх свідків та проведено слідчий експеримент. Крім того, прокурор під час судового розгляду вказував на те, що всі речові докази, які під час огляду місця події були слідством віднайдені та вилучені знаходяться в його володінні. А тому, всі речі та документи вже перебувають у розпорядженні/володінні сторони обвинувачення, підозрюваний не може ніяким чином знищити або спотворити їх, оскільки саме слідчий або прокурор несе персональну відповідальність за збереження таких доказів. Вважає, що можливість впливу підозрюваного на потерпілих та свідків, у свою чергу, ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення та не підтверджується доказами. Крім того, ключовий свідок сторони обвинувачення - ОСОБА_11 взагалі про обвинуваченого ОСОБА_8 не згадує. Звертає увагу на міцні соціальні зв'язки підозрюваного ОСОБА_8 , у якого утриманні перебуває четверо малолітніх дітей: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а дружина ОСОБА_16 перебуває у декретній відпустці по догляду за дворічною дитиною, єдиним годувальником у сім'ї був і залишається ОСОБА_8 . Наголошує, що суд не мотивував своє рішення з точки зору зміни підозри у зв'язку з перекваліфікацією на ч.2 ст.121 КК України, при цьому не змінив запобіжний захід, залишивши найбільш суворий - тримання під вартою. Крім того, суд не дослідив жодного доказу, що підтверджував би твердження прокурора, хоча сторона захисту у судовому засіданні наголошувала на тому, що до клопотання прокурора від 15.09.2025, прокурором не було додано жодного доказу, який би доводив твердження прокурора у клопотанні. Також, як убачається із клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 15.09.2025 року воно було подано тільки відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , а слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 в підтримку апеляційної скарги, позицію прокурора на спростування апеляційних доводів, перевіривши матеріали судового провадження та ухвалу слідчого судді в межах ст.404 КПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Розглядаючи клопотання про застосування/зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку Глави 18 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування такого запобіжного заходу, або відмови у його задоволенні.
Згідно до вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, і на які вказує слідчий та прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику, зазначеного у клопотанні.
Норми ст.177 КПК України передбачають, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ст.178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, в тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність у підозрюваного постійного місця роботи, репутацію підозрюваного, майновий стан підозрюваного, наявність судимостей, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні.
За ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
Апеляційний суд вважає, що суд при продовжені стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу, дотримався вимог ст.ст.132, 176-178, 183, 194, 199, 331 КПК України.
В свою чергу, як убачається з матеріалів судового провадження №278/3302/25, в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12025060610000131 від 01.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Згідно змісту клопотання слідчого та доданих до нього матеріалів, досудовим розслідуванням встановлено, що 30.03.2025 близько 22 год. 30 хв. старший солдат ОСОБА_9 , який був оперативним черговим по наметовому військовому містечку разом з солдатами ОСОБА_10 та ОСОБА_8 з метою перевірки наявності особового складу прибули до намету №3/2, де мешкали військовослужбовці 3-ї роти, та яка розміщена у лісовому масиві на території якого дислокується особовий склад військової частини НОМЕР_1 , що поблизу АДРЕСА_2 , де побачили солдата ОСОБА_17 , який сидів на ліжку та вживав алкогольні напої, що унеможливило виконання останнім його службових обов'язків.
Факт вживання ОСОБА_17 спиртних напоїв розлютив ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , після чого у ОСОБА_9 виник конфлікт з ОСОБА_17 .
В ході конфлікту, ОСОБА_9 підійшов до ОСОБА_17 , який сидів з ліжку та виливши спиртні напої до пічки, умисно наніс долонями рук декілька ударів по обличчю останнього.
Надалі, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 разом з ОСОБА_17 вийшли з приміщення намету, щоб відвезти останнього до правоохоронних органів для встановлення стану алкогольного сп'яніння та притягнення до відповідальності.
Далі, 30.03.2025 близько 22 год. 40 хв. ОСОБА_10 та ОСОБА_8 разом з ОСОБА_17 , сіли до багажного відділення автомобіля марки «LEND ROVER», н.з. НОМЕР_2 , який стояв поряд з наметовим містечком, а ОСОБА_9 , сів за кермо даного автомобіля та почати рух. Під час руху на зазначеному транспортному засобі по території лісового масиву, що поблизу с. Тригір'я, Житомирського району, Житомирської області у ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 виникає спільних злочинний умисел направлений на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_17 групою осіб.
В подальшому, цього ж дня близько 23 год. 00 хв. ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , переслідуючи мету умисного спричинена тілесних ушкоджень ОСОБА_17 приїхали на ділянку місцевості, що розташована на березі річки Тетерів, поблизу с. Тригіря, Житомирського району, Житомирської області, де наказали останньому вийти з автомобіля. В цей час ОСОБА_18 , вийшовши з салону автомобіля, усвідомлюючи причини прибуття вказаних осіб на берег річки, почав втікати, однак зачепити та впав на траву, після чого до останнього підбігли ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно - небезпечним наслідків, застосовуючи фізичну силу, діючи групою осіб, з метою провчити ОСОБА_17 щодо недопущення розпивання спиртних напоїв на території наметового містечка військової частини, з мотиву показати зверхність з перевагу, почали спільно, умисно наносити численні удари по голові, тулуб, грудній клітині та ногам потерпілого.
ОСОБА_10 продовжуючи спільні злочинні дії нахилився до ОСОБА_17 та перебуваючи спереду до лежачого наніс останньому близько трьох ударів кулаком правої руки в обличчя, а ОСОБА_8 наніс правою ногою численні удари в область тулуба та численні удари ногами по ногам потерпілого не змінюючи положення відносно лежачого ОСОБА_17 .. У цей час, ОСОБА_9 , який стояв зі сторони потерпілого наніс ОСОБА_17 численні удари ногою в область спини перебуваючи позаду останнього. В подальшому, ОСОБА_10 , продовжуючи свої злочинні дії, затягнув ОСОБА_17 до річки, тричі занурив голову останнього у воду, після чого тримаючи ОСОБА_17 за одяг витягнув останнього на берег. В цей час ОСОБА_8 продовжуючи протиправні дії підійшов до ОСОБА_17 та кулаком правої руки наніс останньому близько трьох ударів в область грудної клітини від яких потерпілий впав на землю та відразу правою ногою наніс удари в правий бік тулуба ОСОБА_17 .
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_9 ОСОБА_10 та ОСОБА_19 , спричинили потерпілому ОСОБА_17 тілесні ушкодження у вигляді: синців - множинного характеру задньої та бокової поверхні тулуба по різноманітним анатомічним лініям, розмірами до Збх4см, в нижній частині лівого плеча по задній поверхні, тім'яно-потиличної ділянки волосяної частини голови, на обличчі, лівої вушної раковини з переходом на завушну ділянку, в проекції лівого плечового суглобу; саден - задньої поверхні тулуба множинного характеру, на обличчі; розривів діафрагмальної поверхні селезінки, розриви пристінкової плеври в місцях переломів ребер, верхньої долі лівої легені; крововиливів під вісцеральну плевру лівої легені, під м'які покриви голови, під тверду мозкову оболонку, в місцях переломів ребер; переломів - 3,4,5,6,7,8,9 лівих ребер по середньо-ключичній анатомічній лінії, 4,5,6,7,8 лівих ребер по середньо-лопатковій анатомічній лінії. Вищевказані тілесні ушкодження мають єдиний механізм свого утворення, в своїй сукупності є смертельними, тобто знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням смерті, виникли від дії тупої травмуючої поверхні не залишивши в них яких-небудь специфічних та характерних ознак дозволяючих ідентифікувати їх контактуючу, травмуючу, слідоутворюючу поверхню та могли виникнути при нанесенні множинних, не підлягаючих рахунку ударів натуральною зброєю людини (кулаки, ноги взуті у взуття). Після цього ОСОБА_10 та ОСОБА_9 попід руки повели ОСОБА_17 до автомобіля, помістили його до салону та поїхали до наметового містечка дислокації військової частини НОМЕР_1 , що у АДРЕСА_2 . Далі, 31.03.2025 близько 00 год. 30 хв. ОСОБА_10 та ОСОБА_9 вигрузили з вищевказаного автомобіля ОСОБА_17 , завели його до намету, поклавши останнього на власне ліжко, а самі разом з ОСОБА_8 місце залишили. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_17 стала тупа сполучна травма голови та тулуба : крововиливи під тверду мозкову оболонку головного мозку з його здавленням, забій головного мозку, множинні переломи ребер лівої половини грудної клітки, розриви верхньої долі лівої легені, селезінки, що потягла за собою розвиток комбінованого шоку (шокова реакція у вигляді втрати крові та больових відчуттів).
На думку апеляційного суду, клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України обставиною, яка є підставою для продовження строку тримання під вартою є те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Судом першої інстанції належно враховано, що кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості обвинувачення, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції при постановленні вироку.
На зазначеній стадії кримінального провадження підлягають оцінці судом характер, тяжкість та наслідки кримінальних правопорушень, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Також суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року).
У відповідності до матеріалів судового провадження, прийняте рішення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави в порядку п. 2 ч.4 ст.183 КПК України, суд мотивував наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Як вважає суд апеляційної інстанції, матеріали провадження об'єктивно вказують на наявність ризиків можливого переховування обвинуваченого від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, як і вчинити інше кримінальне правопорушення.
Також при продовженні запобіжного заходу, відповідно до ст.178 КПК України, судом належно враховано тяжкість кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_8 .
Так, як убачається з матеріалів провадження, інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України, згідно з положеннями ст.12 КК України, є тяжким, санкція (ч.2 ст.121 КК) передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, тому апеляційний суд погоджується з тим, що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого ОСОБА_8 переховуватися від суду.
Апеляційні посилання адвоката ОСОБА_7 на не доведеність таких ризиків є об'єктивно безпідставними.
Як вважає апеляційний суд, в даному випадку, судом правильно встановлено доведеність органом обвинувачення, процесуальних ризиків, передбачених п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися та продовжують існувати на час судового розгляду провадження.
Дані, які містяться в матеріалах судового провадження, вказують на те, що існуючі ризики, тяжкість та наслідки інкримінованого кримінального правопорушення, переконливо виключають можливість обрання відносно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Таким чином, суд обґрунтовано зазначив, що з огляду на встановлені в рамках даного кримінального провадження ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які об'єктивно існують, а також завдання даного кримінального провадження, продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, без визначення розміру застави, забезпечить та гарантуватиме належну процесуальну поведінку та буде сприяти забезпеченню досягнення завдань даного кримінального провадження на цій стадії.
При цьому, апеляційні посилання на те, що обвинувачений є одруженим, наявність на утриманні четверо малолітніх дітей, пояснення ОСОБА_16 (дружина обвинуваченого ОСОБА_8 ), що у разі обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання, остання матиме змогу влаштуватись на роботу та утримувати дітей, поки чоловік здійснюватиме догляд за ними вдома, не надає гарантії дотримання обвинуваченим належної процесуальної поведінки при застосуванні альтернативного запобіжного заходу, не спростовують вище наведеного, як і не є в даному кримінальному провадженні об'єктивними підставами для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу. Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосований винятковий запобіжний захід як тримання під вартою.
В свою чергу, будь-які медичні висновки про неможливість утримання ОСОБА_8 за станом його здоров'я в умовах слідчого ізолятору - відсутні.
За встановлених підстав та обставин, передбачених ст.ст.177 та 178 КПК України, зважаючи на положення ст.183 КПК України, апеляційний суд звертає увагу на відсутність підстав для визначення в даному випадку запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Всі викладені апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом при продовженні запобіжного заходу і ним надана належна оцінка.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено. Істотні порушення кримінального процесуального закону в частині продовження міри запобіжного заходу, які перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законне та обґрунтоване рішення, - відсутні.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 24.02.2026, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів - до 25.04.2026 (включно), - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :