30 березня 2026 р. Справа № 440/15252/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, повний текст складено 12.01.26 по справі № 440/15252/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення за періоди служби: з 2002 року по 06.11.2015; з 07.11.2015 по 31.12.2022; з 01.01.2024 по 26.09.2025;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення за періоди служби, зазначені в п. 1 прохальної частини;
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невключення належної до виплати індексації грошового забезпечення до бази для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні, обчислену з урахуванням належної до виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену частину грошової компенсації за невикористані дні відпусток, обчислену з урахуванням належної до виплати індексації грошового забезпечення;
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 у день звільнення 26.09.2025;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 27.09.2025 по день ухвалення судом рішення у цій справі;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області здійснити виплати, зазначені у пунктах 2, 4, 5 та 7 цієї прохальної частини, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- зобов'язання Головного управління Національної поліції в Полтавській області підготувати та видати ОСОБА_1 нову довідку про розмір грошового забезпечення для призначення/перерахунку пенсії, із зазначенням у її складі всіх перерахованих за рішенням суду сум (включаючи індексацію грошового забезпечення та премію у повному обсязі) та направити вказану довідку до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі №440/15252/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01.06.2016 по 31.12.2022.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.06.2016 по 31.12.2022, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невключення при розрахунку компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення, розрахованої на підставі положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а також виплатити недоплачену суму компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області підготувати та видати ОСОБА_1 , а також направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області уточнену довідку про розмір грошового забезпечення (довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням перерахованої компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні.
В решті позовних вимог відмовлено.
До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив стягнути з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн.
Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що заявлена сума представником позивача щодо стягнення витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою не є підтвердженою до того ж занадто завищеною зважаючи на складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Звертає увагу суду, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Відомості єдиного державного реєстру судових рішень містять численні рішення судів з аналогічних предметів спору, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.
Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження. Адвокат не відвідував суд для з'ясування обставин справи, не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів.
Враховуючи вищезазначене, вважає, що задоволена сума витрат на правову допомогу в розмірі 1500 гривень не є належним чином підтвердженою, а відтак не підлягає задоволенню.
Таким чином, на думку відповідача, висновки суду першої інстанції є необгрунтованими.
Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що додаткове рішення, яким підтверджено факт понесення витрат та достатність і належність доказів для їх відшкодування, ухвалено з дотриманням норм процесуального права та на підставі належних доказів. Підстав для його скасування, на думку позивача, не вбачається. У зв'язку з викладеним, просить суд апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області залишити без задоволення, додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/15252/25 залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги додаткове рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи додаткове рішення, виходячи з конкретних обставин справи та поданих доказів, суті та якості виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, співмірності послуг адвоката категорії складності справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та/або значним суспільним інтересом до її розгляду), напрацювання судами України сталої судової практики з питання розгляду подібних справ, суд дійшов висновку, що сума витрат на правничу допомогу, яку позивач (його представник) просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у розмірі 30 000 грн є завищеною щодо іншої сторони спору, а відтак підлягає зменшенню до 3 000 грн., оскільки саме такий розмір правової допомоги буде співмірним заявленим позовним вимогам. У зв'язку з чим, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, суд вважав за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За приписами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями частин 3 та 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).
З аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).
Так, позивач просив у суді першої інстанції стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн.
На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги №29/10 від 29.10.2025, укладеного між адвокатом Малофєєвим А.І. та ОСОБА_1 ; звіту №29/10 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них клієнтом; квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт.
Аналіз долучених до заяви документів свідчить, що в рамках надання послуг за договором про надання правової допомоги позивачу було надано послуги з професійної правничої допомоги.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зі змісту норм ч.ч. 4-6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 КАС України).
При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так, в поданому до суду першої інстанції клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу, відповідач виклав заперечення щодо заявленої до відшкодування позивачем суми судових витрат, в яких враховуючи незначну складність справи, фактичний обсяг виконаної роботи адвокатом (підготовка позовної заяви) заявлена сума витрат на правову допомогу в розмірі 30 000 гривень не є належним чином підтвердженою та є надмірно завищеною.
Аналогічні доводи наведено відповідачем і в апеляційній скарзі стосовно присудженої до стягнення на користь позивача суми понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу з 30 000 грн до 1 500 грн, суд першої інстанції виходив з принципу співмірності та виконаними адвокатом роботами (послугами), а також з часткового задоволення позову.
При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції.
Колегія суддів наголошує, що судом першої інстанції були досліджені наявні в матеріалах справи докази на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу та застосовано принцип співмірності щодо заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 16 березня 2023 року у cправі № 927/153/22 щодо того, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб'єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).
Апеляційна скарга обґрунтована помилковістю висновків суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Колегією суддів також взято до уваги, що апелянтом в апеляційній скарзі не вказано розміру витрат на правничу допомогу, який він вважає обґрунтованим, а також не наведено конкретних доводів, а не загальних посилань, які б дійсно свідчили про неспівмірність суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Таким чином, враховуючи досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат, з огляду на ступінь складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, прийняття судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення присудженої судом першої інстанції суми витрат на правничу допомогу у розмірі 1 500 грн.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки зміст апеляційної скарги повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції та містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом та не обґрунтовано в чому полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції відсутні.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 по справі № 440/15252/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий