справа № 757/44983/24-ц
головуючий у суді І інстанції Бусик О.Л.
провадження № 22-ц/824/607/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
18 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Димитрія Анатолійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Національний банк України, про повернення безпідставно стягнутих коштів та відшкодування моральної шкоди, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до АТ КБ «Приватбанк», у якому просив суд:
стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно стягнуті грошові кошти у загальному розмірі 16 991 грн 70 коп.;
стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за безпідставно стягнуті грошові кошти у розмірі 100 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивачем відкрито банківський рахунок в АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання грошових коштів та вільного розпорядження ними відповідно до договору банківського рахунку.
Вказує, що АТ КБ «Приватбанк» списано грошові кошти із банківського рахунку ОСОБА_1 у розмірі 16 491 грн 70 коп. у якості автоматичного погашення простроченої заборгованості за рахунком НОМЕР_1 .
Наступного дня позивачем було поповнено зазначений банківський рахунок на 500 грн, після чого їх було списано за аналогічної підстави.
У порядку звернення на гарячу лінію, позивачу було повідомлено, що указане автоматичне стягнення заборгованості відбулось на підставі простроченого договору поруки, який позивач у свою чергу не укладав.
Вказує, що станом на дату подання позовної заяви у позивача відсутні будь-які судові справи, у яких його було б зобов'язано сплачувати будь-які грошові кошти в якості погашення заборгованості та відсутні будь-які виконавчі провадження, у межах яких могло б бути дозволено подібне списання.
Разом з цим, відповідачем, за відсутності будь-яких законних підстав, було автоматично та безпідставно списано грошові кошти у загальному розмірі 16 991 грн 70 коп. з особистого рахунку ОСОБА_1 , який не має інших коштів для існування та потребує їх для лікування.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що грошові кошти у сумі 16 991 грн 70 коп. списані з рахунку позивача з метою погашення невиконаних зобов'язань перед банком, дозвіл на таке списання був наданий позивачем відповідно до умов договору поруки від 28 квітня 2012 року. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні основної вимоги позову, то і у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, яка є похідною, також відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Стріченко Д.А. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з урахуванням преюдиційних фактів, що були встановлені рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня 2017 року у справі № 405/4173/15-ц припинено договір поруки 13 лютого 2020 року, тобто після закінчення п'яти річного терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Враховуючи той факт, що АТ «КБ «Приватбанк» було безпідставно стягнено грошові кошти свого клієнта ОСОБА_1 , стягнення моральної шкоди відбувається відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».
Судом першої інстанції фактично було передано повноваження органів та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень на користь АТ КБ «Приватбанк», що є порушенням Закону України «Про виконавче провадження».
Отже, чинним законодавством передбачено процедуру примусового виконання судових рішень у межах виконавчого провадження. Всупереч такої процедури, АТ КБ «Приватбанк» було самостійно ініційовано автоматичне списання грошових коштів.
Від представника АТ КБ «Приватбанк» - Рура Н.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що 28 квітня 2012 року між АТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки на забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 14 лютого 2008 року та додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 14 лютого 2008 року. Вказує, що ані позичальник, ані поручитель зобов'язання за вказаним договором не виконали.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня 2017 року (справа № 405/4173/15-ц, провадження № 22-ц/781/122/17) стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2008 року в розмірі 234 475 грн 13 коп. Рішення набрало законної сили 30 березня 2017 року.
Укладення кредитного договору, договору поруки, наявність між сторонами кредитних правовідносин та порушення умов договору встановлено рішенням суду у справі № 405/4173/15-ц, що набрало законної сили. Указаним рішенням суду не встановлено підстав для припинення поруки.
Представник АТ КБ «Приватбанк» - Рура Н.В. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, причини своєї неявки апеляційному суду не повідомив.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Стріченко Д.А. подав 16 березня 2026 року через систему «Електронний суд» клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 18 березня 2026 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак апеляційним судом указане клопотання залишено без розгляду, у зв'язку з тим, що подане з порушенням п'ятиденного строку до судового засідання, передбаченого частиною 2 статті 212 ЦПК України.
Разом з тим, у вказаному клопотанні представник ОСОБА_1 - адвокат Стріченко Д.А. зазначив, що 02 березня 2026 року він вже звертався до Київського апеляційного суду з аналогічним клопотанням, однак судом таке не розглянуте, на підтвердження чого надав опис вкладення до поштового відправлення від 02 березня 2026 року.
Однак, до Київського апеляційного суду за п'ять днів до судового засідання вказане клопотання від 02 березня 2026 року через засоби поштового зв'язку не надходило.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що апеляційна скарга подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Стріченко Д.А. через систему «Електронний суд», а відповідно до частини 9 статті 43 ЦПК України у такому випадку особа, яка подала скаргу, має подавати до суду заяви по суті справи, клопотання та письмові докази виключно в електронній формі, крім випадків, коли судом буде надано дозвіл на їх подання в паперовій формі.
Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).
Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Виходячи з норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду, вимог пункту 11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, зважаючи на вимоги частини 2 статті 372 ЦПК України, враховуючи, що позивачем доводи незаконності оскаржуваного рішення викладені в апеляційній скарзі, а процесуальні строки, передбаченні для зміни та доповнення апеляційної скарги закінчилися, колегія суддів, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів належного повідомлення, визнала неявку позивача та його представника у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 лютого 2008 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладений кредитно-заставний договір № KGMDAN08631360, за умовами якого банк надав їй кредит у загальному розмірі 63 109 грн, а позичальник зобов'язалась повернути кредит не пізніше 13 лютого 2015 року зі сплатою 15,48 річних за користування кредитом. Кредит надано для придбання автомобіля.
26 квітня 2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до кредитно-заставного договору від 14 лютого 2008 року, якою до пункту 17.1 внесено зміни, збільшена процентна ставка до 21,3 % річних.
28 квітня 2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір поруки, предметом якого є надання поруки поручителем перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 14 лютого 2008 року та додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 14 лютого 2008 року, згідно з якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 105 299 грн 60 коп.
Відповідно до пункту 8 умов договору поруки поручитель доручає кредитору списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінній від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми грошових коштів, не наданих в кредит, в межах сум, що підлягають сплаті кредитору за цим договором, при настанні строків платежів згідно з пунктом 6 цього договору (здійснювати договірне списання).
У червні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Банк зазначав, що 14 лютого 2008 року з ОСОБА_2 було укладено кредитно-заставний договір, згідно з якого банк надав, а відповідач отримала кредит у розмірі 63 109 грн на строк до 13 лютого 2015 року зі сплатою за умовами договору відсотків за користування кредитом.
В забезпечення виконання умов кредитного договору 14 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 , а 28 квітня 2012 року між банком та ОСОБА_1 були укладені договору поруки.
Позичальник належним чином свої зобов'язання за умовами кредитного договору не виконувала, тому станом на 19 травня 2015 року утворилась заборгованість перед банком у сумі 246 448 грн 89 коп., яка складається: з заборгованості за кредитом - 92 046 грн 90 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 27 216 грн 91 коп.; заборгованості по комісії - 2 684 грн 32 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 112 527 грн; а також штрафів - 250 грн (фіксована частина) та 11 723 грн 76 коп. (процентна складова).
Відповідно до умов п.5 договорів поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» направляв письмову вимогу із зазначенням невиконаних боржником зобов'язань за кредитним договором, проте ці вимоги залишені поручителями без задоволення.
ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути солідарно з відповідачів - боржника та поручителів заборгованість по кредитно-заставному договору від 14 лютого 2008 року у сумі 2 46 448 грн 89 коп.
Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда у справі № 405/4173/15-ц від 28 вересня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 246 448 грн 89 коп. та судові витрати у розмірі по 821 грн 50 коп. з кожного.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда у справі № 405/4173/15-ц від 13 жовтня 2016 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області у справі № 405/4173/15-ц від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 28 вересня 2015 року задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2008 року у розмірі 234 475 грн 13 коп., яка складається.
Рішення суду набрало законної сили 30 березня 2017 року.
27 вересня 2024 року о 15.07 год. з рахунку ОСОБА_1 списано грошові кошти у розмірі 16 491 грн 70 коп.
28 вересня 2024 року о 13.33 год. з рахунку ОСОБА_1 списано грошові кошти у розмірі 500 грн.
Згідно з частинами 1-3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до частин 1-3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом, або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
У разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом (стаття 1073 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Стаття 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо. Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції).
Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника (пункт 6.5 Інструкції).
Як вбачається у цій справі, що переглядається в апеляційному порядку, між банком та ОСОБА_1 виник спір щодо правомірності договірного списання АТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів з рахунку позивача, відкритого згідно з договором банківського рахунку, 27 вересня 2024 року - у розмірі 16 491 грн 70 коп., 28 вересня 2024 року - у розмірі 500 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення з банку безпідставно списаних з рахунку позивача грошових коштів, ОСОБА_1 посилався на те, що підстави для автоматичного списання грошових коштів з його банківського рахунку були відсутні, оскільки він не укладав договір поруки, а станом на дату подання позовної заяви відсутні будь-які судові справи, у яких позивача було б зобов'язано сплачувати будь-які грошові кошти у якості погашення заборгованості та відсутні будь-які виконавчі провадження, у межах яких могло б бути дозволено подібне списання.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що з урахуванням преюдиційних фактів, що були встановлені рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 30 березня 2017 року у справі № 405/4173/15-ц укладений ним договір поруки припинено - 13 лютого 2020 року, тобто після закінчення п'ятирічного терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 6 статті 367 ЦПК України).
Диспозитивність є одним з базових принципів судочинства, керуючись яким, скаржник самостійно вирішує, які вимоги скарги заявляти та які мотиви на її обґрунтування наводити.
Суд позбавлений можливості формулювати мотиви позовної заяви замість позивача.
На підставі викладеного, враховуючи, що указані доводи апеляційної скарги про те, що укладений ОСОБА_1 договір поруки припинений, виходять за межі доводів позовної заяви, у якій позивач заперечував укладення ним договору поруки, тому такі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, а тому відхиляються апеляційним судом.
Оскільки позивачем не спростовано правильності висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні основної вимоги про стягнення безпідставно отриманих банком грошових коштів, тому висновки про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, яка є похідною, є правильними.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стріченка Димитрія Анатолійовича залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 01 квітня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська