Справа № 346/671/26
Провадження № 22-ц/4808/666/26
Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.
Суддя-доповідач Луганська
31 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.,
суддів: Максюти І.О., Мальцевої Є.Є.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1
боржник - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України)
справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 ,
на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року, постановлену судом у складі судді Махно М.В.,
за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів,
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з жовтня 2025 року і до повноліття дитини.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1
Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржниця зазначає, що сторони по справі з 29 липня 1995 року знаходяться в зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання своєї доньки, заявниця змушена була звернутися до суду з заявою про видачу судового наказу.
Суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що заява подана з порушенням вимог статті 163 ЦПК України, оскільки докази направлення копії заяви про видачу судового наказу боржнику не входять до переліку документів, які додаються до заяви про видачу судового наказу. В наказовому провадженні ЦПК України не передбачено такої вимоги як надання доказів надсилання іншим учасникам справи копії заяви про видачу судового наказу при подачі такої заяви ані через підсистему «Електронний суд», ані іншими визначеними законом способами. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 169 ЦПК України копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами надсилається боржникові саме судом і виключно після видачі судового наказу.
Суд першої інстанції безпідставно вказує на те, що до матеріалів заяви не долучено підтвердження щодо зареєстрованого місця проживання дитини, оскільки до заяви про видачу судового наказу долучено свідоцтво про народження ОСОБА_4 . Серії НОМЕР_1 від 07.05.2010 року на звороті якого стоїть штамп № 26/10 Коломийського РВ УМВС від 12.05.2010 року про місце її реєстрації.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2026 року було відкрито апеляційне провадження та роз'яснено ОСОБА_2 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.
Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження апеляційним судом направлялось ОСОБА_2 . На адресу суду повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України свідчить про вручення відповідачам ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з апеляційною скаргою.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п.1 ч. 1 ст. 353 ЦПК України).
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без повідомлення сторін в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.
Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному вебпорталі судової влади України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу, а саме: заява про видачу у судового наказу надійшла до суду через систему «Електронний суд», однак у заяві відсутні відомості про наявність у боржника електронного кабінету та не додано доказів надсилання боржникові заяви про видачу судового наказу з додатками - опису вкладення відправленої поштової кореспонденції (із переліком доданих до заяви документів). Крім того, заявником не долучено до матеріалів заяви підтвердження щодо зареєстрованого місця проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду через систему «Електронний суд» з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з жовтня 2025 року і до повноліття дитини.
До заяви додано: копію паспорта ОСОБА_1 , копія картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 , копію пенсійного посвідчення ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , копію свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказані процесуальні правовідносини регулюються розділом II ЦПК України «Наказне провадження», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ, тому до заяв про видачу судового наказу, де особа, якій належить право вимоги ініціює видачу судового наказу, застосовуються визначені положення які регулюють наказне провадження.
Згідно з частиною першою, другою статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до статті 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником.
У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Якщо заяву подано в електронній формі до боржника, який має електронний кабінет, заявник надалі повинен подавати будь-які процесуальні та інші документи, пов'язані з розглядом його заяви, виключно в електронній формі.
Відповідно до ч. 1 ст.165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
Частиною 1 ст. 165 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у видачі судового наказу, зокрема п. 1 цієї статті передбачено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог ст. 163 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу, що положення статті 163 ЦПК України щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу, а також інші положення розділу ІІ «Наказне провадження» ЦПК України не містять норм, які б покладали на заявника обов'язок надавати докази направлення боржнику заяви про видачу судового наказу з доданими до неї копіями документів через підсистему «Електронний кабінет» або в паперовому вигляді за допомогою засобів поштового зв'язку.
Відповідно до частини другої статті 169 ЦПК України одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами.
Зазначеною нормою процесуального права щодо розгляду справ наказного провадження передбачено процесуальний порядок, за яким саме на суд покладено обов'язок надіслати боржнику копію заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами одночасно з надсиланням копії судового наказу.
Суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини і всупереч вимогам вищевказаних процесуальних норм ЦПК України відмовив ОСОБА_1 у видачі судового наказу з підстав невідповідності заявивимогам статті 163 ЦПК України, оскільки до заяви не додано докази надсилання заяви боржнику.
Суд першої інстанції помилково застосував положення ч. 7 ст. 43 та ст. 177 ЦПК України, оскільки процесуальні відносини у наказному провадженні достатньо урегульовані розділом II ЦПК України «Наказне провадження», прогалин з питання форми заяви про видачу судового наказу в законі немає.
Крім того, на переконання колегії суддів, відмова заявнику у видачі судового наказу з підстав не зазначення інформації про наявність електронного кабінету у боржника, є невиправданим та фактично є проявом надмірного формалізму, що є неприпустимим задля забезпечення доступу до правосуддя.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії) від 28 жовтня 1998 року).
Також, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у видачі судового наказу з підстав не долучення заявником до заяви підтвердження зареєстрованого місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки як зазначено скаржником в апеляційній скарзі та підтверджується матеріалами справи, що на звороті копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 стоїть штамп № 26/10 Коломийського РВ УМВС від 12.05.2010 року з місцем її реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Між тим, колегія суддів зазначає, що статтею 163 ЦПК України визначено перелік документів, які додаються до заяви про видачу судового наказу. Так, відповідно до п. 4 ч. 3 цієї статті до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
В ч. 5 ст. 183 СК України законодавець визначив, що право на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів має той із батьків, з яким проживає дитина.
Правова природа аліментів у розумінні глави 15 СК України є такою, що, з одного боку, вони є правом, а з іншого обов'язком, і надаються тим із батьків, хто проживає окремо від дитини, на її утримання тому з батьків, з ким проживає дитина.
З урахуванням поданої заяви про видачу судового наказу, однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.
Отже, вирішуючи питання щодо видачі судового наказу або про відмову у його видачі, суд першої інстанції мав з'ясувати саме факт проживання дочки ОСОБА_4 разом з заявницею, а не лише адресу реєстрації ОСОБА_4 , а також те, якими доказами заявниця підтверджує обставину того, що дочка ОСОБА_4 проживає разом з нею.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а тому ухвала суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.
Пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із п. 4 ч. 1ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , задовольнити.
Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав передбачених у статті 389 ЦПК України
Повний текст постанови складено 31 березня 2026 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді І.О. Максюта
Є.Є.. Мальцева