24 березня 2026 року Справа № 160/203/26
судді Третього апеляційного адміністративного суду Олефіренко Наталії Анатоліївни стосовно постанови колегії суддів від 24 березня 2026 року в адміністративній справі №160/203/26 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України за участю третьої особи Державної казначейської служби Українипро визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, у якій просить:
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.10.2025 по 31.12.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.10.2025 по 31.12.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн;
визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди (та допомоги на оздоровлення) за період з 01.10.2025 по 31.12.2025 обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2025 в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Межівського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч. 2, 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2025, а саме в сумі 3028,00 грн щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 30% до 06.08.2025, та 40% з 07.08.2025, та за науковий ступінь в розмірі 15% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період 01.10.2025 по 31.12.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є суддею та отримує суддівську винагороду, розраховану, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді за період з 01.10.2025 по 31.12.2025 в сумі 2102,00 грн. Позивач зазначає, що приписами ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 3028 гривень. Разом з тим, у вищевказаній статті також запроваджено величину у розмірі 2102 гривні під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня». Позивач вказує, що положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» щодо запровадження величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону України «Про судоустрій та статус суддів», а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди у 2025 році. На переконання позивача, дії відповідача є протиправними, що порушують її право як працюючого судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач також просив суд відступити від позиції Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 та керуватися принципом верховенства права, який є основоположним.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2026, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного позову від 24.03.2026, у задоволені позову відмовлено.
Із такими доводами суду погодитися не можу з огляду на таке.
Суддівська винагорода є фундаментальною гарантією незалежності судді та невід'ємним елементом його правового статусу, що підтверджується сталою практикою Конституційного Суду України (зокрема, Рішенням № 3-р(II)/2024) та міжнародними стандартами.
Відповідно до позиції Консультативної ради європейських суддів (Висновок № 28 від 2025 р.) та Суду ЄС, будь-яке втручання в автоматичний механізм нарахування винагороди або її ретроактивне обмеження без екстремальних економічних підстав є загрозою безсторонності суду.
З огляду на статтю 130 Конституції України та статтю 135 Закону "Про судоустрій і статус суддів", розмір винагороди не може визначатися законом про Державний бюджет чи підзаконними актами. Використання при розрахунку окладу будь-якої іншої величини, крім встановленого загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є протиправним звуженням обсягу гарантій незалежності та порушує принцип правової визначеності.
Обмеження стосується лише суддівської гілки влади, що суперечить практиці Конституційного Суду Чехії (Рішення № Pl. ЪS 5/24 від 15.05.2024).
Гарантії виплати винагороди в повному обсязі не можуть бути скасовані або обмежені навіть в умовах воєнного стану, якщо це не передбачено спеціальним (профільним) законом.
Рішення Конституційного Суду України № 3-р(II)/2024 від 20 березня 2024 року є фундаментальним для захисту суддівської винагороди в Україні.
Суд встановив, що розмір суддівської винагороди має визначатися виключно Законом «Про судоустрій і статус суддів». Будь-які спроби змінювати цей розмір через щорічні закони про Держбюджет є неконституційними.
Суд наголосив, що суддівська винагорода - це не соціальна виплата, а інструмент забезпечення незалежності судової влади. Її зменшення без належних підстав (наприклад, катастрофічного економічного стану, що стосується всіх) розцінюється як тиск.
КСУ постановив, що такі повноваження КМУ суперечать принципу верховенства права та незалежності окремих органів (зокрема судів та прокуратури), оскільки рівень їхнього фінансового забезпечення має бути гарантований виключно законом, а не актами виконавчої влади.
Ця правова позиція була підтверджена та деталізована у згаданому Рішенні КСУ № 3-р(II)/2024 від 20 березня 2024 року. У ньому Суд остаточно наголосив, що будь-яке втручання через Бюджетний кодекс або закон про Держбюджет у розмір винагороди, встановлений спеціальним законом («Про судоустрій і статус суддів»), є неприпустимим.
Щодо міжнародної практики
Рішенням Конституційного Суду Чеської Республіки від 15 травня 2024 року № Pl. ЪS 5/24 визнано неконституційним зменшення коефіцієнта розрахунку суддівської зарплати.
Суд постановив, що держава не може в односторонньому порядку змінювати автоматичний механізм нарахування винагороди без екстремальних економічних обставин.
Рішенням Суду ЄС у справі C-516/22 (Commission v Hungary) від 2024 року підтверджено, що рівень винагороди суддів має бути пропорційним їхнім обов'язкам і захищеним від довільних скорочень з боку виконавчої влади.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Savickas and Others v. Lithuania» (скарги № 27458/12 та інші)встановлено, що базове рішення щодо допустимих меж скорочення зарплат у кризові періоди має відповідати вимогам тимчасовості та недискримінаційності.
За висновками Рішення Конституційного Суду України № 3-р(II)/2024 від 20 березня 2024 року, КСУ підтвердив, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом про судоустрій. Будь-які обмеження через закон про Держбюджет є неконституційними.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 120/5549/23 містить висновки, відповідно до яких зазначено, що ВП ВС вкотре наголосила, що для розрахунку окладу має застосовуватися «повний» прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не його обмежений «податковий» або «бюджетний» варіант.
У Рішенні Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного адміністративного суду (зразкова справа) від початку 2025 року виловлено позицію щодо недопустимості виплати винагороди в меншому розмірі через посилання на воєнний стан, якщо це прямо не передбачено профільним законом.
Релевантні висновки КРЄС
Висновок КРЄС № 1 (2001) (пункти 61-62) - про адекватність винагороди.
Висновок КРЄС № 28 (2025) «Про добробут суддів» - визначає «суддівське благополуччя» як передумову якісного правосуддя, пов'язуючи фінансову стабільність з психологічним здоров'ям судді та його здатністю протистояти тиску. Він диктує, що підтримка належної винагороди є державним обов'язком, а не привілеєм, визначаючи будь-яке системне скорочення реального доходу, таке як заморожування зарплат на тлі інфляції, як пряму загрозу незалежності судової влади.
Основні принципи європейських стандартів:
- гарантія незалежності: винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від зовнішнього тиску та корупційних ризиків.
- заборона необґрунтованого зменшення: Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) наголошує, що судді мають отримувати однакову винагороду за подібну роботу.
- пропорційність: будь-які зміни в системі оплати праці мають бути обґрунтованими та не порушувати баланс між обов'язками судді та його соціальним забезпеченням.
- захист права власності: ЄСПЛ розглядає встановлені законом виплати (включаючи пенсії та довічне утримання) як об'єкт захисту Статті 1 Першого протоколу до Конвенції (право на мирне володіння майном).
Основний зміст цих документів та загальної позиції EAJ полягає в наступному:
EAJ висловила недопустимість вибіркового скорочення, наголошено, що заходи з економії бюджету не можуть бути спрямовані виключно на суддів. Скорочення винагороди можливе лише в умовах «надзвичайної економічної ситуації» і лише за умови, що воно стосується всіх категорій державних службовців і судді не перебувають у гіршому становищі за інших.
Автоматизм та об'єктивність: EAJ підкреслила, що винагорода має базуватися на автоматичних і прозорих критеріях (наприклад, прив'язка до середньої зарплати в країні), а не на дискреційних рішеннях уряду. Втручання в ці механізми розцінюється як інструмент політичного тиску.
Хоча зазначені заяви стосуються країн ЄС, загальна резолюція про «матеріальну незалежність суддів» (General Statement on material independence of judges) є універсальним стандартом, який використовується українськими судами (зокрема Верховним Судом) для обґрунтування незаконності обмежень окладів через закон про Держбюджет.
Загальний висновок EAJ: Належна та стабільна винагорода - це не привілей, а необхідна умова для залучення висококваліфікованих кадрів та захисту суддів від зовнішнього впливу, що є фундаментом верховенства права.
Розмір прожиткового мінімуму визначається на основі вартості споживчого кошика, який включає набори продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я. Розмір прожиткового мінімуму диференціюється для різних соціальних і демографічних груп населення, таких як діти до 6 років, діти від 6 до 18 років, працездатні особи та особи, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму встановлюється диференційовано для різних вікових та соціальних груп, враховуючи їхні специфічні потреби.
Прожитковий мінімум встановлюється Законом України "Про прожитковий мінімум" та застосовується при визначенні розмірів соціальних допомог, пенсій та інших виплат.
Важливо розрізняти фактичний прожитковий мінімум, який розраховується, виходячи з вартості споживчого кошика, та законодавчо встановлений прожитковий мінімум, який визначається у законі про державний бюджет.
Прожитковий мінімум впливає на розміри соціальних допомог, пенсій, аліментів та інших виплат, які розраховуються на основі прожиткового мінімуму.
З 2014 року розмір прожиткового мінімуму було заморожено й надалі його розмір визначався в «ручному режимі».
Водночас з кінця 2015 року Міністерство соціальної політики України щомісяця вираховує «фактичний розмір прожиткового мінімуму», що базується на тому самому споживчому кошику, що й законодавчий прожитковий мінімум, але у поточних цінах.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.09.2015 у справі 826/6362/15 за позовом керівника неурядового Проекту «Відкритий Суд» ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України вирішено: визнати протиправними дії Кабінету Міністрів України із встановлення розміру прожиткового мінімуму в Україні на 2015 рік без проведення і врахування результатів науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму.
Це судове рішення було залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015, а на підставі виконавчого листа за даним рішенням, - 09.12.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту Біловолом В. О. відкрито виконавче провадження ВП № 49613423 та встановлено уряду строк на виконання рішення суду: до 15.12.2015 року включно. Уряд не виконав дане рішення суду.
Набуття зазначеними судовими рішеннями законної чинності доводить існуання певного механізму для встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.
Прожитковий рівень у розмірі 2 102 грн для працездатних осіб в Україні був встановлений з 1 грудня 2019 року і зберігався протягом 2020 року до 1 липня.
З 1 липня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був підвищений до 2197 грн.
Таким чином, прожитковий рівень у 2102 грн був актуальним протягом періоду з 1 грудня 2019 року до 1 липня 2020 року.
Згідно з українським законодавством, розмір прожиткового мінімуму для суддів не встановлюється окремо і, як правило, розраховується на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Також, судді Законом України «Про прожитковий мінімум» не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за відповідний період, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а отже відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Для врегулювання даного питання, спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», при цьому Закон України «Про державний бюджет» не повинен містити додаткового або інакшого правового регулювання правовідносин для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Про це також зазначив Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Оскільки Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що зміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.).
Суд обізнаний щодо висновків викладених у постанові ВП ВС від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, але погодитись з обґрунтованістю зазначеної позиції досить складно.
Відповідно до ч. 2 ст. 356 КАС України у постанові Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася палата.
Відступ від раніше сформованої правової позиції вирішує необхідність виправлення раніше допущених передчасних підходів до тлумачення норм права та забезпечує подальший розвиток застосування норм права.
Разом з тим, принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
Враховуючи те, що суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи, при виникненні ситуації, за якої потрібно вибирати «результат на зараз» або ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.
Обґрунтовуючи дану позицію відступу, звертаю увагу, що Законом № 1402-VIІI закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу судді, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Принцип «з незаконного не виникає право» (ex injuria jus non oritur) в адміністративному процесі означає, що правомірні наслідки не можуть ґрунтуватися на незаконних діях чи актах. Якщо рішення або процедура порушують закон, вони не створюють законних прав чи обов'язків для учасників. Це фундаментальний принцип, що забезпечує верховенство права та захист законних інтересів.
З огляду на викладене, вважаю, що за встановлених у цій справі обставин та правового регулювання спірних відносин така правова позиція повинна бути застосовна під час розгляду цієї справи.
Суддя Н.А. Олефіренко