01 квітня 2026 р. Справа № 440/15474/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Р.І. Молодецький, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 31.03.25 по справі № 440/15474/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Полтавській області), в якій просив:
- визнати протиправною відмову Головного Управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області щодо проведення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посадовим окладом, розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання з 01 січня 2024 року з посадовим окладом, розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень та здійснити виплату заборгованості за весь період з 01 січня 2024 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення перерахунку та виплати з 01.01.2024 року раніше призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.01.2024 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 по справі №440/15474/24 в тій частині, якою задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що після 18.02.2020 не змінювалися розміри суддівської винагороди, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визнання базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року не змінився по відношенню до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визнання базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, підстави для здійснення нового перерахунку щомісячного грошового утримання, згідно наданої позивачем заяви від 26.09.2024, відсутні. Також зазначив, що позивачем надано до Управління заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, складеною у довільній формі, а не за формою як встановлено Порядком №3-1. Управлінням заява позивача від 26.09.2024 була розглянута згідно Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь інформаційного характеру. Отже, Управлінням не приймалось жодних рішень та не вчинялося дій відносно позивача, в розумінні припису статті 19 Конституції України які можуть бути оскаржені до суду.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2025 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №200/2309/25.
17.02.2026 Верховним Судом у справі №200/2309/25 прийнято постанову.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 поновлено провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є суддею у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання, що не заперечується сторонами та підтверджується наявними у справі документами.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2022, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області від 28.02.2020 №02/890/2020 в розмірі 56 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням фактично виплачених сум (номер в ЄДРСР 107363135).
Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 становить 52970,40 грн (94590,00 грн*56 %).
На заяву позивача від 26.09.2024 щодо перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2024 з посадовим окладом, розрахованим з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень, відповідачем повідомлено, що оскільки після 2020 року збільшення розміру складових суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, не відбулося, підстав для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці немає.
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX, була неправомірною. Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди застосовуватися не можуть. Відтак, суд вважає за необхідне на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення перерахунку та виплати з 01.01.2024 року раніше призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.01.2024 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024. Відтак позов в цій частині підлягає задоволенню у спосіб встановлений судом. Відповідач наразі не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії на виконання цього рішення суду. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити, як передчасних. Отже, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до ст. 4 Закону № 1402-VІІІ, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За приписами ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно із ч.ч. 4, 5 ст. 142 Закону № 1402-VIII, у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ст. 135 Закону № 1402-VІІІ).
Частинами 2, 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Отже, Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплюються правові положення щодо способу визначення розміру суддівської винагороди, а саме встановлення розміру винагороди законом про судоустрій.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судом встановлено, що оспорюваним рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області, позивачу відмовлено у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у зв'язку з тим, що згідно із Законами України «Про Державний бюджет України» на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у порівнянні з 2020 роком залишено без змін. Оскільки після 2020 року збільшення розміру складових суддівської винагороди, який працює на відповідній посаді, не відбулося, підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці немає.
Колегія суддів зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Отже, у 2024 році визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до ст.46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 року №966-XIV Про прожитковий мінімум (далі по тексту - Закон №966-XIV).
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону №966-XIV).
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Приписами ст.4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Закони України про державний бюджет на відповідний рік не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Таким чином, будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, у зв'язку з чим при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25, в якій зазначено, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого в даному випадку встановлено на 01.01.2025 (3028,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №580/2522/24, від 13.11.2024 року у справі №200/1707/24, від 20.02.2025 року у справі №420/3716/24.
Колегія суддів у постанові від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувати такий:
- у зв'язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;
- для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів вважає, що в даному випадку застосування відповідачем розрахункової величини, яка Законом України №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), є протиправним.
Щодо посилання відповідача на те, що позивачем надано до Управління заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, складеною у довільній формі, а не за формою як встановлено Порядком №3-1, та у зв'язку з чим управлінням заява Позивача від 26.09.2024 була розглянута згідно Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь інформаційного характеру колегія суддів зазначає наступне.
Відносини щодо порядку проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульовано правовими нормами Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 за № 200/14891 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.02.2023 № 7-2; далі - Порядок №3-1).
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №3-1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Пунктом 1 розділу III Порядку №3-1 встановлено, що приймання, розгляд та опрацювання заяви та документів, необхідних для призначення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання, органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання, здійснюється відповідно до Порядку № 22-1.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Вирішуючи питання щодо змісту заяви для призначення або перерахунку пенсії, Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №748/696/17 висловив правову позицію, відповідно до якої заява, подана пенсіонером у довільній формі, відповідає вимогам Порядку №22-1.
У цій справі Верховний Суд вказав, що зміст такої заяви очевидно дає змогу оцінити намір заявника.
Тобто, колегія суддів зазначає, що згідно зі сталою практикою Верховного Суду визначальним є зміст такої заяви, який повинен дозволяти встановити намір заявника.
Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №537/3480/17, від 26.02.2020 у справі №541/543/17-а, від 16.12.2021 у справі №500/1879/20, від 09.08.2023 у справі №520/5045/2020.
Колегія суддів дослідивши зміст заяви дійшла висновку, що вона дає можливість встановити намір позивача щодо перерахунку пенсії.
Відтак відмова у розгляді заяви по суті з підстав її формальної невідповідності свідчить про надмірний формалізм, наслідком якого є порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення перерахунку та виплати з 01.01.2024 року раніше призначеного ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 01.01.2024 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 по справі № 440/15474/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова