Справа № 308/1104/26
Закарпатський апеляційний суд
25.03.2026
м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-сс/4806/121/26, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.02.2025 року,
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.02.2025 року, задоволено клопотання про накладення арешту виявлене та вилучене в ході проведення обшуку в будинку АДРЕСА_1 , а саме на:
- медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_8 , мешканця АДРЕСА_2 , яка поміщена в сейф пакет № 100675955;
- ноутбук марки «Hp» в корпусі з пластмаси чорного кольору, серійний № SN CND92643VQ який поміщено в сейф пакет № 136103.
З матеріалів судового провадження слідує, що на розгляд слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшли матеріали клопотання прокурора про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22025070000000125, відомості про яке внесено в ЄРДР 20.08.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Внесене клопотання обґрунтоване тим, що вилучене майно відповідає ознакам речових доказів, а наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, свідчить про необхідність накладення арешту на відповідне майно з метою його збереження.
Ухвалою слідчого судді констатовано, що вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Накладення арешту є необхідним для збереження речового доказу, відтак задоволення клопотання призведе до досягнення мети арешту. Слідчий суддя також зазначив, що стороною обвинувачення на виконання вимог ч. 1 ст. 173 КПК України доведено наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. На думку слідчого судді, вказане обумовлює висновок про те, що при задоволенні цього клопотання може бути досягнуте завдання арешту майна. Крім того, на переконання слідчого судді, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності, що свідчить про пропорційність заходу забезпечення кримінального провадження.
Не погоджуючись з цією ухвалою слідчого судді ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, у якій вказує, що ухвала слідчого судді є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки ухвала про обшук та сама процедура обшуку у адвоката були незаконними. В обґрунтування доводів зазначає, що обшук житла було проведено на підставі короткої ухвали слідчого судді, повний текст якої не отримано на момент подання апеляційної скарги, що порушує вимоги ст. 236 КПК України. Відповідно обшук та вилучене майно є незаконним і на них не може бути накладено арешт. Разом з цим, апелянт вказує, що недотримання відповідних процесуальних гарантій під час обшуку і вилученні речей у помешканні адвоката чи іншому його володінні зумовлює порушення ст. 8 Європейської конвенції з прав людини. Вилучення медичної документації іншої особи є протизаконним, оскільки така взагалі не містилася в короткій ухвалі суду про дозвіл на обшук. У короткій ухвалі містилось зовсім інше прізвище - ОСОБА_9 .. Таким чином підстави на накладення арешту на майно та документи адвоката ОСОБА_6 відсутні. Також апелянт зауважує, що станом на сьогодні адвокату ОСОБА_6 не вручено повідомлення про підозру. Разом з цим, звертає увагу, що адвокат ОСОБА_6 як і інші особи не вчиняв злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України. На підставі вищенаведеного, враховуючи, що обшук та вилучення тимчасового майна адвоката проведено з грубим порушенням, просить скасувати ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 02.02.2026 року та відмовити у задоволенні клопотання прокурора щодо накладення арешту на наступне тимчасово вилучене майно: медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_8 та ноутбук марки «Нр» в корпусі з пластмаси чорного кольору, які знаходилися у користуванні та володінні адвоката ОСОБА_6 ..
Судове провадження розглядається за відсутності ОСОБА_6 та його представника - адвоката ОСОБА_7 , неявка яких, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає його розгляду. Приймаючи рішення про розгляд судового провадження за відсутності цих учасників береться до уваги те, що вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду або бажання брати участь у розгляді апеляційної скарги останні не подали.
Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення прокурора ОСОБА_5 , яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, та перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів із метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема, шляхом витребування необхідної інформації в Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частина 3 ст. 170 КПК України передбачає, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання про арешт майна, слідчий суддя в ухвалі повинен зазначити заборону відчуження, розпорядження або користування та вказівку на таке майно. При цьому заборона використання майна чи заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у тих випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Відповідно до ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.
У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна;
2) перелік і види майна, що належить арештувати;
3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Вказані положення також знайшли своє відображення в рішеннях Європейського Суду з прав людини (далі, ЄСПЛ), в тому числі в рішеннях «Бакланов проти Росії» (від 09 червня 2005 року) та «Фрізен проти Росії» (від 24 березня 2005 року), де ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що: «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Під час розгляду клопотання слідчий суддя дотримався вимог вищевказаних положень КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
З матеріалів судового провадження слідує, що СВ УСБУ в Закарпатській області, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 22025070000000125, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.08.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в рамках даного кримінального провадження досліджуються обставини вчинення кримінальних правопорушень, пов?язаних з функціонуванням протиправного механізму, спрямованого на незаконне ухилення військовозобов?язаних осіб від призову на військову службу під час мобілізації шляхом оформлення завідомо неправдивих (фіктивних) медичних документів в тому числі документів щодо встановлення групи інвалідності.
В ході проведення оперативно - розшукових заходів, встановлено громадянина України ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому громадянин України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець села Порошково Ужгородського району Закарпатської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , використовує н.м.т. НОМЕР_2 , будучи адвокатом (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №21/713 від 11.11.2011), запропонував свою допомогу у вирішенні питання щодо оформлення ОСОБА_9 другої групи інвалідності, шляхом впливу на лікарів-членів ЕКОПФО, з метою подальшого оформлення останньому відповідної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або ж виключення з військового обліку на що, останній погодився.
З цією метою, ОСОБА_10 залучив до протиправної діяльності свого знайомого - громадянина України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця села Тур?ї Ремети Ужгородського району Закарпатської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , використовує н.м.т. НОМЕР_4 та повідомив ОСОБА_9 , що всі подальші питання з приводу отримання групи інвалідності вирішувати із ОСОБА_11 .
Так, діючи за попередньою змовою, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , залучили до протиправної діяльності громадянку України ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку м. Свалява Закарпатської області, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , використовує н.м.т. НОМЕР_6 , яка обіймає посаду лікаря-кардіолога - завідувача організаційно-методичного відділу КНП «Закарпатський обласний клінічний центр кардіології та кардіохірургії» Закарпатської обласної ради, яка діючи в злочинній змові з вищезазначеними особами при цьому виконуючи їх вказівки оформила та виготовила фіктивні медичні документи громадянину України ОСОБА_9 , які в подальшому стали підставою для оформлення останньому відповідної групи інвалідності і отримання відстрочки від мобілізації.
07.01.2026 на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук у будинку АДРЕСА_1 , в якому постійно проживає ОСОБА_6 та було вилучено:
- медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_8 , мешканця АДРЕСА_2 , яка поміщена в сейф пакет № 100675955;
- ноутбук марки «Hp» в корпусі з пластмаси чорного кольору, серійний № SN CND92643VQ який поміщено в сейф пакет № 136103.
Постановою слідчого у вищевказаному кримінальному провадженні від 07.01.2026 зазначені речі та предмети визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Вилучений ноутбук передано для проведення експертного дослідження, що підтверджується копією постанови про призначення комп'ютерно-технічної експертизи від 15.01.2026.
Колегія суддів вважає, що при розгляді клопотання про накладення арешту на майно, зокрема, на: медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_8 , мешканця АДРЕСА_2 та ноутбук марки «Hp» в корпусі з пластмаси чорного кольору, серійний № SN CND92643VQ, - слідчим суддею були взяті до уваги вимоги Конституції України, дотримані вимоги кримінального процесуального закону та принцип верховенства права, закладений у Європейській Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод та Рішеннях Європейського Суду з прав людини, ретельно перевірені доводи клопотання й постановлено судове рішення, яке з огляду на вказані норми права визнається законним та обґрунтованим.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги та приймаючи судове рішення, колегія суддів бере до уваги те, що вказане вище майно, відповідає зазначеним у ст. 98 КПК України критеріям і може мати значення для встановлення обставин кримінального провадження; що органом досудового розслідування доведено існування передбачених ч. 1 ст. 170 КПК України ризиків та достатність підстав вважати, що такі ризики мають місце.
Твердження апелянта про те, що ОСОБА_6 не вручено повідомлення про підозру, а також те, що останній не вчиняв злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, колегія суддів не бере до уваги з огляду на те, що ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Підставами для арешту зазначеного майна є мета забезпечення збереження речових доказів кримінального провадження.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
В апеляційній скарги ОСОБА_6 вказує на те, що на момент проведення обшуку він був під контролем працівників патрульної поліції та Ужгородського РТЦК і його не було доставлено на місце проведення обшуку у його житлі, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 223 та ч. 1 ст. 236 КПК України.
Відмовляючи у задоволенні цих тверджень, апеляційний суд бере до уваги, що зміст приписів кримінального процесуального закону свідчить, що в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК України поняття «майно» охоплює своїм змістом речі, документи, гроші, інші цінності та матеріальні об'єкти, серед яких предмети, знаряддя, засоби вчинення кримінального правопорушення, які мають або можуть мати ознаки речових доказів.
В аспекті виконання завдань кримінального провадження термін «врятування» означає, що предмет, який розшукується та підлягає вилученню, може бути знищено через зволікання з його відшуканням, відповідно з метою такого відшукання є запобігання знищенню об'єктів, що можуть мати значення речових доказів.
Тому у ситуації, коли слідчому чи прокурору стає відомо про можливе знищення майна, яке може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, застосовуються положення ч. 3 ст. 233 КПК України щодо його врятування, які є підставою для невідкладного проникнення до житла (іншого володіння).
Викриття кримінального правопорушення створює очевидну і реальну загрозу (високу ймовірність) швидкого знищення речових доказів третіми особами (співучасниками, родичами або друзями підозрюваного тощо), зацікавленими в унеможливленні ефективного розслідування.
Приписи ст. 236 КПК України не містять обов'язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи для забезпечення присутності під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Натомість закон передбачає лише те, що «слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов'язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення».
Отже, хоча законодавець створює умови для участі осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, а також захисника чи адвоката під час проведення обшуку, він не передбачає, що така участь є суворо обов'язковою з огляду на специфіку цієї слідчої дії.
Доводи апеляційної скарги про те, що обшук житла було проведено на підставі короткої ухвали слідчого судді, повний текст якої не отримано, - не спростовують висновки про необхідність накладення арешту на майно з огляду на наведені вище обставини.
Обставини кримінального провадження, доведеність факту події та обставин кримінальних правопорушень, з наявністю всіх його складових елементів, чи його не доведення, має бути перевірена в ході подальшого досудового розслідування кримінального провадження, з урахуванням всіх доказів в їх сукупності. На даній стадії кримінального провадження ні слідчим суддею, ні судом апеляційної інстанції, не дається оцінка допустимості та належності доказів, а лише вирішується питання про правомірність накладення арешту на майно.
Рішення слідчого судді про арешт майна, а саме на медичну картку амбулаторного хворого ОСОБА_8 та ноутбук марки «Hp», відповідає вимогам ст. 171 КПК та узгоджується з положеннями ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Підстав сумніватися в розумності та співрозмірності такого обмеження права власності на зазначене вище майно завданням кримінального провадження апеляційний суд на даній стадії досудового розслідування не знаходить. Можливість настання надмірно тяжких наслідків арешту майна для власника, апеляційним судом також не встановлено та апелянтом не доведено.
Враховуючи ці обставини, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків слідчого судді і не дають підстав вважати, що під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно, слідчим суддею були порушені вимоги закону, які б давали підстави для скасування судового рішення.
Інші доводи, які б давали підстави для скасування судового рішення апеляційним судом не встановлені.
Вищенаведене свідчить про те, що слідчим суддею були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання та прийнятті рішення про накладення арешту на вищезазначене майно.
При цьому, апеляційний суд констатує, що після проведення певних процесуальних та слідчих дій, буде встановлена належність або неналежність вилученого майна до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, що не позбавляє права зацікавлених осіб ставити питання про скасування арешту майна в порядку передбаченому статтею 174 КПК України.
За цих обставин, ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, такою, що постановлена з метою забезпечення якісного проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні та запобіганню неправомірним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення і не знаходить достатніх підстав для її скасування.
Приймаючи рішення колегія суддів також бере до уваги положення ст. 26 КПК України, зокрема, те, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та в спосіб, передбачених цим Кодексом; ст. 404 цього Кодексу в частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що апелянтом не наведено обставин із посиланням на відповідні докази, які б підтверджували доводи апеляційної скарги та спростовували висновки слідчого судді, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу не заявлялось.
Керуючись ст. ст. 170-173, 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_7 - відхилити.
Ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 02.02.2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й відповідно до ч. 4 ст. 424 КПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: