27 березня 2026 року м. Дніпросправа № 280/9191/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/9191/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним рішення, його скасування та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 № 072150009255 від 22.01.2024 щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню;
- зобов'язати відповідача 1 зарахувати позивачу до спеціального стажу періоди роботи з 04.12.1985 по 08.10.1986, з 09.10.1986 по 31.03.1996;
- зобов'язати відповідача 2 нарахувати та виплати грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що періоди роботи з 04.12.1985 по 08.10.1986, з 09.10.1986 по 31.03.1996 підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 072150009255 від 22.01.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», періоди її роботи з 04.12.1985 по 08.10.1986, з 09.10.1986 по 31.03.1996, у зв'язку із чим призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що станом на дату досягнення пенсійного віку позивачки її стаж є недостатнім для призначення та виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. В поданих документах відсутня інформація щодо перебування позивачки у відпустці без збереження заробітної плати, а також не додано документи, які підтверджують форму власності дошкільного навчального закладу за зазначені періоди роботи заявниці на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е»-“ж» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», що виключає можливість зарахування спірних періодів роботи позивача. Зазначено про дискреційні повноваження пенсійного органу щодо зарахування періоду роботи до страхового стажу та призначення грошової допомоги.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила залишити її без задоволення, з посиланням на те що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , заповненої 05.09.1982 на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач працювала: у період з 04.12.1985 по 08.10.1986 - на посаді вихователя дитячого садка №6; у період з 09.10.1986 по 31.07.1990 - на посаді музвихователя дитячого садка №6; у період з 01.08.1990 по 01.04.1996 - на посаді музвихователя дитячого садка №14. Вказані дитячі заклади відносились до Хустської фетро-фільцевої фабрики.
З 2022 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області у зв'язку з призначенням пенсії за віком згідно із Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач неодноразово зверталась до ГУ ПФУ в Запорізькій області з питання виплати грошової допомоги.
Так, 15 січня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою, в якій просила здійснити виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191, з мотивів надання додаткових документів на підтвердження наявності такого права.
Подана позивачем заява, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За результатами розгляду такої заяви спірним рішенням відповідача 1 №072150009255 від 22.01.2024 у проведенні перерахунку пенсії позивача з урахуванням грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій було відмовлено з мотивів відсутності страхового стажу роботи 30 років на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е»-“ж» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Вказане рішення обґрунтовано тим, що спеціальний стаж роботи заявниці на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років складає 29 років 10 місяців 19 днів. Також повідомлено, що до такого стажу не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 04.12.1985 по 08.10.1986 та з 09.10.1986 по 31.03.1996 (записи №4-7 трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1982 та довідки №07-04/1854 від 29.11.2022) на посадах вихователя, музвихователя дитсадка, оскільки відсутня інформація щодо перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Документи, підтверджуючі форму власності дошкільного навчального закладу за зазначені періоди роботи заявниці на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е»-“ж» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», до заяви не додані.
Листом ГУ ПФУ в Закарпатській області №787-542/К-02/8-0700/24 від 14.02.2024 повідомлено позивача, що за результатами розгляду поданої нею заяви 22 січня 2024 за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Запорізькій області було прийнято рішення про відмову в призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій №072150009255.
Не погоджуючись із правомірністю не зарахування до її спеціального страхового стажу окремих періодів трудової діяльності, з метою отримання передбаченої законодавством грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Закарпатського окружного адміністративного суду.
Однак, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 по справі №260/2953/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області про відмову у виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення протиправним, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону№ 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону№ 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до статті 51 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до абзацу 8 статті 52 Закону №1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
У силу пункту “е» статті 55 Закону №1788-ХІІ окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років. Право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е»- “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 (далі - Порядок).
Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-ІV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Згідно з пунктом 6 Порядку для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону №1058-ІV, станом на день її призначення.
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
З аналізу наведених норм права можливо зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е» - “ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.
Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій висловив Верховний Суд у справі №234/13835/17 від 13.03.2018, в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 02.03.2020 по справі №175/4086/16-а, від 28.04.2020 по справі №678/941/17, від 12.03.2019 по справі №127/9277/17 та іншим.
Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, пунктом “е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Страховий стаж позивача розрахований відповідачем по 01.03.2024 становить 42 роки 10 місяців 25 днів.
Між сторонами наявний спір щодо спеціального педагогічного стажу, що визначає право на призначення грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV.
Водночас оспорюваним рішенням вказано, що до спеціального стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, не зараховані періоди роботи з 04.12.1985 по 08.10.1986, з 09.10.1986 по 31.03.1996 (записи №4-7 трудової книжки НОМЕР_3 , дата заповнення 05.09.1982, та довідки №07-04/1854 від 29.11.2022).
Згідно з положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, законодавець встановив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у випадку відсутності останньої або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих, зокрема, за місцем роботи.
Так із записів у трудовій книжці позивача встановлено наявність у спірний (не врахований відповідачем для нарахування грошової допомоги) період роботи у неї наступних записів:
у період з 04.12.1985 по 08.10.1986 позивач працювала на посаді вихователя дитячого садка №6;
у період з 09.10.1986 по 31.07.1990 позивач працювала на посаді музвихователя дитячого садка №6;
у період з 01.08.1990 по 01.04.1996 позивач працювала на посаді музвихователя дитячого садка №14. Вказані дитячі заклади відносились до Хустської фетро-фільцевої фабрики.
Додатково вказані періоди підтверджуються довідкою архівного відділу Хустської районної військової адміністрації Закарпатської області від 29.11.2024 №07-04/1854.
Згідно з переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 у № 909 у дошкільних навчальних закладах передбачено посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років: директори (завідуючі), всіх типів вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
Відповідно до пункту 2 примітки до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Посилання відповідачів на відсутність інформації щодо перебування позивача у відпустках суд вважає безпідставними, оскільки Порядком №1191 не передбачено виключення з періодів роботи періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати.
Враховуючи те, що під час перебування у зазначених відпустках позивач продовжувала перебувати у трудових відносинах із роботодавцем, зазначені періоди, за їх наявності, мають бути включені до спеціального страхового стажу, тому правові підстави для виключення цих періодів із спеціального стажу відсутні.
Відтак, відповідачем протиправно не враховано до спеціального стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.12.1985 по 08.10.1986 на посаді вихователя дитячого садка №6, з 09.10.1986 по 31.07.1990 на посаді музвихователя дитячого садка №6, з 01.08.1990 по 01.04.1996 на посаді музвихователя дитячого садка №14.
Станом на дату досягнення пенсійного віку позивачки її стаж, що дає право на призначення пенсії за вислугу років складав 29 років 10 місяців 19 днів, що не заперечується відповідачами та вказано в рішенні № 072150009255 від 22.01.2024.
З огляду на зазначене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірних відносинах дотримано всіх умов, визначених пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, для виплати позивачу грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Отже, враховуючи, що позивач має необхідний стаж більше 30 років, до цього не отримувала будь-яку пенсію та на момент призначення пенсії за віком обіймала посаду, передбачену пунктами “е»-“ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що не є спірним в межах давної справи, суд зазначає, що ОСОБА_1 станом на дату призначення пенсії за віком відповідала вищевказаним критеріям, а тому має право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Тому відповідачем 1 було протиправно відмовлено позивачу у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Щодо дискреційних повноважень пенсійного органу у спірних правовідносинах, слід зазначити наступне.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23 лютого 2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Таким чином, задоволення позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», періоди її роботи з 04.12.1985 по 08.10.1986, з 09.10.1986 по 31.03.1996, у зв'язку із чим призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття рішення суб'єкта владних повноважень про відмову.
Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст.317 КАС України підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. 311, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова