01 квітня 2026 року Справа № 160/34248/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіРищенко А. Ю.
за участі секретаря судового засіданняДубини Ю.О.
за участі:
позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
01.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- Стягнути з військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України код ЄДРПОУ НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 160/1029/23, станом на 01.12.2025 року, в розмірі 1 997 260,26 грн. - один мільйон дев'ятсот дев'яносто сім тисяч двісті шістдесят гривень двадцять шість копійок
Позовні вимоги обґрунтовані тривалим невиконанням відповідачем рішення суду щодо поновлення позивача на посаді після незаконного звільнення та відповідно невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
22.01.2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та зазначив, що на думку відповідача дані вимоги є безпідставними та незаконними, оскільки стягнення з військової частини середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є похідними від самого рішення стосовно поновлення позивача в штаті військової частини. Оскільки позивач не поновлений на посаді, тож неможливо встановити який саме час становить затримка виконання рішення суду, для встановлення кінцевої суму, яка підлягає стягненню
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року постановлено подальший розгляд справи № 160/34248/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження.
23.02.2026 року на адресу суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог.
23.02.2025 року у підготовчому судовому засіданні прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та оголошено перерву в судовому засіданні до 16.03.2026
16.03.2026 року у підготовчому судовому засіданні закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні 23.03.2026 року представник відповідача повідомив суд, що наказом від 28.01.2026 року позивач поновлений на посаді, на підтвердження цього відповідачем було долучено до матеріалів справи відповідні докази.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року по справі №160/1029/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 13.10.2022 року № 273 в частині, що стосується молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_4 мотопіхотного батальйону.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 21.10.2022 року № 241-рс, в частині увільнення від займаних посад молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_4 мотопіхотного батальйону - у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Визнано протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 281 від 21.10.2022, в частині, відповідно до якої: увільнити від займаних посад та зарахувати в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , утримуючи у списках особового складу військової частини, з 21.10.2022 року: молодшого сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , командира 2 мотопіхотного відділення 3мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти НОМЕР_4 мотопіхотного батальйону - у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) поновити молодшого сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в штаті військовій частині НОМЕР_2 з 13.10.2022 року, з визначенням посади згідно штату.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 27.09.2022 по 13.10.2022 додаткову грошову винагороду виходячи із розміру 100000,00 грн пропорційно на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 14.10.2022 по день поновлення в штаті військової частини НОМЕР_2 додаткову грошову винагороду виходячи із розміру 30000,00 грн пропорційно на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нерозгляду рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 12.10.2022.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 12.10.2022.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 50 000 (п'ятдеят тисяч) гривень.
В задоволенні решти позову - відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року по справі №160/1029/23 набрало законної сили 14.09.2023 року
Зважаючи на те, що з моменту прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 10.08.2023 року у справі №160/1029/23, в частині поновлення позивача на посаді, та не виконання вказаного рішення відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми Кодексу Законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту) стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту), зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України
Відповідно до частин 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За змістом статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Згідно правових позицій Верховного Суду викладених в постановах від 26.08.2020 у справі №501/2316/15-ц, від 21.04.2021 у справах №826/19766/16, №640/6398/19, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі №712/9213/18 вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення прав працівника (незаконне звільнення) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі.
Крім цього, Верховний Суд неодноразово досліджував питання стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, за результатами чого сформовано сталу правову позицію щодо тлумачення змісту та застосування статті 236 Кодексу законів про працю України у спорах про стягнення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №711/8446/16-ц зроблений правовий висновок, згідно якого затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 Кодексу законів про працю України слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.
У постановах від 25.09.2019 у справі № 813/4668/16, від 21.03.2018 у справі №243/2748/16-ц, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 02.10.2019 в справі №823/1507/18, від 29.01.2020 у справі № 820/2894/16, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 24.12.2020 в справі №807/2434/15, від 19.04.2021 в справі №826/11861/17, від 30.06.2021 у справі №640/7825/19, від 01.09.2021 у справі №540/677/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 визначено, що на думку Великої Палати Верховного Суду, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Згідно із усталеною судовою практикою Верховного Суду для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період (постанови Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі №260/4470/20 та ін.).
Враховуючи вище викладене, суд вважає безпідставними зазначення позивачем початковою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі 13.10.2022, оскільки такою датою буде наступний день після ухвалення рішення про поновлення на роботі, а саме - 11.08.2023р.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.01.2026 року №84 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.08.2023 року поновлено та призначено на посаду ОСОБА_1 .
Отже, наказ про поновлення позивача на посаду відповідач винес лише 28.01.2026 року, тоді як рішення судом ухвалено 10.08.2023 року і в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню. Тобто, рішення суду виконано з затримкою, тому згідно зі ст. 236 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді.
Таким чином, кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки виконання рішення 160/1029/23 буде 27.01.2026 року - день, що передує даті видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі,
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є період з 11.08.2023 року по 27.01.2026 року.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Відповідно до Довідки Форми ОК-5, за відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування: ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , в серпні 2022 року (31 день) було нараховано 45 274.00 грн., у вересні 2022 року (23 дня) 48 837.93 грн. Таким чином, за 2 календарні місяці роботи, що передували даті звільнення/ увільнення з посади, тобто за серпень та вересень 2022 року, за 54 календарні дні було нараховано та виплачено 94 111,93 грн.
Відповідно, середньоденний заробіток становить 94 111,93 грн. : 54 робочі дні = 1742,81 грн.
Відтак, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно виходити із середньоденної заробітної плати у розмірі 1742,81 гривень.
Загальна тривалість затримки виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду склала 899 дні (з 11.08.2023 по 27.01.2026).
Сума середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення суду складає 1 566 786,19 грн (1742,81 грн. х 899 дні).
Таким чином, даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 160/1029/23 в період з 11.08.2023 по 27.01.2026 року у сумі 1 566 786,19 грн.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність частково задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України код ЄДРПОУ НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 160/1029/23 в період з 11.08.2023 по 27.01.2026 року у сумі 1 566 786,19 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 01 квітня 2026 року.
Суддя А. Ю. Рищенко