30 березня 2026 рокуЛьвівСправа №460/15558/25 пров. №А/857/49861/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 460/15558/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинення певних дій,
місце ухвалення судового рішення м. Рівне
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїДрузенко Н.В.
дата складання повного тексту рішення16 жовтня 2025 року
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову в призначенні пенсії за віком №213050029905 від 20.03.2025; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи в колгоспі «Куйбишева» (СТОВ «Покровське») з 1981 по 2003 роки згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 20.12.1981 в колгоспі Куйбишева; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду Україна в Рівненській області призначити та виплатити пенсію за віком на підставі ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 12.03.2022.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 460/15558/25 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №213050029905 від 20.03.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в колгоспі «Куйбишева» (СТОВ «Покровське») у 1981-2003 роках згідно з записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 від 20.12.1981.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області судовий збір у сумі 605,60 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволення позову, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що судове рішення, в частині задоволення позову, прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує на те, що періоди роботи в колгоспі з 1981-2003 року немає підстав для зарахування, оскільки позивачем для підтвердження стажу роботи в колгоспі не представлено довідок про встановлений мінімум трудової участі в господарстві.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідачі повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлена шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що записи в трудовій книжці позивача про періоди її роботи в колгоспі «Куйбишева» (СТОВ «Покровське») за 1981-2003 роки є достатніми для зарахування спірних періодів до загального страхового стажу позивача, з огляду на те, що позивач як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Робота позивача за період з 1981-2003 підтверджується записами у трудовій книжці колгоспника, яка є основним документом для підтвердження стажу роботи. Тому вказаний період необхідно зарахувати до страхового стажу роботи позивача.
При цьому, суд зазначив, що саме пенсійний орган наділений повноваженнями самостійно здійснити вірний розрахунок страхового стажу позивача, зарахувавши періоди її роботи в колгоспі, які протиправно не зараховано.
Відтак, в частині позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком з 12.03.2022 на підставі частини першої статті 26 Закону №1058-ІV, суд відмовив.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки №5610-7001675291 від 27.12.2022, є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 від 20.12.1981, ОСОБА_1 у 1981-2003 роках працювала в колгоспі «Куйбишева», який було реорганізовано в СВП «Першопокровський», в подальшому в СТОВ «Покровське». Вказана трудова книжка позивача містить записи про роботу у спірний період, при цьому, і про кількість пророблених людино-днів та встановленого мінімуму трудоднів, а також наявні записи про нараховану заробітну плату, підписи уповноважених осіб та печатки колгоспу з покликанням на відповідні накази.
16.12.2022 ОСОБА_1 зверталась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.12.2022 №213050029905 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з підстави відсутності необхідного страхового стажу 29 років; зазначено, що страховий стаж становить 13 років 2 місяці 2 дні; не зараховано періоди роботи в колгоспі за 1981-1999 роки.
12.03.2025 позивач знову звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.03.2025 №213050029905 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено.
У вказаному рішенні зазначено, що вік заявника 63 роки 1 день, страховий стаж особи становить 13 років 2 місяці 5 днів; необхідний страховий стаж після досягнення віку 63 роки у 2025 році становить від 22 до 32 років.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі у 1981-2003 роках згідно з записами трудової книжки колгоспника від 20.12.1981, оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулась з цим позовом до суду.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону №1058-ІV.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону №1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Сторони не заперечують, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачці виповнилось 63 роки.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №213050029905 від 20.03.2025 позивачці зараховано до страхового стажу 13 років 02 місяці 05 дні.
Апеляційний суд встановив, що відповідач не зарахував позивачу до страхового стажу періоди роботи в колгоспі у 1981-2003 роках згідно з записами трудової книжки колгоспника від 20.12.1981, оскільки для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні, видану на підставі первинних документів та довідку про перейменування.
Надаючи аналіз спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується, починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж обчислювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року в справі № 580/4885/20.
Згідно зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ, Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Аналіз вказаної норми вказує, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 (надалі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Отож, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або у разі відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. У разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 від 20.12.1981, ОСОБА_1 у 1981-2003 роках працювала в колгоспі «Куйбишева», який було реорганізовано в СВП «Першопокровський», в подальшому в СТОВ «Покровське».
Так, трудова книжка позивача містить наступні записи про роботу у спірний період, при цьому, і про кількість пророблених людино-днів та встановленого мінімуму трудоднів, а саме:
1981 рік, з травня (доярка) - працювала 267 днів з встановлених 250;
1982 рік (доярка) - працювала 122 дні з встановлених 250;
1983 рік (телят.) - працювала 331 день з встановлених 250;
1984 рік (телят.) - працювала 362 дні з встановлених 250;
1985 рік (телят.) - працювала 346 днів з встановлених 250;
1986 рік (телят.) - працювала 326 днів з встановлених 250;
1987 рік, по лютий (телят.) - працювала 56 днів з встановлених 40.
З 17.07.1988 (ваговик) - працювала 146 днів з 120;
1989 рік (ваговик) - працювала 365 днів з 250;
1990 рік (ваговик) - працювала 350 днів з 250;
1991 рік (ваговик) - працювала 126 днів з 250;
1992 рік (ваговик) - працювала 287 днів з 250;
1993 рік (ваговик) - працювала 346 днів з 250;
1994 рік (ваговик) - працювала 250 днів з 250;
1995 рік (ваговик) - працювала 354 днів з 250;
1996 рік (різн.) - працювала 158 днів з 250;
1997 рік (різн.) - працювала 249 днів з 220;
1998 рік (різн.) - працювала 234 днів з 220;
1999 рік (різн.) - працювала 197 днів з 220;
2000 рік (різн.) - працювала 227 днів з 220;
2001 рік - працювала 81 день з 220;
2002 рік (різн.) - працювала 65 днів з 220;
07.10.2003 - звільнена.
За всі вищенаведені періоди наявні записи про нараховану заробітну плату, а також підписи уповноважених осіб та печатки колгоспу з покликанням на відповідні накази.
Отже, записи трудової книжки позивача містять записи про встановлений та виконаний річний мінімум трудової участі.
Отже, на думку апеляційного суду, до страхового стажу роботи позивача необхідно зарахувати період її роботи у колгоспі за період з 1981, 1983-1990, 1992-1995, 1997-1998, 2000 року, оскільки за ці роки позивач відпрацювала встановлену норму трудоднів. Період роботи позивача в колгоспі у 1982 році, 1991 році, 1996 році, 1999 році, 2001 році та 2002 році необхідно зарахувати за фактичною тривалістю, оскільки у ці роки позивач не відпрацювала встановлений мінімум трудоднів.
Апелянт вказує, що періоди роботи в колгоспі з 1981-2003 року немає підстав для зарахування, оскільки позивачем для підтвердження стажу роботи в колгоспі не представлено довідок про встановлений мінімум трудової участі в господарстві.
Апеляційний суд зазначає, що стаття 56 Закону №1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин.
Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспі «Куйбишева» (СТОВ «Покровське») встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.
Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періоду її роботи в колгоспі «Куйбишева» (СТОВ «Покровське»), зокрема, записи про прийом на роботу про звільнення, при цьому, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірні періоди роботи в колгоспі «Куйбишева» (СТОВ «Покровське»), а також того, що позивач у спірний період роботи не працювала в зазначеному колгоспі, або не виконувала встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №213050029905 від 20.03.2025 щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу та щодо зобов'язання відповідача зарахувати зазначений період до страхового стажу позивача.
При цьому, як вірно враховано судом першої інстанції, позивач зверталась до державного архіву Херсонської області щодо надання довідки про трудовий стаж у колгоспі за спірні періоди.
Листом від 06.05.2025 №05-11/Т-257, Державний архів Херсонської області Херсонської ОДА, повідомив ОСОБА_1 , що до початку окупації Херсонської області російськими військами, документи СТОВ «Покровське» знаходились на зберіганні в архіві підприємства за адресою вул. Миру, сел.Першопокровка, Генічеський район, Херсонська область. Наразі це тимчасово окупована територія, тому перенаправити запит немає змоги.
За наведеного судом вірно враховано, що спірний період стосується роботи в колгоспі Херсонської області та зауважено, що відсутність можливості отримання відомостей на підприємстві або архівній установі, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Разом з цим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача в колгоспі у спірні періоди.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 460/15558/25 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос