П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
01 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/31764/25
Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту:26.11.2025р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі - ГУПФ) України в Одеській області про:
- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2022 року, з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 січня 2025 року, та з 01 березня 2025 року максимальним розміром, в тому числі із застосуванням з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року понижуючих коефіцієнтів відповідно до положень ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі - Постанова №1);
- зобов'язання ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2022 року, з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром, в тому числі без застосування з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 понижуючих коефіцієнтів відповідно до положень ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і Постанови №1.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року по справі №420/16305/25 ГУПФ України в Одеській області було зобов'язано провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2023 року на підставі довідки від 17 квітня 2025 року №ЮО98679 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням грошового забезпечення, визначеного в указаній довідці. 02 вересня 2025 року ГУПФ України в Одеській області на виконання зазначеного судового рішення проведено перерахунок пенсії позивача, про що позивача повідомлено листом ГУПФ України в Одеській області від 16 вересня 2025 року №1500-0217-8/154104. При цьому відповідачем безпідставно обмежено розмір пенсії позивача та здійснено виплату перерахованої пенсії у протиправно значно зменшеному розмірі, а з 01 січня 2025 року застосовано понижуючі коефіцієнти.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відповідно до ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та п.1 Постанови №1 із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення позивачу з січня 2025 року пенсія виплачується у розмірі 27 778,05 грн. Як результат, перерахунок пенсії Позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області відсутні.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволений.
Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року максимальним розміром, в тому числі із застосуванням з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року понижуючих коефіцієнтів відповідно до положень ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 №1.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром, в тому числі без застосування з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року понижуючих коефіцієнтів відповідно до положень ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" і постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 №1.
В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги:
- з позовом позивач звернувся в 2025 році, при цьому позовні вимоги стосуються перерахунку починаючи з 01 лютого 2022 року, з 01 лютого 2023 року, з 01 березня 2024 року, з 01 січня 2025 року та з 01 березня 2025 року, а тому позивачем було пропущено строки позовної давності без поважних на те підстав, таким чином, позивачем пропущено строки встановленні вищевказаною нормою та позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду відповідно до ст. 240 КАС України;
- безпідставною є вимога позивача стосовно виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, оскільки згідно із ст. 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначений Закон є чинним з 01 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався. Як визначено статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", її норми діють у 2025 році в період воєнного стану, тобто застосовуються до всіх пенсій, призначених (перерахованих) за спеціальними законами, виплата яких здійснюється у 2025 році, чим забезпечується недопущення дискримінації осіб залежно від дати призначення їм пенсій, а також пропорційності зміни правового регулювання для забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави. Враховуючи, що ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та Постанова №1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування, ГУПФ України в Одеській області діяло відповідно до вимог ст. 19 Конституції України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області і отримує пенсію, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ), що підтверджується матеріалами справи.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2025 року по справі №420/16305/25 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 лютого 2023 на підставі довідки від 17 квітня 2025 року №ЮО98679 про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2023, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням грошового забезпечення, визначеного в указаній довідці.
На виконання вищезазначеного рішення ГУПФ України в Одеській області 02 вересня 2025 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними протоколами перерахунку пенсії долученого листом ГУПФ України в Одеській області №1500-0217-8/154104 від 16 вересня 2025 року, пенсійна справа №ЮО98679, перераховану з:
- 01 лютого 2023 року. Підстава перерахунку: рішення суду. Основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення. Підсумок пенсії (з надбавками): 48 823,7 грн з урахуванням максимального розміру пенсії: 30 434,69 грн;
- 01 березня 2024 року. Підстава перерахунку: рішення суду. Основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення. Підсумок пенсії (з надбавками): 50 805,9 грн з урахуванням максимального розміру пенсії: 34 355,49 грн;
- 01 січня 2025 року. Підстава перерахунку: рішення суду. Основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення. Підсумок пенсії (з надбавками): 50 805,9 грн з урахуванням максимального розміру пенсії: 34 355,49 грн. Пониження суми 34 355,49 згідно ПКМУ №1 від 03 січня 2025 у розмірі 27 778,05 грн;
- 01 березня 2025 року. Підстава перерахунку: рішення суду. Основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення. Підсумок пенсії (з надбавками): 52 680,9 грн з урахуванням максимального розміру пенсії: 34355,49 грн. Пониження суми 34 355,49 згідно ПКМУ №1 від 03 січня 2025 у розмірі 27 778,05 грн.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Таким чином, застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону №262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та / чи норми пенсійного забезпечення, зокрема Постанови №1, є протиправним.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно ст. 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом з цим, Законом №3668-VI також у ст. 43 Закону №2262-XII, зокрема, частину п'яту викладено в такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року) у Законі №2262-XII ч.5 ст. 43 доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень".
Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення другого речення ч.5 ст. 43, першого речення ч.1 ст. 54 Закону №2262-XII зі змінами у взаємозв'язку з пунктом 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, п.2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
У рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 Конституційним Судом України зазначено, що відповідно до пп.3 п.1 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" від 12 квітня 2016 року №1080-VIII ст. 43 Закону №2262-ХІІ після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим ч.5 цієї статті стала ч.7 без змін у змісті, що не перешкоджає проведенню її перевірки на відповідність Конституції України (конституційність).
Так, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
Відповідно ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня ч.7 ст. 43 в Законі №2262-ХІІ.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII внесені зміни до Закону №2262-ХІІ та у ч.7 ст. 43 слова і цифри "у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".
Проте, на момент набрання чинності Закону №1774-VIII, а саме станом на 01 січня 2017 року, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, до якої вносилися вказані зміни, була визнана 20.12.2016р. Конституційним Судом України неконституційною, а тому повністю втратила чинність, отже зазначені зміни не можуть створювати будь-яких правових наслідків.
Набуття чинності з 01 січня 2017 року Законом №1774-VIII не викликає автоматичного відновлення дії ч.7 ст. 43 Закону №2262-XII.
Отже, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ є такими, що втратили чинність.
Це означає, що ст. 43 Закону не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
В свою чергу, будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Закон, законодавцем внесено не було.
Колегія суддів наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).
Верховний Суд виходив з того, що норма ст. 2 Закону №3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, є абсолютно тотожною нормі ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України (рішення КСУ від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016) та, відповідно, не підлягає застосуванню.
Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а саме з 20 грудня 2016 року по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що пенсійний орган свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.
На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині та погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром згідно ст. 2 Закону №3668-VI є протиправними.
Що ж до посилань апелянта на наявність підстав для застосування до пенсії з 01 січня 2025 року коефіцієнтів пониження, передбачених Постановою №1, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно ст. 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (далі - Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст. 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Тобто, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом №64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені ст. 46 Конституції України.
Абзацом 3 преамбули Закону №2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом ч.ч.1, 3 ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року №4059-IX установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, але не виключно, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. №379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ.
Закон №4059-ІХ та Постанова №1 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що порушує соціальну гарантію гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.
Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4059-ІХ.
У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
В абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.
Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ст. 46 Закону №4059-ІХ та Постанови №1.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 2015 року за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.
Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний був виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, тобто без застосування обмежувальних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1.
Щодо посилання відповідача про пропущений позивачем строк звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Оцінка поведінки суб'єкта владних повноважень за критерієм правомірності судом при вирішенні адміністративного позову, безумовно, повинна ґрунтуватися насамперед на конституційному положенні про законність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово висновувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає у неухваленні рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно потрібними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість, підстави та межі бездіяльності, а також її шкідливість для прав та інтересів особи
Відповідно ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно ч.1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суд у своїй поставі від 06 лютого 2025 року у справі № 990/29/22, прийшла до висновку, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі "Лелас проти Хорватії" Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Колегія суддів зазначає, що доводи ГУПФ України в Одеській області про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду із цим позовом є хибними, оскільки бездіяльність відповідача має триваючий характер.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що на виконання вищезазначеного рішення ГУПФ України в Одеській області 02 вересня 2025 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними протоколами перерахунку пенсії долученого листом ГУПФ України в Одеській області №1500-0217-8/154104 від 16 вересня 2025 року.
З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів констатує, що позивач дізнався про порушення свої прав після вищезазначеного перерахунку - 02 вересня 2025 року, тоді як звернуся до суду 17 вересня 2025 року, тобто в межах строку передбаченого ст. 122 КАС України.
За таких обставин, колегія судді вважає вірним висновок суду першої про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 01 квітня 2026 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.