30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 554/2982/23
провадження № 51-1108 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 05 вересня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року,
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 вересня 2024 року, залишеним без зміни ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; ч. 1 ст. 408 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в період збройного конфлікту та дезертирстві, тобто нез'явленні на військову службу, з метою ухилення від неї.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, у військовому званні «старший лейтенант», проходячи військову службу на посаді головного спеціаліста фінансової групи ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), діючи умисно, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконного ухилення від неї, свідомо порушуючи вимоги статей 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 4, 11, 16, 49, 82-84, 88 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, не виконав наказ голови Служби зовнішньої розвідки України № 149/дск від 15 травня 2014 року та не з'явився до міста Києва у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України.
Він же, отримавши в березні-квітні 2014 року, але не раніше 13 березня 2014 року, пропозицію від невстановлених досудовим слідством представників фсб рф щодо подальшого працевлаштування у військову частину НОМЕР_2 фсб рф, надав згоду перейти на бік ворога в умовах збройного конфлікту. В цей же період часу ОСОБА_5 , будучи громадянином України та військовослужбовцем, маючи звання «старший лейтенант», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та передбачаючи, що внаслідок його дій буде завдано шкоду державній безпеці України у вигляді заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності і обороноздатності, з особистих мотивів перейшов на бік ворога, шляхом працевлаштування на умовах окупаційної влади до військової частини НОМЕР_2 фсб рф, де здійснював свою діяльність на користь рф.
В подальшому, 04 квітня 2014 року ОСОБА_5 , будучи громадянином України та військовослужбовцем Служби зовнішньої розвідки України, перейшовши на бік ворога в період збройного конфлікту і продовжуючи свою злочинну діяльність, отримав паспорт громадянина рф серії НОМЕР_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку з досягненням 45-річного віку був документований паспортом громадянина рф серії НОМЕР_4 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави передбачені ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_5 , а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
На обґрунтування своїх вимог зазначає про порушення прав ОСОБА_5 гарантованих ст. 6 Конвенції про захист справ людини та основоположних свобод, оскільки у матеріалах провадження відсутні дані про те, що його достатньою мірою було поінформовано про кримінальне провадження та судовий розгляд щодо нього; відсутні відомості про те, що стороною обвинувачення встановлювались інші, альтернативні засоби зв'язку для його повідомлення, крім публікації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та офіційному веб-сайті Шевченківського (Октябрського) районного суду м. Полтави, а також відомості про те, що ОСОБА_5 відмовився брати участь у слуханні своєї справи.
Стверджує, що ОСОБА_5 був позбавлений можливості користуватися допомогою захисника, вибраного на власний розсуд, підготуватися до свого захисту та захищатися, допитувати свідків обвинувачення, викликати та допитувати свідків захисту.
Також захисник вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, всебічно, повно і неупереджено не дослідив сукупність доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку, внаслідок чого останній ґрунтується виключно на припущеннях в порушення вимог ст. 62 Конституції України. Суд апеляційної інстанції вказаних порушень не усунув, на доводи апеляційної скарги вичерпної відповіді не надав.
Вважає, що судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається зі змісту вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
Висновку про винуватість засудженого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК, суд дійшов на підставі аналізу, показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (анкетні дані якої змінено), ОСОБА_11 .
При цьому, свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомила, що з 2012 по 2016 рік вона проживала на території АР Крим в м. Алушта та працювала там організаторкою свят. 24 серпня 2014 року військовослужбовець ОСОБА_5 , якого вона на той час знала як « ОСОБА_12 », запросив її, як організатора, на територію військової частини № НОМЕР_2 фсб рф на свято. В ході цього святкування останньому дарували подарунки, його вітали, тому за її припущеннями це святкування можливо було присвячене Дню народження ОСОБА_5 , проте, достовірною інформацією, яке саме це було свято вона не володіла, а лише оцінювала подію з огляду на своє власне бачення та суб'єктивне сприйняття. З упевненістю ствердила, що на цьому святі був саме ОСОБА_5 , якого вона добре знала та неодноразово бачила, так як за час роботи в м. Алушта її часто запрошували до цієї військової частини № НОМЕР_2 фсб рф на різні святкування, і вона була знайома з військовослужбовцями, що проходили у ній службу. Відповідно ОСОБА_5 був серед них. Ствердила, що зовнішність останнього вона й на даний час добре пам'ятає та могла б його впізнати з-поміж інших. Останній був кремезним, інші військові відносилися до нього завжди з повагою, тому вона розуміла, що він є військовослужбовцем цієї військової частини, куди її запрошували, та має певне військове звання. При пред'явленні для впізнання за фотознімками 03 серпня 2021 року, протокол з додатками про що був досліджений судом, свідок ОСОБА_10 за сукупністю зовнішніх ознак, таких як тонкі губи, примружені очі та зачіска, впізнала ОСОБА_5 , як особу, за запрошенням якого вона брала участь у святкуваннях 2014 року на території військової частини поблизу м. Алушта в АР Крим.
Крім того, під час допиту в суді свідок ОСОБА_10 підтвердила, що кілька років тому під час досудового розслідування їй пред'являли для впізнання фотокартки осіб, серед яких вона вільно та безсумнівно обрала картку із зображенням ОСОБА_5 , тобто військовослужбовця « ОСОБА_13 », якого неодноразово бачила у військовій частині № НОМЕР_2 фсб рф, в тому числі й на святі, що відбулося 24 серпня 2014 року.
Визнаючи ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень місцевий суд також послався на фактичні дані, які містяться у письмових доказах, зокрема матеріалах особової справи ОСОБА_5 , якими підтверджено статус ОСОБА_5 на час вчинення злочинів як військовослужбовця Служби зовнішньої розвідки України; наказі Голови Зовнішньої розвідки України № 149/дск від 15 травня 2014 року з метою здійснення окремих заходів щодо передислокації 9 служби 4 управління 2 департаменту з міста Алушти Автономної Республіки Крим до м. Києва наказано прибути для подальшого проходження військової служби до міста Києва у пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України у строк до 19 травня 2014 року військовослужбовцям 9 служби 4 управління 2 департаменту, в тому числі старшому лейтенанту ОСОБА_5 - головному спеціалісту фінансової групи; листі начальника 4 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України ОСОБА_8 від 15 травня 2014 року де ОСОБА_5 повідомлявся про необхідність відповідно до Наказу Голови Служби зовнішньої розвідки України в строк до 19 травня 2014 року прибути в пункт постійної дислокації Служби зовнішньої розвідки України в м. Київ, вул. Нагірна, 24/1. Роз'яснено, що у разі невиконання Наказу останній буде вважатися військовослужбовцем, який незаконно покинув військову частину та буде оголошений у розшук; службовій характеристиці наданої начальником 2 управління 2 департаменту Служби зовнішньої розвідки України ОСОБА_8 на ОСОБА_5 від 01 листопада 2022 року з якої слідує, що під час подій 2014 року ОСОБА_5 не дотримався Статутів збройних сил України, Законів України та Конституції України та не прибув до місця знаходження служби у м. Київ, що може свідчити про його свідомий вибір залишитись на території Криму та перейти на службу до зс рф; повідомленні начальника відділу контррозвідки Управління СБ України в Полтавській області ОСОБА_14 від 18 серпня 2021 року у якому йдеться про те, що в ході виконання доручення в порядку статей 40 і 41 КПК в кримінальному провадженні № 22021170000000027 отримано оперативні дані, що ОСОБА_5 04 квітня 2014 року отримав громадянство росії та був документований паспортом громадянина рф № 2214 № НОМЕР_5 , а 22 травня 2015 року отримав паспорт громадянина рф (по досягненню 45-річного віку) серії НОМЕР_4 ; протоколі огляду від 01 березня 2023 року, на якому зафіксовано факт розміщення на сайті в мережі Інтернет: «https://rk.gov.ru/rus/file/pub/pub_233102.pdf», розпорядження ради міністрів Республіки Крим, РФ («распоряжение совета министров Республики Крым от 19 августа 2014 года №823-р») про безоплатну передачу майна в/ч НОМЕР_1 створеній військовій частині «федеральное государственное казенное учреждение «войсковая часть НОМЕР_2». При цьому зі змісту протоколів «подведения итогов электронного аукциона № 0895100000915000003» від 13 квітня 2015 року, «подведения итогов электронного аукциона № 0895100000915000295» від 11 листопада 2015 року, «подведения итогов электронного аукциона № 0895100000915000310» від 23 листопада 2015 року, «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе № 0895100000915000069 від 27 липня 2015 року», «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе № 0895100000915000068» від 27 липня 2015 року, «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе № 0895100000915000067» від 27 липня 2015 року, «рассмотрение заявок на участие в электронном аукционе № 0895100000915000072» від 30 липня 2015 року, що є додатками до протоколу огляду від 01 березня 2023 року, вбачається, що одним із членів комісії «Единой комиссии ФГКУ «В/ч НОМЕР_2» в кожному випадку був ОСОБА_5 .
Таким чином, дослідивши наявні у справі документи, місцевий суд умотивовано визнав, що вони згідно зі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно поклав їх в основу вироку, а їх сукупність, разом із показаннями свідків, дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_5 в інкримінованих злочинах та правильно кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК.
Будь-яких інших доказів, які б спростовували обставини викладені в обвинувальному акті, що підтверджені показаннями свідків та письмовими доказами, в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
При цьому, місцевий суд спростував заперечення сторони захисту, щодо недоведеності вини ОСОБА_5 , розцінивши як спосіб захисту від висунутого проти нього обвинувачення. Крім того, місцевий суд зазначив, що як органами досудового розслідування під час його проведення, так і судом в ході розгляду кримінального провадження в повній мірі було дотримані права обвинуваченого, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом та Конституцією України, що знайшло своє повне та чітке відображення в процесуальних документах, які складені за результатами фіксування кримінального провадження відповідно до вимог Глави 5 КПК.
Апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , ретельно перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі, які за своєю суттю аналогічні доводам касаційної скарги, та обґрунтовано спростував їх, виклавши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції. При цьому зазначив, що покладені в основу вироку докази є взаємоузгодженими та підтверджують зміст один одного, через це об'єктивних підстав не довіряти їм немає. Підстави для висновку про неналежність, недопустимість чи недостовірність наданих стороною обвинувачення доказів також відсутні.
Спростовуючи доводи сторони захисту про те, що показання свідка ОСОБА_10 не могли бути покладені в основу вироку, оскільки в ході судового розгляду належним чином не було встановлено її особу, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що допит свідка - залегендованої особи ОСОБА_10 , з метою забезпечення її безпеки, здійснювався в порядку ч. 9 ст. 352 КПК - у спосіб, що унеможливлював її ідентифікацію та забезпечував сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. При цьому, при допиті свідка, відомого суду як залегендована особа ОСОБА_10 , особу було встановлено та приведено до присяги, попереджено її про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань та відмову від давання показань. При цьому, свідок ОСОБА_11 (працівник УСБУ в Полтавській області, який брав участь у організації зміни анкетних даних ОСОБА_10 у ході досудового розслідування) під час допиту в місцевому суді підтвердив те, що особа, яка була допитана в суді в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду під вигаданими анкетними даними: « ОСОБА_10 », є саме тією особою, яка була залегендована під цими установчими даними. Ця особа ним особисто встановлена, йому відомі її дійсні анкетні дані та жодні сумніви в даних зазначеної особи, яка була допитана в суді як свідок ОСОБА_10 , тій, анкетні дані якої в подальшому змінювалися та яку було допитано в ході досудового розслідування кримінального провадження, відсутні. Свідка ОСОБА_11 також було приведено до присяги, попереджено його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК та вручено йому пам'ятку про права та обов'язки свідка.
Отже показання свідка ОСОБА_10 отримано за визначеною законом процедурою, вони є джерелом доказів у силу ст. 84 КПК та об'єктивно узгоджуються з іншими дослідженими доказами.
Як убачається з оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_5 проведено за відсутності обвинуваченого, оскільки провадження здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia).
Суд апеляційної інстанції перевірив та спростував доводи сторони захисту про порушення прав ОСОБА_5 через здійснення провадження за його відсутності.
Так, під час досудового провадження повістки про виклик підозрюваного ОСОБА_5 до органу досудового розслідування та повідомлення про здійснення щодо нього спеціального досудового розслідування публікувались у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. Інформація щодо повісток про виклик обвинуваченого в судові засідання місцевого суду публікувалась у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті Октябрського (Шевченківського) районного суду м. Полтава. З моменту опублікування цих процесуальних документів у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора,офіційному веб-сайті Октябрського (Шевченківського) районного суду м. Полтава ОСОБА_5 на відповідних стадіях провадження вважався належним чином ознайомленим з їх змістом. Таким чином, суд першої інстанції вживав всіх заходів для виклику ОСОБА_5 , належним чином повідомляв його про місце, дату й час розгляду справи, здійснив усі передбачені законом заходи для дотримання прав обвинуваченого, в тому числі прав на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець врегулював здійснення процедури in absentia, зокрема порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором в ст. 297-5 і абзацу 6 ч. 3 ст. 323 КПК. Як убачається із судових рішень вимоги вказаних норм, щодо повідомлення ОСОБА_5 про розгляд стосовно нього справи, були дотримані.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень та не заперечується захисником у касаційній скарзі, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, інтереси ОСОБА_5 були представлені захисником, який оспорював доведеність винуватості свого підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення, заперечував правильність встановлених фактичних обставин та оцінку доказів, займав активну позицію звертаючись із апеляційною та касаційною скаргами, з огляду на що право на захист засудженого не порушене.
Крім того, з огляду на положення ч. 3 ст. 400 КПК, після закінчення строків на оскарження засуджений не позбавлена права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_5 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені у ході спеціального досудового розслідування та судового розгляду.
На думку колегії суддів, судами попередніх інстанцій дотримано вимоги кримінального процесуального закону під час розгляду вказаного кримінального провадження. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 05 вересня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3