Справа № 373/3169/25
Провадження № 2/373/308/26
13 березня 2026 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді Лебедя В.В.,
за участі секретаря судових засідань Мороз В.О.,
розглянув у відкритому судовоиу засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» Рудзей Ю.В. звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 57093 від 21.02.2019 в розмірі 25104,50 грн. Також просить стягнути із відповідача судові витрати по справі: сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 21.02.2019 між сторонами було укладено в електронній формі кредитний договір № 57093 (далі - кредитний договір, договір), за умовами якого відповідачу був наданий кредит на суму 5000,00 грн на строк до 22.03.2019, зі сплатою процентів у розмірі 0,01 % в день від поточного залишку позики, комісії в розмірі 1,4 % в день від початкового розміру позики.
Відповідачем умови кредитного договору належним чином не виконувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 25104,50 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 20104,50 грн - заборгованість за процентами та комісією.
Ухвалою судді від 05.11.2025 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачу було запропоновано протягом 15 днів із дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву в передбаченому ст. 191 ЦПК України порядку.
05.12.2025 від представника відповідача-адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позов, в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив на позов мотивує тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення у відповідача заборгованості за кредитним договором. За наявним в матеріалах справи розрахунком заборгованості, який не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік на фінансову звітність», неможливо встановити розмір складових заборгованості за вказаним кредитним договором. Також вважає неправомірним нарахування позивачем комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки умови кредитного договору не містять переліку додаткових або супутніх банківських послуг, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які банком встановлена щомісячна плата. Доказів погодження таких послуг із відповідачем позивачем подано не було. Зазначає, що умови договору, які створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків його сторін, є несправедливими. Тому вважає неправомірними дії позивача щодо встановлення розміру процентів за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором за кожен день прострочення, загальний розмір яких становить 20104,50 грн, з врахуванням того, що основна сума заборгованості складає 5000,00 грн. Зазначає, що при укладенні кредитного договору сторонами було погодженого його істотні умови, зокрема вартість кредиту, строк кредитування тощо. Нарахування ж відсотків поза межами строку кредитування та у завищених розмірах суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.
05.12.2025 від представника відповідача-адвоката Зачепіло З.Я. надійшла заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн, посилаючись на те, що спір між сторонами по справі є малозначним; матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокатом було витрачено значний обсяг часу. Розмір правової допомоги є співмірним зі складністю справи та ціною позову, виконаною адвокатом роботою.
15.12.2025 до суду від представника позивача-адвоката Рудзея Ю.В. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій він просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідь на відзив мотивує тим, що поданими доказами підтверджено укладення 21.02.2019 між сторонами по справі кредитного договору № 57093 в електронному вигляді та отримання коштів на його виконання. Відповідач, підписавши договір електронним підписом, погодився з усіма його істотними умовами. Із доданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що підвищену комісійну винагороду у розмірі 3,0 % позивач нараховував як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України за правилами, визначеними п. 5.3 кредитного договору. Умови договору щодо нарахування комісії були погоджені з відповідачем, тому вважає правомірним нарахування вказаної комісії як плати за користування позикою після настання строку погашення. Крім того, заявлена у позові сума витрат на професійну правничу допомогу відповідає складності справи, витраченому адвокатом часу на виконання відповідних робіт, обсягу наданих ним послуг.
15.12.2025 до суду від представника позивача-адвоката Рудзея Ю.В. через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою від 15.12.2025 здійснено перехід у справі з розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду з викликом сторін.
Ухвалою від 21.01.2026 судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позовній заяві зазначив, що просить справу розглядати у його відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення у даній справі.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, будь-яких заяв чи клопотань про участь в судовому засіданні до суду не направили.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, встановив таке.
21.02.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 57093, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 5000,00 грн, на строк 30 днів, до 22.03.2019, зі сплатою процентів у розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики (п.п.1.1.1, 1.1.2.1, 1.1.5 договору).
Відповідно до п. 1.1.2.2 договору комісії (надалі за текстом іменується - «комісійна винагорода» в усіх відмінках) складає 1,4 % в день від початкового розміру позики відповідно п. 1.1.1 договору.
Відповідно до п. 5.3 договору у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення.
Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора - 61687062.
Як вбачається із п. 1.2 договору позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.1.1 Договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок Позичальника).
Із копії листа ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» № 57093 від 01.09.2025 слідує, що 21.02.2019 було успішно здійснено перерахування коштів на суму 5000,00 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану на ім'я ОСОБА_1 ; банк емітент платіжної картки отримувача коштів - PRIVATBANK; номер транзакції - 1111878700, номер операції - 133206897, призначення платежу: зарахування 5000,00 грн на карту НОМЕР_1 .
До позову також додано витяг із договру про надання послуг з переказу коштів № 04/08-17ПК від 04.08.2017, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі».
Із листа АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-26020450954-БТ від 05.02.2026 вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано платіжну карту № НОМЕР_3 .
Із виписки з особового рахунку за період із 20.02.2019 по 22.02.2019 вбачається, що 21.02.2019 на карту № НОМЕР_3 були зараховані грошові кошти в розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до розрахунку, складеного позивачем, заборгованість відповідача за кредитним договором № 57093 від 21.02.2019 станом на 31.07.2025 складає 25104,50 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 74,50 - заборгованість за процентами, 20030,00 грн - заборгованість за комісією.
Означені докази суд уважає допустимими, належними та достовірними.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.
Відповідно до п. 53 ст. 1 цього Закону переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.
Згідно з п. 54 ст. 1 цього Закону платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Як зазначено в п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону до фінансових платіжних послуг належать послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 46 Закону надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників. Надавачі платіжних послуг виконують платіжні інструкції відповідно до черговості їх надходження (крім випадків, установлених законом) та виключно в межах залишку коштів на рахунку платника, крім випадків виконання платіжної операції за рахунок наданого платнику кредиту.
Згідно з ч. 8 ст. 46 цього Закону надавач платіжних послуг вважається таким, що виконав належним чином платіжну операцію, якщо така операція виконана на користь отримувача відповідно до унікального ідентифікатора, зазначеного ініціатором у платіжній інструкції.
Як зазначено в ч. 1 ст. 49-1 цього Закону надавачі платіжних послуг виконують миттєвий кредитовий переказ відповідно до вимог, встановлених цим Законом. Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги та обмеження щодо виконання миттєвого кредитового переказу.
Відповідно до частин 3, 4 ст.49-1 цього Закону надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку після отримання платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу зобов'язаний перевірити дотримання всіх необхідних умов для виконання такої платіжної інструкції та наявність і доступність коштів на рахунку платника. Надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку після вчинення всіх дій щодо перевірки блокує суму коштів платіжної операції, необхідну для виконання миттєвого кредитового переказу, або списує суму коштів платіжної операції з рахунку платника.
Моментом прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу є зафіксований в операційно-обліковій системі надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку час надходження до нього такої платіжної інструкції від платника, незалежно від години або календарного дня її прийняття.
Згідно з ч. 5 ст. 49-1 цього Закону надавач платіжних послуг отримувача зобов'язаний протягом 10 секунд з моменту прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок отримувача, доступність для отримувача зарахованих коштів та повідомити надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку про завершення платіжної операції.
Надавач платіжних послуг отримувача після зарахування на рахунок отримувача суми коштів за платіжною операцією з виконання миттєвого кредитового переказу зобов'язаний невідкладно безкоштовно повідомити отримувача про таке зарахування коштів у спосіб, передбачений договором між ними.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Поданими доказами підтверджено укладення 21.02.2019 між ТОВ «ФК «Гелексі» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 57093, отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 5000,00 грн та користування ними.
Як вбачається із доданого до позову розрахунку, за кредитним договором були нараховані проценти за період із 21.02.2019 по 19.07.2019 на загальну суму 74,50 грн.
Пунктом 1.1.5 договору встановлено, що строк повернення позики (термін платежу) - 22.03.2019.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» наведені у статті 530 ЦК України, згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах висунення кредитодавцем вимоги достроково повернути кредитні кошти та відсотки за користування кредитом по своїй юридичній природі є зміною, визначеного у договорі строку, на який надався кредит (строку кредитування).
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, вбачається, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 24.05.2023 у справі № 408/8199/16-ц, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що поданими доказами доведено правомірність нарахування ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» процентів в межах строку кредитування за період із 21.02.2019 по 21.03.2019 на загальну суму 14.50 грн.
Оскільки після закінчення строку кредитування у первісного кредитора були відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, заявлена ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентах за користування кредитом за період із 22.03.2019 по 19.07.2019 на суму 60,00 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Щодо заборгованості по комісії у розмірі 20030,00 грн за вказаним кредитним договором, суд доходить до такого висновку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Як вбачається із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Пунктом 1.1.2.2 кредитного договору передбачено права банку нараховувати комісію у розмірі 1,4 % в день від початкового розміру позики.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0 % в день від суми позики за кожний день прострочення.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем була нарахована комісія за період із 21.02.2019 по 21.03.2019 на суму 2030,20 грн, за період із 22.03.2019 по 19.07.2019 на суму 18000,00 грн.
Щодо сплати комісії за період із 21.02.2019 по 21.03.2019 слід зазначити таке.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, що викладений у постанові від 06.09.2017 у справі № 531/648/15-ц, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21 дійшов висновку, згідно з яким, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
З позовної заяви та долучених доказів неможливо встановити яка саме комісія (її вид) була нарахованою та її підстави за кредитним договором. Позивачем не представлено доказів того, що вказана комісія спрямована на оплату будь-яких послуг позивача у зв'язку з укладеним між сторонами кредитним договором, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо сплати підвищеної комісійної винагороди, суд дійшов висновку, що вказана комісія не підлягає стягненню з відповідача у зв'язку з необґрунтованістю вимоги. Суду не надано достатніх доказів щодо правомірності та підстав нарахування підвищеної комісійної винагороди.
Крім цього, суд не приймає до уваги посилання позивача у відповіді на відзив, що підвищену комісійну винагороду позикодавець нараховував саме як міру відповідальності на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки комісія є платою за послуги (правочин), а не компенсацією за прострочення грошового зобов'язання. Так, ототожнення комісії з відповідальністю суперечить правовій природі комісійної винагороди.
Враховуючи викладене вище, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 57093 від 21.02.2019 у розмірі 5014,50 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 14,50 грн - заборгованість за процентами.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд, задовольняючи позовні вимоги в розмірі 5014,50 грн (19,97% від ціни позову), стягує з відповідача судові витрати пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 483,75 грн (2422,40: 100% х 19,97%).
Відповідно ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, що передбачено ст. 15 ЦПК України.
Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На обґрунтування вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача були подані наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 09.07.2025; копію акту наданих послуг № 57093 від 01.09.2025; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № № 001139 від 25.11.2019.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), «Двойних проти України» (заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На ці ж обставини та критерії посилається Верховний Суд у справі № 756/2114/17 від 13.02.2019, зменшивши розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.
У постанові від 22.03.2023 у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України.
Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого адвокатом часу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат за професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн, що узгоджується з принципом розумності та об'єктивності.
Керуючись ст. 263 - 265 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» заборгованість за кредитним договором № 57093 від 21.02.2019 у розмірі 5014,50 грн (п'ять тисяч чотирнадцять гривень 50 копі йок).
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» судовий збір у розмірі 483,75 (чотириста вісімдесят три гривні 75 копійок).
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», місцезнаходження: вул. В'ячеслава Липинського, 10/1, м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 41229318;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
СУДДЯ: В.В. ЛЕБІДЬ