Справа №:755/24460/25
Провадження №: 2-а/755/143/26
про повернення адміністративного позову
"31" березня 2026 р. м.Київ
Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат - Шаповал Ганна Геннадіївна, звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
15.12..2026 року в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву передано на розгляд судді Коваленко І.В.
20.01.2026 року ухвалою суду позовна заява залишена без руху, з тих підстав, що вона не відповідає вимогам статті 161 КАС України, а саме: позивачем не надано суду копію належним чином засвідченої копії оскаржуваної постанови, яку останній просить скасувати. Позивачеві встановлено триденний строк для усунення недоліків з дня отримання ухвали суду.
03.02.2026 року (Вх.№4930) через систему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Шаповал Г.Г. подала клопотання про витребування доказів. Просила суд:
1) Витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином засвідчену копію постанови № Б/999 від 16 січня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, яка є предметом оскарження у даній справі.
2) Витребувати докази вручення або отримання ОСОБА_1 постанови № Б/999 від 16 січня 2025 року, зокрема, але не виключно: поштові повідомлення; розписки про отримання; акти про відмову від отримання; відомості про направлення засобами електронного зв'язку; інші документи, що підтверджують факт та дату доведення постанови до відома ОСОБА_1 .
Клопотання обґрунтовувала тим, що на момент звернення з позовною заявою позивач не володів та не володіє копією постанови № Б/999 від 16 січня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34 000 гривень, а також не має доказів її вручення або отримання, у зв'язку з чим об'єктивно позбавлений можливості додати відповідний індивідуальний акт до матеріалів справи. Вказувала, що зазначена постанова перебуває у володінні суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 , який її прийняв, а також саме відповідач володіє доказами направлення, вручення або повідомлення позивача про прийняття такого рішення. Таким чином, поданням даного клопотання представник позивача вважала усуненими недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 20 січня 2026 року, та просила суд визнати вимоги ухвали виконаними та прийняти позовну заяву до розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вивчивши зміст заяви про усунення недоліків, яка за змістом є клопотанням про витребування доказів, суд зазначає таке.
Згідно положень частин 1 та 2 ст. 80 КАС України, у учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується;
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Проте в клопотанні не вказані причини неможливості самостійного отримання позивачем та/або його представником оскаржуваної постанови та інших наведених у клопотанні документів у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо надання копії оскаржуваної постанови представником ОСОБА_1 - адвокатом Шаповал Г.Г. не направлявся.
Також представник позивача не зазначає про об'єктивні причини неможливості ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення безпосередньо у приміщенні ТЦК та СП та отримання копії оскаржуваної постанови.
Доказів звернення позивача до державної виконавчої служби із заявою про надання копії оскаржуваної постанови матеріали позовної заяви не містять.
Отже відсутні підстави вважати, що позивач на дату викладення його представником у позовній заяві клопотання про витребування доказів мав перешкоди в особистому отриманні оскаржуваної постанови та інших матеріалів адміністративної справи.
Тому клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає.
Положеннями частин першої, другої статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, приписи процесуального закону пов'язують початок перебігу строку звернення до суду або з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з дня, коли особа могла дізнатися про їх порушення.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/2355/20 від 28 травня 2021 року.
Частиною другою статті 286 КАС України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Як убачається зі змісту адміністративного позову, оскаржувану постанову № Б/999 за справою про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 2101 КУпАП винесено 16 січня 2025 року. Таким чином, десятиденний строк на оскарження такої постанови тривав до 26 січня 2025 року (включно).
Позов подано до суду 09 грудня 2025 (вх. №75544 від 11.12.2025 року), тобто з пропуском встановленого статтею 286 КАС України 10-денного строку звернення до суду з відповідної заявою.
Жодних відомостей про ненадходження на адресу позивача засобами поштового зв'язку, оспорюваної постанови, до позовної заяви позивачем не долучено, зокрема, але не виключно, інформаційної довідки оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта» про поштові відправлення на ім'я позивача за період після 16 січня 2025 року із зазначенням інформації про їх статус, в тому числі про причини повернення.
Суд також враховує, що виконавче провадження № 79680641 відкрито ще 27 листопада 2025 року, постанову направлено боржнику засобами поштового зв'язку, про що свідчать матеріали виконавчого провадження в АСВП.
Постанову про арешт коштів боржника винесено також 27 листопада 2025 року і також направлено боржнику засобами поштового зв'язку, про що свідчать матеріали виконавчого провадження в АСВП. Таким чином, банківські рахунки боржника заблоковано ще 27 листопада 2025 року.
Таким чином, встановити дату фактичного отримання позивачем оскаржуваної постанови, від якої залежить вирішення питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, з наданих до суду пояснень та доказів, неможливо.
Суд повторно нагадує вимогу ч.7 ст.161 КАС України, відповідно до якої до заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом позивачем не дотримано вимог закону, щодо оформлення змісту позовної заяви для звернення до суду, у зв'язку з порушенням його прав та законних інтересів.
ЄСПЛ у справах «Салов проти України», пункт 93, «Сутяжник проти Росії», пункт 38 підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позивач не усунув вказані в ухвалі недоліки, обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку не заявив.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Вказані обставини є підставою для повернення позовної заяви позивачу, в порядку визначеному частиною четвертою статті 169 КАС України.
При цьому враховано позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 січня 2021 року № 9901/258/ (11-331заі20) про те, що повернення позовної заяви через те, що позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не усунув недоліків такої заяви, обмежує гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на доступ позивача до суду, але не порушує цього права і не нівелює його суті. Зазначене повернення позовної заяви забезпечує юридичну визначеність у правовідносинах суду з позивачем, який не виконав вимог чинної ухвали.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 294 КАС України, суддя, -
У задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів - відмовити.
У задоволенні клопотання позивача ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - вважати такою, що не подана, та повернути суб'єкту звернення.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду, протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя І.В.Коваленко