12.03.2026 Справа № 914/3146/23
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів КРАВЧУК Н.М.
СКРИПЧУК О.С.
за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П.
представники сторін :
від скаржника - Вовк У.Я. (адвокат);
від відповідача 1 - Пилипяк Х.І. (в порядку самопредставництва);
прокурор - Максимовська С.С.
розглянувши апеляційну скаргу Підприємства громадської організації “Асоціація інвалідів захисників Вітчизни “Львівська здравниця» б/н від 12.06.2025 (вх. суду від 13.06.2025 № 01-05/1815/25)
на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 (повне рішення складено 26.05.2025, суддя Матвіїв Р.І.)
у справі №914/3146/23
за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави
до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача-2 Підприємство громадської організації “Асоціація інвалідів захисників Вітчизни “Львівська здравниця», м. Львів
за участю третьої особи, що не
заявляє самостійних вимог на
предмет спору, на стороні відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю “Сенсар Групп», м. Запоріжжя
про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації речового права, повернення земельної ділянки
Суть спору.
До Господарського суду Львівської області звернувся заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави з позовом до Львівської міської ради та Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» про:
- визнання незаконним та скасування, в частині п. 2 та п. 3 рішення LXV сесії VII скликання Брюховицької селищної ради № 2088 від 20.10.2020 «Про надання в користування земельної ділянки ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця»;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» земельною ділянкою кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2200765746101, номер запису про інше речове право: 38799260;
- зобов'язання ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця повернути земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
Позов обґрунтовано тим, що рішення селищної ради від 20.10.2020 №2088 в частині п. 2 та 3 прийнято з порушенням вимогам ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 92, 134 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 4, 12 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та всупереч інтересам територіальної громади.
Крім цього прокурор вказав, що право постійного користування на відповідну земельну ділянку з огляду на її цільове та функціональне призначення мало набуватись відповідачем-2 на аукціоні.
Враховуючи зазначене, вказане вище рішення підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а передана на його підставі в постійне користування відповідачу-2 земельна ділянка має бути повернута Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі №914/3146/23 зазначений позов було задоволено. Визнано незаконним та скасовано у відповідній частині оспорюване рішення Брюховицької селищної ради. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права постійного користування ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» земельною ділянкою з кадастровим номером 4610166300:05:004:0002. Зобов'язано відповідача-2 повернути цю земельну ділянку Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішення Брюховицької селищної ради №2088 від 20.10.2020, на підставі якого спірна земельна ділянка була передана у постійне користування ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця», було прийнято з порушенням ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме за відсутності затвердженого детального плану території чи плану зонування на території, що є підставою для визнання його незаконним та скасування. Водночас решта позовних вимог є похідними та заявлені з метою повного та ефективного захисту порушених прав та інтересів територіальної громади, тому також підлягають задоволенню.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Не погодившись із вказаним рішенням, ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник зазначив, що наявність детальних планів території та планів зонування є обов'язковою лише у випадку надання земельних ділянок для розміщення об'єктів будівництва. Апелянт вказав, що за його замовленням була розроблена Концепція модульного центру оздоровлення та реабілітації осіб з інвалідністю (як серед військовослужбовців, так і цивільного населення) із використанням некапітальних споруд за адресою: вул. Широка, 2, смт. Брюховичі.
Апелянт вказав, що не мав наміру використовувати спірну земельну ділянку для містобудівних потреб у розумінні чинного на той час законодавства, тобто для розміщення об'єктів будівництва, визначених ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». У зв'язку з цим, на його думку, Брюховицька селищна рада не допустила порушення вимог ч. 3 ст. 24 зазначеного Закону.
На підтвердження таких обставин, скаржник послався на висновок будівельно-технічної експертизи № 72/24 від 29.10.2024, згідно з яким на вказаній земельній ділянці не передбачалося розміщення об'єктів для реалізації містобудівних потреб, зокрема об'єктів будівництва в розумінні чинного законодавства.
Крім того, скаржник не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зміна виду використання земельної ділянки свідчила про її надання саме для містобудівних потреб. Він зазначив, що не міг використовувати цю ділянку для будівництва чи обслуговування закладів освіти, оскільки не здійснював діяльності у відповідній сфері.
Також апелянт покликався на те, що суд першої інстанції застосував визначення поняття «функціональна зона території», яке міститься у п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», хоча редакція цього Закону, чинна станом на 20.10.2020, такого визначення не містила. Відтак, на думку скаржника, суд безпідставно застосував норму, яка не діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Натомість скаржник зазначив, що термін «функціональна зона» на той час визначався п. 3.65 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» як частина території населеного пункту з явно вираженою переважною функцією її містобудівного використання: житлова, громадська, виробнича та рекреаційна, що відображається у містобудівній документації. Він також вказав, що відповідно до п. 3.66 цих ДБН функціональне зонування означає віднесення території до відповідної функціональної зони на підставі містобудівної документації.
Скаржник вказав, що генеральний план населеного пункту є основною містобудівною документацією, а отже, генеральний план смт. Брюховичі фактично містив функціональне зонування та функціональні зони, що свідчило про наявність у його складі плану зонування території.
Львівська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 - без змін.
Прокурор зазначив, що відповідно до інформації Львівської міської ради № 2401-вих-121804 від 04.10.2023, на момент прийняття Брюховицькою селищною радою рішення від 20.10.2020 № 2088 та станом на час розгляду справи для відповідної території був розроблений генеральний план смт. Брюховичі, однак план зонування та детальний план території щодо цієї земельної ділянки - відсутні. У зв'язку з цим, прокурор дійшов висновку, що рішення про передачу ділянки у користування було передчасним і необґрунтованим.
Прокурор також вказав, що земельні ділянки з класифікаціями 03.02 та 03.15 належать до земель громадської забудови, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд. Відтак, на його думку, ще до прийняття оскаржуваного рішення селищна рада була обізнана про те, що на ділянці планувалося розміщення об'єктів громадської забудови, а не закладів освіти.
Крім того, прокурор наголосив, що зібрані у справі докази підтверджували факт отримання та використання спірної земельної ділянки саме для містобудівних потреб.
Львівська міська рада також подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У поданому відзиві міська рада підтримала доводи, викладені у відзиві прокурора, та зазначила, що розроблення відповідної технічної документації із землеустрою було обов'язковою умовою для прийняття оспорюваного рішення, а її відсутність свідчила про істотне порушення вимог земельного законодавства.
Також, на думку міської ради, прокурор обрав належний та ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави.
Західний апеляційний господарський суд під час попереднього розгляду цієї ж справи,
постановою від 26.08.2025 (у складі колегії суддів: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів-членів колегії Бойко С.М. та Якімець Г.Г.) апеляційну скаргу ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» задовольнив, рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі № 914/3146/23 скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив, здійснив розподіл судових витрат та стягнув з Львівської обласної прокуратури на користь ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» 983 978,02 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
За висновками апеляційного господарського суду поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, обравши спосіб захисту, який не призведе до поновлення прав. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 09.12.2025 касаційні скарги першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради задовольнив частково. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 скасував, а справу №914/3146/23 направив на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що висновок апеляційного суду про обрання прокурором неналежного способу захисту був помилковим, оскільки вимога про повернення земельної ділянки її власнику є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а її задоволення може призвести до відновлення прав територіальної громади.
Верховний Суд зазначив, що у подібних правовідносинах позовна вимога про повернення земельної ділянки постійним користувачем її власнику відповідає способам захисту, передбаченим законодавством, а інші заявлені вимоги (про скасування рішення органу місцевого самоврядування та державної реєстрації права) підлягають оцінці у взаємозв'язку з основною вимогою про повернення ділянки.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), зобов'язаний самостійно надати правильну юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам та застосувати належні норми права незалежно від доводів сторін.
Водночас апеляційний господарський суд фактично не розглянув спір по суті, оскільки обмежився лише висновком про неналежний спосіб захисту та не перевірив обґрунтованість позовних вимог і висновків суду першої інстанції.
З огляду на це, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
02.01.2026 до Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №914/3146/23.
28.01.2026 ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» подало клопотання про призначення у справі №914/3146/23 судової експертизи містобудівної документації «Коригування генерального плану», затвердженої рішенням Брюховицької селищної ради № 567 від 26.04.2018.
11.03.2026 від Львівської обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про призначення експертизи.
Також 11.03.2026 від апелянтом подано заяву про залишення позову прокурора без розгляду, яка обґрунтована тим, що заявлені прокурором позовні вимоги не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, оскільки визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а також скасування державної реєстрації права постійного користування не призведуть до відновлення порушеного права територіальної громади.
Натомість належним способом захисту у спірних правовідносинах є вимога про повернення земельної ділянки її власнику, тоді як інші позовні вимоги мають похідний та неефективний характер.
Разом з тим, вважає, що прокурор звернувся до суду в інтересах неналежного позивача, оскільки Львівська міська рада, права якої підлягають захисту, фактично підтримує позовні вимоги та за своєю процесуальною поведінкою є позивачем, а не відповідачем у справі.
Відтак вважає, що позов підписаний особою, яка не мала права на його підписання, що є підставою для залишення позову без розгляду.
12.03.2026 в судове засідання з'явилися представниці апелянта і міської ради, а також прокурорка позивача. Представники інших учасників у справі в судове засідання не з?явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з?явилися.
Фактичні обставини справи.
Матеріалами справи підтверджується, що голова правління Громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни» і директор ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» 28.08.2020 звернулися до Брюховицького селищного голови із заявою про надання в постійне користування зазначеному підприємству земельної ділянки, площею 3,46 га, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, що знаходиться на вул. Широкій, 2 в смт. Брюховичі, та з метою приведення земельної ділянки в належний стан, доручити йому провести демонтаж недобудови, яка знаходиться на цій земельній ділянці.
У вказаній заяві було зазначено про незадовільний стан недобудованої школи на земельній ділянці з кадастровим номером 4610166300:05:004:0002 та про можливість ефективного використання цієї земельної ділянки в статутних цілях, завдяки чому будуть створені належні умови для оздоровлення і реабілітації осіб з інвалідністю, нові робочі місця, збільшення бюджетних надходжень як для держави, так і для територіальної громади.
Ті самі заявники також просили Брюховицького селищного голову подати їхню заяву з усіма необхідними документами на розгляд виконавчого комітету Брюховицької селищної ради (лист від 21.09.2020), змінити вид використання земельної ділянки з «для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти» на «для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» (КВЦПЗ 03.15) та внести відповідні зміни щодо земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (лист від 13.10.2020), надати ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» в постійне користування земельну ділянку площею 3,46 га кадастровий номер: 4610166300:05:004:0002 по вул. Широкій, 2 в смт. Брюховичі для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» (КВЦПЗ 03.15) (лист від 19.10.2020).
Рішенням виконавчого комітету Брюховицької селищної ради від 22.09.2020 № 1961 вирішено:
1) затвердити акт технічного стану об'єкта «Незавершене будівництво школи по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі», висновок про технічний стан об'єкта нерухомості «Незавершене будівництво загальноосвітньої середньої школи в смт. Брюховичі, вул. Широка, 2», звіт про незалежну оцінку об'єкта нерухомого майна;
2) рекомендувати виконкому Брюховицької селищної ради подати на розгляд чергової сесії Брюховицької селищної ради рішення про списання шляхом ліквідації незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді смт. Брюховичі, списати та демонтувати зазначений об'єкт комунальної власності, дати дозвіл ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» на демонтаж незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі.
Наступним рішенням Брюховицької селищної ради від 08.10.2020 № 1921 вирішено:
1) списати з балансу Брюховицької селищної ради шляхом ліквідації (у зв'язку з аварійністю та непридатністю для подальшого використання) об'єкт незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи, загальною площею 10 390,5 м. кв. за адресою вул. Широка, 2 смт. Брюховичі, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме мано за реєстраційним номером 196852646101,балансовою вартістю 783 528,00 грн;
2) бухгалтерії виконкому зняти з балансу цей об'єкт права комунальної власності;
3) забезпечити проведення державної реєстрації припинення права власності, закриття розділу державного реєстру та реєстраційної справи на зазначений об'єкт права комунальної власності;
4) провести демонтаж відповідного об'єкта права комунальної власності, проведення робіт з демонтажу та розбирання покласти на ПГО «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця».
Брюховицька селищна рада черговим рішенням від 15.10.2020 № 2046 вирішила змінити вид використання земельної ділянки по вул. Широкій, 2 в смт. Брюховичі з кадастровим номером 4610166300:05:004:0002, площею 3,46 га, «для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти» (КВЦПЗ 03.02) на вид використання «для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови» (КВЦПЗ 03.15), а також подати це рішення для внесення відповідних змін щодо земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з відомостями з витягу з Державного земельного кадастру про вищевказану земельну ділянку станом на 20.10.2020 її цільове призначення - 03.15. для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
Наступним рішенням Брюховицької селищної ради від 20.10.2020 № 2088 вирішено:
1) припинити право постійного користування на земельну ділянку, площею 3,46 га, кадастровий номер 1610166300:05:004:0002, яка належить Брюховицькій селищні раді згідно з Державним актом на право постійного користування від 06.10.2008, розташованої за адресою смт. Брюховині, вул. Широка, 2;
2) надати цю земельну ділянку у постійне користування ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови;
3) зазначеному підприємству оформити право постійного користування на земельною ділянкою відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За таких обставин, у листі від 21.10.2020 ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» просило голову Брюховицької селищної ради видати містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта: «Нове будівництво багатофункціонального комплексу громадського призначення та трансформаторної підстанції на вул. Широкій, 2 в смт. Брюховичі».
Рішенням виконкому Брюховицької селищної ради від 23.10.2020 №2067 затверджено містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта будівництва «Нове будівництво багатофункціонального комплексу громадського призначення у складі реабілітаційного центру для учасників ООС (АТО), спортивного комплексу, дитячого дошкільного навчального закладу, центру дитячого дозвілля, навчально-наукового центру, торгово-розважального центру з офісними приміщеннями та трансформаторної підстанції по вул. Широка, 2 в смт. Брюховичі Львівської області».
Крім того, цим рішенням було вирішено видати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для розробки проєкту будівництва багатофункціонального комплексу громадського призначення, а також зобов'язати ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» зареєструвати виконання будівельних робіт і після їх завершення здати об'єкт будівництва в експлуатацію у встановленому порядку.
Замовником за відповідними містобудівними умовами є ПГО«Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця»; об'єкти транспорту, зв'язку, інженерні комунікації відсутні; відповідність цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 22.10.2020, індексний № 229289881, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 27007657461.01, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, генеральний план смт. Брюховичі.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на 07.09.2023, земельна ділянка, кадастровий номер 4610166300:05:004:0002, площа 3,46 га, перебуває у власності територіальної громади, власник - Львівська міська рада, дата і час державної реєстрації - 26.10.2022. При цьому, з 21.10.2020 ця земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця» (номер запису про інше речове право: 38799260).
Актом обстеження зазначеної земельної ділянки, складеним 31.08.2023, зафіксовано, зокрема, таке:
- ділянка використовується ПГО «Асоціація інвалідів захисників вітчизни «Львівська здравниця»;
- категорія земель - землі житлової та громадської забудови;
- відповідно до генерального плану смт. Брюховичі, затвердженого рішенням сесії Брюховицької селищної ради від 26.04.2018 № 567, ділянка знаходиться на території громадської забудови;
- на земельній ділянці знаходиться об'єкт незавершеного будівництва загальноосвітньої середньої школи в занедбаному стані, який згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважається знищеним;
- на ділянці проводяться будівельні роботи багатофункціонального комплексу громадського призначення;
- доступ до земельної ділянки обмежений шляхом встановлення металевої огорожі.
Оцінка суду.
За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала правові висновки, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 - пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 - пункт 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 - пункт 8.56, 8.57).
Також у постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 Верховний Суд вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує.
Як вказав Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).
В контексті правовідносин у цій справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Необхідність захисту інтересів держави, за твердженням прокурора, полягає в тому, що спірна земельна ділянка, є комунальною власністю та всупереч чинному законодавству незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи. В цьому випадку, наявна необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і права кожного громадянина на користування об'єктами права власності народу, так і публічного, суспільного інтересу як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у забезпеченні економічних інтересів держави, зокрема, можливості відчужити спірну земельну ділянку у власність чи користування на конкурсних умовах, а відтак і наповнити відповідний бюджет; соціальних інтересів держави, зокрема, можливості забезпечити громадян земельними ділянками.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.11 постанови від 28.09.2022 у справі №483/448/20 дійшла такого висновку: «У кожному випадку звернення до суду в інтересах держави перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити насамперед: а) суб'єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; в) залежно від установленого - коло відповідачів.
Матеріалами справи підтверджується, що прокурором заявлено позовні вимоги про: 1) визнання незаконним та скасування рішення селищної ради в частині надання відповідачу-2 в постійне користування земельної ділянки; 2) скасування державної реєстрації його права постійного користування відповідною земельною ділянкою; 3) зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Водночас у ст. 143 Конституції України унормовано, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Нормами статей 4, 5 ЗК України передбачено, що завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 ЗК України).
Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 у цій справі, як зазначалося вище, Верховний Суд вказав, що з урахуванням заявленої у цій справі прокурором позовної вимоги про повернення земельної ділянки постійним землекористувачем її власнику - територіальній громаді міста, висновок суду апеляційної інстанції про обрання ним неналежного способу захисту порушених прав є помилковим, позаяк задоволення такої позовної вимоги (за наявності підстав для цього) призведе до відновлення порушеного права.
Разом з тим, Верховний Суд вказав, що інші ж заявлені у цій справі прокурором позовні вимоги (про визнання незаконним та скасування рішення ради про надання земельної ділянки у постійне користування, про скасування державної реєстрації цього права) можуть бути оцінені на їх належність та ефективність лише крізь призму того, чи призведе задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки (у разі наявності підстав для її задоволення) до повного відновлення та ефективного захисту порушених прав її власника, з урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, та дійсного змісту спірних правовідносин, що склалися між її сторонами.
Таким чином, суд апеляційної інстанції виснує, що першочерговому дослідженню на предмет наявності підстав для її задоволення є позовна вимога прокурора про повернення земельної ділянки постійним землекористувачем її власнику - територіальній громаді міста. Натомість інші позовні вимоги прокурора є похідними.
При цьому, колегія суддів вважає, що задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки означатиме її повернення власнику - територіальній громаді в особі Львівської міської ради, яка у цій справі визначена як відповідач-1. Відтак, така вимога спрямована на фактичне відновлення прав власника земельної ділянки та усунення наслідків її незаконного вибуття з володіння територіальної громади.
Звертаючись із позовом у цій справі як самостійний суб'єкт звернення, прокурор вказав, що Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.
Проте, особливістю в спірній ситуації є те, що позивач і відповідач в справі поєднуються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем, або відповідачем, у зв'язку з чим і з огляду на предмет спору Львівська міська рада, на переконання прокурора, може бути виключно відповідачем у справі.
Із зазначеними доводами прокурора погодився як суд першої, так і суд апеляційної інстанції при попередньому розгляді цієї справи.
Разом з тим, із зазначеними доводами прокурора колегія судді апеляційного господарського суду не погоджується і вважає їх помилковими, з огляду на таке.
Статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (надалі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 виснувала, що коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 - пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 - пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц - пункт 8.12).
У пункті 7.17 іншої постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання (боржник). При цьому, відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб'єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб'єктів задовольнити позовні вимоги.
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
Підсумовуючи наведене вище, визначаючи процесуальний статус прокурора як позивача у справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 виклала правовий висновок, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
З наведеного слідує, що процесуальний статус органу державної влади (органу місцевого самоврядування), тобто його визначення як позивача чи відповідача у справі, також залежить від його поведінки - відстоювання законності повернення спірної земельної ділянки, що відповідає процесуальній поведінці позивача, чи відстоювання правомірності передачі спірної земельної ділянки у постійне користування, що відповідає процесуальній поведінці відповідача.
Таким чином, хоча Львівська міська рада за своєю правовою природою та у зв'язку з прийняттям відповідних рішень може розглядатися як орган, дії якого призвели до порушення інтересів держави, однак у межах розгляду цієї справи, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин, її фактична поведінка як на досудовому етапі, так і під час судового розгляду свідчить про спрямованість на відновлення порушених інтересів держави.
Окрім цього, необхідно врахувати, що Львівська міська рада є правонаступником Брюховицької селищної ради, рішення та дії якої стали підставою для виникнення спірних правовідносин і могли спричинити порушення інтересів держави. Водночас сам факт правонаступництва означає перехід прав та обов'язків, але не може автоматично ототожнюватися з вчиненням відповідних порушень саме правонаступником, як окремою юридичною особою, яка існувала на момент виникнення спірних правовідносин.
Отже, за таких обставин, незважаючи на набуття Львівською міською радою прав та обов'язків Брюховицької селищної ради, це не свідчить про те, що саме вона допустила порушення інтересів держави. Навпаки, її поведінка у цій справі підтверджує активну позицію, спрямовану на усунення наслідків таких порушень та відновлення прав законного власника.
З огляду на викладене, Львівська міська рада у цій справі виступає не як суб'єкт порушення, а фактично набуває процесуального статусу, притаманного позивачу, оскільки її дії узгоджуються з метою задоволення позовних вимог та повернення спірної земельної ділянки законному власнику.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що покликання суду першої інстанції на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, а також Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, щодо встановлення обґрунтованості звернення прокурора до суду із цим позовом, є безпідставним. Так, у вказаних постановах Верховний Суд сформував правові висновки за інших фактичних обставин, заявлення прокурором інших позовних вимог, а також іншої процесуальної поведінки сторін. Відтак висновок суду першої інстанції про те, що прокурор обґрунтовано набув статусу позивача у цій справі, а Львівську міську раду визначив як належного відповідача є помилковим.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за змістом принципу диспозитивності та враховуючи вимоги ч.ч.ч 1, 2 ст. 48 ГПК України, визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.
Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає, та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.
Так, сторонами в судовому процесі - позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (ст. 4 та ч. 1 ст. 45 ГПК України).
Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник).
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (постанова від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).
Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).
Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у п. 39 постанови від 26.02.2020 у справі №304/284/18 зазначила, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.
Разом з тим, якщо ж прокурор захищає суто інтереси територіальної громади, то вона в особі відповідного органу місцевого самоврядування є позивачем за таким позовом, навіть якщо за твердженням прокурора, саме внаслідок незаконних дій (рішення, правочину) цього органу порушено інтереси громади. Аналогічний правовий висновок викладено у п. 10.57. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21.
У цій справі прокурор хоча й стверджує про те, що звертається з позовом як самостійний позивач, однак обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади міста Львова, а свою роль як позивача прокурор обґрунтовує необхідністю визначити Львівську міську раду як відповідача, оскільки вона, на його думку, є правонаступником особи, яка порушила ці інтереси.
Вищенаведене у своїй сукупності свідчить про те, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, допустив неправильне визначення процесуального статусу сторін у справі.
Зокрема, прокурор визначив Львівську міську раду як відповідача, водночас самостійно виступив позивачем без належного визначення органу, в інтересах якого подано позов, хоча саме Львівська міська рада, з огляду на встановлені судом обставини та її поведінку, спрямовану на задоволення позовних вимог і відновлення порушених інтересів держави, фактично є суб'єктом, який має право вимоги у спірних правовідносинах.
За таких умов Львівська міська рада повинна була б виступати у справі як належний позивач, тоді як визначення її відповідачем не відповідає реальному змісту спірних правовідносин та суперечить меті ефективного захисту порушених прав.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора необхідно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
Щодо інших позовних вимог, то колегія суддів, враховуючи положення ст. 316 ГПК України, звертає увагу на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 дійшла висновку, що у випадку оспорювання державою як власником (в особі повноваженого органу державної влади або, у виключних випадках, прокурором) відчуження майна органом місцевого самоврядування така вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту, то у випадку, коли прокурор захищає інтереси територіальної громади, які були порушені внаслідок відчуження майна громади на виконання акта органу місцевого самоврядування і укладеного на його підставі правочину, оскарження акта органу місцевого самоврядування є загалом неналежним способом захисту. Таке оскарження штучно створює ситуацію, коли орган місцевого самоврядування визначається відповідачем за позовною вимогою, як у цій справі.
З огляду на викладене, а також правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, інші заявлені прокурором позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а також про скасування державної реєстрації речового права, є похідними (наслідковими) та не спрямовані на ефективний захист порушеного права.
У спірних правовідносинах належним способом захисту є саме вимога про повернення спірного майна, тоді як оскарження рішення органу місцевого самоврядування у такій категорії спорів не призводить до реального відновлення порушених інтересів, а отже, є неналежним та неефективним способом захисту.
Більше того, заявлення таких вимог у сукупності свідчить про їх формальний характер і використання не з метою ефективного захисту прав, а для штучного формування процесуальної конструкції спору, за якої орган місцевого самоврядування визначається відповідачем у справі.
Отже, зазначені позовні вимоги є неефективними способами захисту та були заявлені прокурором, зокрема, для штучного визначення органу місцевого самоврядування як відповідача у цьому спорі, що не відповідає природі спірних правовідносин і меті судового захисту.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
При цьому, ч. 1 ст. 278 ГПК України визначає, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених ст. 226 та 231 цього Кодексу.
Враховуючи те, що звернення прокурора до суду відбулося в інтересах неналежного позивача, що свідчить про неправильне визначення суб'єкта, уповноваженого на захист порушених прав, вказане є підставою для залишення позову прокурора без розгляду.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 278, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Підприємства громадської організації «Асоціація інвалідів захисників Вітчизни «Львівська здравниця» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2025 у справі №914/3146/23 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов прокурора залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Львівської області.
Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК