судового засідання
01 квітня 2026 рокуСправа №451/61/26
Провадження № 2/451/148/26
Радехівський районний суд Львівської області
у складі головуючого судді Магонь О. З.,
секретаря судового засідання Федорук І. Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №451/61/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності,
установив:
16 січня 2026 року адвокат Фрей Андріан Васильович звернувся до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності (а.с.1-5).
Своєю ухвалою від 26 січня 2026 року суддя відкрила провадження у справі, постановила здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначила підготовче судове засідання (а.с.43-44).
Суд своєю ухвалою від 19 лютого 2026 року закрив підготовче судове засідання та призначив справу до судового розгляду по суті у відсутності учасників процесу, за заявою представника позивача про проведення підготовчого судового засідання у його відсутності (а.с.50-51, 52-53).
Представник позивача ОСОБА_3 та позивач у судове засідання, призначене 12 березня 2026 року не прибули, про причини неявки суд не повідомили, хоч про час та місце розгляду справу були належним чином повідомлені (а.с.56), у зв'язку з чим розгляд справи був відкладений на 1 квітня 2026 року о 9 годині (а.с.59).
1 квітня 2026 року у судове засідання заявник представник позивача ОСОБА_3 та позивач повторно не з'явилися, хоч про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені та причини неявки суду не повідомили (а.с.62).
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, суд доходить такого висновку.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Нормами процесуального закону визначено право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів у порядку, встановленому ЦПК України.
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте необхідно враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Так, згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Відтак позивач повинен сприяти розгляду справи, оскільки він є найбільш зацікавленим в її розгляді.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком цієї особи добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачені процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (§ 35 рішення ЄСПЛ у справі «Alimentaria Sanders S. A. v. Spain» від 07 липня 1989 року №11681/85).
Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі № 36655/02 «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27 квітня 2000 року у справі № 30979/96 «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France)). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України»).
Суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, вважає, що є усі підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасникам справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Позивач ОСОБА_1 не вживає усіх можливих заходів щодо отримання інформації про рух справи за його заявою, не з'являється у судові засідання, про причини неявки не повідомляє та не подає заяв про розгляд справи за його відсутності.
Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи (п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у цивільній справі №310/12817/13 викладено правову позицію, згідно з якою процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
У зв'язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності, оскільки позивач, який належним чином повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, як і не подав заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 43, 44, 131, ст. 223, п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд
ухвалив:
залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК України, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, він не позбавлений права звернутись до суду із заявою повторно.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпоседеньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Головуючий суддя Магонь О. З.