ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
25 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/373/20
Південно-західного апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання: Чеголя Є.О.
За участю представників учасників справ:
від ОСОБА_1 - адвокат Грибонос В.В.
від ТОВ "НВФ РАДІАН" - адвокат Островська О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 (складено та підписано 17.06.2024, суддя Адаховська В.С.)
у справі №915/373/20
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН"
про стягнення дійсної (ринкової) вартості майна пропорційно частці у статутному капіталі
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" (далі - ТОВ "НВФ РАДІАН"), в якій просив суд стягнути 2039875,00 грн дійсної (ринкової) вартості майна пропорційно частці у статутному капіталі ТОВ "НВФ РАДІАН".
Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо виплати позивачеві його частки у статутному капіталі товариства, у зв'язку із прийняттям рішення позивача про вихід з нього.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 по цій справі у задоволенні позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що з моменту звернення позивача із заявою до відповідача про його вихід зі складу учасників товариства, ним реалізовано гарантоване чинним законодавством та обумовлене статутом право на вихід зі складу засновників відповідача, в зв'язку з чим позивач має право на отримання ринкової вартості частини майна, пропорційної його частці (вкладу) у статутному капіталі. В свою чергу, відповідачем не доведено виконання ним обов'язку з виплати ОСОБА_1 вартості частини майна, пропорційної її частці в статутному капіталі товариства, установленої на момент виходу її зі складу засновників.
Разом з цим, місцевий господарський суд зазначив, що за відсутності належного встановлення обставин щодо визначення дійсної (ринкової) вартості майна товариства, враховуючи, що загальна вартість майна визначається на рівні активів підприємства за вирахуванням його зобов'язань, а розрахунок вартості майна товариства слід здійснювати, зокрема, за даними фінансових показників товариства станом на час виходу учасника з нього, тобто виходячи із вартості усього майна, що належить товариству, у суду відсутня можливість самостійно встановити ринкову вартість частини майна, пропорційної його частці (вкладу) у статутному капіталі з наявних матеріалів справи.
На переконання суду першої інстанції, позивачем не доведено наявності встановлених законодавством підстав для виплати ОСОБА_1 вартості частини майна, пропорційної його частці в статутному капіталі товариства, установленої на момент виходу його зі складу засновників у визначеному ним розмірі, а тому позовні вимоги останнього задоволенню не підлягають.
Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області по цій справі скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, виходячи з наступного.
Так, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом не було враховано наступні обставини:
- у зв'язку із прийняттям позивачем рішення про вихід зі складу засновників товариства, відповідачем на виконання вимог чинного законодавства було направлено позивачеві бухгалтерську довідку та фінансовий збір в яких вказано, що частка позивача на момент виходу зі складу учасників товариства дорівнює нулю. Однак, позивач не погоджується з таким твердженням та вважає, що його частка на момент виходу складає 2 039 875 грн з урахуванням вартості належного відповідачеві об'єкту нерухомого майна;
- позивачем на підтвердження ринкової вартості нерухомого майна, яке належить відповідачеві, було надано відповідний звіт про його оцінку;
- під час розгляду справи у суді першої інстанції було призначено експертизу задля визначення, як ринкової вартості належного відповідачем нерухомого майна, так й вартості частки позивача, яка підлягає виплаті. Однак, така експертиза не була проведена у зв'язку з нездійсненням відповідачем її оплати;
- на переконання апелянта, обов'язок проведення оцінки чистих активів законодавством покладено саме на відповідача і відповідач цей обов'язок не виконав, чим порушив право позивача;
- оскільки доля кожного з учасників товариства відповідно до наданих відповідачем документів дорівнює нулю, то вартість неврахованого із звітності відповідача нерухомого майна є чистим активом. Тому, як вважає позивач, саме з вартості цього нерухомого майна має бути визначено вартість частки у статутному капіталі товариства, яка підлягає виплаті на користь позивача;
- в свою чергу, позивачем було надано належні докази на підтвердження вартості такого нерухомого майна, яке перебуває у власності відповідача;
- поданий відповідачем звіт про оцінку нерухомого майна позивач вважає неналежним доказом, оскільки він поданий з порушенням законодавчо визначених процесуальних строків не був направлений позивачеві, а тому не може братись судом до уваги;
- у суду першої інстанції були належні та допустимі докази, подані позивачем, які не спростовано іншими доказами, поданими відповідачем, щодо вартості нерухомого майна, яке належить відповідачеві та є чистим активом товариства;
- відповідачем не спростовано того, що вартість частки позивача, яка заявлена у позові є меншою, оскільки експертне дослідження, яке було призначено судом задля встановлення ринкової вартості нерухового майна та частки позивача у товаристві, не було проведено саме з вини відповідача, який не здійснив оплату такого дослідження, що свідчить про його ухилення від встановлення таких обставин;
- на переконання апелянта, враховуючи, що саме відповідач ухилявся від проведення експертизи, а позивач самостійно не може провести таку експертизу, то суд мав визнати встановленою ту обставину, що частка позивача на момент виходу зі складу учасників товариства становила 2 039 875,00 грн, оскільки вказана обставина підтверджувалась поданим позивачем звітом про оцінку вартості майна відповідача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 30.10.2024.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що подаючи заяву про вихід із засновників товариства, позивач зазначив, що цією заявою він стверджує, що не має ніяких претензій, в тому числі майнових, фінансових до ТОВ «НВФ РАДІАН» та його учасників. З моменту виходу з товариства до звернення до суду, позивач жодного разу не звертався до відповідача із наміром отримати доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки, не вимагав від товариства оплати визначеної за фінансовою звітністю вартістю його частки, не надіслав жодного заперечення на отриманий ним фінансовий звіт та бухгалтерську довідку, які були складені за результатам фінансового року діяльності товариства.
В свою чергу, як на тому наголошує відповідач, у межах даної справи ним було замовлено та подано до суду Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ «НВФ Радіан» станом на 31.12.2018, який було складено з урахуванням вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань у 2018, у висновку зазначено вартість чистих активів.
На переконання відповідача, звіт з оцінки ринкової вартості нерухомого майна наданий позивачем не достатній доказ для обґрунтування позовних вимог.
За твердженням відповідача, у зв'язку з важким матеріальним становищем, він не зміг оплатити експертне дослідження призначене судом першої інстанції. Зі своєї сторони позивач також не виявив зацікавленості щодо своєчасного проведення експертизи та можливого поділу витрат з її проведення.
До суду апеляційної інстанції надійшло клопотання позивача про призначення у справі судової експертизи в якому останній просив призначити у цій справі комплексну судово-економічну, оціночно-будівельну, товарознавчу експертизу, проведення якої доручити Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі №915/373/20 судової експертизи, призначено у справі №915/373/20 судову експертизу проведення якої доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Супровідним листом від 23.12.2024 за №915/373/20/13/2024 матеріали справи №915/373/20 у 3 томах (1-й том на 288 арк.; 2-й том на 242 арк. (у т.ч. диск №А000409); 3-й том на 19 арк.) та копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 на 9 арк. скеровано до Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за адресою 54038 вул. Карпенка, 27, м. Миколаїв.
24.12.2024 було сформовано та відправлено з поштового відділення "МВПЗ 119 Одеса" поштове відправлення до м. Миколаєва (вул. Карпенка /Генерала Олекси Алмазова, 27 (індекс 54038) - Миколаївське відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз), трекінг - 6511900003109, в якому перебували 3 томи матеріалів справи №915/373/20 та копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024.
Однак, як було встановлено судом апеляційної інстанції, матеріли справи №915/373/20 у 3 томах (1-й том на 288 арк.; 2-й том на 242 арк. (у т.ч. диск №А000409); 3-й том на 19 арк.) та копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 на 9 арк., які було скеровано до Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз втрачено під час пересилання АТ "Укрпошта" поштового відправлення 6511900003109.
З огляду на таке, ухвалою суду від 30.04.2025 по цій справі поновлено апеляційне провадження у справі №915/373/20, відновлено втрачену справу №915/373/20 в обсязі документів отриманих із автоматизованої системи документообігу суду "Діловодство спеціалізованого суду", направлено на адресу Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення дослідження відновлені матеріали справи №915/373/20 та апеляційне провадження у справі №915/373/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 зупинено до закінчення проведення судової експертизи та/або повернення матеріалів справи до Південно-західного апеляційного господарського суду.
22.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли відновлені матеріали справи №915/373/20 разом з листом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз в якому вказано про те, що на даний час у штаті Миколаївського відділення ОНДСЕ відсутні атестовані експерти, якi можуть виконати призначену експертизу. Відповідно, ухвала суду про призначення експертизи залишена без розгляду, а матеріали повернуто до суду.
Ухвалою суду від 27.05.2025 поновлено апеляційне провадження у справі №915/373/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 та призначено справу до розгляду на 18.06.2025.
Судом апеляційної інстанції отримано клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи в якому останній просив призначити у справі №915/373/20 комплексну судово-економічну, оціночно-будівельну, товарознавчу експертизу, проведення якої доручити Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою суду від 18.06.2025 призначено у справі №915/373/20 судову експертизу проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз. На вирішення експерта поставлено наступні питання: 1) Яка дійсна (ринкова) вартість активів Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН», в тому числі нежитлових будівель: літ. Я-2 загальною площею 1472 кв.м., літ. Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 , які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН» на праві приватної власності, інших основних засобів, нематеріальних активів, майна невиробничого призначення, оборотних активів, з урахуванням майнових зобов'язань товариства станом на 18.11.2018? 2) Яка вартість частини майна Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН», що належить до виплати ОСОБА_1 пропорційно розміру його частки (33% статутного капіталу) у зв'язку з його виходом зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «НВФ РАДІАН» станом на 18.11.2018?
З огляду на надходження до суду апеляційної інстанції клопотань експертів про надання додаткових документів, ухвалами суду від 29.07.2025 та 13.10.2025 було зобов'язано ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" надати до суду затребувані судовими експертами документи.
Враховуючи те, що сторонами не було надано затребуваних експертами документів, суд апеляційної інстанції ухвалою від 22.10.2025 запропонував судовим експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз провести експертне дослідження за наявними у матеріалах справи №915/373/20 документами та зупинив апеляційне провадження у справі №915/373/20 до закінчення проведення судової експертизи та/або повернення матеріалів справи до Південно-західного апеляційного господарського суду.
У зв'язку з отриманням Південно-західним апеляційним господарським судом листів експертної установи про залишення ухвали суду від 18.06.2025 в частині призначення товарознавчої, економічної та оціночно-будівельної експертизи без виконання, а також повернення матеріалів справи, ухвалою суду від 17.02.2026 було поновлено апеляційне провадження у справі №915/373/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 та призначено справу до розгляду на 25.03.2026.
Під час судового засідання від 25.03.2026 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Микалаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" було зареєстровано 14.09.2006 виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за номером 15221020000010380, код юридичної особи 34607057.
Також 14.09.2006 реєстраційно-ліцензійною палатою Миколаївського міськвиконкому був зареєстрований статут ТОВ "НВФ РАДІАН".
У відповідності до п. 1.1. Статуту засновниками ТОВ "НВФ РАДІАН" є - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
За умовами п. 1.2. Статуту товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном у відповідності з цілями та задачами своєї Статутної діяльності.
Згідно з п. 2.1. Статуту, для забезпечення діяльності товариства створюється статутний фонд за рахунок внесків учасників. Розмір статутного фонду буде складати 38100,0 грн. Внесок учасників у статутний фонд складає:
- ОСОБА_2 - 12702,54 грн - 33,34%,
- ОСОБА_3 - 12698,73 грн - 33,33%,
- ОСОБА_1 - 12698,73 грн - 33,33%.
На момент реєстрації засновники формують 100% вартості своїх внесків. Статутний фонд вноситься майном (акт оцінки додається).
Оцінка вартості внесків проводиться за згодою між учасниками. Конкретний перелік майна, що вноситься на момент реєстрації, а також його вартість вказується у відповідному акту, який підписується учасниками. Після державної реєстрації товариства учасники можуть замінити майно, яке внесено ними до статутного фонду на будь-яке інше, відповідне йому по вартості.
Пунктом 2.2 статуту визначено, що товариство може збільшувати або зменшувати розмір статутного фонду у відповідності з чинним законодавством. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання товариство має право виключити такого учасника з товариства у порядку встановленому законом, або призначити сплату пені товариству.
Пунктом 5.1. Статуту визначено, що вищим керівним органом товариства є збори учасників товариства, які складаються з учасників, можуть бути постійними або призначеними на визначений строк. Збори уповноважені приймати рішення по усім питанням, що стосуються діяльності товариства (п.5.2. Статуту).
13 листопада 2018 року загальними зборами товариства було прийняте рішення, оформлене протоколом №22, про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства з 27.11.2019 згідно з поданою заявою за угодою сторін.
19 листопада 2018 року загальними зборами товариства було прийнято рішення, оформлене протоколом №23, про виведення ОСОБА_1 зі складу засновників товариства згідно з його заявою та проведення змін в статуті товариства після виходу ОСОБА_1 зі складу засновників товариства.
На виконання ч. 6 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство направило на адресу позивача бухгалтерську довідку та фінансовий звіт за 2018 рік в яких вказало, що враховуючи відомості Звіту по фінансовим результатами за 2018 рік доля частки ОСОБА_1 на момент виходу із складу учасників товариства дорівнює нулю.
В свою чергу, за твердженням позивача, відомості ТОВ "НВФ РАДІАН" про нульову частку ОСОБА_1 у статутному капіталі товариства не відповідають дійсності, з огляду на таке.
Відповідачу на праві власності належать нежитлові будівлі, що складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.03.2020.
На замовлення позивача було здійснено оцінку ринкової вартості нерухомого майна, про що складено звіт №10/03-20 у відповідності до якого ринкова вартість нежитлових будівель, які належать на праві власності відповідачу і складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у АДРЕСА_1 складає 6 120 240 грн.
Відтак, на переконання позивача, виходячи з тієї обставини, що він був власником 33,33 % частки у статутному капіталі товариства, відповідач зобов'язаний сплатити йому вартість належної йому частки у сумі 2 039 875 грн.
В свою чергу, відповідач підтверджує факт придбання товариством у власність нерухомого майна по вул. Лагерне поле 5/7, однак зауважує, що за договором купівлі-продажу вартість такого майна склала 1600000,00 грн. З урахуванням амортизаційного зносу станом на 01.01.2019 вартість нежитлових будівель складає 1504990,41 грн.
Також, відповідачем замовлено оцінку ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ "НВФ РАДІАН", згідно з якою ринкова вартість об'єкта оцінки станом на 31.12.2018 складає 1330953,00 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволені у повному обсязі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред'явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої, частини другої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства.
Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Згідно з статтею 148 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.
Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.
Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди.
Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.
Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства.
Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.
Відповідно до п. 1 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю", учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50 відсотків, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Право на вихід з товариства є безумовним суб'єктивним правом учасника, яке не залежить від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого має наслідком припинення корпоративних відносин між учасником і товариством. При цьому на учасника покладається обов'язок повідомити товариство про свій вихід шляхом подання або вручення відповідної заяви.
Згідно з ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Відповідно до п. 6, 8 ст. 24 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю та додатковою відповідальністю", не пізніше 30 днів з дня, коли товариство дізналося чи мало дізнатися про вихід учасника, воно зобов'язане повідомити такому колишньому учаснику вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку. Вартість частки учасника визначається станом на день, що передував дню подання учасником відповідної заяви у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.
Згідно з частиною першою статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Частиною першою статті 66 та статтею 139 Господарського кодексу України встановлено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.
Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов'язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.
За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами. До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.04.2018 у справі №925/1165/14.
Як вже було вказано вище, та не заперечується сторонами, 19 листопада 2018 року загальними зборами товариства було прийнято рішення, оформлене протоколом №23, про виведення ОСОБА_1 зі складу засновників товариства згідно з його заявою.
Відтак, з 19.11.2018 позивач вважається таким, що вийшов зі складу учасників ТОВ "НВФ РАДІАН".
В свою чергу, право позивача на вихід з членів товариства кореспондується з обов'язком відповідача повідомити колишньому учаснику (позивачу) вартість його частки, надати обґрунтований розрахунок та копії документів, необхідних для розрахунку, а також виплатити вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному (складеному) капіталі.
Як свідчать наявні матеріли справи ТОВ "НВФ РАДІАН" направило на адресу позивача бухгалтерську довідку та фінансовий звіт за 2018 рік в якому повідомило про те, що враховуючи відомості Звіту по фінансовим результатами за 2018 рік доля частки ОСОБА_1 на момент виходу із складу учасників товариства дорівнює нулю.
Відповідно, ТОВ "НВФ РАДІАН" свій обов'язок щодо виплати позивачеві його частки у статутному капіталі товариства, у зв'язку із прийняттям рішення позивача про вихід з нього, виконано не було, оскільки відповідач вважає, що така частка дорівнює нулю.
Разом з цим, судова колегія відзначає, що у наданому відповідачем фінансовому звіті та бухгалтерські довідці, не відображено належне відповідачу на праві власності майно, а саме нежитлові будівлі, що складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у АДРЕСА_1 .
Враховуючи встановлене вище право позивача на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному (складеному) капіталі, у зв'язку із виходом з товариства, у даному випадку судом підлягає встановленню вартість належно відповідачеві на праві власності майна.
У такому контексті, колегія суддів зауважує, що відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судова колегія зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок із доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 917/504/23, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Колегія суддів зазначає, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
З урахуванням наведеного, судова колегія зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства діє принцип змагальності, який покладає на кожну із сторін тягар доведення обставин на які вони посилаються.
У даному спорі, позивач на підтвердження оціночної (ринкової) вартості належного відповідачеві майна, надав до суду звіт №108/03-20 від 25.03.2020 про незалежну оцінку нежитлових будівель, що складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у м.Миколаєві по вул. Лагерне поле 5/7, виконаний ТОВ «Незалежний центр оцінки експертизи та аналітики «Пи Кан».
За висновками оцінювачів, оціночна (ринкова) вартість нежитлових будівель, які належать на праві власності відповідачу і складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у м.Миколаєві по вул. Лагерне поле 5/7 складає 6 120 240 грн.
В свою чергу, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, зокрема висновку експерта, звіту про оцінку тощо з приводу визначення оціночної (ринкової) вартості належного ТОВ "НВФ РАДІАН" нерухомого майна.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на поданий до суду першої інстанції звіт про незалежну оцінку ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ «НВФ Радіан» станом на 31.12.2018, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19.
Відповідно до п. 4, 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2020 було відкрито провадження у цій справі та зазначено, що відповідач має право в строк, визначений п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (зі змінами внесеними Законом України № 540-ІХ от 30.03.2020) надати суду відзив з посиланням на номер справи, оформлений у відповідності до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням до нього: доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
В свою чергу, як свідчать наявні матеріали справи, відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у законодавчо визначені строки не скористався.
Протокольною ухвалою від 21.01.2021 Господарським судом Миколаївської області було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 22.02.2021 (т.1, а.с. 122).
16.03.2021, тобто зі спливом строку на подання відзиву на позовну заяву, а також після переходу до розгляду справи по суті, ТОВ "НВФ РАДІАН" було подано до суду першої інстанції звіт про незалежну оцінку ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ «НВФ Радіан» станом на 31.12.2018 (т.1, а.с. 134-198).
При цьому, відповідачем не зазначено, із посиланням на належні та допустимі докази, що стало об'єктивною перешкодою у наданні таких доказів у законодавчо визначені строки.
Слід також зауважити, що з наданого відповідачем звіту вбачається, що його виконано на підставі укладеного ТОВ «НВФ Радіан» договору від 21.12.2020, а сама оцінка здійснювалась з 11.01.2021 по 11.03.2021.
Однак, будучи обізнаним про проведення такої оцінки, відповідач не повідомив суд першої інстанції про ані про її здійснення, ані про намір надання такого доказу до суду, оскільки наявні матеріали справи не містять відповідних заяв поданих відповідачем до суду першої інстанції.
З огляду на таке, колегія суддів дійшла висновку про те, що наданий відповідачем звіт про незалежну оцінку ринкової вартості цілісного майнового комплексу ТОВ «НВФ Радіан» станом на 31.12.2018 є неналежним доказом по справі та не може враховуватись (братись до уваги) під час прийняття рішення.
В свою чергу, колегія суддів зауважує, що не погодившись з вартістю належного ТОВ «НВФ Радіан» нерухомого майна, яка визначена у наданого позивачем звіті №108/03-20 від 25.03.2020 про незалежну оцінку нежитлових будівель, відповідач скористався своїм правом на звернення до місцевого господарського суду із клопотання про призначення судової експертизи.
Таке клопотання ТОВ «НВФ Радіан» було задоволено та ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.04.2021 було призначено у справі № 915/373/20 комплексну судово-економічну, оціночно-будівельну, товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Миколаївському відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Також, даною ухвалою витрати по проведенню експертизи покладено на відповідача - ТОВ "НВФ РАДІАН", яке зобов'язати оплатити рахунок експертної установи за проведення судової експертизи, докази оплати надати до суду.
04.11.2021 до Господарського суду Миколаївської області від Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов супровідний лист № 07-19/21-413/94 від 03.11.2021 (вх. № 16582/21), до якого додано рахунки № 21-413(07) від 03.11.2021 на оплату за проведення судової оціночно-будівельної експертизи на суму 16886,42 грн. та № 21-911(07) від 03.11.2021 на оплату за проведення експертизи на суму 16474,56 грн. Експертною установою повідомлено, що у разі відсутності своєчасної сплати вартості експертиз протягом 45 календарних днів, матеріали справи будуть повернуті експертною установою без виконання.
05.11.2021 судом надіслано на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" лист № 915/373/20/13318/21, до якого додано рахунок на оплату за проведення оціночно-будівельної експертизи № 21-413(07) від 03.11.2021 на 1 арк та рахунок на оплату за проведення експертизи № 21-911(07) від 03.11.2021 на 1 арк.
Оскільки відповідачем не було сплачено виставлені експертною установою рахунки за її проведення, 12.08.2022 Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз супровідним листом № 07-19/21-413/414/911 від 31.03.2022 (вх. №3065/22) повернуто до суду матеріали справи № 915/373/20 у зв'язку з неможливістю надати висновок комплексної судово-економічної, оціночно-будівельної та товарознавчої експертизи.
Наведене свідчить про те, що відповідач, який не погодився із визначеною у наданого позивачеві звіті вартістю належного йому нерухомого майна, а також ініціювавши проведення судової експертизи у цій справі та будучи достеменно обізнаним про необхідність оплати рахунків експертної установи за її проведення, ухилився від виконання такого обов'язку, що спричинило неможливість проведення відповідного експертного дослідження.
На переконання колегії суддів, наслідком такої поведінки (бездіяльності) відповідача, яка полягає у нездійснені оплати призначеної за його клопотанням судової експертизи, фактично є відмовою у визнані обставини, на яку посилається сам відповідач, а саме те що вартість спірного майна складає іншу ніж визначена позивачем.
З огляду на таке, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вартості належного йому нерухомого майна, а також не спростовано вартість такого майна, яка визначена у наданому позивачем звіті №108/03-20 від 25.03.2020 про незалежну оцінку нежитлових будівель.
Слід також відзначити, що під час апеляційного перегляду даної справи, за клопотання позивача, проти якого відповідач не заперечував, було призначено судову експертизу, з метою встановлення дійсної (ринкової) вартості активів відповідача, а саме нерухомого майна, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.
З огляду на надходження від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз клопотань експертів про надання додаткових документів необхідних для проведення експертного дослідження, ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2025 та 13.10.2025, серед іншого, зобов'язано ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" надати до суду затребувані судовим експертом документи.
У поясненнях наданих до суду 30.07.2025, а також під час судових засідань суду апеляційної інстанції, позивач повідомив, що він не має у своєму розпорядженні вищевказаних документів, у зв'язку з чим не має можливості їх надати. Вказані документи, за твердження позивача, повинні перебувати у володінні відповідача - ТОВ «НВФ «РАДІАН», оскільки саме ТОВ «НВФ «РАДІАН» є власником майна (оборотних, необоротних активів) та має вести бухгалтерський облік з відображенням усього майна, яке належить товариству.
В свою чергу, ТОВ «НВФ «РАДІАН» у поясненнях наданих до суду апеляційної інстанції просило суд надати достатній строк для виконання вимог поставлених в клопотанні про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, оскільки об'єм запитаних документів та інформації дуже великий, а отже потребує часу для зібрання, формування, опису та обробки з метою належного подання до суду.
Судом апеляційної інстанції неодноразово відкладався розгляд справи, з метою надання відповідачеві можливості надати затребувані судовими експертами додаткові документи, однак, відповідачем не було виконано вимог ухвал суду апеляційної інстанції та не надано жодних документів, які були затребувані у клопотаннях експертів по цій справі.
Також, ТОВ "НВФ РАДІАН" не надано жодних пояснень з приводу (не)можливості надання таких документів, їх відсутності у товариства, тощо.
Відповідно, ТОВ "НВФ РАДІАН" проігноровано, як вимоги викладені у клопотаннях експертів, так й в ухвалах суду апеляційної інстанції від 29.07.2025 та 13.10.2025 про необхідність надання додаткових документів на вимоги експертів.
З огляду на такі обставини, ухвалою суду від 22.10.2025 та у листах спрямованих до експертної установи, судом було запропоновано судовим експертам провести експертне дослідження за наявними у матеріалах справи документами та надіслано матеріали справи до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз для продовження проведення дослідження.
Натомість лише 10.12.2025, тобто зі спливом більш ніж п'яти місяців після винесення ухвали про необхідність надання додаткових документів на запит експертів, та зупинення провадження у справі, ТОВ "НВФ РАДІАН", було надано додаткові документи, як він вважає на виконання клопотань експертів.
При цьому, відповідачем не вказано жодних об'єктивних обставин, які стали перешкодою для своєчасного надання таких документів.
Слід також зауважити, що додані ТОВ "НВФ РАДІАН" до заяви від 10.12.2025 додаткові документи, які на його думку надано на вимогу клопотань експертів, вже містяться у наявних матеріалах справи та надавались відповідачем на запит судового експерта під час розгляду справи у суді першої інстанції (т. 2, а.с. 51-76).
Відповідно, їх подання до суду апеляційної інстанції не потребувало від відповідача значеного часу.
До того ж, колегія суддів зауважує, що з огляду на запитувані судовими експертами документи, надані відповідачем та наявні у матеріалах справи докази, не були достатніми для проведення призначеного судом експертного дослідження.
Частиною першою статті 43 ГПК України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Під добросовісністю у процесуальних правовідносинах необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників процесу, заборону зловживати наданими правами.
Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам справи, а також не всупереч завданням господарського судочинства. Отже добросовісність при реалізації процесуальних прав і повноважень включає в себе, зокрема, неприпустимість зловживання своїм правом, яку пунктом 11 частини третьої статті 2 ГПК України віднесено до однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства. Такі ж положення закріплені в частині першій статті 43 ГПК України, яка визначає, що зловживання процесуальними правами не допускається.
У відповідності до частини другої статті 42 ГПК учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки тощо.
Положення частини четвертої статті 13 ГПК України визначають, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на наведені законодавчі приписи, учасники справи (відповідач) зобов'язані діяти добросовісно, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також не приховувати докази.
Крім того, за приписами ч. 4 ст. 102 ГПК України у разі ухилення учасника справи від подання суду на його вимогу необхідних для проведення експертизи матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, що перешкоджає її проведенню, суд залежно від того, яка особа ухиляється, а також яке ця експертиза має значення, може визнати встановленою обставину, для з'ясування якої експертиза була призначена, або відмовити у її визнанні.
Судова колегія зауважує, що у даному випадку саме ТОВ "НВФ РАДІАН" є власником майна щодо якого було порушено питання про призначення судової експертизи та визначення його оціночної (ринкової) вартості, відповідно, саме відповідач є тією особою, яка має або повинна мати усі необхідні документи, що стосуються такого майна, не приховувати їх від суду та надавати на вимогу судових експертів та суду.
Однак, як вже було вказано вище, відповідач свого обов'язку щодо надання затребуваних судовими експертами документів не виконав, тобто фактично приховав докази, які були необхідні задля проведення експертного дослідження з встановлення вартості спірного майна.
При цьому, судова колегія зауважує, що саме відповідач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так й під час апеляційного перегляду справи був тією особою, яка заперечувала вартість належного їй майна, яка визначена у звіті наданому позивачем, тобто мала бути зацікавлена у спростуванні такої вартості та надати докази, або сприяти у їх отриманні (висновок експерта), однак внаслідок власної бездіяльності та недобросовісної поведінки (не сплата проведення експертного дослідження та ненадання затребуваних експертами документів), не сприяла встановленню таких обставин та спростуванню доказів наданих позивачем.
Підсумовуючи вищевикладене та оцінюючі з точки зору змагальності та вірогідності наявні та надані сторонами докази, колегія суддів зауважує таке.
У даному випадку, єдиним належним та допустимим доказом на підтвердження оціночної (ринкової) вартості нежитлових будівель, які належать на праві власності відповідачу і складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у м.Миколаєві по вул. Лагерне поле 5/7 є наданий позивачем звіт №108/03-20 від 25.03.2020 про незалежну оцінку нежитлових будівель, виконаний ТОВ «Незалежний центр оцінки експертизи та аналітики «Пи Кан».
Інших належних та допустимих доказів на підтвердження оціночної (ринкової) вартості наявні матеріли справи не містять, а сторонами (відповідачем) надано не було.
В свою чергу, як вже було вказано вище, відповідач не погоджуючись із вартістю належних йому нежитлових будівель, яка наведена у наданому позивачем звіті не спростував таких обставин, а саме не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження іншої вартості такого майна.
З урахуванням наведеного, за відсутності інших доказів на спростування даних викладених у наданому позивачем звіт, колегія суддів вважає, що саме виходячи х вартості належного відповідачеві майна, що вказана у такому звіті, має бути визначено розмір частки позивача у статутному капіталі товариства, у зв'язку із прийняттям рішення позивача про вихід з нього.
Як вже було вказано вище та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 мав частку у статному капіталі ТОВ "НВФ РАДІАН" у розмірі 33,33%.
У відповідності до звіту №10/03-20 якого ринкова вартість нежитлових будівель, які належать на праві власності відповідачу і складаються із літ.Я-2 загальною площею 1472,2 кв.м, літ.Ю-1 загальною площею 58,8 кв.м, розташовані у АДРЕСА_1 складає 6 120 240 грн.
Відтак, виходячи з тієї обставини, що позивач був власником 33,33 % частки у статутному капіталі товариства, вартість належної йому частки складає 2 039 875 грн.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивачем доведено, як своє право на отримання частки у статутному капіталі товариства, у зв'язку із прийняттям рішення позивача про вихід з нього, так й її розмір, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 по справі №915/373/20 - скасувати.
3. Позов задовольнити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" на користь ОСОБА_1 2 039 875,00 грн вартості майна пропорційно частці у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН".
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" на користь ОСОБА_1 30 598,12 грн судового збору за подання позовної заяви.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ РАДІАН" на користь ОСОБА_1 45 897,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 30.03.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.