27 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23723/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (суддя Боженко Н.В.) в адміністративній справі №160/23723/24 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0143280406 від 03.04.2024 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки позивач перебуває в процесі ліквідації у зв'язку з відкликанням банківської ліцензії, і всі вимоги за зобов'язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення процедури ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у порядку черговості.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що податковий борг виник у позивача після початку процедури ліквідації банка, тимчасова адміністрація банку не запроваджена.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги, всебічно та повно з'ясувавши обставини по справі, колегія суддів, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Національного банку України від 25.02.2022 року №90-рш/БТ відкликано у позивача банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.
07 березня 2024 року відповідачем складено акт про результати камеральної перевірки щодо порушення термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивачем №9220/04-36-04-06-00039002 (далі - Акт перевірки). Актом перевірки встановлено, що по податковій декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 09.02.2022 року граничним терміном сплати були дати 01.11.2022 року та 30.07.2022 року, однак фактична сплата мала місце лише 26.07.2023 року (прострочення для суми 46662,10 грн склало 268 днів, а для суми 92450,90 грн - 362 дні).
03 квітня 2024 року відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0143280406 (далі - ППР).
ППР оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак рішенням від 11.06.2024 року №17455/6/99-00-06-03-02-06 у задоволенні скарги позивача відмовлено.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (частина 3 статті 1 Закону №4452-VI).
Пунктами 2, 6, 16, 17 статті 2 Закону №4452-VI визначені такі поняття:
виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону;
ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства;
тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом;
уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону №4452-VI, з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Пунктом 3 частини 5 статті 36 Закону №4452-VI передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку.
У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III (далі - Закон №2121-III), банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (частина 5 статті 77 Закону №2121-III).
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (частина 6 статті 77 Закону №2121-III).
Частиною 5 статті 45 Закону №4452-VI визначено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 46 Закону №4452-VI, з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3 статті 46 Закону №4452-VI).
Таким чином, строки погашення податкового боргу, встановлені ПК України, не поширюється на відносини пов'язані з ліквідацією банку; погашення податкового боргу банку здійснюється у порядку та строки передбачені саме Законом №4452-VI.
Згідно з вимогами частини 3 статті 46 Закону №4452-VI під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
Отже вирішуючи спірні правовідносини та враховуючи викладені норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що визначальним у цих правовідносинах є саме період, під час якого не виникає жодних додаткових зобов'язань, а, відтак, не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції.
При цьому, як правильно з'ясовано судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи податковий борг у позивача виник вже після початку процедури ліквідації банку.
Враховуючи це, а також правову позицію викладену Верховним Судом у постанові від 04.12.2018 у справі №826/11017/16, суд першої інстанції зробив обґрунтований та правильний висновок про те, що положення Закону №4452-VI мали бути враховані контролюючим органом під час винесення відповідачем оскаржуваного рішення, оскільки визначальним в цій справі є саме період, під час якого у позивача не виникає жодних додаткових зобов'язань, а, відтак, не може бути застосовано штрафні та фінансові санкції, і відповідно до норм Закон №4452-VI (абзац 1 частина третя статті 46) таким періодом є строк проведення ліквідації банківської установи.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань у період перебування платника - банка у процедурі ліквідації, та як наслідок протиправності та необхідності скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача.
Щодо доводів відповідача про те, що податковий борг виник у позивача після початку процедури ліквідації банка та тимчасова адміністрація банку не запроваджена, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про те, що вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону (частина 3 статті 46 Закону №4452-VI).
З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова