30 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/2590/23 (922/1418/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.
розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026
та рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2025
у справі № 922/2590/23 (922/1418/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень"
до Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради
про стягнення коштів, -
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень",--
Рішенням господарського суду Харківської області від 12.11.2025 у справі №922/2590/23 (922/1418/25) позов задоволено повністю; стягнуто з Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень" 888 012,25 грн вартості виконаних, але не оплачених робіт за Договором № 2020 від 23.09.2020; стягнуто з Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень" 10656,15грн. витрат зі сплати судового збору.
04.02.2026 постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2025 у справі №922/2590/23 (922/1418/25) залишено без змін.
05.03.2026 Департаментом будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2025 у справі №922/2590/23 (922/1418/25). Скаржником подані клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження вказаних судових рішень, відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги та зупинення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі №922/2590/23 (922/1418/25) до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
12.03.2026 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожньо-будівельна компанія "Уровень" надійшло заперечення щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, яке обґрунтована тим, що підстави для відкриття провадження у цій справі, ціна позову у якій складає 888 012,25 грн, що є меншим, ніж п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі є необґрунтованими. Належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в цій справі у касаційній скарзі наведено не було.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 922/2590/23 (922/1418/25) з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3028 грн.
Предметом позову у справі № 922/2590/23 (922/1418/25), є стягнення 888 012,25 грн, що загалом менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2025 році (3028 грн х 500 = 1 514 000 грн). Отже, справа №922/2590/23 (922/1418/25) є малозначною в силу статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Департамент будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
В обґрунтування вказаних підстав скаржник вказує, що у цій справі спірним є питання застосування частини 3 статті 877 ЦК України у взаємозв'язку з вимогами законодавства у сфері публічних закупівель, а саме - чи може виконання підрядником додаткових робіт без погодження замовника створювати для останнього обов'язок з їх оплати. Вказане питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки стосується визначення меж виникнення бюджетних грошових зобов'язань у замовників робіт за договорами, укладеними за результатами процедур публічних закупівель, та співвідношення норм цивільного законодавства щодо договору підряду з імперативними вимогами бюджетного законодавства.
Вказує, що наслідки застосування, сформованого судом апеляційної інстанції, підходу не обмежуються межами цієї справи, а можуть мати системний характер та впливають на практику виконання договорів публічних закупівель у сфері будівництва, що обумовлює необхідність формування Верховним Судом єдиного підходу до застосування частини З статті 877 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.
Крім того, скаржник зазначає, що справа № 922/2590/23 (922/3586/25) становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки стягнення з Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, який утримується за рахунок коштів бюджету міста, коштів у розмірі 813388,80 грн, обмежить фінансування програм стабілізації, соціально економічного розвитку територіальної громади та інших пріоритетних галузей, які забезпечують життєдіяльність Харківської міської територіальної громади, особливо в умовах війни.
Вважає, що залишення в силі оскаржуваних судових рішень фактично створює небезпечний прецедент для подальшого масового стягнення підрядниками коштів з бюджетів територіальних громад за виконання додаткових робіт без належного погодження їх виконання стороною замовника та без належного документального підтвердження обсягів і факту виконання таких робіт у встановленому законодавством порядку. Формування подібної правозастосовчої практики надає можливість підрядникам після завершення виконання договорів заявляти вимоги про оплату робіт, не передбачених проектно- кошторисною документацією та умовами договорів про закупівлю, виключно на підставі односторонньо складених документів без належного підтвердження реального виконання робіт, що може призвести до виникнення значної кількості аналогічних позовів та системного безпідставного витрачання бюджетних коштів територіальних громад.
Розглянувши вказані доводи, суд зауважує, що використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Верховний Суд наголошує, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що ця справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вказуючи на те, що справа становить значний суспільний інтерес скаржник не робить посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що вказана справа є винятковою для позивача, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду цієї справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», вказану категорію справ.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, яка подана на рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі №922/2590/23 (922/1418/25), оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
При цьому колегія суддів враховує також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) про те, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, пунктом 2 частини третьої статті 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту будівництва та шляхового господарства Харківської міської ради, яка подана на рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 у справі №922/2590/23 (922/1418/25).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Васьковський
Судді К.М. Огороднік
В.Я. Погребняк