справа № 371/609/25
головуючий у суді І інстанції Капшук Л.О.
провадження № 22-ц/824/2638/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
18 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коннової Ніни Іванівни на рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради, про позбавлення батьківських прав, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миронівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України.
Позов обґрунтовано тим, що з 28 січня 2014 року позивач перебував у шлюбі з відповідачкою, після одруження проживав з нею у місті Біла Церква Київської області. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .
Після народження сина відповідач не хотіла за ним доглядати та звернулася із заявою до Київської обласної дитячої лікарні №2 про те, що вона залишає дитину у відділенні патології новонароджених дітей під наглядом медичного персоналу, оскільки дитина її дратує.
Після цієї заяви Білоцерківська обласна дитяча лікарня № 2 передала дитину для догляду позивачу. Оскільки позивач і відповідач на той момент проживали разом, позивач намагався пробудити у відповідача материнську любов до сина. Відповідач переїхала у місто Ржищів Обухівського району Київської області, за місцем проживання своїх батьків, пояснивши, що там їй буде легше з дитиною.
Позивач не заперечував проти переїзду відповідачки, оскільки мав надію, що вона стане прихильнішою до дитини. Позивач бачив, що для мами дитина є небажаною, однак хотів вірити, що в неї прокинуться материнські почуття до сина.
05 березня 2018 року позивач дізнався, що сина госпіталізували до Ржищівської міської лікарні з діагнозом: синдром підвищеної нервової збудливості, функціональний розлад кишківника, дисбіоз кишківника. В лікарні дитина пробула тиждень. Відповідач відмовилася бути з сином, а тому в лікарні з сином був позивач і при виписці з лікарні дитину лікарі виписали для подальшого нагляду за місцем проживання батька в місті Біла Церква. З того часу позивач проживає разом з сином.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано.
Відповідачка жодного разу не поцікавилася сином, не спілкується з ним, участі в утриманні, вихованні дитини не приймає, ніякої матеріальної допомоги на дитину не надає, до дитини не приїздить. З цих підстав позивач звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини. Судовим наказом Білоцерківського міськрайоного суду Київської області від 28 лютого 2022 року аліменти з відповідача було стягнуто.
До цього часу позивач самостійно виховує сина ОСОБА_3 . Для надання належного матеріального забезпечення своїй дитині він весь час працював, повністю та самостійно займався вихованням та опікою сина. З того часу як відповідач залишила їх із сином, вона ні разу не переймалася долею дитини. Всі потреби сина як матеріальні, так моральні і духовні, у повному обсязі забезпечує позивач, він дбає про його здоров'я та медичний догляд.
Відповідачка категорично відмовилася спілкуватися із сином, попри постійні намагання позивача налагодити відносини матері з сином. Вона ігнорує прохання позивача щодо участі в житті дитини, свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів обставин щодо свідомого, злісного ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню сина ОСОБА_3 , якими обґрунтував позовні вимоги про позбавлення батьківських прав відповідача. Позивач не надав достатніх доказів того, що позбавлення батьківських прав відповідача необхідне для забезпечення дотримання чи поновлення прав та/чи інтересів дитини та буде відповідати якнайкращим її інтересам.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Коннова Н.І. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що всі зібрані докази в сукупності і кожний окремо підтверджують умисне ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов'язків, однак суд взагалі не надав даним доказам оцінку, або ж надав неправильну оцінку.
Вказує, що судом був допитаний свідок - дідусь дитини ОСОБА_5 , який показав, що наразі ОСОБА_3 проживає з ним та бабусею. Батька дитини мобілізовано до ЗСУ. Відповідачка ніколи не хотіла дітей, а коли народила дитину, то відмовилася від нього. А з 05 березня 2018 року тобто у віці один місяць і один тиждень батько дитини забрав дитину до себе та з тих пір виховує дитину самостійно.
Надаючи оцінку даним показам суд зазначив, що свідок ОСОБА_5 може мати особистий інтерес у результаті справи, з огляду на той факт, що батько дитини призваний на військову службу.
Суд оцінив покази свідка ОСОБА_5 не зі сторони фактичних обставин уникнення відповідача від участі у вихованні дитини, а як намір позивача уникнути від військової служби, зазначивши, що без підтвердження наведених свідком обставин іншими засобами доказування, суд позбавлений можливості покласти їх в основу рішення, яке породить істотні правові наслідки як для матері так і для дитини.
Однак таке твердження суду не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки покази свідка - дідуся ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними по справі доказами, зокрема:
заявою про відмову від дитини, написаною відповідачкою після народження дитини. Така заява як доказ був долучений позивачем до позовної заяви, однак суд взагалі не надав оцінку цьому доказу. Суд не звернув увагу, що власноручно написана заява про залишення дитини є ніщо іншим як прямим умислом на ухилення від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини та її догляду;
обмінною картою породіллі на ім'я відповідачки, виписаної комунальним закладом Білоцерківської міської ради «Білоцерківський пологовий будинок» відповідно до якої відповідачка - ОСОБА_2 народжувала у місті Біла Церква. Відповідно до первинного огляду новонародженого від 29 січня 2018 року дитина вибула до міста Ржищів. І 5 березня 2018 р. дитина потрапила до Ржищівської міської лікарні звідки забирав її батько до міста Біла Церква.
Суд не надав оцінку та взагалі залишив поза увагою доводи позивача про те, що позивач намагався пробудити у відповідачки материнські почуття до дитини, а тому наполіг забрати все-таки дитину з мед закладу і погодився поїхати в м. Ржищів до її батьків. Однак відповідачка взагалі не турбувалася про дитину і вже 5 березня 2018 року, тобто коли дитині було 1 місяць і 1 тиждень, відповідачка в силу невиконання своїх батьківських обов'язків довела дитину до такого стану, що дитина потрапила до лікарні. І там же в лікарні відповідачка остаточно відмовилася від дитини. Цей факт підтверджується випискою з медичної картки стаціонарного хворого Ржищівської міської лікарні від 12 березня 2018 року ОСОБА_3 , де чітко зазначено, що дитина виписана з відділення для подальшого нагляду за місцем проживання батька в місто Біла Церква постійно.
Заява відповідачки про залишення дитини в лікарні та передача дитини позивачеві є окремою підставою позбавлення відповідачки батьківських прав. Однак суд не застосував цю норму права.
Оцінюючи покази свідка ОСОБА_6 суд зазначив, що цей свідок не обізнана в повній мірі з тим які стосунки має дитина з матір'ю, оскільки про це вона з дитиною не говорила. Натомість суд залишив поза увагою покази даного свідка в тій частині, що вона проживає поруч з домоволодінням ОСОБА_1 , є пенсіонеркою, що свідчить про те, що майже постійно знаходиться вдома і майже кожний день спілкується з дідом, бабою та хлопчиком. Вказує, що хлопчик проживає з дідом та бабою. Матір бачила лише один раз і то дуже давно, коли дитині було 2 роки.
Крім того суд не надав оцінку тому факту, що відповідачка будучи належним чином повідомлена про розгляд цієї справи, жодного разу не з'явилася в судове засідання, не написала відзив на позовну заяву, іншим способом не надала суду свої міркування чи спростування позовних вимог.
Ці докази в своїй сукупності підтверджують, що біологічна мати ОСОБА_3 після його народження не спілкувалася з сином, не утримувала його, чим самим ухилилася від виконання батьківських обов'язків.
Орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки. Однак суд не взяв до уваги цей висновок, посилаючись на те, що складений висновок не містить відомостей про те, що орган опіки та піклування необхідні для розв'язання спору відомості одержав у результаті обстеження умов проживання батьків, інших осіб з якими проживає дитина.
Лише за відсутності обстеження умов проживання дідуся і бабусі, з якими наразі проживає дитина, бо батько служить в ЗСУ, суд не взяв до уваги даний висновок. Але ж відсутність лише посилання в висновку на акт обстеження житлово-побутових умов за наявності інших достатньо вагомих доказів - залишення дитини в медичному закладі, ухилення від виховання, не може свідчити про недостатню обґрунтованість даного висновку і суперечити інтересам дитини.
В апеляційній скарзі представником ОСОБА_1 - адвокатом Конновою Н.І. заявлене клопотання про поновлення стоку на подання та долучення до матеріалів справи медичних документів ОСОБА_1 , з посиланням на те, що оперативне втручання на серці позивача відбувалося після закриття підготовчого судового засідання і лише після того як позивач у силу стану свого здоров'я зміг приїхати додому він надав усі підтверджуючі медичні документи про своє здоров'я.
Також від представника ОСОБА_1 - адвоката Коннової Н.І. надійшло клопотання про долучення доказів:
копію витягу з наказу начальника 23 військової санітарної летючки (по стройовій частині) №335 від 25 листопада 2025 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за наявності інвалідності;
копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Клопотання обґрунтоване тим, що указані докази мають суттєве значення для вирішення справи по суті. Раніше ці докази не могли бути подані, оскільки їх не існувало, а з'явилися лише після ухвалення оскаржуваного рішення.
Вирішуючи указане клопотання, апеляційний суд враховує таке.
Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
У пункті 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1, 2, 3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що подані представником позивача до апеляційної інстанції докази мають виключне значення для правильного вирішення справи, тому строк на їх подання підлягає поновленню, а надані докази підлягають долученню до матеріалів справи.
Також апеляційний суд враховує, що відповідачка мала можливість заперечити проти дослідження в апеляційному суді нових доказів, дати на них пояснення, однак цими процесуальними правами не скористалася.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 січня 2014 року до 18 квітня 2019 року, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року у справі № 357/2444/19 (а.с. 15).
Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області 06 лютого 2018 року (а.с. 12).
08 лютого 2018 року ОСОБА_2 написала розписку про залишення свого сина ОСОБА_3 під нагляд медичного персоналу КЗ КОР «Київська обласна дитяча лікарня №2», оскільки сама не в змозі доглядати дитину, її дратували його плач та крики (а.с. 17).
З виписки із медичної карти стаціонарного хворого, виданої 12 березня 2018 року КНП «Ржищівська міська лікарня» Ржищівської міської ради, вбачається, що в період з 05 березня 2018 року до 12 березня 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Ржищівська міська лікарня» Ржищівської міської ради з діагнозами: синдром підвищеної нервової збудливості, функціональний розлад кишківника, дисбіоз кишківника. Дитину виписали для подальшого догляду за місцем проживання батька у місто Біла Церква Київської області. Вказана обставина підтверджується даними (а.с. 22).
Шлюб сторін було розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2019 року у справі № 357/2444/19, провадження №2/357/2114/19 (а.с. 15).
За заявою позивача із ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі частини її заробітку (доходу). Ця обставина підтверджується даними судового наказу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 лютого 2022 року у справі № 357/849/22, провадження №2-н/357/101/22 (а.с. 16).
З довідки, виданої Білоцерківським закладом дошкільної освіти № 26 «Струмочок» Білоцерківської міської ради Київської області № 29 від 13 березня 2025 року, вбачається, що ОСОБА_3 в період часу з 01 вересня 2023 року до 01 травня 2024 року відвідував Білоцерківський заклад дошкільної освіти. Дитину завжди приводив до садочка тато або громадянка ОСОБА_8 , з якою він проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Заяву про прийняття дитини до закладу писав тато, дитина завжди була охайно одягнута та доглянута. Біологічна матір дитини ОСОБА_2 ні коли не приводила хлопчика до садочка та не забирала його, не приймала участі у батьківських зборах, не цікавилася перебуванням дитини у закладі (а.с. 19).
Відповідно до витягу з наказу начальника 23 військової санітарної летючки № 329 від 23 листопада 2024 року, з листопада 2024 року ОСОБА_1 призвано ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу по мобілізації, 23 листопада 2024 року його призначено на посаду санітара медичного відділення 23 військової санітарної летючки (а.с. 23).
Згідно з довідкою, виданою КЗ КМР «Ставівська гімназія» Обухівського району Київської області № 23 від 07 березня 2025 року, станом на березень 2025 року дитина сторін ОСОБА_3 навчався у 1 класі КЗ КМР «Ставівська гімназія» Обухівського району Київської області. Мати дитини під час його навчання навчальний заклад не відвідувала і навчанням сина не цікавилася (а.с. 18).
Відповідно до витягу з Реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 18 березня 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: мати позивача ОСОБА_9 , позивач ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 (а.с. 14).
За даними висновку органу опіки та піклування Кагарлицької міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради № 1551-99 від 14 травня 2025 року, вказаний орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 72, 73).
Статтею 51 Конституції України, частинами 2, 3 статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання у сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1статті 155 СК України).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту - Конвенція) є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.
Отже, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
За положеннями частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина може бути розлучена з батьками у разі, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, ЄСПЛ зауважував, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на ОСОБА_2 , а позивачем не надано достатніх доказів того, що відповідачка добровільно пішла з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не приймає та не має наміру приймати участі у вихованні та утриманні дитини, не сприяє створенню умов для отримання сином освіти. І це триває з часу народження дитини та написання нею розписки про залишення дитини під нагляд лікарів.
Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою, що у матеріалах справи наявна розписка ОСОБА_2 від 08 лютого 2018 року про залишення сина ОСОБА_3 у медичному закладі КЗ КОР «Київська обласна дитяча лікарня №2» з посиланням на те, що вона не в змозі доглядати дитину, її дратували його плач та крики, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 164 СК України також є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.
Копія такої розписки посвідчена заступником головного лікаря КЗ КОР «Київська обласна дитяча лікарня №2» та відповідачем не спростована.
При цьому ОСОБА_2 не заперечувала та не надала будь-яких доказів на підтвердження наявності поважних причин того, що вона не забрала дитину із закладу охорони здоров'я, або ж застосування відносно неї примусу або інших перешкод у піклуванні відносно сина.
Відповідно до частини 5 статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв?язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Частиною 6 статі 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції не погодився з указаним висновком органу опіки та піклування з посиланням на те, що указаний висновок не містить відомостей про обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, з якими проживає дитина.
Однак предметом позову у цій справі є позбавлення батьківських прав, а не визначення місця проживання дитини, і судом не порівнюються умови теперішнього місця проживання дитини та умови проживання матері, яка не з'являється у судові засідання, не подала своїх заперечень щодо позбавлення її батьківських прав відносно сина та не претендує на проживання дитини з нею.
Відповідачка 08 лютого 2018 року залишила сина ОСОБА_3 у медичному закладі та упродовж тривалого періоду не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, взагалі не спілкується з сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу.
Матір дитини не бере участі у вихованні сина, шкільному життю дитини, не цікавиться його навчанням, розвитком, успіхами та здобутками. Вихованням дитини займається батько дитини.
Указані обставини підтверджуються довідками закладів дошкільної освіти, характеристиками дитини.
Апеляційний суд керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Апеляційний суд враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 змінила своє ставлення до дитини та проявила зацікавленість до сина навіть у зв'язку з початком повномасштабної війни на території України, коли батько дитини був мобілізований та не міг піклуватися про ОСОБА_3 , тому апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вирішення питання про позбавлення її батьківських прав є передчасним і її поведінка може змінитися.
При цьому даних про цілеспрямовані дії батька на погіршення відносин між дитиною та матір'ю, матеріали справи не містять.
На думку апеляційного суду, ОСОБА_2 могла і повинна була усвідомлювати, що відмова забрати дитину, якій на той час виповнилося два тижні, із медичного закладу та подальше тривале і повне розставання з дитиною, враховуючи її вік, коли контакт з матір'ю припинився, може призвести до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв'язку між ними.
Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між дитиною та матір'ю, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом майже семи років, відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв'язку між матір'ю і дитиною може негативно вплинути на ці відносини.
Отже, позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 не суперечить інтересам останнього, враховуючи, що вона не забрала його із медичного закладу, не цікавиться ним та не виконує батьківських обов'язків.
Враховуючи обставини цієї справи, позбавлення відповідачки батьківських прав здійснено згідно із законом (пункт 2 частини 1 статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав, не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя, та відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Апеляційний суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, але з урахуванням обставин цієї справи, а саме: залишення дитини у закладі охорони здоров'я, довготривале нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, відсутності будь-яких доказів участі матері у житті дитини, а також об'єктивних причин, що перешкоджали відповідачці виконувати свої обов'язки щодо дитини, колегія суддів дійшла висновку про наявність виключних обставини для застосування крайнього заходу впливу на особу, яка не виконує батьківські обов'язки - позбавлення батьківських прав.
Під час апеляційного розгляду справи позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження його звільнення з військової служби у запас за станом здоров'я - за наявності інвалідності 20 листопада 2025 року, тому відсутні підстави вважати, що мотивом звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про позбавлення батьківських прав матері дитини є отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, встановлених абзацом 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (самостійне виховання дитини віком до 18 років).
Апеляційний суд враховує, що законність та правильність оскаржуваного рішення суду має перевірятися апеляційним судом станом на час його ухвалення, а докази звільнення позивача з військової служби надані вже під час апеляційного перегляду рішення суду.
Однак, з урахуванням того, що у цій справі вирішується питання, що стосується прав та інтересів дитини, висновки про відсутність підстав для прийняття цих доказів та неврахування їх з посиланням на те, що вони подані з порушенням строку, за встановлених обставин, могли б мати ознаки надмірного формалізму.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заочне рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коннової Н.І. необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211 грн 20 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коннової Ніни Іванівни задовольнити.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 20 серпня 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Кагарлицької міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьківських прав відносно її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1211 грн 20 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 31березня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська