Справа № 462/1634/26
Іменем України
01 квітня 2026 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Шостак К. Р., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, згідно протоколу проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 за ст. 122-4 КУпАП,
встановив:
ОСОБА_1 , 15.02.2026 року близько 00 год. 58 хв. по вул. Шевченка, 60, корпус 7 у м. Львові, керуючи транспортним засобом марки «Mercedes Benz Gle 550E» д.н.з. НОМЕР_1 , будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди залишив місце події, не повідомивши орган поліції, чим порушив вимоги п. 2.10.а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП.
ОСОБА_1 пояснив суду, що не знав, що вчинив дорожньо-транспортну пригоду, оскільки не відчув жодного характерного удару, а вийшовши з автомобіля не побачив там ніяких ушкоджень. Пошкодження автомобілів є незначними, він примирився з потерпілим та відшкодував йому усі завдані збитки, що підтверджується відповідною розпискою. Жодного умислу залишати місце ДТП у нього не було.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, у відповідності до положень ст. 252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст. ст. 10, 11 КУпАП).
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, тощо.
Пунктом 2.10 Правил дорожнього руху, встановлено, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди, повідомити про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, записати прізвища та адреси очевидців, чекати прибуття поліцейських.
Стаття 122-4 КУпАП передбачає відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, полягає у залишенні водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд вважає, що матеріали справи не підтверджують у повній мірі обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 свідомо залишив місце ДТП, таких до матеріалів справи не долучено, не встановлені такі обставини і в ході судового розгляду.
У відповідності до ст. ст. 251, 252 КУпАП, приймаючи рішення по справі про адміністративне правопорушення, суд оцінює докази в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Розглянувши представлені матеріали справи про адміністративне правопорушення, оглянувши долучений до матеріалів справи відеозапис з камер відеоспостереження суддя вважає, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
Крім цього, суд також враховує ту обставину, що ОСОБА_1 із потерпілим примирився та відшкодував завдану вчиненням дорожньо-транспортної пригоди шкоду.
Протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним доказом, а тому має оцінюватись у сукупності з усіма наявними матеріалами справи і не може бути єдиним доказом винуватості особи.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
За змістом ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 року у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 536/1703/17.
Відповідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин, зокрема відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку про недоведеність умислу та вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, а тому, беручи до уваги принцип, закріплений в ст. 62 Конституції України, який передбачає, про те що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
З огляду на наведене провадження у справі слід закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. ст. 9, 122-4, 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,
ухвалив:
провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ст. 122-4 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанову може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: Постигач О. Б.