30 березня 2026 рокуЛьвівСправа №460/6139/25 пров. №А/857/48213/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р.В.
Носа С.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 460/6139/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
місце ухвалення судового рішення м. Рівне
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїДуляницька С.М.
дата складання повного тексту рішення09 жовтня 2025 року
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 460/6139/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задоволено повністю.
Визнано протиправною відмову Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Зобов'язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 27.12.2024 на суму виплаченого доходу 12156,25 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує на те, що коли грошові суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення суду. Тому, відповідач вважає, що до набрання законної сили рішенням суду про виплату позивачу грошового забезпечення відсутні підстави для спірної компенсації. Також відповідач зауважує, що компенсація не є складовою грошового забезпечення, а тому податок з доходів фізичних осіб не компенсується разом із виплатою компенсації.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів, оскільки грошове забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, та з 01.03.2018 по 26.12.2022 в належному розмірі відповідач виплатив лише 27.12.2024 року.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у Державній установі "Городищенська виправна колонія (№96)" та наказом начальника Державної установи "Городищенська виправна колонія (№96)" від 26.12.2022 №205/ОС-22 його було звільнено 31 грудня 2022 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 460/22139/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" здійснити невиплати ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Городищенська виправна колонія (№ 96)" щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2022 року.
Зобов'язано Державну установу "Городищенська виправна колонія (№ 96)" здійснити невиплати ОСОБА_1 перерахунок 2 та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 26 грудня 2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
На виконання вказаного рішення суду Державною установою "Городищенська виправна колонія (№96)" нараховано та виплачено позивачу 27.12.2024 грошове забезпечення в сумі 12156,25 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
07.01.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за втрату частини доходів з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
За результатами розгляду такої заяви відповідач листом від 16.01.2025 №18/244 відмовив позивачу в проведенні таких виплат, обґрунтовуючи таку відмову тим, що оскільки позивачу кошти виплачені в порядку виконання рішення суду, тому питання про порушення строків виплати як підстави для виплати компенсації не відповідають порядку нарахування компенсації у розумінні Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Відповідач також зазначив, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується для відшкодування утриманих сум податку з доходу отриманого у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, а компенсація втрати частини доходів не пов'язана з виконанням обов'язків під час проходження служби, остання не підлягає грошовій компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у порядку визначеному п. 168.5 ст. 168 ПК України та Порядку №44.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Судом першої інстанції вірно враховано, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі Порядок №159).
Так, згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Отже дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
У пункті 4 цього Порядку №159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Приписами статті 7 Закону №2050-III та пункту 8 Порядку №159 передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Із аналізу вказаних положень Закону №2050-III та Порядку №159 видно, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: - нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; - доходи не повинні носити разового характеру; - порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); - затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; - зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З матеріалів справи видно та не спростовано доводами апеляційної скарги, що позивачу несвоєчасно виплачено індексацію грошового забезпечення, яка є частиною грошового забезпечення позивача, а тому наявні підстави для нарахування та виплати компенсації відповідно до діючого законодавства.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ свідчать, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати (грошового забезпечення), така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
При цьому, після виплати суми індексації нарахованої на виконання зазначеного рішення суду відповідачем не було проведено нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації.
Крім цього, як уже зазначалося вище, відповідач виплатив позивачу 27.12.2024 заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.12.2016, та з 01.03.2018 по 26.12.2022 в сумі 12156,25 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача. Тому відповідач, одночасно із виплатою суми вказаної заборгованості мав обов'язок нарахувати і виплати позивачу суми компенсації втрати частини доходів, за період з січня 2016 по 27.12.2024.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а тому з метою поновлення порушених прав позивача є підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період зсічня 2016 по 27.12.2024.
Щодо нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то колегія суддів враховує наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок №44).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96» залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у справі № 460/6139/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос