Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 квітня 2026 року Справа№200/10314/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач) як отримувач страхових виплат. Відповідачем припинено нарахування регресу з 2022 року неправомірно. Позивач зауважив, що ним було подано заяву про поновлення виплат, але листом від 17.11.2025 року відмовлено у поновленні виплат та причину прийняття негативного рішення відповідач не зазначив. Позивач зауважив, що з оспорюваним рішенням відповідача не погоджується, оскільки воно є безпідставним з правової точки зору і дискримінаційний по відношенню до нього, як пенсіонера.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне, що позивач перебував на постійному обліку у Волноваському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати по 31.12.2022. За даними АС «Реєстр потерпілих» страхові виплати ОСОБА_1 були припинені у вересні 2022 року з 01.09.2022, постанова про припинення не передавалася. Постановою Волноваського відділення від 28.10.2022 № 14010/43253/1233/24 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» виплати були поновлені з дати припинення 01.09.2022 безстроково. Станом на 01.01.2023 заборгованість перед потерпілим відсутня. Згідно з актами прийому-передачі особова справа потерпілого Волноваським відділенням фонду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавалася. З 01.01.2023 продовження раніше призначеної ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати здійснювалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області. За даними ІКІС ПФУ: Підсистема «Призначення та виплати деяких соціальних виплат» 03.10.2025 страхові виплати потерпілого були заблоковані автоматично, без участі спеціалістів управління, в зв'язку з поверненням коштів ПАТ КБ «Приватбанк». Відповідно, постанова про припинення виплат не виносилась, так як її формування не передбачене програмним забезпеченням. Щомісячна страхова виплата за вересень 2025 року в сумі 14094, 79 грн. нарахована, але не отримана потерпілим через її повернення банківською установою (довідка додається). В період з 01.10.2025 по теперішній час страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися та не сплачувалися. Сума заборгованості на 01.01.2026 становить 14094, 79 грн. В електронній формі засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України 12.10.2025 ОСОБА_1 звертався із заявою про продовження щомісячних страхових виплат. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було встановлено, що вищезазначена заява була подана з використанням кваліфікованого електронного підпису, створеного за допомогою КНЕДП ДП «УСС», а не з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»). Заявку на встановлення особи в режимі відеоконференцзв'язку позивач не надавав. Враховуючи вищевикладене, в продовженні страхових виплат було відмовлено у зв'язку з недотриманням вимог Порядку №299. Відповідач просив відмовити у задоволені позовної заяви позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.01.2026 клопотання позивача про відстрочення від сплати судового збору задоволено. Ухвалено відстрочити сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. за подання даного адміністративного позову до винесення рішення по даній справі. Відкрито провадження у справі та вирішено справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з урахуванням приписів ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України. Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копію страхової справи позивача; підстави які слугували прийняттю рішення про припинення страхових виплат позивачу у 2022 році та докази ознайомлення позивача з наявністю такого рішення; довідку, в якій зазначити з якої саме дати було припинено страхові виплати позивачу та окремо зазначити суму заборгованості та період за який виникла дана заборгованість.
Про відкриття провадження у справі, учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, про що свідчить наявність кабінету електронного суду у представника позивача адвоката Єфімік О.О. та відповідача, про що свідчить відповідна відмітка де в графі «доставлено» зазначено - 06.01.2026 року.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_2 , який виданий Волноваським РВ УМВС України в Донецькій області від 28.09.2001 року.
Варто зазначити, що відповідач у своєму відзиві зазначив наступне: « ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ЕОС НОМЕР_3 перебував на постійному обліку у Волноваському відділенні УВД ФССУ в Донецькій області та отримував щомісячні страхові виплати по 31.12.2022. За даними АС «Реєстр потерпілих» страхові виплати ОСОБА_1 були припинені у вересні 2022 року з 01.09.2022, постанова про припинення не передавалася. Постановою Волноваського відділення від 28.10.2022 № 14010/43253/1233/24 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» виплати були поновлені з дати припинення 01.09.2022 безстроково. Станом на 01.01.2023 заборгованість перед потерпілим відсутня. Згідно з актами прийому-передачі особова справа потерпілого Волноваським відділенням фонду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавалася. З 01.01.2023 продовження раніше призначеної ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати здійснювалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.».
Відповідно до приписів ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Отже наявність встановленої позивачу безстроково інвалідності не заперечується учасниками справи.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, (ЄДРПОУ: 13486010) є юридичною особою та є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що з 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Частинами 3 - 8 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону (Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX) також визначено, що до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України. Установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Установлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється. Стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Отже, з 01 січня 2023 року (у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.
Судом також встановлено, що станом на час розгляду справи Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області припинено.
Суд зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, будучи територіальним органом Пенсійного фонду України, є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, отже, є належним відповідачем у даній справі, що також не заперечується сторонами по справі.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, підтверджується матеріалами справи, позивач перебував на обліку у Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 30.05.2013 року та отримував щомісячні страхові виплати, про що також зазначається в наявній в матеріалах справи постанові від 28.10.2022 року №14010/43253/1233/24, та якому під час повторного переогляду потерпілому за висновком МСЕК від 19.06.2014 року серія 10 ААА №234672 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 50% та ІІІ група інвалідності безстроково.
Слід зауважити, що позивач у позовній заяві зазначає: - «Відповідачем припинено нарахування регресу з 2022 року неправомірно. Пенсію отримує позивач регулярно.».
В свою чергу, жодного із доказів на підтвердження того що, позивачу саме в 2022 році було припинено нарахування регресу ним на адресу суду надано не було.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив наступне: - «За даними АС «Реєстр потерпілих» страхові виплати ОСОБА_1 були припинені у вересні 2022 року з 01.09.2022, постанова про припинення не передавалася. Постановою Волноваського відділення від 28.10.2022 № 14010/43253/1233/24 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» виплати були поновлені з дати припинення 01.09.2022 безстроково. Станом на 01.01.2023 заборгованість перед потерпілим відсутня. Згідно з актами прийому-передачі особова справа потерпілого Волноваським відділенням фонду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавалася. З 01.01.2023 продовження раніше призначеної ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати здійснювалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.».
Вищезазначене відповідачем підтверджується скрін копіями з електронної страхової справи позивача наданої на виконання вимог ухвали суду відповідачем, з якої судом встановлено, що за період з грудня 2022 року по 31.08.2025 року щомісячні страхові виплати були призначені відповідачем та виплачені позивачу.
Щодо витребуваних судом документів, відповідач у своєму відзиві зазначив: - «На виконання ухвали суду від 05 січня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надає суду відомості про нарахування та виплату страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01.09.2025 по 31.12.2025. Копію страхової справи позивача надати неможливо оскільки згідно з актами прийому-передачі особова справа потерпілого Волноваським відділенням фонду до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавалася. Підстави які слугували прийняттю рішення про припинення страхових виплат позивачу у 2022 році не відомі, тому що постанова про припинення щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не передавалась, тому немає можливості надати її до суду. Крім того повідомляємо, що постановою Волноваського відділення від 28.10.2022 № 14010/43253/1233/24 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» виплати ОСОБА_1 були поновлені з дати припинення 01.09.2022 безстроково.».
Слід також звернути увагу на те, що представником позивача було отримано даний відзив 15.01.2026 року та станом на дату прийняття рішення по суті справи нею не було надано жодного заперечення, заяви, клопотання тощо із наданням відповідних доказів стосовно припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат саме з 2022 року.
На звернення позивача від 12.10.2025 року відповідачем було надано відповідь від 22.10.2025 року наступного змісту: - «Відповідно до абз. 4 п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299, страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності цією постановою, поновлюються за заявами про поновлення виплати страхових виплат, що надійшли до органів ПФУ, зокрема поданими з використанням відділеного кваліфікованого електронного підпису "Дія.Підпис" ("Дія ID"), або через веб-портал електронних послуг ПФУ, у разі встановлення органами ПФУ особи отримувача в режимі відеоконференцзв'язку, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу. Для поновлення виплат Вам необхідно повторно подати звернення з повним пакетом документів, звернувшись особисто, через веб-портал ПФУ з авторизацією за допомогою Дія.Підпис або пройти відеоідентифікацію та подати звернення через веб-портал ПФУ. Також до звернення необхідно додати заяву про неодержання потерпілим страхових виплат від пенсійних органів російської федерації відповідно до постанови КМУ від 11.02.2025 № 299.».
На скаргу позивача від 20.10.2025 року, відповідачем було надано відповідь від 17.11.2025 наступного змісту: - «[…]. В електронній формі засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України 12.10.2025 Ви звертались з заявою про продовження щомісячних страхових виплат. Головним управлінням встановлено, що вищезазначена заява була подана з використанням кваліфікованого електронного підпису, створеного за допомогою КНЕДП ДП «УСС», а не з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»). Заявку на встановлення Вашої особи в режимі відеоконференцзв'язку Ви не надавали. Враховуючи вищезазначене, в продовженні страхових виплат було відмовлено у зв'язку з недотриманням вимог Порядку №299. Отже, поновлення щомісячних страхових виплат буде здійснено на умовах Порядку №299, зокрема на підставі заяви про продовження щомісячних страхових виплат, поданою відповідно до вищезазначених вимог чинного законодавства, тобто з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» або у разі встановлення органами Пенсійного фонду України Вашої особи в режимі відеоконференцзв'язку. Зауважимо, що листом від 22.10.2025 №0500-0217-8/109820 (додається) Вам було підготовлено письмове інформування щодо результатів опрацювання заяви для відправки поштою, але лист залишено без відправки, оскільки за місцем Вашого проживання прийом кореспонденції не здійснюється. Альтернативні засоби листування Вами не повідомлялись.».
В своєму відзиві відповідач зазначив: - «За даними ІКІС ПФУ: Підсистема «Призначення та виплати деяких соціальних виплат» 03.10.2025 страхові виплати потерпілого були заблоковані автоматично, без участі спеціалістів управління, в зв'язку з поверненням коштів ПАТ КБ «Приватбанк». Відповідно, постанова про припинення виплат не виносилась, так як її формування не передбачене програмним забезпеченням. Щомісячна страхова виплата за вересень 2025 року в сумі 14094, 79 грн нарахована, але не отримана потерпілим через її повернення банківською установою (довідка додається). В період з 01.10.2025 по теперішній час страхові виплати ОСОБА_1 не нараховувалися та не сплачувалися. Сума заборгованості на 01.01.2026 становить 14094, 79 грн.».
Вищезазначене підтверджується копією роздруківки щодо нарахованих та виплачених позивачу страхових виплат за період з 01.09.2025 по 31.12.2025 року, де зазначено, що за вересень 2025 року позивачу нараховано, але не виплачено щомісячну суму страхової виплати у розмірі - 14094,79 грн.
Позивач звертаючись до суду з даним адміністративним позовом просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області викладені у листі від 17.11.2025 року про відмову у здійсненні страхових виплат позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняти рішення про поновлення нарахування та виплати страхових виплат позивачу з дати припинення у спосіб, встановлений ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і на виконання п. 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою КМУ № 299 від 11.02.2025 року.
Не погодившись із припиненням відповідачем щомісячних страхових виплат, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Отже спірним питанням у даній справі є припинення щомісячних страхових виплат позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 173 Кодексу законів про працю України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі ст. 1 Закону України Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1105-XIV) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я.
Розділом V Закону №1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 30 Закону №1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 30 Закону №1105-XIV, страхові виплати складаються із:
1) щомісячної страхової виплати втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на професійну реабілітацію та соціальну допомогу;
5) допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частиною першою статті 41 №1105-XIV визначено, що страхові виплати здійснюються щомісяця у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку або за рішенням суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на страхові виплати у зв'язку із смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати здійснюються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 41 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 41 Закону №1105-XIV, страхові виплати, призначені, але своєчасно не одержані потерпілим або особою, яка має на це право, здійснюються за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхових виплат, з вини уповноваженого органу управління або його територіальних органів своєчасно не призначено або не виплачено суму страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку з підвищенням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14.01.1997 № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 40 Закону №1105-XIV (у редакції, чинній на момент припинення виплат) регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) у разі смерті отримувача страхових виплат;
7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого;
8) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, враховуючи положення статті 40 Закону №1105-XIV, суд дійшов до висновку, що відповідач мав прийняти рішення у спосіб припинення здійснення страхових виплат, оскільки страхові виплати призначені і виплачувалися позивачу.
Пунктом 8 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299 передбачено, що поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) особам, виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яким припинено відповідно до пункту 4-1 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також поновлення страхових виплат особам, яким їх припинено відповідно до пункту 8 частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України за заявами про поновлення пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача у режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Крім того, з аналізу норм статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.
Суд звертає увагу, що п. 8 Порядку № 299 не підлягає застосуванню до спірних у цій справі правовідносин, оскільки припинення виплат здійснено протиправно, не з підстав передбачених Законом №1105-XIV. Також відповідачем не надано доказів, зокрема відповідного рішення, того, що виплату припинено у зв'язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, або ж ненаданням ним відповідних документів, перелік яких обов'язково має бути зазначений у рішенні.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до положень Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1,3 Конституції України).
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина 2 статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною 2 статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.
Виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа «Мюллер проти Австрії»).
У рішенні від 08.07.2004 «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював контроль над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Отже, як Законом України «Про запобігання та протидії дискримінації в Україні», так і практикою ЄСПЛ встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхових виплат незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
Суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одними з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Відтак, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення страхових виплат не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Як вже зазначалось судом раніше, з аналізу норм статті 40 Закону №1105 вбачається, що визначені законодавством підстави припинення страхових виплат не є вичерпними.
Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що інші випадки для припинення страхових виплат повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання страхових виплат не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач звернувся із заявою про продовження щомісячних страхових виплат за допомогою вебпорталу електронних послуг ПФУ без дотримання вимог Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих російською федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 299, оскільки позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2019 у справі № 243/3505/16-ц.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що саме відповідач, припинивши виплату призначених позивачу страхових виплат, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, право позивача на страхові виплати має бути поновлено у зв'язку із тим, що таке припинення було здійснене не на підставі Закону та не у встановлений Законом спосіб.
З урахуванням наведеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати позивачу щомісячної страхової виплати з 01.09.2025, та як похідна вимога, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити позивачу з 01.09.2025 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та сплатити заборгованість за весь період.
Щодо строку звернення суд в своїй ухвалі від 05.01.2026 року зазначив, - питання дотримання позивачем строку звернення до суду буде вирішено під час розгляду даної справи по суті спірних правовідносин.
В даному випадку, судом було встановлено, що спірним періодом припинення нарахування та виплати позивачу щомісячної страхової виплати є 01.09.2025 року, а не 2022 рік, як про це зазначав позивач у своєму позові.
В свою чергу, представником позивача даний позов було надіслано на адресу суду засобами зареєстрованого кабінету «Електронний суд» - 28.12.2025 року, тобто в межах шестимісячного строку звернення, з урахуванням наведеного позовну заяву було подано у межах визначених Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.01.2026 клопотання позивача про відстрочення від сплати судового збору задоволено. Ухвалено відстрочити сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. за подання даного адміністративного позову до винесення рішення по даній справі.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір за подання даного адміністративного позову у сумі 968,96 грн. за реквізитами Державна судова адміністрація України код ЄДРПОУ 26255795, адреса:01021, м. Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ):37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) щомісячної страхової виплати з 01.09.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 01.09.2025 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та сплатити заборгованість за весь період.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, буд.3 ЄДРПОУ: 13486010) судові витрати у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок за наступними реквізитами - Державна судова адміністрація України код ЄДРПОУ 26255795, адреса:01021, м. Київ, вулиця Липська, будинок 18/5, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ):37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.
Повний текст рішення складено та підписано 1 квітня 2026 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець