Провадження № 22-ц/803/1183/26 Справа № 190/1233/25 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
01 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал»
на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2025 року у складі судді Кудрявцевої Ю.В.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2025 року ТОВ «Санфорд Капітал» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 30 листопада 2017 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено комплексний договір про надання банківських послуг №26255058186401.
11 квітня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» було укладено договір факторингу №11/04/24, за умовами якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги до боржника за кредитним договором №26255058186401 від 30 листопада 2017 року.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника складає 30243,22 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 13614,61 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 16628,61 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь та вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Санфорд Капітал» відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами складову заборгованості за кредитним договором №26255058186401 від 30 листопада 2017 року у розмірі 30243,22 грн.
Не погодившись з рішення суду, ТОВ «Санфорд Капітал» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги, що на підтвердження заявлених вимог надані належні та допустимі докази у справі, разом із позовом до суду надано виписки по картковому рахунку відповідача та довідку-розрахунок заборгованості, в яких, в свою чергу, вказана заборгованість відповідача станом на 10 квітня 2024 року, які співвідносяться між собою та по складовим сумам є ідентичними, що відображає всі операції за договором та зафіксовані у первинних фінансових документах, а саме виписках з рахунку. Будь-яких заперечень проти зазначеного розрахунку, або зобов'язання по сплаті нарахованої суми, відповідачем не надано, а тому наявні підстави для задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 30 листопада 2017 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №26255058186401, за умовами якого клієнт приєднався до Універсального договору банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку. Клієнт приєднується до договору шляхом подання Заяви про надання банківського продукту/послуги та підписанням Комплексного договору про надання банківських послуг встановленої банком форми, яка свідчить про згоду на прийняття пропозиції банка на умовах зазначених в договорі безумовно та у повному обсязі. Таким чином, на підставі кредитного договору за заявою клієнта банк відкрив клієнту поточний рахунок, видав платіжну картку і надав йому кредит у формі кредитної лінії на строк 12 місяців з наступною автопролонгацією на кожні наступні 12 місяців, у випадку відсутності повідомлення від банку про закінчення строку кредиту. Відповідно до умов якого Банк встановив кредитний ліміт до 50000,00 грн., мета отримання кредиту - на споживчі потреби, процентна ставка 0,01% пільгова процентна ставка, 66% базова процентна ставка. Тип процентної ставки - фіксована. Загальні витрати за кредитом - 32278,09 грн, розраховано виходячи із суми кредитного ліміту 50000,00 грн. Реальна річна процентна ставка, 88,17%, що відображено у паспорті споживчого кредиту.
Згідно виписки по особовому рахунку за період з 12 січня 2018 року по 10 квітня 2024 року, прослідковується використання відповідачем грошей та часткове погашення заборгованості за договором.
Відповідно до розрахунку заборгованості, станом на 10 квітня 2024 року утворилася заборгованість за період з 12 січня 2018 року по 27 вересня 2023 року за вказаним кредитним договором у розмірі 30169,57 грн, з яких: 13614,61 грн. залишок простроченого кредиту; 16554,96 грн. залишок прострочених процентів, у подальшому сума заборгованості не змінювалась.
11 квітня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 11/04/24, за умовами якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором, про що свідчить витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 11/04/24 від 11 квітня 2024 року, акт приймання-передачі від 11 квітня 2024 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заборгованості за кредитним договором.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Згідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували момент переходу цих прав.
Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предмет договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.
За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені ст.611 ЦК України.
Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2017 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №26255058186401, за умовами якого клієнт приєднався до Універсального договору банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змінами та доповненнями, затверджений Банком і розміщений на офіційному сайті Банку. Клієнт приєднується до договору шляхом подання Заяви про надання банківського продукту/послуги та підписанням Комплексного договору про надання банківських послуг встановленої банком форми, яка свідчить про згоду на прийняття пропозиції банка на умовах зазначених в договорі у повному обсязі. Таким чином, на підставі кредитного договору за заявою клієнта банк відкрив клієнту поточний рахунок, видав платіжну картку і надав йому кредит у формі кредитної лінії на строк 12 місяців з наступною автопролонгацією на кожні наступні 12 місяців, у випадку відсутності повідомлення від банку про закінчення строку кредиту. Відповідно до умов договору Банк встановив кредитний ліміт до 50000,00 грн., мета отримання кредиту - на споживчі потреби, процентна ставка 0,01% пільгова процентна ставка, 66% базова процентна ставка. Тип процентної ставки - фіксована. Загальні витрати за кредитом - 32278,09 грн, розраховано виходячи із суми кредитного ліміту 50000,00 грн. Реальна річна процентна ставка, 88,17%, що також відображено у паспорті споживчого кредиту.
Відповідно до приведеного розрахунку заборгованості, станом на 10 квітня 2024 року за кредитним договором №26255058186401 від 30 листопада 2017 року утворилася заборгованість у розмірі 30169,57 грн, з яких: 13614,61 грн. залишок простроченого кредиту; 16554,96 грн. залишок прострочених процентів.
Встановивши зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових коштів матеріали справи не містять. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраного ним банку, а саме АТ «Банк Кредит Дніпро», отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
11 квітня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 11/04/24, за умовами якого ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право нового кредитора до відповідача за кредитним договором №26255058186401 від 30 листопада 2017 року у розмірі 30169,57 грн, з яких: 13614,61 грн. залишок простроченого кредиту; 16554,96 грн. залишок прострочених процентів.
Крім того, ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
У розмінні положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідач в свою чергу користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору. Доказів, які б спростовували приведений розрахунок заборгованості перед ТОВ «Санфорд Капітал», відповідач суду не надав, а матеріали справи, як такового не містять.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про наявність достатніх підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, тому ТОВ «Санфорд Капітал» вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, яка в подальшому перейшла до нового кредитора, які підтверджені належними та допустимими доказами у справі.
Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 133 та ч. 1, 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 ст. 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано ордер на надання правничої допомоги серія АЕ №1310920 за договором про надання правничої допомоги №1/04 від 01 квітня 2024 року, акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №7 від 25 вересня 2025 року на суму 8400,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу повинні відповідати критерію необхідності - чи було їх вчинення обов'язковим, і чи доцільним було їх виконання - чи вплинули вони на перебіг розгляду справи.
Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу ч.3 ст. 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5,6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх у матеріалах справи документів, що є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат й не спростований відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні норм цивільно - процесуального законодавства.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, відсутності заперечень відповідача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 8400,00 грн., що буде відповідати принципу співмірності, виваженості та розумності.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
У розумінні положень ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про задоволення позову, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» пропорційно розміру задоволеного позову витрати зі сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» - задовольнити.
Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором №26255058186401 від 30 листопада 2017 року у розмірі 30169,57 грн, з яких: 13614,61 грн. заборгованість за кредитом; 16554,96 грн. заборгованість по процентам.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8400,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 01 лютого 2026 року.
Головуючий: М.Ю.Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна