вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2026 р. Справа№ 911/2317/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025
у справі № 911/2317/25 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕСТ КМБ-3"
про стягнення 261 778, 67 грн
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (надалі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕСТ КМБ-3" (надалі - відповідач) про стягнення 261 778, 67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором про закупівлю робіт: з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку вул. Центральна, 425-Б в смт. Бородянка Бучанського району Київської області №11К-23 від 15.09.2023, в частині несвоєчасного повернення невикористаної попередньої оплати.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у задоволенні позову Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕСТ КМБ-3» про стягнення 261 778,67 грн відмовлено повністю.
Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, а відтак і відсутні правові підстави для стягнення заявленої до стягнення неустойки.
Місцевий господарський суд зазначив, що умовами пункту 12.7 договору в редакції додаткової угоди №3 від 08.12.2023 сторони погодили, що використана попередня оплата погашається на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, підписаних уповноваженими представниками сторін, не пізніше п'яти місяців, а також погодили обов'язок підрядника повернути невикористану суму попередньої оплати на рахунок замовника. Разом із тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що із змісту наведеного пункту договору не вбачається прямо визначеного строку чи терміну, після настання якого у відповідача виникає саме обов'язок повернення невикористаної попередньої оплати, а тому, на думку суду, відсутня визначеність у моменті виникнення прострочення.
Крім того, місцевий господарський суд виходив з того, що строки виконання робіт за договором не є тотожними строкам погашення попередньої оплати, не пов'язані безпосередньо з датами перерахування позивачем авансових платежів та не можуть автоматично свідчити про настання у відповідача обов'язку з повернення невикористаних сум попередньої оплати.
Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що договір між сторонами залишався чинним, доказів його розірвання чи визнання недійсним матеріали справи не містять, строк виконання робіт за договором тривав, а отже, на переконання місцевого господарського суду, сам по собі факт непідписання актів КБ-2в на всю суму попередньої оплати у межах строку, зазначеного в пункті 12.7 договору, не свідчить автоматично про виникнення у відповідача обов'язку повернення такої оплати.
Окремо суд першої інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів направлення відповідачу претензії позивача від 29.05.2025 щодо повернення попередньої оплати та сплати неустойки, а відтак не взяв посилання позивача на цю претензію до уваги.
За сукупністю наведеного місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними, а нарахування позивачем неустойки за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати є безпідставним та необґрунтованим.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням, Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області задовольнити. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/2317/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно витлумачив умови пункту 12.7 договору, оскільки фактично відірвав погоджений сторонами строк погашення використаної попередньої оплати від прямо передбаченого тим же пунктом договору обов'язку повернення невикористаної суми попередньої оплати.
Скаржник вказує, що зі змісту пункту 12.7 договору в його системному зв'язку з іншими положеннями договору та з умовами про відповідальність за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати однозначно випливає, що підрядник мав або підтвердити використання попередньої оплати шляхом підписання актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в у межах погодженого строку, або повернути невикористані кошти на рахунок замовника.
На думку скаржника, відсутність у межах п'ятимісячного строку належно оформлених та підписаних сторонами актів КБ-2в на відповідну суму попередньої оплати свідчить про непогашення такої оплати у визначений договором спосіб. За таких обставин невикористана сума попередньої оплати підлягала поверненню, а її неповернення утворює прострочення та є підставою для застосування передбаченої договором неустойки.
Скаржник зазначає, що документи про придбання матеріалів, укладення договорів поставки, перерахування коштів постачальникам, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та інші первинні бухгалтерські документи не є доказами виконання робіт у розумінні договору підряду та не можуть підміняти собою акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, які прямо погоджені сторонами як єдиний належний спосіб підтвердження використання попередньої оплати.
Крім того, скаржник посилається на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність строку повернення невикористаної попередньої оплати фактично призводить до легалізації безстрокового та безконтрольного утримання підрядником бюджетних коштів, що суперечить правовій природі авансу, змісту спірного договору та принципам бюджетної дисципліни.
Скаржник зазначає, що сам факт чинності договору та продовження строку виконання робіт не спростовує виникнення у відповідача самостійного обов'язку щодо погашення або повернення попередньої оплати у визначений договором строк, оскільки зобов'язання з виконання робіт та зобов'язання щодо використання і підтвердження використання авансу, хоча і пов'язані між собою, однак не є тотожними.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що умовами договору прямо не визначено конкретного строку, після спливу якого підрядник зобов'язаний повернути невикористану суму попередньої оплати. На думку відповідача, пункт 12.7 договору встановлює строк погашення використаної попередньої оплати шляхом підписання актів КБ-2в, однак не містить однозначного припису, що саме після спливу цього строку будь-яка непогашена сума повинна автоматично вважатися такою, що підлягає негайному поверненню.
Також відповідач посилається на те, що строк виконання робіт за договором на час виникнення спору ще тривав, а тому у нього не було підстав вважати, що виник остаточний обов'язок з повернення всієї непогашеної попередньої оплати.
Крім того, відповідач стверджує, що ним здійснювались дії, спрямовані на виконання договору, зокрема пов'язані з придбанням матеріалів, організацією та забезпеченням виконання робіт, що, на його думку, свідчить про належне використання отриманих коштів у межах договору.
Відповідач також підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними доказами момент виникнення прострочення зобов'язання з повернення попередньої оплати, а відтак відсутні правові підстави для стягнення неустойки.
Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу.
Позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, зазначив про те, що доводи, викладені у відзиві, є необґрунтованими, такими, що суперечать умовам укладеного між сторонами договору та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, оскільки умовами договору сторони чітко та однозначно погодили, що належним і допустимим доказом використання попередньої оплати є виключно акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, підписані уповноваженими представниками сторін, водночас надані відповідачем документи первинного бухгалтерського обліку (рахунки, накладні, платіжні доручення) підтверджують лише факт придбання матеріалів, проте не підтверджують їх використання саме в межах виконання спірного договору, що виключає можливість визнання їх належними доказами освоєння авансу.
Позивач зазначає, що неподання відповідачем у визначений договором строк належно оформлених актів виконаних робіт свідчить про непогашення отриманої попередньої оплати та, відповідно, зумовлює виникнення обов'язку повернення невикористаної суми авансу. Зазначений обов'язок є самостійним та не ставиться у залежність від обставин виконання або невиконання робіт, у тому числі від причин, на які посилається відповідач.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо відсутності доказів направлення претензії є передчасним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази її направлення відповідачу рекомендованим поштовим відправленням.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/2317/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №911/2317/25 та призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, враховуючи тимчасові непрацездатності суддів, планові відключення електричної енергії та перебування суддів у відрядженнях, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 911/2317/25 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 15.09.2023 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як підрядником, укладено договір про закупівлю робіт: з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна, 425-Б в смт Бородянка Бучанського району Київської області №11К-23, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язався відповідно до проектної документації, умов цього договору та вимог законодавства власними силами та/або залученими силами виконати роботи з капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна, 425-Б в смт Бородянка Бучанського району Київської області, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи в порядку та на умовах, передбачених договором.
Згідно з пунктом 1.2 договору об'єктом виконання робіт є багатоквартирний житловий будинок по вул. Центральна, 425-Б в смт Бородянка Бучанського району Київської області, при цьому виконавець здійснює виконання робіт у строки, передбачені календарним графіком виконання робіт, в повному обсязі, визначеному проектною документацією та тендерною документацією, до повної готовності об'єкта внаслідок завершення робіт та прийняття його в експлуатацію.
Пунктом 1.5 договору підрядник підтвердив, що він розуміє всі вимоги замовника щодо строків, якості та обсягу робіт, а також те, що ціна договору включає повний обсяг робіт. Таким чином, укладаючи договір, відповідач прийняв на себе обов'язок не лише виконати роботи, але й діяти у межах і спосіб, прямо погоджений сторонами.
Згідно з пунктом 2.1 договору виконавець приступає до виконання робіт за договором протягом трьох днів з дня підписання договору та незалежно від отримання авансу. Наведена умова договору має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки прямо свідчить про те, що сторони не ставили початок чи можливість виконання підрядником своїх обов'язків у залежність від факту попередньої оплати.
Відповідно до пункту 2.5 договору строки, початок та закінчення робіт, види, послідовність та етапи виконання робіт визначаються календарним графіком виконання робіт, який є невід'ємною частиною договору.
Пунктами 2.7- 2.9 договору сторони погодили можливість перегляду строків виконання робіт із обов'язковим внесенням відповідних змін до договору та календарного графіка, зокрема у випадках настання обставин, що унеможливлюють подальше виконання робіт, виникнення обставин непереборної сили, внесення змін до проектної документації, призупинення робіт за повідомленням замовника або за відсутності чи несвоєчасності бюджетного фінансування. При цьому зміна строків виконання робіт мала оформлюватися додатковою угодою. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що сторонами вносились зміни саме до порядку використання та повернення попередньої оплати поза межами змісту пункту 12.7 договору.
Відповідно до пункту 3.1 договору в редакції уточнюючої додаткової угоди №4 від 29.02.2024 ціна договору визначається на підставі договірної ціни та становить 48 188 977,94 грн.
Згідно з пунктом 4.1.5 договору замовник має право, зокрема, вимагати відшкодування завданих збитків та сплати штрафних санкцій, зумовлених порушенням договору, а також відмовитися від договору у випадках, передбачених його умовами. Водночас пунктом 4.4.1 договору встановлено, що виконавець зобов'язаний забезпечити виконання робіт у строки, встановлені договором.
Пунктом 12.1 договору передбачено, що оплата за роботи відбувається шляхом поточних платежів, а проміжні розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі підписаних актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3, а також інших документів, передбачених договором.
Пунктом 12.6 договору сторони погодили, що замовник має право здійснювати попередню оплату з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», в розмірі та на строк, визначених належним чином оформленим рішенням Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, лише щодо робіт, надання яких здійснюється протягом поточного бюджетного періоду.
Особливе значення для правильного вирішення спору має зміст пункту 12.7 договору в редакції додаткової угоди №3 від 08.12.2023, яким сторони погодили, що попередня оплата, яка не перевищує 30 відсотків вартості робіт, здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів на небюджетний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України виконавцем, з подальшим використанням зазначених коштів виключно з такого рахунку для цілей, визначених договором. При цьому використана попередня оплата погашається на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, підписаних уповноваженими представниками сторін, не пізніше п'яти місяців. Цим же пунктом прямо передбачено, що підрядник зобов'язується повернути невикористану суму попередньої оплати на рахунок замовника.
Отже, із наведеного змісту пункту 12.7 договору вбачається, що сторони, по-перше, погодили цільовий характер попередньої оплати, по-друге, визначили єдиний договірний спосіб підтвердження її використання - акти КБ-2в, по-третє, встановили граничний строк такого погашення, по-четверте, прямо визначили обов'язок підрядника щодо повернення невикористаної суми попередньої оплати.
Пунктом 13.2 договору також передбачено, що по мірі виконання робіт, але не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти робочих днів після закінчення терміну виконання робіт, визначеного календарним графіком, підрядник передає замовнику акт приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідку форми КБ-3. Наведена умова договору регулює загальний порядок здачі-приймання робіт, однак не спростовує змісту пункту 12.7 договору, який спеціально врегульовує саме порядок погашення попередньої оплати.
Пунктом 16.2 договору в редакції додаткової угоди №5.1 від 01.04.2024 встановлено, що за порушення виконавцем строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,01% від суми невикористаної попередньої оплати за кожен день затримки такого повернення. Наявність у договорі окремої умови про відповідальність саме за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати додатково підтверджує, що сторони усвідомлювали існування такого строку та пов'язували з його порушенням настання конкретного виду відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на користь відповідача було перераховано попередню оплату в загальному розмірі 14 280 000,00 грн, а саме 07.11.2023 - 4 000 000,00 грн та 08.12.2023 - 10 280 000,00 грн. Зазначене підтверджується банківськими виписками, що досліджувалися судом першої інстанції, та не заперечується сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2024 відповідачем було повернуто позивачу лише 13 333,11 грн, при цьому у призначенні платежу прямо зазначено: повернення невикористаних коштів попередньої оплати за договором №11К-23 від 15.09.2023. Сам факт здійснення такого повернення має істотне доказове значення, оскільки свідчить, що й сам відповідач визнавав наявність непогашеної та невикористаної частини попередньої оплати.
Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що у межах строків, погоджених пунктом 12.7 договору, відповідач погасив усю суму попередньої оплати шляхом підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в.
Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач повернув невикористаний залишок попередньої оплати у повному обсязі після спливу встановленого договором строку.
Саме на підставі наведених обставин позивач, вважаючи, що відповідач порушив договірний обов'язок щодо повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, звернувся до суду з вимогою про стягнення 261 778,67 грн неустойки.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність чи відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки, передбаченої пунктом 16.2 договору, у зв'язку з порушенням строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори. Укладений між сторонами договір є юридичним фактом, який породив для сторін взаємні права та обов'язки, зокрема обов'язок відповідача використовувати попередню оплату у спосіб, визначений договором, або повернути її невикористану частину.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь іншої певну дію, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку. У даному випадку після отримання попередньої оплати у відповідача виник обов'язок або підтвердити її використання у визначений договором спосіб, або повернути невикористані кошти, тоді як у позивача виникло право вимагати належного виконання такого обов'язку.
Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається. Таким чином, відповідач не вправі був самостійно змінити погоджений сторонами спосіб підтвердження використання попередньої оплати та підміняти його іншими документами, не передбаченими договором.
Відповідно до ст. 6, 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов, однак такі умови є обов'язковими для сторін. У межах реалізації принципу свободи договору сторони прямо погодили, що використання попередньої оплати підтверджується виключно актами КБ-2в, а також встановили строк такого підтвердження і обов'язок повернення невикористаних коштів. Отже, наведені умови не можуть бути ігноровані або довільно переосмислені судом чи стороною спору.
Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду підрядник зобов'язується на свій ризик виконати роботу, а замовник - прийняти та оплатити її результат. Стаття 875 цього Кодексу конкретизує ці положення для будівельного підряду, встановлюючи обов'язок виконання робіт відповідно до проектної документації.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання виконаних робіт і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами. Отже, саме акт приймання виконаних робіт є належним та визначальним юридичним фактом, який підтверджує виконання підрядником своїх зобов'язань.
Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, який послідовно виходить з того, що у разі погодження сторонами актів як форми підтвердження виконання робіт саме такі акти є єдиними належними доказами виконання зобов'язання.
Колегія суддів також враховує правову природу попередньої оплати (авансу), яка полягає у тому, що така сума підлягає поверненню у разі непідтвердження її використання, що виключає можливість її безстрокового утримання.
Отже, з урахуванням змісту пункту 12.7 договору, після спливу погодженого сторонами строку та відсутності актів КБ-2в на відповідну суму попередньої оплати, така сума набуває статусу невикористаної та підлягає поверненню замовнику.
Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у встановлений строк є його порушенням, а боржник є таким, що прострочив.
Оскільки відповідач не підтвердив використання попередньої оплати у погодженому сторонами порядку та не повернув її невикористану частину, він є таким, що прострочив виконання свого обов'язку.
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання застосовуються правові наслідки, встановлені договором або законом.
Пунктом 16.2 договору прямо передбачено відповідальність відповідача у вигляді неустойки за порушення строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати.
Перевіривши розрахунок неустойки, колегія суддів встановила, що він здійснений відповідно до умов договору, є арифметично правильним та відповідає заявленим позовним вимогам.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, фактично виходив із того, що умовами пункту 12.7 договору не визначено конкретного моменту виникнення у відповідача обов'язку з повернення невикористаної попередньої оплати, а відтак відсутні підстави вважати, що відповідач допустив прострочення такого обов'язку, водночас, колегія суддів вважає такі висновки такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору без урахування його змісту в цілому, мети та правової природи спірних правовідносин.
Так, зі змісту пункту 12.7 договору вбачається, що сторони прямо погодили цільовий характер попередньої оплати, виключний спосіб підтвердження її використання, а саме акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в, граничний строк такого підтвердження, не пізніше п'яти місяців та безумовний обов'язок підрядника повернути невикористану суму попередньої оплати, тобто, наведена умова договору встановлює чітку умову виконання зобов'язання щодо попередньої оплати, яка не допускає довільного чи альтернативного тлумачення.
Таким чином, сторонами за договором погоджено альтернативний спосіб належного виконання відповідачем свого обов'язку щодо отриманих коштів, а саме, підтвердження їх використання актами КБ-2в у межах визначеного строку, або повернення тієї частини попередньої оплати, яка у цей спосіб погашена не була.
Висновок суду першої інстанції про відсутність визначеного строку повернення невикористаної попередньої оплати фактично зводиться до відокремлення останнього речення пункту 12.7 договору від попереднього змісту цього пункту та нівелює його правове значення.
Колегія суддів також критично оцінює доводи відповідача щодо можливості підтвердження використання попередньої оплати будь-якими первинними бухгалтерськими документами.
У межах спірного договору сторони прямо та однозначно погодили, що єдиним належним і допустимим доказом виконання робіт і, відповідно, погашення попередньої оплати є акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в.
Відтак будь-які інші документи, навіть якщо вони свідчать про здійснення певних господарських операцій, не можуть підміняти собою погоджений сторонами механізм підтвердження виконання робіт.
Доводи відповідача про триваючий строк виконання робіт також є юридично неспроможними, оскільки зобов'язання щодо виконання робіт та зобов'язання щодо використання і підтвердження використання попередньої оплати є самостійними та не є тотожними.
Отримання попередньої оплати породжує для відповідача окремий, самостійний обов'язок діяти у спосіб, прямо визначений договором, незалежно від загального ходу виконання робіт.
За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції неправильно витлумачив умови договору, помилково визначив відсутність моменту виникнення обов'язку щодо повернення коштів та безпідставно відмовив у задоволенні позову.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та спростовують висновки суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, доводи скаржника знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №911/2317/25 не можна вважати таким, що прийняте відповідно до вимог матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування.
Таким чином, апеляційна скарга Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №911/2317/25 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі №911/2317/25 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Пунктом 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги здійснюється у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а тому у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/2317/25 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.10.2025 у справі № 911/2317/25 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕСТ КМБ-3» про стягнення 261 778,67 грн неустойки - задовольнити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕСТ КМБ-3» (08140, Київська область, Бучанський район, с. Білогородка, вул. Володимирська, 60; ЄДРПОУ 40053319) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 11-а; ЄДРПОУ 26345736) 261 778,67 грн неустойки, судовий збір у розмірі 3 926,68 грн за подання позовної заяви та 4 712,02 за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.
6. Справу № 911/2317/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко