Житомирський апеляційний суд
Справа №522/3494/25 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.
Категорія 56 Доповідач Григорусь Н. Й.
31 березня 2026 року м.Житомир
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Григорусь Н.Й.
суддів Панкеєвої В.А.,
Шалоти К.В.
розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження (без повідомлення учасників) у місті Житомирі цивільну справу №522/3494/25 за позовом ОСОБА_1 до неповнолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діють законні представники - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про стягнення безпідставно набутих грошових коштів
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Врона Андрія Валентиновича
на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Поліщука Р.М. у селищі Попільня,
У березні 2025 року адвокат Врона А.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначив, що наприкінці грудня 2024 року - початку січня 2025 року, позивачу в соціальній мережі «Telegram», контактом Дарією за номером телефону НОМЕР_1 , яка представилась фінансовим менеджером невідомої організації, було запропоновано подати заявку на роботу на неповний робочий день, суть якої полягала у виконанні поставлених готельних завдань, переводячи при цьому грошові кошти невідомим особам, за якими нібито нараховувались бали.
ОСОБА_5 , зайшовши поступово в довіру, запевнила позивача, що у найкоротший період часу при мінімальних інвестиціях, дохід позивача збільшиться в декілька разів, а при великих вкладеннях коштів, її дохід збільшиться в 40 разів, для цього потрібно було постійно вносити грошові кошти на особистий рахунок невідомих фізичних осіб.
Користуючись юридичною необізнаністю позивача та розуміючи, що вона піддається маніпулюванню, ОСОБА_6 було запропоновано вкладати значні грошові кошти, задля виконання готельних завдань, при цьому вона запевняла позивача, що всі вкладені кошти будуть повернути разом із нарахованими бонусами за таку роботу. Маючи повну довіру до Дарії, яка була з нею постійно на зв'язку, позивач нічого не підозрюючи, не звертала увагу на ті обставини, що дана робота по виконанню готельних завдань, шляхом переведення особистих коштів є шахрайською схемою та жодних коштів їй повернуто не буде.
Позивачем неодноразово здійснювались фінансові операції з переведення коштів на рахунок невідомої особи, а саме для ОСОБА_2 , у загальному розмірі 93686.14 гривень, який був наданий ОСОБА_6 . При цьому, надані реквізити були саме фізичних осіб, дані яких позивачу не повідомлялися. Позивач повідомила ОСОБА_6 , що не може вивести кошти, проте їй роз'яснили про збій у фінансових операціях та вказали, що задля виведення коштів, позивачу потрібно перевести ще більшу суму.
Зазначає, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не існувало жодних договірних відносин, у зв'язку з чим грошові кошти було помилково зараховано на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 , яка безпідставно набула грошові кошти, а тому повинна повернути їх позивачу, оскільки вона набула їх без достатньої правової підстави, при цьому враховуючи, що відповідач є неповнолітньою особою, зазначені кошти належить стягнути з її батьків - відповідачів у справі.
Посилаючись на вказані обставини, просив задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_4 , як законних представників неповнолітньої ОСОБА_2 , на свою користь 93686.14 гривень безпідставно набутих грошових коштів та понесені судові витрати.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 18.02.2026 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Врона А.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зазначає, що всі доводи та докази, які були надані стороною апелянта судом першої інстанції не були вірно оцінені, не в повній мірі та неналежно досліджено матеріали справи, натомість взято до уваги лише доводи та докази зі сторони відповідачки, що суперечить нормам процесуального законодавства. Окрім того місцевий суд взагалі не врахував норми чинного законодавства та практику Верховного Суду, відповідно до яких відповідачка безпідставно набула грошові кошти, які належать позивачу.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було укладено жодного договору. Отримання грошових коштів ОСОБА_2 , які належать позивачці підтверджується копіями платіжних інструкцій, де вказано отримувачем коштів саме ОСОБА_2 , що взагалі не досліджено та не враховано судом першої інстанції.
На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що для доведення безпідставності набуття грошових коштів відповідачкою, позивачу не потрібно доводити надання рахунку на який потрібно пересилати кошти саме відповідачкою, адже факт отримання грошових коштів підтверджується фінансовими документами, такими як платіжні інструкції, квитанції з банківських установ, а не надсилання саме відповідачкою, а не іншою особою позивачці рахунку на який зайшли грошові кошти.
Зауважує, що відповідач звернувся до правоохоронних органів лише в серпні 2025 року після подачі до суду даної позовної заяви, при тому, що про обставини, які склались у даній справі, стороні відповідача стало відомо у червні 2025 року. Попри це навіть при передачі доступу до рахунку іншій особі, відповідачка мала повний доступ до такого рахунку, бачила надходження та списання даних коштів.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 11 березня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. (ст. 80 ЦПК України).
Згідно з приписами ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено зі слів позивача, що наприкінці грудня 2024 року на початку січня 2025 року ОСОБА_1 в соціальній мережі «Telegram» контактом на ім'я ОСОБА_6 , яка використовувала номер телефону НОМЕР_1 та представилась фінансовим менеджером невідомої організації, було запропоновано роботу на неповний робочий день.
Зміст запропонованої роботи полягав у виконанні так званих «готельних завдань», що передбачали перерахування грошових коштів невідомим фізичним особам з подальшим нібито нарахуванням балів і виплатою доходу. При цьому контакт ОСОБА_6 запевняла позивачку у можливості отримання значного прибутку в короткі строки: при мінімальних вкладеннях у декілька разів, а при значних інвестиціях до сорокакратного збільшення доходу та переконувала позивачку у необхідності внесення все більших сум грошових коштів, запевняючи, що всі вкладені кошти будуть гарантовано повернуті разом із бонусами.
Прийнявши таку пропозицію ОСОБА_1 перерахувала на рахунок отримувача ОСОБА_2 , банк отримувача АТ «ПУМБ», платіжний інструмент: 5355280041016732, - 25000.00 гривень, відповідно до квитанції № 029034185264 від 02 січня 2025 року; - 5514.00 гривень, відповідно до квитанції № 029034222510 від 02 січня 2025 року; - 28000.00 гривень, відповідно до квитанції № 029034663346 від 02 січня 2025 року; - 25964.14 гривень, відповідно до квитанції № 029034967884 від 02 січня 2025 року; - 9208.00 гривень, відповідно до квитанції № 029033779911 від 02 січня 2025 року, а всього на загальну суму - 93686.14 гривень. /а.с. 16-20, 88-92, т. 1/.
Як стверджує позивач, їй фінансовим менеджером Дарією надавалися реквізити виключно фізичних осіб, а не юридичної особи або компанії, яка нібито пропонувала роботу. При цьому не повідомлялось, ким саме є зазначені фізичні особи та на яких правових підставах їм здійснюється перерахування коштів.
Після повідомлення позивачкою контакту Дарії про неможливість виведення коштів їй було зазначено, що грошові кошти нібито «застрягли у фінансових операціях» та їх повернення є неможливим. Водночас позивачу було запропоновано перерахувати ще більшу суму коштів для нібито розблокування та виведення раніше внесених коштів.
Встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було укладено жодного договору або іншого правочину, який би слугував підставою для перерахування грошових коштів, а відтак кошти у розмірі 93686,14 грн були зараховані на рахунок ОСОБА_2 без наявності будь-яких договірних зобов'язань між сторонами.
Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025065660000052 від 03 серпня 2025 року, за заявою ОСОБА_3 внесено відомості за частиною першою статті 190 КК України, про те, що 24 грудня 2024 року невідома особа шляхом обману та зловживаючи довірою його неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заволоділа онлайн карткою банку «ПУМБ». В ході розгляду даних матеріалів було встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 в грудні 2024 року на її мобільний телефон у месенджер «Телеграм» надійшло повідомлення з пропозицією заробити гроші в сумі 500.00 гривень. Отримуючи інструкції в месенджері «Телеграм», їй запропонували створити банківську картку банку «ПУМБ» та в подальшому передати її реквізити невідомій особі. Після чого, ОСОБА_2 відкрила онлайн банківський рахунок в банку «ПУМБ» з номером НОМЕР_2 та передала реквізити і доступ до рахунку невідомій особі. У червні 2025 року заявникам стало відомо, що вищезазначений картковий рахунок невідома особа використовувала у власних цілях (а.с. 175, т.1).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції констатував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 є саме тією особою, з якою позивач перебувала у будь-яких правовідносинах, а також що саме їй позивачкою було перераховано грошові кошти у розмірі 93686,14 грн у межах домовленостей щодо виконання так званих «готельних завдань».
Позивачем не доведено, що реквізити банківського рахунку, на які було здійснено перерахування грошових коштів, були надані безпосередньо ОСОБА_8 , а також що саме вона є особою, яка фактично отримала та розпорядилась спірними грошовими коштами у межах зазначеної схеми.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що особа, яка вела листування з позивачем в соціальній мережі «Telegram» під іменем «Дарія», використовуючи номер телефону НОМЕР_1 , діяла за дорученням ОСОБА_2 або перебувала з нею у будь-яких договірних чи інших правовідносинах.
Також позивачем не доведено, що саме ОСОБА_2 користувалася вказаним акаунтом у соціальній мережі «Telegram» чи будь-якими іншими засобами зв'язку, за допомогою яких здійснювалось спілкування щодо перерахування грошових коштів, а не невстановлена третя особа.
Суд першої інстанції акцентував увагу на тій обставині, що стороною позивача не заявлялись клопотання про витребування доказів, спрямованих на ідентифікацію особи ОСОБА_2 у спірних правовідносинах, зокрема встановлення фактичного користувача акаунту в соціальній мережі «Telegram», а також перевірки її можливого зв'язку з особою, яка представилась фінансовим менеджером.
ОСОБА_1 систематично в добровільному порядку перераховувала кошти на належний ОСОБА_2 рахунок за відсутності будь - яких договірних відносин між ними, оформлених відповідним чином, хоча діючи обачливо та проявивши розумний підхід, могла передбачити для себе негативні наслідки таких дій.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 17 квітня 2024 року (справа № 127/12240/22) якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 та від 11 січня 2023 року у справі № 548/741/21.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції із посиланням на норми ст.ст. 15, 16, 202, 509, 1212 ЦК України, правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та ст.ст. 5, 12, 13, 76, 89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, позивач не була зобов'язана перераховувати кошти, враховуючи відсутність договірних відносин між нею та відповідачем, а також будь-яких інших зобов'язань, проте вона систематично здійснювала дані платежі, тобто її поведінка щодо вимоги до відповідачів про повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.
Отже, доводи щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені в апеляційній скарзі не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові.
Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Врона Андрія Валентиновича залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 18 лютого 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді:
Повний текст постанови складений 31.03.2026.