Єдиний унікальний номер 757/51204/25-п
Апеляційне провадження № 33/824/2062/2026
23 березня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Журба С.О., вирішуючи питання про поновлення строку на подання апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року, прийняту відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано виннним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605, 60 грн.
Не погоджуючись з постановою суду, 06 березня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу через суд першої інстанції, в якій просить скасувати постанову Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року, та постановити нову постанову, якою закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного праовпорушення. Водночас скаржник подав клопотання про повнолення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, в якому просить поновити цей строк.
Вивчивши матеріали справи та апеляційну скаргу, вважаю, що клопотання про поновлення строку на оскарження постанови суду не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга підлягає поверненню апелянту разом з доданими до неї матеріалами, виходячи з наступного.
За змістом ст.ст. 287, 294 КУпАП, повернення апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення попередньої апеляційної скарги.
Водночас, сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку. При вирішенні питання про поважність наведених причин, мають враховуватися також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне судове рішення.
За таких обставин, реалізація права на повторне звернення з апеляційною скаргою на постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності має бути вчинена у найкоротший термін з моменту отримання ухвали про повернення апеляційної скарги.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 24 липня 2023 року в справі № 200/3692/21 зважаючи на зміст викладених у цій постанові норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вказав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Із матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2026 року через суд першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на постанову Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року, у якій заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року наведені в клопотанні доводи апелянта були відхилені, в поновленні строку на апеляційне оскарження відмовлено, скаргу повернуто особі, яка її подала.
06 березня 2026 року ОСОБА_1 повторно подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції від 22 січня 2026 року, у якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити.
Разом зі скаргою апелянт подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови місцевого суду, в якості підстави для поновлення строку на апеляційного оскарження заявник повторно вказав на те, що копію оскаржуваної постанови отримав лише 07.02.2025 року, тобто обгрунтовував клопотання тими ж обставинами, що вказував в своїй попередній скарзі. Апелянт вказував, що суд апеляційної інстанції помилився при формулюванні оцінки доводів апелянта.
Дослідивши наведені доводи апелянта щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх прийняття.
Наведені в клопотанні доводи апелянта по суті вже були оцінені апеляційним судом, за результатами чого Київським апеляційним судом й було ухвалено відмовити в поновленні строку на оскарження постанови суду першої інстанції та повернути скаргу особі, яка її подала. Апелянт фактично не погоджується з висновками, зазначеними у постанові Київського апеляційного суду від 27 лютого 2026 року. По суті апелянтом здійснюється намагання в позапроцесуальний спосіб оскаржити вищевказану постанову апеляційного суду, що є неприпустимим.
В той же час відповідно до вимог чинного закону апеляційний суд не уповноважений надавати оцінку обґрунтованості та законності висновкам, викладеним у іншій постанові цього ж апеляційного суду.
Звертаючись з даною апеляційною скаргою, крім вже оцінених доводів, скаржник додатково вказав, що розгляд справи відбувався без його участі у зв'зку з тим, що суддя був зайнятий в іншому процесі та його просили написати заяву без участі. Повідомили, що невідомо, яке рішення буде прийняте, секретар судового засідання запевнила, що строк оскарження починає діяти з моменту отримання поштовим зв'язком постанови, телефонні номери апарату судді не повідомили, і до 07 лютого 2026 року він не знав про рішення суду за результатами розгляду протоколу, тому не знав про необхідність оскаржувати рішення суду та аргументи наведені в ньому.
Такі твердження апелянта не можуть бути прийняті апеляційним судом, оскільки не пов'язані із об'єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджали йому вчасно звернутися з апеляційною скаргою.
З матеріалів справи вбачається, що 03.11.2025 року ОСОБА_1 подав письмові заперечення у суді першої інстанції.
Після подачі таких заперечень, судом першої інстанції двічі переносилися судові засідання та вживалися заходи щодо виклику особи, що притягається до адмінстративної відповідальності в судове засідання.
Так, оскаржувану постанову було прийнято Печерським районним судом м. Києва 22 січня 2026 року. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову надіслано судом першої інстанції: 22.01.2026 року, забезпечено надання загального доступу: 26.01.2026 року.
Отже, достовірнно будучи обізнаним про розгляд справи, апелянт не був позбавлений можливості цікавитися її результатом, подавати клопотання про ознайомлення та/або отримання копії постанови, ознайомлюватись з текстом постанови у відкритому реєстрі, та без зайвих зволікань подати апеляційну скаргу в десятиденний строк, однак подаючи апеляційну скаргу 10 лютого 2026 року ОСОБА_1 допустив свідоме зволікання з її поданням.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосереднього, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що необґрунтоване поновлення процесуального строку на оскарження судового рішення порушує принцип юридичної визначеності і перешкоджає своєчасному виконанню рішення суду, яке набуло законної сили.
Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватись у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства»).
В своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що національний суд має право поновити строк на оскарження рішення суду нижчої інстанції, якщо апелянт у відповідному клопотанні наведе причину пропуску цього строку, і суд визнає цю причину поважною. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, справа «Олександр Шевченко проти України» та «Трух проти України». При визначеності наявності поважності причин пропуску, національний суд насамперед має виходити із наявності об'єктивних причин, які унеможливлювали особі вчасно подати апеляційну скаргу, або вчасно вжити заходів до оскарження судового рішення.
Враховуючи викладене, а також те, що питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2026 року вже було предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску строку, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року підлягає поверненню особі, що її подала, як така, що подана після закінчення строку, визначеного ч. 2 ст. 294 КУпАП, а апеляційний суд не знайшов підстав для його поновлення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Відмовити ОСОБА_1 в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Печерського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року.
Апеляційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.О. Журба