Ухвала від 19.03.2026 по справі 200/4676/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/555/26 Справа № 200/4676/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_9 ,

потерпілих, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 ,

представників потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018040640002555 за апеляційними скаргами обвинуваченого, його захисника ОСОБА_15 та потерпілої ОСОБА_10 на вирок Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 червня 2025 року, ухвалений стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, який має вищу освіту, не працює, розлучений, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України

ВСТАНОВИЛА:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.

Вироком ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20 червня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.

Цивільний позов ОСОБА_12 задоволено та стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 66 249 грн. 00 коп. на рахунок відшкодування матеріальних збитків та 5 000 000 грн. 00 коп. на рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_17 на користь ОСОБА_10 68 835 грн. 25 коп. на рахунок відшкодування матеріальних збитків, 5 000 000 грн. 00 коп. на рахунок відшкодування моральної шкоди та 75 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу, у задоволені іншої частини позову відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_18 задоволено та стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_18 1 000 000 грн. 00 коп. на рахунок відшкодування моральної шкоди.

Крім того, судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.

Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

За встановлених судом обставин та викладених у вироку 06 жовтня 2018 року, в період часу з 18 год. 00 хв. до 04 год. 00 хв., ОСОБА_8 знаходився у квартирі АДРЕСА_3 , де він спільно з раніше знайомим йому потерпілим ОСОБА_19 розпивали спиртні напої.

Приблизно о 04 год 00 хв, між ОСОБА_8 та ОСОБА_19 , на кухні вказаної квартири, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, виник словесний конфлікт, який переріс в обоюдну штовханину, під час якої ОСОБА_8 та ОСОБА_19 спричинили один одному синці.

Під час вказаного конфлікту у ОСОБА_8 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин, виник злочинний умисел на вбивство, тобто умисне заподіяння смерті ОСОБА_19 .

Реалізуючи раптово виниклий умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи настання смерті, ОСОБА_8 , на кухні схопив кухонний ніж промислового виготовлення, заздалегідь не заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, прослідував в коридор та перебуваючи перед вхідними дверима в квартиру, тим самим перешкоджаючи потерпілому покинути її, знаходячись обличчям до обличчя потерпілого ОСОБА_19 , умисно наніс ножом один удар в область життєво важливого органу - серця.

Внаслідок умисних дій ОСОБА_8 , потерпілому ОСОБА_19 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: синця (фіолетового кольору, дугоподібної форми, з довжиною дуги 3 см та шириною в середній її частині до 0,4 см) у верхній третині шиї справа (на 4 см праворуч від серединної лінії і на 1,5 см донизу від проекції нижнього краю правої гілки нижньої щелепи), яке за своїм характером стосовно живих осіб відноситься до легких тілесних ушкоджень, як ті, що не супроводжуються розладом здоров'я, та проникаючого сліпого колото-різаного поранення на передній поверхні грудної клітини зліва (на 5 см праворуч і в 3 см вище від соска лівої грудної залози) з рівними краями, одним «П-подібним» та гострим іншим кінцями, однією скошеною та підритою іншою стінками, від якої в напрямку зверху вниз, зліва направо та спереду назад відходить рановий канал (довжиною 13 см), по ходу якого ушкоджуються м'які тканини 3-ого міжребір'я зліва, верхня частка лівої легені, навколосерцева сорочка та стінка (з наявністю ушкодження веретеноподібної форми, одним неправильно «П-подібним» та загостреним іншим кінцями) лівого шлуночка серця, яке знаходиться в причинному зв'язку з настанням смерті і за критерієм небезпеки для життя відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Смерть потерпілого ОСОБА_19 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , приблизно о 04 год 00 хв, на місці вчинення кримінального правопорушення внаслідок проникаючого сліпого колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням верхньої частки лівої легені та серця, що супроводжувалось кровотечою та розвитком гемотампонади (наявність рідкої крові та її згортків) перикарду (навколо серцевої сорочки).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги обвинувачений посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та досудового розслідування, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Так, обвинувачений вказує на однобічність досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, через не здійснення перевірки всіх обставин кримінального провадження та причетності до вчинення злочину інших осіб, а також всіх осіб які на той час перебували на місці події. При цьому, обвинувачений наполягає на своїй непричетності до вбивства Третяка, вказуючи про те, що він не знає хто це зробив, але на досудовому слідстві його змісили надавати викривальні покази співробітники поліції, застосовуючи до нього психологічний та фізичний тиск. Обвинувачений зазначає, що виявлені в нього синці не є наслідкам взаємної штовханини з потерпілим, а були отримані ним під час його доставлення до ВП. Вказує обвинувачений і на неповноту досудового розслідування проведеного слідчою ОСОБА_20 , яка через власну халатність не подала клопотання про тимчасовий доступ до трафіку мобільного оператору “ ІНФОРМАЦІЯ_5 », й не нею не було виконано плану слідчих дій у цьому провадженні.

Водночас обвинувачений звертає увагу і на зацікавленість його співмешканки ОСОБА_21 в його ув'язненні, через наявність в нього та його сім'ї великої кількості нерухомого майна, частиною якого вона на цей час незаконного заволоділа, а також через її зв'язки з правоохоронними органами, а саме її колишній чоловік є працівником прокуратури, а її брат є працівником ІНФОРМАЦІЯ_6 , які надавали ОСОБА_22 вказівки з приводу показів які їй слід надавати та до того ж чинили на нього тиск.

Вказує обвинувачений і про надання неналежного та неефективного захисту йому з боку адвоката ОСОБА_23 , який, на його переконання діяв не в його інтересах, й до того ж проживав в одній з квартир, яка належала його співмешканці.

До того ж, на переконання обвинуваченого судом безпідставно не було допитано всіх свідків у кримінальному провадженні, зокрема лікарів швидкої медичної допомоги, консьєржку під'їзду, його бабусю, поліцейських які були присутні на місці події та офіціанта з весілля потерпілого, а також не досліджено всіх доказів наданих прокурором суду в 5-ти томах, й не з'ясовано обставин залучення собаки, з якою приїжджали працівники поліції, шахрайського заволодіння його майном ОСОБА_21 та ОСОБА_24 , введення в оману його бабусі та попередньої судимості ОСОБА_21 й уникнення нею відповідальності за вчинене. Звертає обвинувачений увагу і на те, що загиблий був працівником прокуратури так як і свідок ОСОБА_25 , який суду надав неправдиві свідченні, оскільки всупереч зазначеному ним, із загиблим у цього свідка були виключно робочі стосунки, навідмінну від обвинуваченого, який любив і поважав загиблого, який є йому рідною людиною, його кумом та другом, на підтвердження чого свідчить складений ним в 2016 році заповіт на ім'я загиблого.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині строку призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги потерпіла, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини та доведеність винуватості обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, вважає вирок незаконним та таким що підлягає зміні в частині призначеного покарання, через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. На переконання потерпілої, суд врахувавши дані про особу обвинуваченого, не надав належної оцінки характеризуючим даним особистоті обвинуваченого, а саме тому, що останній зловживав алкогольними напоями і в такому стані був агресивним, часто сварився з дружиною, вчиняв домашнє насильство, був конфліктною людиною, звертався у клініку з приводу наркозалежності та проходив лікування від алкогольної залежності, а також поведінці обвинуваченого під час судового розгляду, який надав суду покази, як не узгоджуються з іншими доказами у провадженні, з метою уникнення кримінальної відповідальності. До того ж, потерпіла звертає і на механізм завдання обвинуваченим тілесних ушкоджень потерпілому, які як правильно встановлено судом свідчать про спрямованість умислу останнього на вбивство потерпілого.

Враховуючи викладене, потерпіла просить вирок суду змінити в частині призначення покарання обвинуваченому.

Захисник ОСОБА_15 також оскаржив вказаний вироку, однак в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 12.11.2025 року обвинувачений ОСОБА_8 в присутності адвоката відмовився від його послуг, через неузгодженість їх правової позиції у цьому кримінальному провадженні та відмовився від його апеляційної скарги, що підтримав адвокат,внаслідок чого, враховуючи думку учасників провадження, керуючись положеннями ст. 403 КПК України, апеляційний суд не переглядає рішення суду за вказаною апеляційною скаргою.

Не погоджуючись з апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_10 обвинувачений ОСОБА_8 подав заперечення, в яких наводячи доводи на спростовування цієї скарги, просив її залишити без задоволення.

Не погоджуючись з апеляційною скаргоюобвинуваченого ОСОБА_8 потерпіла подала заперечення, в яких просила його апеляційну скаргу залишити без задволення.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого і з викладених у ній підстав, просили її задовольнити, вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Проти задоволення апеляційної скарги потерпілої заперечували.

Прокурор, потерпілі та їх представники заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вважали її необгрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Потерпілі та їх представники стосовно апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_10 покладалися на розсуд суду.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Щодо клопотання обвинуваченого про повторне дослідження доказів.

Під час апеляційного перегляду обвинуваченим було заявлено клопотання про повторне дослідження доказів у провадженні, а саме згоду ОСОБА_8 на проведення огляду приміщення його вкартири від 06.10.2018 року; протокол огляду місця події від 06.10.2018, клопотання слідчого про проведення огляду житла від 06.10.2018; ухвалу слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_7 від 06.10.2018; протокол огляду трупа від 06.10.2018; протокол допиту лікаря ОСОБА_26 від 06.10.2018; відеозапис з нагрудної камери ДМ №4622 екіпажу 223; протокол перегляду відеозапису від 08.10.2018; висновок СМЕ №2165/868-Е від 01.11.2018; акт дослідження (обстеження) трупу ОСОБА_19 №2165 від 01.11.2018; постанову заступника прокуроар Дніпропетровської області від 09.10.2018; протоколи проведення слідчого експерименту від 17.10.2018 та від 24.10.2018 зі стенограмами до них за участю обвинуваченого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_21 ; висновок судової-психіатричної ОСОБА_8 №364 від 14.12.2018; Висновок від 20.01.2016 за матеріалами ЖЕО №1285 за заявою на 102 ОСОБА_27 , що її син пошкодив замок; висновок експерта №222-2018/о від 05.03.2018; витяг ЄРДР від 12.12.2018 №42018040000001521; постанову прокурора від 20.12.2018 про об'єднання кримінальних проваджень; постанову від 21.03.2019 про закриття кримінального провадження №42018040000001521; висновок експерта №1096 від 20.11.2018; постанову прокурора від 15.03.2019 про об'єднання кримінальних проваджень за ч. 3 ст. 136 КК ; постанову прокурора від 15.03.2019 про об'єднання кримінальних проваджень за ч. 1 ст. 396 КК України; постанову прокурора від 21.03.2019 про виділення з кримінального провадження №12018040640002555 в окреме провадження за ч. 3 ст. 136, ч. 1 ст. 396 КК України; висновок комісійної СМЕ №28 від 19.02.2019, а також допитати свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 , ОСОБА_32 .

Частиною 3 ст. 404 КПК України передбачено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

У даному кримінальному провадженні такої умови апеляційним судом не встановлено, а клопотання обвинуваченого про дослідження доказів, не містить обґрунтованих мотивів щодо необхідності повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, оскільки сторона захисту не погоджується із оцінкою зібраних доказів, тоді як умовами для повторного дослідження доказів у кримінальному провадженні є те, що докази судом першої інстанції досліджено неповно або з порушенням, а також може дослідити докази, які не досліджувалися.

Сам по собі факт незгоди обвинуваченого з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення, не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.

ІНФОРМАЦІЯ_8 неодноразово наголошував на тому, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося в суді першої інстанції, оскільки це суперечить основним засадам кримінального провадження. (Постанова ККС ВС від 27.09.2022 у справі №554/675/20).

Повторне дослідження обставин є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність законних підстав та аргументованих доводів про таку необхідність. (Постанова ККС ВС від 16.06.2021 у справі №154/2975/17).

До того ж, такі докази як клопотання слідчого про проведення огляду житла від 06.10.2018; протокол допиту лікаря ОСОБА_26 від 06.10.2018; висновок від 20.01.2016 за матеріалами ЖЕО №1285 за заявою на 102 ОСОБА_27 , що її син пошкодив замок; витяг ЄРДР від 12.12.2018 №42018040000001521; постанову прокурора від 20.12.2018 про об'єднання кримінальних проваджень; постанову від 21.03.2019 про закриття кримінального провадження №42018040000001521; постанову прокурора від 15.03.2019 про об'єднання кримінальних проваджень за ч. 3 ст. 136 КК ; постанову прокурора від 15.03.2019 про об'єднання кримінальних проваджень за ч. 1 ст. 396 КК України; постанову прокурора від 21.03.2019 про виділення з кримінального провадження №12018040640002555 в окреме провадження за ч. 3 ст. 136, ч. 1 ст. 396 КК України не досліджувалися судом першої інстанції та сторона захисту не заявляла клопотання про їх дослідження в суді першої інстанції, погоджувалася з порядком дослідження доказів, встановленим судом. При цьому, обвинуваченому було відомо про наявність вказаних доказів у кримінальному провадженні, оскільки такі були відкриті йому в порядку ст. 290 КПК України, долучені до матеріалів кримінального провадження, з яким обвинувачений неодноразово ознайомлювався в суді першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що клопотання сторони захисту, не містить обставин, які б свідчили про дослідження місцевим судом доказів не повністю або з порушеннями, а тому воно задоволенню не підлягає.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах поданих апеляційних скарг.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, указані вимоги закону в ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_8 дотримано в повному обсязі.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показів самого обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , ОСОБА_18 , свідків ОСОБА_31 , ОСОБА_33 , ОСОБА_21 , ОСОБА_30 , ОСОБА_34 , ОСОБА_29 , ОСОБА_35 та ОСОБА_28 , ОСОБА_36 , ОСОБА_25 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_24 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , експертів ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , а також письмових доказів, які зібрані під час досудового розслідування та безпосередньо досліджені судом., зміст яких детально викладений у вироку суду.

Зокрема, як видно з показів свідків ОСОБА_31 та ОСОБА_33 , що 06.10.2018 вони перебували вдома в ОСОБА_8 де на кухні разом з обвинуваченим, потерпілим ОСОБА_19 свідком ОСОБА_21 вживали алкогольні напої, сиділи розмовляли, сварок не було. Приблизно о 02 год 00 хв, вони пішли спати в кімнату, де їм постелила ОСОБА_21 . При цьому, свідок ОСОБА_45 прокинулася раніше, та вийшовши до коридору побачила що на підлозі лежить ОСОБА_19 , який нічого не говорив та глибоко дихав, їй так здалося, й поряд з ним знаходились тільки ОСОБА_8 та ОСОБА_21 . Потім вона розбудила ОСОБА_46 . При цьому, вказані свідки зазначили, що ножа в тілі ОСОБА_19 чи біля нього вони не бачили.

Тобто з показів цих свідків видно, що в ніч коли сталася подія, вони дійсно перебували в квартирі ОСОБА_8 , однак пішли спати та нічого не бачили, й коли прокинулися в квартирі, окрім ОСОБА_19 , який лежав на підлозі, свідка ОСОБА_21 , яка була біля нього та обвинуваченого ОСОБА_8 , який нервував, нікого не було.

Про наявність в квартирі інших осіб тієї ночі не повідомляли і свідок ОСОБА_21 та обвинувачений ОСОБА_8 , як під час досудового розслідування так і під час судового слідства.

Покази свідка ОСОБА_21 стосовно осіб, які перебували в квартирі ОСОБА_8 та які залишися на кухні після того, як ОСОБА_31 і ОСОБА_45 пішли спати, та стосовно того, що дівчата прокинулися та вийшли з кімнати лише тоді коли потерпілий лежав на підлозі в коридорі, узгоджуються з показами цих свідків.

До того ж, з показів свідка ОСОБА_36 , який був складі бригади, яка приїхала на виклик на АДРЕСА_4 , видно, що по приїзду на місце події в квартирі, в коридорі, на підлозі лежав чоловік без ознак життя, у якого в області серця була колото-різана рана та був ще був чоловік та ще якась жінка. Ножа ні в рані, ні поряд з трупом не було.

Допитані судом свідки ОСОБА_30 , ОСОБА_47 , ОСОБА_29 , ОСОБА_48 та ОСОБА_28 , пояснювали, що по приїзду на місце, в квартирі вони побачили лікарів, в коридорі на підлозі вони побачили труп чоловіка, на футболці якого в районі грудної клітки був розріз. В квартирі знаходились три жінки та ОСОБА_8 . Тілесних ушкоджень та слідів крові на присутніх не було. ОСОБА_8 був з голим торсом, в шортах та носках, поводив себе спокійно, на питання, що сталося в квартирі, відповів, що не знає. Біля трупа знаряддя злочину не було.

До того ж, з показів свідка ОСОБА_25 , видно, що приїхавши додому до ОСОБА_8 , він побачив в коридорі квартири на підлозі труп ОСОБА_19 . В квартирі була ОСОБА_21 , з якою в нього були дружні стосунки, яка повідомила йому, що ОСОБА_8 вбив ОСОБА_19 . Потім він поїхав до ІНФОРМАЦІЯ_9 , де перебував ОСОБА_8 , який сказав йому, що він вбив свого друга ОСОБА_19 ..

Тобто з показів цих свідків видно, що по приїзду на місце події в квартирі були, окрім працівників поліції та медичних працівників, лише обвинувачений ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_31 та ОСОБА_49 . При цьому, знаряддя вчинення злочину ні в тілі потерпілого, ні поруч з ним не було, а ОСОБА_8 був з оголеним торсом, без футболки, що підтверджується і дослідженими судом відеозаписами з нагрудних камер працівників патрульної поліції, на яких зафіксовано, що коли працівники поліції прибули у квартиру АДРЕСА_3 , там знаходився обвинувачений ОСОБА_8 , свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_31 та ОСОБА_49 . На підлозі, в коридорі знаходилось тіло потерпілого ОСОБА_19 ..

До того ж, висновками експертів №1179 від 15.11.2018, №1144 від 14.11.2018 встановлена група крові потерпілого ОСОБА_19 та обвинуваченого ОСОБА_8 .

Згідно з висновками експертів №1146 від 15.11.2018 та №1095 від 20.11.2018 на футболці, джинсових штанах, трусах встановлено наявність крові людини, можливість походження якої не виключається від потерпілого ОСОБА_19 або можливість походження крові від ОСОБА_8 лише у якості домішку, при умові обов'язкової присутності крові від потерпілого ОСОБА_19 . В піднігтьовому вмісті нігтьових зрізів з лівої руки трупа ОСОБА_19 (об?єкт N?2) встановлено наявність крові та виявлений білок людини. Крім того, в цитологічних препаратах з об?єктів N?N?1;2 виявлені клітини середніх і глибоких шарів епідермісу, та виявлений білок людини. При цитологічному дослідженні клітин в об?єктах N?N?1;2 встановлено їх належність особі чоловічої генетичної статі. Отриманий результат дослідження не виключає походження крові, виявленої в піднігтьовому вмісті нігтьових зрізів з лівої руки трупа ОСОБА_19 (об?єкт N?2) - від особи (осіб), а походження клітин середніх і глибоких шарів епідермісу, виявлених в піднігтьовому вмісті нігтьових зрізів з обох рук трупа ОСОБА_19 (об?єкти N?N?1;2) - від чоловіка (чоловіків) з групою крові АВ з супутнім антигеном Н ізосерологічної системи АВ0, у тому числі і від самого потерпілого ОСОБА_19 , беручи до уваги групову належність його крові. Оскільки, при серологічному дослідженні крові в об?єкті N?1 та клітин в об?єктах N?N?1;2 були виявлені антигени, які також властиві крові гр-на ОСОБА_8 , а саме антигени В і Н ізосерологічної системи АВ0, то не виключається домішок крові та клітин в даних об?єктах і від гр-на ОСОБА_8 . В піднігьовому вмісті нігтьових зрізів з обох рук гр-на ОСОБА_8 (об?єкти N?Ne3;4) наявність крові не встановлено, клітини епітелію з ядрами та мікрочастки тканин людини в цитологічних препаратах з об?єктів N?N?3;4 не виявлені, знайдені лише лусочки поверхневого шару епідермісу, непридатні для цитологічного дослідження.

З висновків експертів №2165/686-Е від 01.11.2018, №1237-МК від 14.12.2018, №222-2018/о від 05.03.2019 та №072-9-2019 від 04.03.2019 видно, що у потерпілого ОСОБА_19 виявлено: колото-різане поранення грудей з ушкодженням м?яких тканин, лівої легені, перикарду, серця, яке спричинене пласким колюче-ріжучим предметом, типу клинка ножа, що мав гостре лезо та П-подібний обух. Смерть ОСОБА_19 настала внаслідок проникаючого сліпого колото-різаного поранення грудної клітини (складові якого наведені в підпункті б)) з ушкодженням верхньої частки лівої легені та серця, що супроводжувалось кровотечою та розвитком гемотампонади (наявність рідкої крові та її згортків) перикарду (навколосерцевої сорочки).

З протоколу огляду місця події від 06.10.2018 видно, що в ході огляду на кухні було виявлено та вилучено 9 ножів, й відповідно до висновку експерта №072-9-2019 від 04.03.2019, рана на клапті шкіри від трупу ОСОБА_19 могла бути спричинена клинком наданого на дослідження ножа під N?1, що було підтверджене і висновком експерта №222-2018/о від 05.03.2019.

Вищезазначеними доказами підтверджено, що колото-різане поранення грудей з ушкодженням м?яких тканин, лівої легені, перикарду серця, від якого настала смерть ОСОБА_19 , спричинене пласким колюче-ріжучим предметом, типу клинка ножа, що мав гостре лезо та П-подібний обух, а саме ножем вилученим в ході огляду місця події на кухні квартири.

При цьому, як видно з показів свідка ОСОБА_21 після того як ОСОБА_31 і ОСОБА_45 пішли спати, між потерпілим ОСОБА_19 та обвинуваченим ОСОБА_8 виникла суперечка на фоні якої, між ними відбулася штовханина, після якої ОСОБА_8 побіг в коридор та зупинився біля вхідних дверей, а ОСОБА_19 прослідував за ним. В той же час свідок вказувала, що саме ОСОБА_19 правою рукою, в якій був ніж, замахувався на ОСОБА_8 в районі лівого вуха, а ОСОБА_8 різко зверху вниз відштовхнув його руку, від чого ОСОБА_19 вдарився о двері кімнати, впав на підлогу та вдарився головою. Після чого вона викликала швидку допомогу та побачила, що на футболці ОСОБА_19 почала з'являтись пляма крові та поріз в районі грудей. До того ж, свідок вказувала, що куди подівся ніж вона не бачила, однак його ні в тілі потерпілого ні біля нього не було. Аналогічні обставини свідок ОСОБА_21 зазначала і в ході проведення з нею слідчого експерименту, про що свідчить протокол від 24.10.2018 зі стенограмою та відеозапис до нього.

Про аналогічний розвиток події під час досудового розслідування та в ході судового розгляду зазначав і обвинувачений ОСОБА_8 , наполягавши на тому, що саме потерпілий взяв ніж на кухні та намагався завдати удару ним, однак він захищаючись своїми руками відбив удар, відштовхнувши потерпілого за руку в якій був ніж від себе, а також відтворював вказані обставини під час проведення з ним слідчого експерименту, про що свідчить протоколом від 17.10.2018 зі стенограмою до нього, та відеозапис до нього.

На підставі отриманих в ході проведення слідчих експериментів з обвинуваченим та свідком фактичних даних було проведено експертизи, та складено висновок експерта №222-2018/о від 05.03.2019, згідно з яким дані, які викладені та продемонстровані ОСОБА_8 та ОСОБА_21 в ході проведення з ними слідчих експериментів взагалі не містять посилань про «самостійне» спричинення ОСОБА_19 собі колото-різаного поранення грудної клітини; спосіб спричинення ОСОБА_19 синця у верхній третині шиї справа не суперечить наявним судово-медичним даним - дія (за механізмом здавлення) пальця руки (тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту) ОСОБА_8 в ділянку шиї ОСОБА_19 ; спосіб спричинення ОСОБА_19 колото-різаного поранення грудної клітини (без акцентування уваги (що не відображено в слідчих експериментах) на розташування клинка ножа в руці ОСОБА_19 (обух/лезо), на траєкторію руху правої руки ОСОБА_19 (зріст ОСОБА_19 /зріст ОСОБА_8 ) з урахуванням розташування клинка ножа в руці ОСОБА_19 (обух/лезо), на встановлений даною експертизою спосіб вилучення клинка ножа з тіла потерпілого) не суперечить наявним судово-медичним даним - дія клинка ножа в ділянку лівої частини грудної клітини ОСОБА_19 в напрямку зверху вниз, зліва направо та спереду назад.

Також висновком експерта №28 від 19.02.2019, встановлено, що покази підозрюваного ОСОБА_50 та свідка ОСОБА_21 відносно механізму, умов та обставин заподіяння ножової рани потерпілому ОСОБА_19 не знаходяться в протиріччі з механізмом спричинення тілесних ушкоджень, встановленим судово-медичною експертною комісією.

Зокрема, враховуючи покази свідка ОСОБА_21 , обвинуваченого ОСОБА_8 , протоколи проведення слідчих експериментів та висновки вказаних вище експертиз сторона захисту в суді першої інстанції наполягала на тому, що обвинувачений ОСОБА_8 перебував в стані необхідної оборони та захищався від озброєного нападу потерпілого.

Перевіряючи вказані доводи сторони захисту суд належним чином проаналізував покази обвинуваченого, потерпілих, свідків та письмові докази у кримінальному проваджені та дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Зокрема суд виходив з того, що за приписами частин 1, 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Отже, для правильного визначення, чи діяла особа в стані оборони та чи залишалися її дії в межах необхідності для оборони або перевищили ці межі, суд має оцінити наявність чи відсутність суспільно небезпечного посягання і, в разі його наявності, - якщо характер посягання не підпадає під ознаки, зазначені в ч. 5 ст. 36 КК України, - оцінити відповідність захисту небезпечності посягання.

Проаналізувавши докази у провадження, оцінивши конкретні обставини, суд дійшов переконливого висновку про те, що обставини справи в повному обсязі спростовують будь-яку самооборону з боку обвинуваченого, оскільки сила та напрямок завданого обвинуваченим ОСОБА_8 ножового удару, від якого наступила смерть потерпілого ОСОБА_19 , переконливо свідчить про те, що ОСОБА_8 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечний характер і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого.

Разом з цим колегія суддів додатково звертає увагу на те, що експертами у висновках №222-2018/о від 05.03.2019 та №28 від 19.02.2019 хоча і встановлено спроможність версії обвинуваченого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_21 , однак вказані висновки ними було зроблено лише стосовно механізму занурення клинка ножа, оскільки дані, які викладені та продемонстровані ОСОБА_8 та ОСОБА_21 в ході проведення з ними слідчих експериментів не містили посилання на механізм вилучення ножа з тіла потерпілого (вони стверджували, що після падіння потерпілого, ножа вони не бачили, а виявили лише рану в районі грудної клітини).

При цьому, відповідно до висновку експерта №072-9-2019 від 04.03.2019, виявлене при експертному дослідженні ушкодження на клапті шкіри є колото-різаною раною, яка утворилась від дії плаского гострого колюче-ріжучого предмету, типу клинка ножа, що мав обух з добре вираженими ребрами з однієї сторони та гостре лезо з іншої. Наявність додаткового розрізу, який продовжується ліворуч та донизу від нижнього кінця основного розрізу рани та має прямолінійну форму вказує на те, що вказана рана утворилась при складній дії травмуючого предмету, тобто при вилученні клинка ножа з поворотом його проти годинникової стрілки.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що експертами ОСОБА_51 та ОСОБА_52 повністю спростовано версію сторони захисту з приводу самостійного нанесення потерпілим виявленого у нього тілесного ушкодження, у вигляді колото різаної рани, яка утворилася від складної дій ножа в два етапи, а саме внаслідок занурення клинка ножа та його вилучення.

Відтак, враховуючи покази обвинуваченого та свідка ОСОБА_21 про те, що після того, як обвинувачений двома руками, не торкаючись ножа, відштовхнув його від себе, й потерпілий відійшов на декілька кроків назад, вдарився головою об двері та впав на підлогу, а також те, що відразу після після падіння потерпілого ножа в його тілі, в руках чи поруч з ним не було, й обвинувачений та свідок, які весь цей час були поруч з потерпілим, не чули звуку падіння ножа, й що ніж, яким було завдано поранення, виявлено в іншій кімнаті - на кухні, без слідів крові, відповідно до висновків експертиз, вилучення ножа з тіла супроводжувалося складною дією із поворотом клинка проти годинникової стрілки, що виключає можливість самостійного його вилучення потерпілим, суд дійшов висновку, що версія сторони захисту про те, що потерпілий, тримаючи ніж у руці, напав на обвинуваченого, який, не торкаючись ножа, лише вивернув руку потерпілого та відштовхнув її, є нелогічною, та спростовуються матеріалами кримінального провадження. До того ж, за такого розвитку подій ніж не міг непомітно для свідка ОСОБА_21 зникнути з місця події та опинитися на кухні без слідів крові.

Також, за показами самого обвинуваченого та свідка ОСОБА_21 наданими в суді першої інстанції, остання після падіння потерпілого, постійно перебувала поруч з ним, що виключає можливість приховання нею ножа.

Вказані обставини та відсутність футболки в яку був одягнений обвинувачений ОСОБА_8 , відсутність у обвинуваченого ОСОБА_8 у піднігтьовому вмісті нігтьових зрізів з обох рук крові, поведінка обвинуваченого, пов'язана з переміщенням та очищенням ножа, вказують саме на спробу зачистити та приховати знаряддя злочину та обставини вчинення злочину, що несумісне з добросовісною поведінкою особи, яка діяла в стані необхідної оборони, з версією випадковості або захисту від неправомірних дій потерпілого.

До того ж, як встановлено судом обвинувачений ОСОБА_8 разом з потерпілим ОСОБА_19 вживали алкогольні напої, чого не заперечував обвинувачений, підтвердили допитані судом свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_45 та ОСОБА_31 , й що було обгрунтовано визнано судом, як обставина, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

З показів потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 та ОСОБА_24 , видно, що обвинувачений раніше зловживав алкогольними напоями та в стані алкогольного сп'яніння вів себе агресивно. При цьому, свідки ОСОБА_39 та ОСОБА_25 зазначали, що на весіллі у ОСОБА_53 , обвинувачений ОСОБА_8 , будучи в стані сильного алкогольного сп'яніння кидався з ножем, а свідок ОСОБА_24 , яка є колишньою дружиною обвинуваченого зазначала, що ОСОБА_8 в стані алкогольного сп'яніння ставав агресивним, бив посуд, міг вдарити її та одного разу, під час їх сварки він кидався на неї з ножом, а також вона вказувала, що обвинувачений лікувався у лікаря з приводу алкогольної інтоксикації.

Про агресивність потерпілого в стані алкогольного сп'яніння вказували лише свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_54 , які є близькими особами обвинуваченому, всі інші допитані судом свідки охарактеризували потерпілого виключно як особу, яка не зловживає алкогольними напоями, не є агресивною, а також спокійним, виваженим, дружелюбним.

За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що після конфлікту та штовханини між обвинуваченим та потерпілим на кухні, саме потерпілий ОСОБА_19 взяв ніж на кухні та намагався ним завдати удару обвинуваченому.

Крім того, колегія суддів звертає на те, що як видно з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 на той час працював в ТОВ “ ІНФОРМАЦІЯ_10 » на посаді юриста, а відтак розумів наслідки своїх дій та користуючись своїми знаннями, вчинив дії спрямовані на зменшення своєї відповідальності та знищення слідів злочину.

При цьому, обвинувачений будучи особою з вищою юридичною освітою не міг не розуміти, що знаряддя злочину є важливим доказом у кримінальному провадженні і за умови можливості встановлення наявності на рукоятці ножа відбитків пальців потерпілого, вказане могло б свідчити виключно на користь його версії, а відтак в такому випадку у нього не було б необхідності його зачищення та приховання.

Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що фактично єдиний очевидець події - свідок ОСОБА_21 є заінтересованою особою у цьому провадженні, оскільки на час події вона перебувала з обвинуваченим у фактичному цивільному шлюбі, проживала разом з ним, про що свідчать і покази цього свідка і покази обвинуваченого, які вказували про те, що в майбутньому мали плани на спільне життя, весілля та спільних дітей.

А відтак, колегія суддів вважає, що до показів цього свідка в частині механізму розвитку як самої події після штовханини на кухні (хто тримав ніж, яким чином було нанесено удар) так і того, що відбувалося безпосередньо після (зникнення знаряддя вчинення злочину), слід відноситися критично, й аналогічну версію обвинуваченого слід вважати його стратегією захисту.

Таким чином, оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що версія сторони захисту є недоведеною, суперечить встановленим фактичним даним та спростовується дослідженими доказами.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що суд безпідставного не врахував довідку з медичного закладу, де зазначені тілесні ушкодження виявлені у ОСОБА_8 , оскільки вказана довідка є копією, яка завірена штампом Відділу розслідування злочинів проти життя та здоров'я особи СУ ГУНП в Дніпропетровській області та відомості зазначені в ній узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні.

З вказаної довідки видно, що у ОСОБА_8 по задній та боковій поверхні шиї, в області спини маються області гіперемії із синцями, зі слід ОСОБА_8 вказані тілесні ушкодження ним були спричиненні йому його товаришем.

Зокрема з врахуванням вказаної довідки було проведено та складено висновок №582е від 21.02.2019 згідно з яким у обвинуваченого ОСОБА_8 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: синців на задній та бічній поверхні шиї і в області спини, які були спричинені від механічної дії тупого твердого предмету (предметів) або при ударі об такий (такі).

Разом з цим, наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 синців на задній та бічній поверхні шиї і в області спини, повністю узгоджується зі встановленими та визнаними судом доведеними фактичними обставинами кримінального провадження, за яких в ході виниклого словесного конфлікту між ОСОБА_8 та ОСОБА_19 , на кухні квартири, який переріс в обоюдну штовханину, під час якої ОСОБА_8 та ОСОБА_19 спричинили один одному синці.

Про взаємну штовханину між обвинуваченим та потерпілим вказували, як сам ОСОБА_8 так і свідок ОСОБА_21 , й механізм якої було розкрито ними і в ході проведення слідчих експериментів.

Відповідно до акту судово-медичного дослідження №2165 від 01.11.2018 висновку експерта №222-2018/о від 05.03.2019 при судово-медичному дослідженні трупу ОСОБА_19 , зокрема було виявлено синець у верхній третині шиї справа, який утворився від дії тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту (в тому числі від дії пальця руки людини).

При цьому, висновком експерта №222-2018/о від 05.03.2019 встановлено, що дані, які викладені та продемонстровані ОСОБА_8 та ОСОБА_21 в ході проведення з ними слідчих експериментів, а саме спосіб спричинення ОСОБА_19 синця у верхній третині шиї справа не суперечить наявним судово-медичним даним - дія (за механізмом здавлення) пальця руки (тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту) ОСОБА_8 в ділянку шиї ОСОБА_19 .

Цими доказами повністю підтверджується що між обвинуваченим та потерпілим на кухні дійсно відбувся конфлікт та взаємна штовханина, в ході чого вони отримали тілесні ушкодження у вигляді синців, які за ступенем тяжкості є легкими.

Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені вище висновки експертів за результатами проведення відповідних експертиз установлюють наявність у обвинуваченого легких тілесних ушкоджень, які не характерні тим ушкодженням, спричинення потерпілим яких могли створювати загрозу життю та здоров'ю ОСОБА_8 , унаслідок чого він міг перебувати у стані необхідної оборони і, що могло стати причиною того, що він схопив ніж та наздогнавши потерпілого наніс йому удар в серце, спричинивши колото-різане поранення грудей з ушкодженням м?яких тканин, лівої легені, перикарду, серця, з раньовим каналом довжиною 13 см, який проходить крізь м?які тканини грудей, проникає у ліву плевральну порожнину у 3-му міжребер?ї, потім крізь верхню долю лівої легені і перикард, а наприкінці проникає крізь стінку лівого шлуночка у його порожнину, від чого настала смерть потерпілого.

Таким чином, наявність у обвинуваченого синців, які останній отримав в ході штовханини з потерпілим на кухні, не спростовує висновки суду про те, що після фактичного закінчення конфлікту саме обвинувачений навмисно взяв ніж на кухні, прослідував за потерпілим до коридору та перешкоджаючи потерпілому покинути квартиру наніс йому удар ножем з великою силою в життєво-важливий орган - серце, та не перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони.

При цьому, матеріалами кримінального провадження не встановлено достатніх доказів на підтвердження того, що з боку потерпілого мало місце таке суспільно небезпечне посягання, яке обумовило з боку ОСОБА_8 невідкладну необхідність в заподіянні шкоди для негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання, а навпаки потерпілий не становив для обвинуваченого та інших осіб будь-якої загрози і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання на нього з боку потерпілого у обвинуваченого не виникало.

Відтак враховуючи те, що фактично суспільна небезпека та реальне посягання на життя ОСОБА_8 , а саме напад потерпілого з ножем на обвинуваченого, не підтверджується жодними доказами, колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що обвинувачений ОСОБА_8 не перебував у стані необхідної оборони в момент застосування застосування ножа, й визначальним у поведінці обвинуваченого було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити потерпілому шкоду (розправитися), через конфлікт на кухні.

За таких обставин, суд першої інстанції, врахувавши спосіб, обставини, характер, послідовність, локалізацію тілесного ушкодження, механізм його спричинення, знаряддя злочину, динаміку дій обвинуваченого, правильно встановив, що обвинувачений при заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_19 , який не представляв для нього небезпеки, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їхні негативні наслідки та бажав їхнього настання.

Таким чином, у цьому кримінальному провадженні суд чітко встановив наявність у діях обвинуваченого умислу на заподіяння смерті потерпілому.

Згідно з установленими судом першої інстанції обставинами, обвинувачений ОСОБА_8 після конфлікту на кухні, схопив ніж та прослідувавши за потерпілим до коридору, цілеспрямовано й усвідомлено завдав ОСОБА_19 зі значною силою удар ножем у життєво важливий орган - серце, що свідчить про те, що він не міг не передбачити, що в результаті цих дій настане смерть потерпілого.

Спосіб і засіб вчинення злочину були обрані ним відповідно до поставленої цілі, характер та локалізація заподіяного ушкодження беззаперечно вказують на те, що він через конфлікт бажав настання смерті ОСОБА_19 і діяв з прямим умислом на його вбивство.

При цьому, всупереч твердженням сторони захисту, судом, на підставі показів обвинуваченого, потерпілих та свідків, було встановлено і мотив злочину, скоєного ОСОБА_8 , а саме конфлікт з потерпілим, злість до останнього, раптово виниклі неприязні відносини з цього приводу та особлива неприязнь через конфлікт між ними, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

За таких обставин, суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, маючи прямий умисел на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_19 , наніс йому удар ножем у грудну клітину з такою силою та в такому напрямку, який свідчить про намір заподіяти смерть ОСОБА_19 .

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

При цьому, всупереч доводам обвинуваченого, наявних у провадженні доказів достатньо для обґрунтованого твердження про доведеність вини обвинуваченого поза розумним сумнівом, а тому той факт, що органом досудового розслідування не в повній мірі виконано план слідчих розшукових дій, не вилучено записи з камер спостереження, не здійснено тимчасові доступи, не проведено судово-молекулярну генетичну експертизу волосини, жодним чином не впливає на повноту та всебічність проведеного слідства та жодним чином не спростовує вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Разом з цим, колегія суддів ставиться критично до версії обвинуваченого стосовно того, що він взагалі не причетний до вказаної події, оскільки він також пішов спати та на кухні з потерпілим залишилися лише свідок ОСОБА_21 , й можливої причетності до вбивства ОСОБА_19 інших осіб.

Колегія суддів наголошує на тому, протягом всього часу здійснення кримінального провадження та безпосередньо у суді першої інстанції наполягав на тому, що він захищався від нападу потерпілого, й не заперечував того, що після того, як ОСОБА_31 та ОСОБА_45 пішли спати, на кухні залишилися лише він, ОСОБА_19 та ОСОБА_21 , після чого між ним та ОСОБА_19 виник словесний конфлікт, в ході чого останній повалив його на підлогу, після того як він вирвався від нього та побіг до коридору, за ним прослідував ОСОБА_19 та напав на нього з ножем в руках.

Жодних інших версій подій не заявляв, хоча мав реальну можливість, зважаючи на те, що є дієздатним, мав 5 захисників, з березня 2022 року не перебував під вартою, та мав можливість повідомити про свою невинуватість безпосередньо під час розгляду справи у суді першої інстанції та досудового розслідування. В той же час версія обвинуваченого про його непричетність до вбивства ОСОБА_19 , яка істотно відрізняється від тієї, яку він відстоював в суді першої інстанції, була викладена ним, більше ніж через 7 років від самої події, після ухвалення судом обвинувального вироку стосовно нього лише на стадії апеляційного перегляду.

При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що обвинувачений не зміг пояснити чому він більш ніж через 7 років, вирішив “говорити правду» та що заважало йому раніше звернутися до правоохоронних органів з приводу тиску на нього та погроз з боку працівників поліції, чи завідомо неправдих показів свідків у цьому провадженні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений, вказуючи про свою непричетність до інкримінованого йому злочину, зазначає про можливість причетності до вбивства ОСОБА_19 : 1) свідка ОСОБА_21 ; 2) свідків ОСОБА_31 чи ОСОБА_45 ; 3) інших невстановлених, органом досудового розслідування осіб.

Разом з цим, колегія суддів, наголошує на тому, що згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Тобто в даному випадку судовий розгляд проводився стосовно ОСОБА_8 в межах висунутого обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України відповідно до обвинувального акта, яке повністю знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду на підставі безпосередньо досліджених судом доказів.

Колегія суддів зазначає, що наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, зокрема показами свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_55 ОСОБА_56 , ОСОБА_30 , ОСОБА_34 , ОСОБА_29 , ОСОБА_35 та ОСОБА_28 , ОСОБА_36 , ОСОБА_25 , а також письмовими доказами підтверджується, що в квартирі Обліцова вночі 06.10.2018 року перебувало лише 6 осіб, дві з яких дорослі та одна дитина, які перебували в інших кімнатах та спали, й обвинувачений ОСОБА_8 , свідок ОСОБА_21 та потерпілий ОСОБА_19 , який загинув, й жоден свідок не вказував на присутність в квартирі на той час інших осіб, чи наявність у потерпілого конфліктів з присутніми. До того ж, як видно з показів свідка ОСОБА_25 спілкуючись зі свідком ОСОБА_21 на місці події остання йому повідомляла про те, що ОСОБА_8 вбив ОСОБА_19 , а з обвинуваченим вже в ІНФОРМАЦІЯ_11 - він також вказував на свою причетність до вбивства ОСОБА_19 , й аналогічні твердження, окрім іншого, були зафіксовані і на відеозаписах з бодікамер поліцейських.

До того ж, під час досудового розслідування, за заявами потерпілих, перевірялась можлива причетність ОСОБА_21 до вбивства ОСОБА_19 та визнано її неспроможною, й згідно з висновками експертів №1146 від 15.11.2018 та №1095 від 20.11.2018 виявлені клітини в піднігтьовому вмісті нігтьових зрізів з обох рук трупа ОСОБА_19 походять від особи чоловічої статі, що не виключає їх походження від самого потерпілого, але виключає їх походження від свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_31 та ОСОБА_33 , з огляду на те, що вони є особами жіночої статі.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_46 .. ОСОБА_56 були приведені судом до присяги та їм було роз'яснено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправих показів, покази свідків є логічними та послідовними, й викладені у вироку суду з достатньою повнотою, й підстав сумніватися в них, у колегії суддів, як і суду першої інстанції не має.

Об'єктивних даних, які б свідчили про непричетність ОСОБА_8 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин встановлених судом та відображених у обвинувальному вироку, апеляційним судом встановлено не було, й обвинуваченим не надано доказів того, що судовий розгляд було проведено неповно й під час якого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, а також і тому, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Відтак, жодних відомостей, які б вказували на небезпідставність нової версії події, заявленої обвинуваченим, матеріали провадження не містять та стороною захисту не надавались.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що нова версія подій, викладена в суді апеляційної інстанції, є явно надуманою, та викликана виключно прагненням уникнути відповідальності за вчинений особливо тяжкий злочин та не бажанням відбувати покарання пов'язане з позбавленням волі.

Що стосується тверджень обвинуваченого про недопустимість доказів у провадженні.

Згідно з положеннями ст. 86, ст. 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Так, огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Відповідно до вимог ст. 13 КПК не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, окрім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як виняток ч. 3 ст. 30 Конституції України передбачає, що у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Такий виняток встановлено саме у ч. 3 ст. 233 КПК України. Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Однак законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 є власником житла, в якому проводився огляд. Підставою для проведення огляду місця події (житла) стало повідомлення, яке 06.10.2018 року о 04:38 надійшло на службу « НОМЕР_1 », про виявлення трупу ОСОБА_19 . З метою перевірки вказаної інформації та з'ясування події, що відбулася, було здійснено огляд зазначеної квартири, в процесі чого було виявлено труп останнього з ознаками насильницької смерті. Місце виявлення трупа завжди вважається місцем події незалежно від того, де настала смерть певної людини.

Отже, зазначена слідча дія була невідкладною, підставою для її проведення було повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, зафіксоване у належній процесуальній формі, та здійснювалася вона з метою перевірки отриманої інформації, відтак проведення вказаної слідчої дії відповідає приписам статей 233, 237 КПК України. До того ж, ні обвинувачений ні його захисники в суді першої інстанції не заперечували добровільності згоди обвинуваченого на проведення огляду його квартири.

Більш того, після проведення огляду місця події, ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2018 було надано дозвіл на проведення вказаного огляду.

За таких обставин, проведені органом досудового розслідування 06.10.2018 року огляд місця події (житла) та огляд місця події (трупа) здійснені відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а тому згідно з ст. 233 КПК України, й встановлені внаслідок таких слідчих дій докази є допустимими та можуть бути використані при винесенні процесуальних рішень. Відтак, й висновки судових експертиз, які були проведені на підставі даних протоколів огляду місця події (трупа), також є допустимими доказами, а тому підстав для застосування до них доктрини «плодів отруйного дерева», на чому наголошує у скарзі обвинувачений, немає.

Щодо того, що огляд місця події та огляд трупу було проведено слідчою ОСОБА_57 , яка не входить до групи слідчих у цьому провадженні, то вони не заслуговують на увагу з огляду на вищевикладене, оскільки як вже було зазначено огляд місця події був невідкладною слідчою дією та був розпочатий до внесення відомостей до ЄРДР.

До того ж, з клопотання про надання дозволу на проведення огляду місця події до слідчого судді звернувся слідчий СВ Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_58 , який згідно з постановою від 06.10.2018 входив до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні, й всі подальші процесуальні рішення у цьому провадженні приймалися уповноваженими слідчими.

Колегія суддів зауважує і на тому, що стороною захисту в ході судового розгляду в суді першої інстанції не заявлялися клопотання про визнання вказаних доказів недопустимими, та жодних заперечень при дослідженні цих доказів не висловлювалося з цього приводу.

Що стосується тверджень обвинуваченого про застосування до нього працівниками поліції недозволених методів фізичного та психологічного впливу, внаслідок чого, він нібито обмовив себе під час допиту та проведення слідчого експерименту, колегія суддів зважає на таке.

Так, в своїй апеляційній скарзі обвинувачений вказує про те, що під час його перебування в СІЗО до нього приходили різні оперативні співробітники (наказували не змінювати покази) - здійснили психологічний тиск та змусили визнати провину. При цьому, синці на його тілі в нього з'явилися не від вигаданої боротьби між ним та потерпілим ОСОБА_19 , а від побоїв його у відділ поліції. Під час проведення слідчого експерименту йому показували що говорити та робити. Такі дії працівників поліції він обумовлює тим, що потерпілим у цьому провадженні є прокурор, гіпотетична підозрювана - ОСОБА_21 , колишній чоловік якої працював на керівній посаді - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 , яким здійснювалося досудове розслідування, а її рідний брат працює в ІНФОРМАЦІЯ_12 .

Між тим колегія суддів вважає такі твердження обвинуваченого надуманими, та такими що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

За послідовною практикою Верховного Суду (Постанови від 02 березня 2021 року справа № 737/641/17 (провадження № 51-6562км18); від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17 (провадження № 51-4935км19); від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19 (провадження № 51-5690км19); від 19 листопада 2020 року у справі № 640/9837/18 (провадження № 51-1539км20); від 29 жовтня 2019 року у справі № 515/2020/16-к (провадження № 51-2904км18), для того, щоб у компетентних органів виник обов'язок провести розслідування за заявою про застосування методів, які порушують статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, така заява має бути «небезпідставною». Тобто особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати певне підтвердження цим обставинам або, якщо це не можливо з об'єктивних причин, повідомити інформацію, яка дає можливість перевірити, чи має заява певні підстави. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника настільки надмірний тягар доведення, однак за відсутності інформації, яка дає можливість її перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана «небезпідставною» і не створює обов'язку проведення розслідування такої заяви.

Як видно з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_8 був представлений захисником, якого обрав собі сам від самого початку досудового розслідування. Незважаючи на це, ОСОБА_8 вперше заявив про тиск на нього у ході досудового розслідування лише під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, тобто майже через 7 років від часу, коли, за його словами, відбулися стверджувані ним події.

При цьому, ні під час досудового розслідування ні під час судового розгляду в суді першої інстанції, він не звертався з будь якою скаргою на неправомірні дії працівників поліції до прокурора, слідчого судді та/або суду, й заявляючи про вказане в суді апеляційної інстанції обвинувачений не зазначає обставин, які заважали йому протягом тривалого часу повідомити компетентним органам самостійно або за допомогою свого захисника про стверджуване погане поводження з ним, надавши їм можливість провести належне розслідування його заяв.

Також, вказуючи про застосування до нього недозволених методів слідства обвинувачений лише абстрактно зазначає про застосування до нього насильства та інших недозволених дій з боку працівників поліції, не повідомляючи суд про конкретних осіб або способи застосування насильства. Тобто, окрім заяв, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин обвинуваченим суду не надано.

Більше того, заява обвинуваченого про застосування до нього недозволених методів слідства не тільки не містять жодних конкретних даних про час, місце, спосіб зазначеного тиску, а має формальний характер, адже зроблена під час розгляду в суді апеляційної інстанції, тобто через тривалий часовий проміжок, який практично унеможливлює перевірити достовірність її змісту.

Колегія суддів наголошує на тому, що обвинувачений вказує про те, що саме під час проведення слідчого експерименту з ним працівники поліції вказували йому що потрібно говорити та показувати, однак я видно з матеріалів провадження, зокрема з журналів судових засідань та технічних записів до них від 22.04.2020 та від 09.12.2024 при безпосередньому дослідженні судом протоколу проведення слідчого експерименту з обвинуваченим та відеозапису до нього, ні обвинувачений, ні його захисник не заявляли про застосування до нього будь-якого примусу.

Разом з цим, відеозапис слідчих експериментів вказують виключно на добровільність дій обвинуваченого в ході їх проведення та зазначення ним обставин події.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що складені за результатом проведення протоколи слідчих експериментів були підписані обвинуваченим та його захисниками без жодних заперечень та зауважень.

До того ж, з огляду на те, що під час проведення вказаної слідчої дії був присутній захисник, та обвинуваченому були роз'яснені його права та обов'язки, він усвідомлював право мовчати і не свідчити проти себе.

В той же час обвинувачений вказуючи про недозволені методи ведення слідства працівниками працівниками поліції, посилається на те, що його було примушено визнати винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Разом з цим, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційним судом встановлено, що обвинувачений не визнавав вину, як під час досудового розслідування так і суді першої інстанції, і як під час досудового розслідування так і в ході судового розгляду в суді першої та апеляційної інстанції притримувався своєї версії розвитку події, від якої відмовився на стадії апеляційного перегляду.

Більш того, саме на підставі фактичних даних отриманих в ході слідчого експерименту та виявлених у нього тілесних ушкоджень у вигляді синців, обвинувачений будував свою стратегію захисту, вказуючи про самооборону від дій потерпілого.

За таких обставин колегія суддів не вважає заяву обвинуваченого про застосування до нього недозволених методів тиску «небезпідставною» у значенні практики Європейського суду з прав людини і відхиляє доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 щодо того, що пояснення в ході слідчого експерименту ним надано під примусом.

До того ж, протокол слідчого експерименту був не єдиним доказом покладеним в основу обвинувачення, а лише одним із доказів, які були досліджені й оцінені судом першої інстанції в їх сукупності з точки зору належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв'язку.

Що стосується тверджень обвинуваченого про заінтересованість понятих, які залучалися до проведення слідчих експериментів, апеляційний суд зазначає таке.

Положеннями ч. 7 ст. 223 КПК України визначено, що слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для пред'явлення особи, трупа чи речі для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, слідчого експерименту, освідування особи. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані у результатах кримінального провадження. Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.

Отже, КПК забороняє залучати в якості понятих співробітників поліції, пов'язуючи це з можливою їх зацікавленістю у конкретному кримінальному провадженні.

Понятий - це не заінтересована в результатах кримінального провадження особа, яку запрошує слідчий або прокурор для участі у слідчій (розшуковій) дії з метою засвідчення факту, змісту та результатів її проведення. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 514/662/14-к, від 16 березня 2020 року у справі № 203/232/17.

Тобто понятий - це особа, яку запрошують слідчий або прокурор бути присутніми при проведенні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб, трупа і предметів для впізнання, огляду трупа, в тому числі пов'язаного з ексгумацією, освідування особи, відтворенні обстановки і обставин події (слідчий експеримент), або інших процесуальних діях. Ця фізична особа своїм підписом засвідчує відповідність записів у процесуальних документах виконаним діям і має бути особисто не заінтересована у результатах проведених дій, тобто не мати власного процесуального інтересу у кримінальному провадженні.

Наявність вимоги про незаінтересованість понятого у справі свідчить про те, що законодавець із самого початку розглядає понятого не тільки як виконувача виключно посвідчувальної функції, але й як суб'єкта пізнавальної діяльності, оскільки його заінтересованість може призвести до необ'єктивного результату проведення слідчих дій.

При цьому, під «незаінтересованістю» понятого слід розуміти відсутність його власного процесуального інтересу в кримінальному провадженні.

Участь понятих є гарантією правильного безпосереднього сприйняття під час провадження слідчих дій обставин та фактів, що мають значення для кримінального провадження, їх належного фіксування в процесуальних документах. Свідчення понятого базуються на обставинах, свідком яких він був. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 425/217/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 194/1437/15-к.

Так, обвинувачений вказує, що вказує, що задля проведення слідчих експериментів з ним та свідком ОСОБА_21 були запрошені поняті, стосовно яких у нього є сумнів в їх «незаінтересованісті», наводячи при цьому відомості із сайту Судова влада України, про їх можливу судимість,

Разом з тим обвинувачений не зазначив обґрунтованих доводів та не надав документів на підтвердження заявлених фактів, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції.

При цьому, не вказано обвинуваченим належних мотивів та обставин, які могли викликати сумнів у неупередженості цих понятих і як це могло вплинути на об'єктивне встановлення обставин під час проведення слідчих експериментів.

Стороною захисту не було надано доказів зацікавленості вказаних понятих у результатах кримінального провадження, а тому відповідна слідча (розшукова) дія була визнана судом такою, що проведена з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а саме зі складанням протоколу слідчого експерименту, застосуванням безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії та роз'ясненням учасникам їх прав та обов'язків.

Разом з цим, сторона захисту в ході судового розгляду не заявляла клопотань про допит цих понятих, не заявлялось обвинуваченим такого клопотання і в суді апеляційної інстанції.

Суд не наділений повноваженнями самостійно збирати докази, а оцінює лише ті, які були надані йому сторонами, й не може аргументувати свої висновки на голослівних твердженнях сторін, які, окрім як висунутих версій та доводів, жодних доказів на їх підтвердження суду не надають.

Щодо ефективності захисту.

Так обвинувачений стверджує, що він обмовляв себе під час досудового розслідування та судового розгляду в внаслідок того, що він не мав спеціальних знань, а його захист адвокатом ОСОБА_15 був неефективним.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що з матеріалів кримінального провадження видно, що під час досудового розслідування та під час розгляду справи в суді першої інстанції захист обвинуваченого здійснювали 5 захисників, а саме ОСОБА_15 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , професійних адвокатів, 4 яких обвинувачений залучав самостійно, а адвоката ОСОБА_61 було залучено ОСОБА_63 , яка є його бабусею.

При цьому, обвинувачений ставлячи під сумнів ефективність його захисту адвокатом ОСОБА_15 не вказує на неефективність виконання обов'язків захисниками ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_66 та ОСОБА_61 , а лише зазначає, що не укладав з ними договорів самостійно за власною волею, і підписи в договорах з ними не його. В той же час про вказані обставин обвинувачений не заявляв суді першої інстанції, не ставив під сумнів їх повноважень у цьому провадженні на здійснення його захисту, та обвинувачений не надає суду доказів того, що він звертався до правоохоронних органів чи органів адвокатського самоврядування з цих обставин.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження видно, що в судовому засіданні 19.09.2022 обвинувачений відмовився від адвоката ОСОБА_61 , у зв'язку з закінченням строку дії договору з нею, був вільним у виборі захисника своїх прав, а отже був обізнаний зі своїми правами, в тому числі, щодо можливості відмовитись або замінити захисника ОСОБА_15 , проте таким правом до ухвалення вироку не скористався.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження та журналів судових засідань захисник ОСОБА_15 реалізовував надані йому законом права, підтримував позицію обвинуваченого, висловлював свої заперечення щодо обставин кримінального провадження на користь ОСОБА_8 та оскаржував судові рішення у цьому провадженні та обвинувальний вироку в суді апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги, подавав заперечення на інші апеляційні скарги.

Водночас, матеріали кримінального провадження не містять об'єктивних даних про неналежне виконання ОСОБА_15 професійних обов'язків адвоката, яке би могло призвести до істотного обмеження прав ОСОБА_8 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, частинами 3, 4 ст. 42 КПК України, або про звернення ОСОБА_17 із відповідними заявами про невиконання або неналежне виконання адвокатом ОСОБА_67 своїх професійних обов'язків до органів адвокатського самоврядування, не встановлено цього і колегією суддів.

При цьому, про відмову від послуг захисника ОСОБА_15 заявив лише на стадії апеляційного перегляду, одночасно змінивши тактику свого захисту та відмовившись від апеляційної скарги адвоката ОСОБА_15 .

Також колегія суддів наголошує на тому, що після ухвалення вироку, обвинувачений самостійно уклав договір з іншим адвокатом - ОСОБА_9 та з матеріалів провадження видно, що обвинувачений є особою з юридичною освітою, а відтак він знав та розумів свої права, користувався ними в ході судового розгляду.

Колегія суддів зауважує, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов'язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що наведені обвинуваченим доводи не дають підстав стверджувати про недотримання судом вимог кримінального процесуального закону та порушення права обвинуваченого на захист.

Що ж стосується тверджень обвинуваченого про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 23, 358 КПК, то колегія суддів не вважає їх необгрунтованими, з огляду на таке.

Так, в апеляційній скарзі обвинувачений зазначає, що стороною обвинувачення до матеріалів справи було долучено 5 томів матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду їх досліджено було не в повному обсязі та більшість з них взагалі не були оголошені в судових засіданнях, й такої можливості не було надано стороні захисту.

З матеріалів провадження, зокрема з журналів та технічних записів судових засідань видно, що 11.07.2020, 15.01.2020 було вирішено питання про обсяг доказів, які будуть досліджуватися, порядок їх дослідження, та за клопотанням прокурора, після заслуховування судом учасників судового провадження, які, зокрема і обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_15 , не заперечували проти задоволення клопотання прокурора, матеріали кримінального провадження у 5 томах були долучені до матеріалів справи. Крім того, прокурором було долучено і перелік доказів, що підлягають дослідженню, з вказаним переліком були ознайомлені всі учасники, про що свідчить журнал та технічний запис судового засідання від 19.02.2020.

При цьому, письмові докази згідно з узгодженим сторонами переліком, досліджувалися судом в судових засіданнях 19.02.2020, 08.04.2020, 22.04.2020, 05.06.2020, 16.06.2020, 16.07.2020, 09.09.2020, 21.10.2020, 10.11.2020, 14.12.2020, 19.10.2021, 09.12.2024, й як видно з журналів та технічних записів цих судових засідань, сторони були вільними у використанні прав, акцентували увагу на певних доказах, заявляли клопотання про виклик та допит експертів, допит свідків, перегляд відеозаписів, оголошення додаткових доказів, тощо, при цьому, після дослідження письмових доказів, зокрема обвинувачений та його захисник не заявляли клопотань про дослідження додаткових доказів, з числа долучених прокурором, чи витребовування інших доказів.

Також в судових засіданнях 12.07.2021, 31.08.2021, 15.09.2021, 18.11.2021, 19.10.2021, 07.11.2022, 13.03.2023, 17.04.2023, 08.05.2023, 01.08.2023, 11.09.2023, 06.11.2023, 11.12.2023, 08.03.2024, 02.04.2024, 28.10.2024 було допитано свідків та експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 КПК України протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред'явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що зазначені вимоги судом виконано, документи, що містять відомості, які мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження і які було визнано судом доказами, що підтверджують винуватість обвинуваченого, досліджено в судовому засіданні.

Дослідження доказів у суді першої інстанції здійснювалося відповідно до визначеного згідно положень ст. 349 КПК України їх обсягу та порядку, проти якого сторона захисту не заперечувала і не заявляла клопотань про дослідження додаткових документів із числа долучених прокурором матеріалів кримінального провадження. Всі письмові докази, які сторони просили дослідити були оголошені в судовому засіданні, й сторонам була забезпечена можливість ознайомлюватися із ними та, в разі необхідності, ставити запитання. Разом з тим, суд, під час процедури дослідження письмових доказів, узгоджував позицію сторін щодо безпосереднього дослідження цих доказів.

Колегія суддів наголошує на тому, що однією із засад кримінального провадження, закріпленою у п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК, є змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин 1 - 3 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

З матеріалів кримінального провадження видно, що суд повністю дотримався вимог статей 10, 22, 26 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і реалізації наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Суд першої інстанції дотримався вимог статей 23, 358 КПК для забезпечення принципу безпосередності дослідження доказів, що підтверджується технічними записами судових засідань, під час яких були оголошені письмові докази, на які місцевий суд послався у вироку. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті відповідно до вимог КПК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, доводи обвинуваченого про порушення принципу безпосередності дослідження доказів та порушення права на захист при дослідженні доказів, є безпідставними, й судом процедура судового розгляду повністю дотримана. Місцевий суд дав оцінку всім доказам у нарадчій кімнаті .

Поряд з цим колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду учасників кримінального провадження з результатом розгляду цих клопотань.

Крім того, апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду (рішення ВС у справах № 125/2592/18, №236/4268/18).

В межах цього кримінального провадження стороною обвинувачення в межах своїх повноважень повністю доведено обставини, передбачені статтею 91 КПК України, всі заявлені доводи сторони захисту всупереч їх позиції спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку інших доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом, з дотриманням вимог статей 85-87, 89, 94, 95, 228, 350, 358 КПК, правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

Таким чином, за результатом перевірки оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанцій щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, й такі висновки суду ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджуються доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України, зміст яких детально наведено у мотивувальній частині судового рішення.

Отже, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив у повному обсязі всі надані сторонами докази, на підставі яких з'ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, мотивував неврахування окремих із них та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку беззаперечно доводять вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України.

Переконливих і достатніх доводів, які б ставили під сумнів додержання судами приписів статей 84, 91, 94 КПК України, а так само і про те, що судом були відхилені хоча б якісь клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, в апеляційній скарзі обвинуваченого не наведено.

Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 337 КПК, в межах пред'явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_8 надано правильну юридичну оцінку. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Всі інші наведені обвинуваченим доводи в апеляційній скарзі не стосуються розглядуваного кримінального провадження, не спростовують висновків суду про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину та не є підставою для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як про це просить обвинувачений.

Перевіряючи доводи потерпілої щодо невідповідності призначеного судом покарання ОСОБА_8 ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання. Суд першої інстанції врахував в ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, який є особливо тяжким злочином проти життя особи, який представляє дуже велику суспільну небезпеку, вважається найтяжчим злочином проти особи, особу обвинуваченого, який не має судимостей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину, а також відсутність обставин, що пом'якшують покарання та наявність обставин, що обтяжуюють покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння.

Цим обставинам, суд надав у сукупності належну і обґрунтовану оцінку й дійшов законного і справедливого висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 у виді позбавлення волі, в межах санкцій інкримінованого йому кримінального правопорушення, з його реальним відбуванням.

Статтею 414 КПК України як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Водночас доводи потерпілої з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, на переконання колегії суддів, не свідчать про істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим протиправним діянням, як і не свідчать про наявність правових підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворого покарання, навіть за обставин, про які вказує потерпіла у апеляційній скарзі. Отже у цьому провадженні не вбачається підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через м'якість.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що потерпіла в апеляційній скарзі просить ухвалити новий вирок стосовно ОСОБА_8 , призначивши йому покарання, у межах санкції ч. 1 ст. 115 КК України, на більший строк, просить суд апеляційної інстанції змінити вирок суду першої інстанції, що не узгоджується з повноваженнями суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, визначеними ст. 407 КПК України.

Враховуючи викладене, а також те, що потерпіла в свої апеляційній скарзі ставить питання про погіршення правового становища обвинуваченого, при цьому не просить оскаржуваний вирок скасувати, а суд апеляційної інстанції у цьому випадку не може вийти за межі апеляційних скарг, а відтак апеляційна скарга потерпілої не може бути задоволена.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає вирок законним, обґрунтованим, вмотивованим і справедливим, у зв'язку з чим апеляційні скарги обвинуваченого та потерпілої слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м. Дніпра від 20 червня 2025 року, ухвалений стосовно ОСОБА_8 , - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4